І ніби далека, і ніби близька: що ховається за розширенням політики Угорщини на південь?

Історично Африка знаходиться на перехресті доріг боротьби за сфери впливу й розширення інтересів метрополій. Навіть коли колоніальна політика залишилась позаду й зараз є лише відлунням минулого, африканський континент все ще зазнає впливу інших країн й виступає майданчиком для такого ж протистояння за контроль. Якщо присутність колишніх колонізаторів у тепер незалежних африканських країнах є зрозумілою та представляє логічне продовження розвитку світової політики, є випадки, коли зв’язки між країнами, що розділені тисячами кілометрів, складно пояснити з огляду на відсутність очевидних й, на перший погляд, зрозумілих причин. Одним з таких випадків є відносини Угорщини й деяких країн Африки, адже хоч прихильність угорського прем’єр-міністра Віктора Орбана до китайських колег вже не є незвичною темою, присутність Угорщини в Африці потребує більшого пояснення.

З огляду на присутність в регіоні великих світових гравців, які історично й фінансово мають більш вагомі підстави та інструменти для ведення африканського треку своєї політики, Угорщині (яка не володіє ні достатніми коштами для активного провадження такої політики, ні історичними зв’язками з країнами континенту) доводиться шукати інших шляхів для закріплення своєї присутності в Африці. У 2024 році така нагода з'явилась у зв'язку із головуванням Угорщини в Раді Європейського Союзу. Хоча воно не має формального важелю впливу на формування політик ЄС, масштабна підготовка угорського прем’єр-міністра Віктора Орбана свідчить про серйозність, із якою його країна сприйняла цю подію. 

Зазвичай кожна держава-член ЄС у той чи інший спосіб виокремлює Африку як важливий для Євросоюзу регіон. Але погляньмо на програми інших країн, які протягом останніх двох років головували в Європейському Союзі. Бельгія, що очолювала Раду ЄС перед Угорщиною (січень-червень 2024 року), наголошувала на зовнішньому вимірі міграції та системі надання прихистку, покращення якої потребує співпраці з африканськими партнерами. Це пояснювалось як частина ширшої стратегії розвитку взаємовигідних двосторонніх відносин між континентами, що має відбуватись із повною відповідністю нормам міжнародного права. Бельгія також акцентувала увагу на стратегічній комунікації, цифровій дипломатії та суверенності африканських країн над власної системою охорони здоров’я. 

Польща (січень-червень 2025 року), що цікаво, лише побіжно згадала Африку у своїй програмі, а Данія (липень-грудень 2025 року) виокремила її лише в контексті необхідності підтримки безпеки у Середземному морі – очевидно на користь Євросоюзу. 

Натомість Угорщина й в офіційній програмі головування в ЄС спромоглася відокремити себе від загального курсу Союзу, зауваживши, що продовжуватиме втілювати Європейську стратегію щодо Сахелю (European Sahel Strategy), але не в інтегрований спосіб, як того передбачає Євросоюз, а відповідно до потреб кожної з країн регіону. Великий акцент робився на темах, що притаманні позиції Угорщини в ЄС: боротьбі з нелегальною міграцією, спільному діалозі з африканськими країнами задля покращення безпекової ситуації, а подекуди – й відновленню безпеки як такої. Угорщина також ініціювала узгодження висновків Європейської Ради щодо світової продовольчої безпеки та перевірку Європейським судом аудиторів Фонду ЄС для Африки (EU Trust Fund for Africa), першочерговим завданням якого була боротьба з основними причинами міграції. Вартими уваги є пріоритети Угорщини щодо захисту національних меншин в Африці, підтримка стабільності через розміщення військових місій ЄС й надання допомоги через Європейський фонд миру (ЄФМ). Якщо перший пункт чітко корелюється й з позицією щодо України, то інші два є незвичними для Угорщини, яка блокує виділення допомоги через ЄФМ не лише для України, але й інших країн, як-от Вірменії.

Прес-конференція прем'єр-міністра Угорщини Віктора Орбана після неформального саміту ЄС в Будапешті, 8 листопада 2024 року. DenesErdos/TheAP

Зародження дипломатичних відносин

Перші кроки Угорщини до Африки почалися саме з Єгипту: в 1928 році в Каїрі було офіційно акредитовано першого угорського посланника. Так Єгипет став першою африканською країною, з якою Угорщина встановила повноцінні дипломатичні відносини. Втім, попри цю подію, угорські дипломати тривалий час не мали постійного місцеперебування в Єгипті – лише у 1939 році до Каїра нарешті прибув посол, який почав працювати в столиці на постійній основі. Проте вже за два роки, в 1941‑му, Будапешт був змушений відкликати місію через зміну геополітичного клімату: Єгипет, перебуваючи під протекторатом Великобританії, оголосив про нейтралітет та підтримав Лондон, у той час як Угорщина стала на сторону Німеччини. Дипломатичне мовчання тривало до середини 1950-х, коли в нових умовах Холодної війни та розширення соціалістичного блоку контакти були відновлені: у 1957 році Угорщина знову відправила посланника до Каїру.

Після Другої світової війни саме Каїр став для Угорщини воротами до Африки. У посольстві в Єгипті, відкритому повторно у 1957 році, проводилась координація нових зв’язків з Африкою вже на більш масштабному рівні. Як сказав у 1958 році голова Політичного відділу Міністерства закордонних справ Угорщини Петер Кос, який відповідав за політику щодо Африки: “Розширення угорських дипломатичних контактів на азійські та африканські країни є стратегічною метою Будапешту”. Саме тому протягом 1960–1970-х років Угорська Народна Республіка змогла налагодити дипломатичні контакти з низкою африканських країн: Алжиром, Єгиптом, Лівією, Ганою, Танзанією та Анголою (були й відповідні спроби щодо Ефіопії, які, однак, спочатку зазнали невдачі через інституційні проблеми самої ж Ефіопії, пов’язані з концентрацією влади в руках імператора та обмеженими вертикальними комунікаційними каналами). Ці відносини не мали колоніального багажу, як це було у випадках з Францією чи Великобританією – саме тому для багатьох африканських урядів угорці були більш прийнятними, ніж західні європейці. 

Після демократичних змін у 1990-х роках інтерес Угорщини до Африки тимчасово згас, що відобразилось і на скороченні кількості постійних дипломатичних представництв. Однак у 2010-х роках, після приходу до влади уряду Віктора Орбана, було проголошено курс на “глобальне відкриття” (Global Opening), у межах якого відновлення африканського треку стало одним із пріоритетів. Все ще чинна актуальність цього курсу підтверджується словами прем'єр-міністра, сказаними під час зустрічі з президентом Демократичної Республіки Конго Феліксом Чісекеді минулого року: “Угорщина вважає, що нам потрібна комплексна стратегія розвитку Африки; ми неодноразово ініціювали це на рівні Європейського Союзу і ми виступаємо за це зараз. Звичайно, ми не чекатимемо на рішення, прийняті в Брюсселі, бо хто знає, скільки нам доведеться чекати; натомість ми візьмемо на себе роль ініціатора цієї Програми розвитку Африки”. 

Головним кроком на шляху до закріплення “глобального відкриття” угорської політики стало заснування Форуму Будапешт-Африка (Budapest Africa Forum), вперше проведеного в 2013 році. “Наявність простору для покращення двосторонніх відносин, а також політичні, безпекові та економічні міркування, разом із гуманітарною ситуацією, роблять необхідним включення Африки як невід’ємної частини зовнішніх відносин Угорщини”, – заявив тогочасний міністр закордонних справ Угорщини. Варто зауважити, що форум проводився лише тричі (востаннє – у 2018 році), а потім його було трансформовано в Угорсько-африканський тиждень. Метою таких змін, як пояснював держсекретар МЗС Угорщини, відповідальний за програму Hungary Helps, Трістан Азбей, є спроба знайти рішення економічній стагнації, продовольчій кризі, збройним конфліктам, релігійним переслідуванням, природним лихам та зміні клімату, що входить до національних інтересів Угорщини, тому що поглиблення цих криз змушує місцеве населення переміщуватися до Європи. Протягом останнього такого тижня, що проводився у листопаді 2024 року, учасники зосередились на представленні “недосліджених можливостей” у сфері освіти, експертизи та ноу-хау, які пропонує Угорщина, й особливих потреб Африки в умовах динамічного розвитку континенту. 

Угорський міністр закордонних справ і зовнішньої торгівлі Петер Сійярто з представниками африканських країн, або “сімейне фото”, як підписала Фейсбук-сторінка Форуму Будапешт-Африка. Budapest-Africa Forum/Facebook

Африканський курс Будапешта передбачає не просто дипломатичне зближення, але й економічні проєкти з високими ставками. Прем'єр-міністр Орбан чітко заявив, що Угорщина готова не лише приєднатися до європейських ініціатив розвитку Африки, але й запропонувати власні рішення. Одним із яскравих прикладів в даному випадку є угорська участь у масштабному інфраструктурному проєкті “Коридор Лобіту”, який вже став символом економічних амбіцій Європи та США в регіоні й відповіддю на дедалі зростаючий вплив Китаю.

Економічний трек політики Угорщини в Африці

Коридор Лобіту (Lobito Corridor) – це масштабний проєкт, що передбачає будівництво та модернізацію залізниці протяжністю понад 1 300 км через Анголу і до кордону з Демократичною Республікою Конго (ДРК). Ця залізнична магістраль має з’єднати атлантичний порт Лобіту з багатими на корисні копалини районами так званого Мідного поясу в ДРК і Замбії, що дозволить ефективніше транспортувати мідь і кобальт на світові ринки через Атлантику. Коридор Лобіту розглядається у геополітичному ключі: його підтримали США та ЄС в рамках ініціативи Global Gateway та Partnership for Global Infrastructure and Investment, щоб скласти конкуренцію впливу Китаю в регіоні. У 2022 році консорціум західних компаній, до складу якого входили швейцарська Trafigura, португальська Mota-Engil і бельгійська Vecturis, отримав концесію на 30 років для реалізації цього проєкту. Заплановані інвестиції становлять близько 1 мільярда доларів США (у тому числі кредит в 550 мільйонів доларів від Міжнародної фінансової корпорації розвитку США). 

У цій ситуації Угорщина вбачає можливість для своїх підприємств. Міністр зовнішньої економіки та закордонних справ Петер Сійярто заявив, що уряд намагається залучити якомога більше угорських компаній до реалізації програми Lobito Corridor. За його словами, цей проєкт відкриває для Угорщини не лише бізнес-можливості, а й політичні дивіденди. Ці слова вже відображаються в діях: 5 травня 2025 року Будапешт відвідала делегація на чолі з міністром транспорту Анголи Рікардо Вієґасом Д’Абреу. Під час переговорів сторони підписали угоду про повітряне сполучення – це перший крок до встановлення прямих авіарейсів між Будапештом і Луандою. Пряме авіасполучення спрощуватиме контакти для бізнесу і чиновників, тим самим призводячи до зростання угорської залученості до ангольських проєктів.

Крім того, Ангола має одні з найбільших запасів нафти в Африці і прагне модернізувати технології видобутку та оновити офшорну інфраструктуру. В цьому контексті, як окремо наголосив Сійярто, саме угорські компанії можуть відіграти помітну роль, запропонувавши свої технології та досвід. І хоча не було названо конкретні підприємства, можна припустити, що йдеться про нафтову групу MOL, афілійовану з правлячою партією Fidesz, та пов’язані з нею сервісні компанії. 

Детальніше про внутрішню політику Угорщини: Парламентські вибори-2026: Угорщина без Орбана?

Насправді угорська присутність в нафтовому секторі Анголи має давнє коріння: хорватська компанія INA (що входить до MOL Group) ще з 1980-х років володіла частками (близько 4%) у двох нафтових блоках на шельфі Анголи. Ці частки були невеликі і неопераційні (оператор – ангольська Sonangol), але символізували зв’язки, встановлені ще за часів соціалістичної співпраці. У 2022–2023 роках INA/MOL домовилася про продаж своєї частки британській компанії Afentra. Втім, звільнення цього “плацдарму” може означати, що MOL Group готується до інших проєктів в Анголі, потенційно – до участі у модернізації родовищ чи будівництві нової інфраструктури. 

Одним із конкретних економічних здобутків Будапешта в Анголі став контракт на створення системи біометричних паспортів. Петер Сійярто повідомив, що угорська компанія виграла міжнародний тендер і постачатиме Анголі нові біометричні паспорти. Йдеться про ANY Security Printing Company – колишню Державну друкарню Угорщини. У червні 2023 року, після підписання фінансової угоди між Міністерством фінансів Анголи і Угорським експортно-імпортним банком (Exim), ANY Security Printing Company оголосила про вступ в силу контракту з Міністерством внутрішніх справ Анголи. Саме ця фінансова угода (підписана 31 травня 2023 року в Луанді) стала передумовою для реалізації проєкту. Параметри угоди вражають: контракт розрахований на 10 років і оцінюється приблизно в 130 мільйонів євро.

Фінансування проєкту здійснюється за змішаною схемою: 15% авансу вже виплачено угорській стороні, решта 85% буде сплачуватися поетапно по мірі виконання визначених етапів робіт. Фактично, угорський EximBank надав експортний кредит, який дозволив Анголі профінансувати цей дороговартісний проєкт. Дійсно, сума у 130 мільйонів євро видається великою, й ангольська преса звернула увагу, що уряд ще 2022 року схвалив витрати у близько 127 мільйонів євро задля повної реалізації угоди, проте станом на сьогодні задум так і не було втілено в повному обсязі: нові ангольські паспорти все ще не запущені в обіг. Це викликає певні питання щодо ефективності реалізації проєкту ангольською стороною, хоча сама угода для Угорщини є однозначно успішною експортною справою.

Військова присутність Угорщини – намагання припинити міграційну кризу?

Наприкінці 2023 року угорський публічний простір сколихнула новина про оголошення урядом Віктора Орбана військової місії в Чаді із направленням близько 200 угорських військових до цієї африканської країни. Це перша така “самостійна” операція Будапешта в Африці, яка, згідно з офіційною риторикою, має на меті підтримати антитерористичні зусилля Чаду, але в публічному дискурсі подається насамперед як крок для запобігання нелегальній міграції до Європи. Згідно з висловлюванням прем’єр-міністра Орбана під час візиту президента Чаду Ідріса Дебі до Будапешта у вересні 2024 року: “Міграцію з Африки до Європи неможливо зупинити без країн регіону Сахелю. Саме тому Угорщина будує партнерство з Чадом”. Звісно, порівнюючи діяльність інших військових місій в Чаді, чисельність й досвідченість яких значно перебільшували угорську (не кажучи вже про знання місцевих мов, якими не оперують угорські військові), ефективність цієї дороговартісної авантюри Угорщини стоїть під питанням. 

Президент Чаду Махамат Ідріс Дебі із прем’єр-міністром Угорщини Віктором Орбаном у Будапешті, 9 вересня 2024 року. VivienCherBenko/AFP

Для повного розуміння інтересів Угорщини у регіоні Сахелю варто розглянути геополітичний контекст. Сахельський регіон – це територія, що охоплює низку країн на південь від Сахари (від Мавританії до Судану). У питанні європейської безпеки угорські посадовці сповідують концепцію “глобального сусідства”, згідно з якою конфлікти і кризи в Африці швидко відгукуються на південних рубежах ЄС. Таким чином, у разі сплеску тероризму та державних переворотів у Сахелі виникають нові хвилі міграції, зростає ризик проникнення джихадистів й загроза для європейської торгівлі та доступу до ресурсів. Лише за останні три роки в регіоні сталася серія військових переворотів (Малі, Буркіна-Фасо, Гвінея, Нігер, Габон), після яких військова хунта послідовно витісняла французькі, американські та європейські війська, що раніше допомагали стримувати терористичні угруповання. Більше того, так зробив і президент Чаду: з початку 2024 року, граючи на поширених антифранцузьких настроях у Сахелі, Махамат Дебі налагодив співпрацю з Росією та відвідав Владіміра Путіна в Кремлі. Пізніше того року він також вигнав американські війська з країни, а французи оголосили про скорочення чисельності військ у Чаді з 1000 до приблизно 200 осіб з надією, що такий жест викличе більше симпатії до Заходу зі сторони молодих африканців. 

Більше про міжнародний вплив Франції в матеріалі: À la recherche du poids perdu: Чи поверне Франція міжнародний вплив?

Зрештою, цей вакуум заповнила присутність Росії – через групу “Вагнера” (нині перейменовану на “Африканський корпус”) її вплив у регіоні різко зріс. На цьому тлі Чад виділяється як останній відносно стабільний союзник для Угорщини на просторі Сахелю. Його стратегічне розташування (межує з Лівією, Суданом, ЦАР, Нігером) та боєздатна армія роблять Чад критично важливим “буфером” проти поширення хаосу далі на північ.

Угорська місія в Чаді: складові та заявлені (і не тільки) цілі

План Орбана щодо місії в Чаді передбачає комплексний підхід: військова складова (контингент із 200 військових інструкторів) у поєднанні з масштабною фінансово-гуманітарною допомогою. Угорщина поспіхом відкрила посольство в Нджамені (хоча дипломатичні стосунки було укладено ще в 1972 році) та центр програми Hungary Helps – своєї державної агенції. Власне військова місія подається в маси як тренувально-консультативна: угорські військові (ймовірно, сили спеціальних операцій із досвідом роботи в Афганістані) мають навчати армію Чаду та сприяти боротьбі проти озброєних угруповань на її території. Офіційно всі ці зусилля позиціонуються як внесок у стабілізацію регіону, аби “швидкозростаюче населення Африки могло залишатися на батьківщині” замість масової міграції на Північ. 

Але, як часто буває в політиці, тут можуть бути залучені й додаткові інтереси Угорщини в регіоні, які не озвучуються, зокрема, економічні. Регіон Сахелю багатий на нафту, золото, уран, колтан та інші мінерали. У Чаду, зокрема, наявні значні нафтові родовища і пласти золота. Угорщина, подібно до інших європейських гравців, не проти отримати свою частку африканських ресурсів через вигідні контракти або інвестиції. Наприклад, у контексті угорсько-російського проєкту розширення АЕС “Пакш” особливий інтерес становить чадський уран. Проблемами, однак, є географічна віддаленість між країнами (близько 4000 кілометрів), відсутність портів чи трубопроводів та відсутність в обох країн технології збагачення урану. Тому ця теорія викликає багато сумнівів щодо своєї актуальності. Економічні інтереси для угорського бізнесу теж не стоять на порядку денному, оскільки поки що лише незначна кількість компаній висловила зацікавленість в регіоні.

Є й інша сторона, варта уваги: зі зменшенням присутності (й відповідно впливу) Заходу в регіоні, Росія має там більше поле для маневру. Певною мірою ослаблена веденням збройної агресії проти України, РФ теж не може втримувати сильні позиції в африканських зонах конфлікту. Тому розгортання угорської присутності в Чаді може тлумачитися як спроба створення бази військової розвідки, що потенційно служитиме інтересам Росії і отримає більш схвальне сприйняття від місцевої влади порівняно з присутністю європейців й американців. Цю тезу теж спростовували експерти: Росія не має потреби на військову присутність в Чаді, а якщо угорська гуманітарна допомога справді досягне своєї цільової аудиторії (переважно, це біженці з сусіднього Судану), тоді це може ще більше відбити бажання місцевих звертатися до російських найманців, аргументував Балінт Понграц, військовий експерт з Королівського коледжу Лондона. 

І останнім цікавим аспектом чадської місії є залученість єдиного сина прем’єр-міністра Віктора Орбана – Гашпара Орбана. Розслідування Direkt36.hu назвало місію Угорщини в Чаді “домашнім проєктом” Гашпара, який раніше жив в Африці, викладаючи футбол в Уганді як член християнської організації з надання допомоги Empower a Child, а тому має особисті сентименти до континенту. Спочатку він секретно брав участь в офіційних дипломатичних поїздках угорських високопосадовців до Чаду, ховаючись від камер, але потім офіційна участь Гашпара підтвердилась новиною про його призначення в Міністерство оборони на посаду офіцера зі зв’язку місії в Чаді. 

Гашпар Орбан відвідував Чад у листопаді 2023 року. Cnarr-Tchad / Facebook

Загалом, залучення в чадський конфлікт йде всупереч тезам про “нейтралітет” та “невтручання” Угорщини. Але водночас воно підтверджує й загальний напрям політики Орбана – спроба підвищення видимості й ролі Угорщини в регіоні й світі, її вагомості в ЄС і НАТО, а також спроба надокучити Заходу і виділитися з-поміж решти. Глибинне оцінювання ситуації є складним для експертних кіл з огляду на секретність місії та непрозорість комунікації навколо неї, що також викликає й більше занепокоєнь щодо справжньої цілі. 

Hungary Helps: як Будапешт підкорює серця Африки

Всього за кілька років урядова програма Hungary Helps значно розширила географію підтримки. За останніми наявними даними, ще станом на 2023 рік в її межах реалізовано понад 350 проєктів у більш аніж 50 країнах світу, від яких отримали допомогу понад 1 мільйон людей – і головна мета цих проєктів полягає в тому, щоб допомогти людям залишатися у своїх місцевих громадах. 

Пріоритетними регіонами угорської допомоги є Африка, Близький Схід, Азія, а також Західні Балкани. Африканському напрямку приділяється особлива увага. За даними держсекретаря МЗС Угорщини Трістана Азбея, пожертви вже надійшли до понад 50 країн, з них 18 – у регіоні Тропічної Африки. 

Графік нижче показує, як Угорщина збільшувала обсяги офіційної допомоги у розвитку, ОДР (Official development aid, ODA), до рекордного рівня у 2020 році, після чого спостерігається стабільне скорочення. 

На графіку наведено дані щодо обсягів офіційної допомоги розвитку (ODA)/ Development Co-operation Profiles: Hungary OECD 2025

За даними ОЕСР, загальний обсяг двосторонньої допомоги Угорщини африканським державам у 2023 році сягнув 35,3 мільйона доларів (приблизно 16% її зовнішньої допомоги), поступаючись лише Азії та Європі (де значну частку становила допомога Україні). При цьому відмічається зниження загальних обсягів допомоги починаючи з 2020 року – його пік припадає на 2023 рік, коли показник ОДР знизився на 41,2% в порівнянні з 2022 роком.

Ще одним важливим виміром угорської м’якої політики є освітні програми і проєкти з розвитку. Угорщина активно відкриває свої університети для іноземців. З 2013 року діє державна стипендійна програма Stipendium Hungaricum, яка зараз охоплює п’ять континентів і понад 90 країн. Її популярність невпинно зростає: на навчальний рік 2025/26 було подано рекордні 80 тисяч заявок з усього світу (на 20% більше, ніж торік). Частка африканських студентів у програмі SH у 2023–2025 роках досягла історичного максимуму. Угорщина наразі приймає понад 2000 африканських студентів за цією програмою, що становить приблизно 15–20% усіх учасників Stipendium Hungaricum. Більше того, частка африканських аплікантів у нових наборах постійно зростає, особливо завдяки таким країнам, як Нігерія, Гана та Кенія. Паралельно укладаються нові двосторонні угоди, які розширюють участь африканських країн: у 2024/25 навчальному році до програми були залучені 30 угорських університетів – таким чином майже кожен другий університет країни бере участь в даній стипендійній програмі.

Окрім цього угорський уряд 2017 року започаткував спеціальну стипендію для молоді з переслідуваних християнських громад. Ця програма надає шанс молодим людям із кризових регіонів отримати вищу освіту в Угорщині, аби по завершенні навчання вони повернулися додому і допомагали відроджувати свої громади. Станом на 2022 рік у межах програми навчалося майже 200 студентів із таких країн, як Сирія, Пакистан, Ірак, Нігерія, Кенія, Ліван та ін. Як підкреслив держсекретар Трістан Азбей, Угорщина прагне підтримувати усі спільноти, що перебувають у скруті, а не лише християн – втім, саме християни посідають особливе місце в серці угорців, адже сьогодні “християнство є найбільш переслідуваною релігією у світі”. Таким чином, освітня ініціатива стала логічним продовженням гуманітарної місії Hungary Helps у сфері розвитку людського капіталу. 

Африканський вектор угорської політики: між безпекою, ресурсами та самоствердженням

Попри географічну віддаленість та відносно невеликі наявні ресурси для ведення зовнішньої політики, присутність Угорщини в Африці дедалі зростає. Які є причини трактування такого зовнішньополітичного курсу можна розглянути з кількох перспектив. 

Перш за все, згідно з офіційною позицією Будапешту, він пояснюється пошуком способів досягнення внутрішньої безпеки й стабільності в Європі, а тому – боротьбою з міграцією, яка гостро стоїть на порядку денному угорського уряду вже з десяток років. Яскравим прикладом тут є спроба ЄС підписати пост-Котонуську угоду про розвиток і співробітництво з країнами Африки та Карибського і Тихоокеанського басейнів (АКТ). Попри блокування цієї угоди протягом двох років (2021-2023), Угорщина активно вела свою африканську політику в односторонньому порядку. Чому так? Тому що новий договір у позитивній та заохочувальній риториці згадував міграцію, необхідність інтеграції мігрантів, налагодження зв’язків з діаспорами тощо, що, очевидно, йде повністю всупереч публічній позиції Угорщини щодо прийняття мігрантів у ЄС. А завдяки покращенню регіональної безпекової ситуації та створенню належних умов життя, на що спрямовані її програми, Угорщина начебто намагається вберегти себе від нових хвиль міграції. 

Підпунктом тут є й взаємовигідність таких зв’язків, що виходить за межі просто тематики міграції – а саме ймовірне отримання доступу до африканських природних ресурсів, які так необхідні відносно бідній на копалини Угорщині. А стабільна внутрішня ситуація в країнах регіону створює більш сприятливе для Угорщини середовище для отримання доступу до необхідних покладів. 

З іншого боку, є спроба уряду зробити Угорщину центром політичної, економічної, культурної та торговельної світової гравітації (або просто “великою знову”, наслідуючи ідеологічного колегу зі США) та виокремити її з-посеред інших держав-членів Євросоюзу. Це чітко простежується у загальному стані справ всередині ЄС і, до прикладу, згаданій вище програмі головування Угорщини в ЄС. Саме тому країна чітко оперує тими ж анти-західними наративами в своїй політиці щодо африканських партнерів, не схиляється до використання західного типу надання зовнішньої допомоги, заснованому на умовах (conditionality) країн-бенефіціарів, та не вимагає чесних виборів чи реформ судової влади, хоча на початку формування африканського треку Угорщина ставила собі за ціль підтримку демократичного розвитку країн континенту.

Наскрізною причиною виправдання та присутності Угорщини в Африці є її спроба захистити християнське населення, яке почасти виступає однією з сторін африканських конфліктів. Оскільки Угорщина позиціонує себе як консервативна християнська держава, захист співвірян є сильним наративом для оперування у внутрішньому просторі та вагомим аргументом у спробі виправдати залученість в Африці перед своїм населенням. Сюди ж належить поширена думка про захист національних меншин в африканських країнах. Консервативність також простежується у вже згаданій пост-Котонуській угоді, з якої Будапешт вимагав виключити положення про сексуальну освіту та гендерну освіту.

Водночас не спостерігається масштабної інформаційної кампанії, як-от російської, але причиною знову-таки може бути відсутність значних фінансових ресурсів в Угорщини. Тому для України, як і для підтримки чи непідтримки африканськими країнами російської війни, розгортання угорської присутності в Африці не становить значної небезпеки. Більше наслідків така політика уряду Орбана може нести для іміджу ЄС й Заходу загалом серед африканського населення, але поки що не спостерігається значних і гострих суперечностей у позиціях різних сторін, що, серед іншого, може бути й не зовсім вигідно Угорщині, яка виділяє значну частку допомоги Африці саме з ресурсів Євросоюзу чи ініціює такі програми в межах інших організацій. Надалі нам залишається пильно спостерігати за розгортанням угорської присутності на континенті та розвитком подій місії в Чаді, а головне – не нехтувати такими з першого погляду незначними контактами.

Автор – Анастасія Даців та Поліна Севідова, дослідниці програми «Європа» аналітичного центру ADASTRA

Підтримайте аналітичний центр ADASTRA – інвестуйте в незалежну аналітику майбутнього!

Фото на прев’ю: Міністр закордонних справ і торгівлі Угорщини Петер Сійярто та міністр закордонних справ і міжнародного співробітництва Малі Абдулає Діоп проводять спільну прес-конференцію після зустрічі в Будапешті 10 червня 2024 року. (Photo: MTI/Attila Kovacs)