«Формула Джонсона»: у якому напрямку поверне курс Лондона на Брекзит?

Отже, це все-таки сталося. Попри скептичні прогнози, численні поразки вдома та різкі заяви європейських лідерів, прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон зміг укласти нову угоду про вихід країни з ЄС.

Змальована ним самим (і, як не дивно, ЄС) як перемога, а його північноірландськими колегами по коаліції (і, як не дивно, частиною опозиції) – як неприйнятний компроміс, нова угода про Брекзит покликана вирішити проблему кордону між Ірландією та Північною Ірландією.

За менш ніж два тижні до формальної дати виходу Великої Британії з ЄС спробуємо разом проаналізувати, на якому етапі нині перебуває Брекзит і що з ним може статися далі.

«Фулстоп», а не «бекстоп»

Власне, так дуже коротко можна охарактеризувати, чим відрізняється угода Бориса Джонсона від угоди Терези Мей. Деталі ж настільки заплутані та недопрацьовані на практиці, що їхній повний виклад лише посилює спантеличення.

Якщо коротко, то Північна Ірландія разом із рештою Сполученого Королівства виходить із митного союзу ЄС, але при цьому залишається в його спільному ринку. У теорії це мало б призвести до появи пунктів митних перевірок на ірландському кордоні, але роз’єднання острова Ірландія в будь-якій формі було б фактично похованням досягнень мирного процесу.

У своїх первинних пропозиціях до ЄС, які Джонсон надсилав на початку жовтня, ішлося про можливість встановити спеціальні «зони митного контролю» (customs clearance zones) на певній віддалі від фактичного кордону між Ірландією та Північною Ірландією – що, звісно ж, ніяк не знімало фактичну проблему обмеження вільного руху. Тепер же митні перевірки та перевірки стандартів товарів здійснюватимуться «за необхідності» в британських місцях ввезення товарів – приміром, портах чи аеропортах.

 Читайте також: «Фактор Ірландії»: три проблеми Бориса Джонсона на шляху з ЄС

«За необхідності» - це якщо буде встановлено, що певний товар таки буде направлятися з Великої Британії в ЄС, а не лише в Північну Ірландію. Займатимуться цим британські фахівці за можливої участі представників ЄС.

На практиці маємо ось що: якщо британський товар вирушає в Північну Ірландію й лишається там, його не перевіряють і не обкладають митом; якщо ж із Північної Ірландії він іде далі в ЄС – його обкладають митом і перевіряють згідно зі стандартами ЄС, але не на ірландському кордоні, а в місці ввезення товару в Північну Ірландію. Встановлювати країну призначення товарів (і винятки з правил) має спільна комісія Британії та ЄС.

І головна фішка торговельного пакету співавторства Джонсона: так, Британія тепер зможе укладати власні торговельні угоди. І Північна Ірландія так само користуватиметься вигодами від них – із застереженнями, описаними вище.

Диявол у деталях

Угода Мей протягом перехідного періоду фактично утримувала всю Британію в митному союзі та спільному ринку ЄС із застереженнями для окремих товарів – а особливі домовленості для Північної Ірландії (отой самий «бекстоп») набували чинності лише в разі, якщо до того часу ЄС і Британія не домовилися про інший варіант.

Угода ж Джонсона просто задіює «бекстоп» негайно – без попереднього технічного підґрунтя, яке б спростило купу перевірок, і з двома невидимими «кордони»: один – в Ірландському морі між Британськими островами та островом Ірландія (перевірка стандартів товарів), другий – на острові Ірландія («невидимий» митний кордон, оскільки мита збиратимуться в разі необхідності фактично на першому кордоні).

Тут можна довго сперечатися, з чийого боку це більше поступка – Джонсона чи ЄС. Але більша частина відповідальності за підтримання всієї цієї громіздкої системи лежатиме на Британії.

Інші матеріали за темою: Що заважає Британії покинути ЄС?

Утім із боку ЄС також була одна суттєва поступка: питання продовження запланованого торговельного режиму фактично було перекладено на законодавчу асамблею Північної Ірландії – Стормонт. Ту саму, яка вже понад 1000 днів не може відновити роботу через корупційний скандал навколо фінансування відновлюваної енергетики в регіоні.

До кінця 2024 року всі вищезазначені зміни залишатимуться чинними незалежно від ситуації в Белфасті. А за два місяці до завершення цього перехідного періоду північноірландські депутати мають проголосувати за те, продовжувати його чи ні. У разі успішного голосування особливий торговельний режим триватиме ще чотири чи навіть вісім років (залежно від кількості голосів від республіканців та юніоністів), а в разі відмови – ще два.

Якщо ж до того часу Стормонт так і не відновить свою роботу, то Велика Британія зобов’язується вжити необхідних заходів для забезпечення голосування. Яких саме – невідомо.

Втома від Брекзиту

Вона справді відчувається – не лише в Лондоні, Дубліні чи Белфасті, а й Брюсселі та Страсбурзі, і взагалі в європейських столицях.

Багатьох здивували слова глави Європейської комісії Жана-Клода Юнкера про те, що ще однієї відстрочки Брекзиту ЄС не надасть – і менш різкі, але такої ж тональності заяви прем’єра Ірландії Лео Варадкара й президента Франції Емманюеля Макрона.

Розбавила загальну атмосферу безкомпромісності лише обережна риторика голови Європейської ради Дональда Туска й канцлерки Німеччини Ангели Меркель про можливість «технічної» відстрочки для проведення необхідних законодавчих процедур у британському парламенті – чи й узагалі відстрочки, якщо й Джонсон не зможе досягти затвердження угоди в парламенті.

Ці заяви варто сприймати в контексті внутрішньополітичної ситуації у Великій Британії. Так, Джонсон досяг угоди, як і обіцяв – але навряд чи отримав усе, що хотів. Фактично він нині опинився в ситуації Терези Мей – хіба що часу в нього менше.

Тут варто згадати й про політичну декларацію, яка викладає бачення майбутнього британсько-європейських відносин. Свого часу Мей намагалася її змінити для отримання голосів лейбористів – так там з’явилися додаткові гарантії захисту прав працівників. Джонсон же ж виторгував собі політично привабливе формулювання – «рівні правила гри» (level-playing field). Недарма ж він так часто його згадував у своїх виступах за результатами затвердження угоди на саміті ЄС 17-18 жовтня.

І цілком імовірним видається варіант, що так само Джонсон попросив європейських колег створити враження безальтернативності цієї угоди – мовляв, або жорсткий Брекзит, або угода Джонсона, а третього не дано. Бо цільова аудиторія нині в нього, на відміну від Мей, не лейбористи, що сумніваються, а консерватори-брекзитери, частину яких він сам же ж виключив із парламентської фракції.

А європейські колеги погодилися, бо мали сумний досвід застосування протилежної тактики із Терезою Мей. І тому на своєму першому (і, може, й останньому) саміті ЄС Джонсон був такий веселий і піднесений, особливо з прем’єром Люксембургу Ксав’є Беттелем, від пресконференції з яким ще недавно тікав.

Парламентський рОзклАд

Демократична юніоністська партія Північної Ірландії, яка із червня 2017 року перебуває в коаліції з правлячою Консервативною, різко виступила проти угоди й заперечила будь-яку можливість голосування за неї. Це й не дивно: будь-який натяк на кордон в Ірландському морі є для них токсичним.

Але в разі угоди про Брекзит британська парламентська арифметика працює трохи інакше. Частина з 21 консерваторів, яких було виключено з фракції через відмову проголосувати за вказівкою партії, та значна група лейбористів, для яких затверджена угода є меншим злом, ніж невизначеність, цілком може забезпечити Джонсону першу (!) законодавчу перемогу.

Зрештою, на позачергове засідання парламенту в суботу 19 жовтня (до речі, вперше з 1982 року) до урядового подання про схвалення угоди про Брекзит так і не було подано обіцяної поправки про другий референдум щодо Брекзиту – на неї, за оцінками, просто не набралося б голосів. Зате трохи саспенсу додала інша поправка, якою остаточне затвердження угоди парламентом не відбудеться до ухвалення закону про заміщення законодавства ЄС національним (фактично підготовки до Брекзиту в законодавчій площині).

Вас може зацікавити: Кінець Brexit-епопеї: що далі?

Попри публічні заяви лідера Лейбористської партії Джеремі Корбіна щодо неприйнятності угоди Джонсона, яка є «навіть гіршою за угоду Мей», у нинішнього британського прем’єра є всі підстави сподіватися, що тиск ЄС і близький термін Брекзиту вплинуть на думку певної частини його політичних опонентів.

З іншого ж боку, деякі радикальні «брекзитери», що орієнтуються на думку північноірландських демократів-юніоністів (і лідера Партії Брекзиту Найджела Фараджа), можуть, навпаки, не підтримати Джонсона.

Чи є сенс робити прогнози? Навряд чи: британський політикум уміє дивувати. Краще озброїтися знаннями й спостерігати за розвитком подій, у тому числі, 19 жовтня – маючи на увазі їхні можливі наслідки.

Автор – Олег Павлюк, Аналітичний центр ADASTRA