Картата вода на киселі: спільні та відмінні позиції Києва й Загреба
Сучасна Україна перебуває у двох процесах, які визначають її політику та подальший modus vivendi: опора повномасштабному вторгненню Російської Федерації й поетапна європейська інтеграція. У цьому контексті важливо дослідити історію держав-учасниць Європейського Союзу, зокрема тих, хто має релевантний досвід протистояння з іншою державою. Одним з яскравих прикладів, безперечно, є Хорватія.
Україна й Хорватія мають доволі багато спільного в історії: території обох держав входили до Австро-Угорщини, українці та хорвати є слов’янами, обидва народи вели довгу визвольну боротьбу за свою незалежність, а опісля здобуття боронили її зброєю. Водночас видається, що офіційні Київ і Загреб могли б інтенсифікувати контакти та бути більш зацікавленими в партнерстві, торгівлі й культурних контактах.
Хорватія вступила до НАТО у 2009 році, стала членом ЄС у 2013 році, а в першій половині 2020 року держава головувала в Раді Європейського Союзу. У 2023 році країна долучилася до Єврозони та перейшла на євро замість національної валюти – куни.
Проте такій євроінтеграційній історії передували довга боротьба й велика національна трагедія. Історія хорватської державності після 1991 року та спротив хорватів під час Війни за незалежність (більше відомої в самій державі під назвою «Domovinski rat») нагадують українцям про власну, уже одинадцятирічну боротьбу проти Російської Федерації. Хоча досвід є суголосним, він також має певні відмінності: Хорватія вела війну проти набагато слабших просербських угруповань, та й самих противників за силою не порівняти.
До того ж, Хорватія мала свої інтереси і в іншій, сусідній війні в Боснії. Окремі представники офіційного Загреба звертали увагу на потребу ширшої репрезентації власних співвітчизників у Боснії та Герцеговині (такі вимоги дозволяють провести паралелі з орбанівською Угорщиною), яка знайшла свій відголос у сучасній Хорватії, а саме в нещодавніх закликах президента Зорана Мілановича до уряду Андрея Пленковича покращити становище хорватів через утворення ентитету – державного утворення за етнічною ознакою.
У плані громадянського суспільства складно не згадати жест футболіста Домагоя Віди. На Чемпіонаті світу 2018 року в рф захисник забив переможне пенальті в чвертьфінальному матчі проти країни-господарки турніру та вигукнув «Слава Україні!» у зверненні до вболівальників. Крім того, за часів АТО та Операції об’єднаних сил хорватські добровольці долучалися до української армії.
Зустріч прем’єр-міністра Хорватії Андрея Пленковича й президента України Володимира Зеленського, 8 травня 2022 року. President of Ukraine official website
Біполярне сприйняття України президентом та урядом
Позиція хорватського політикуму щодо підтримки України залишається невизначеною. На щастя, нашу державу послідовно підтримує уряд Андрея Пленковича, але проти підтримки України та загалом проти ініціатив Європейського Союзу виступає президент країни – Зоран Міланович. Обидва політики відносно нещодавно оновили свій мандат влади. Пленкович втретє став прем’єром у травні 2024, а Мілановича обрали на другий президентський термін у січні 2025 року.
Президент Хорватії Міланович неодноразово демонстрував антиукраїнську позицію. На початку 2023 року він заявив, що Загреб не надсилатиме до України військових, оскільки це не зможе посприяти припиненню війни, заразом припускаючи, що Крим ніколи більше не буде Україною, а колективного Заходу не існує.
Уряд Пленковича у свою чергу виділяє Україні економічну та військову допомогу. У 2024 році було оголошено про підтримку української енергетичної інфраструктури на суму 5 мільйонів євро. У вересні того ж року Пленкович повідомив, що Хорватія надала Україні допомогу на 300 мільйонів євро. На початку 2025 року міністр закордонних справ Хорватії Гордан Грлич Радман відвідав міністерський саміт України й країн Південно-Східної Європи та пообіцяв надати майданчик для конференції щодо догляду за ветеранами.
Важлива ремарка: у процесі підготовки цього матеріалу відбулася суперечка президентів України й США, після якої прем’єр Пленкович заявив, що Україна потребує миру, який означає суверенітет, територіальну цілісність і безпечну Європу.
9 жовтня 2024 року Україна й Республіка Хорватія підписали Угоду про довгострокове співробітництво та підтримку, за умовами якої сторони зобов’язалися налагодити спільне оборонне виробництво, посилити співпрацю в галузі кібербезпеки та обміну розвідувальними даними. У рамках співробітництва офіційного Загреба й Києва відбувся перший парламентський саміт Кримської платформи в Загребі в жовтні 2022 року, а також черговий саміт «Україна – Південно-Східна Європа» в Дубровнику в жовтні 2024 року.
Солдати піднімають прапор Хорватії у фортеці Кнін на честь шістнадцятої річниці операції «Шторм», 5 серпня 2011 року. Niksa Stipanicev/CROPIX
Окремої уваги в тексті угоди заслуговують слова: «…у цьому контексті успішна мирна реінтеграція Хорватією Східної Славонії, Барані та Західного Срему може слугувати цінною моделлю для запозичення досвіду…». Згадка цього регіону, також відомого як Подунав’я, потребує додаткового пояснення й історичного екскурсу.
Цей регіон, разом із деякими іншими землями, був захоплений просербськими сепаратистами одразу після здобуття Хорватією незалежності. Лідери іредентистських сербських рухів як правило висували максималістські вимоги, відкидаючи всі інші альтернативні позиції включно з компромісними домовленостями. Таким чином вони відштовхнули від себе хорватський уряд, міжнародне співтовариство і, зрештою, сам Белград.
У період Війни за незалежність просербські сепаратисти контролювали приблизно 30% території Хорватії. Значну частину з них офіційний Загреб повернув під час військових дій, більш відомих як операція «Буря». Після цього уряд Хорватії мав військовий план щодо реінтеграції Східної Славонії, Барані та Західного Срему, але в підсумку погодився на мирне врегулювання.
Повернення Подунав’я в склад Хорватії – цікавий прецедент роботи міжнародного права та інституційного долучення ООН. Протягом 1996-1998 років цей край адмініструвався спеціальною миротворчою місією ООН, а пізніше був переданий назад під контроль Загреба (мирна реінтеграція включала в себе амністію). Одним з головних завдань місії ООН було створення умов для повернення хорватів, яких насильно виселили під час війни з цього регіону, та запобігання новій хвилі еміграції етнічних сербів до Сербії, яка спостерігалася після операції «Буря».
Досвід Хорватії щодо реінтеграції окупованих територій є важливим для України, оскільки є актуальним та може бути корисним для дослідження складності всіх процесів відновлення.
Антивоєнний протест на підтримку України в Загребі, 18 березня 2022 року. Meta.mk, CC BY-NC 2.5
На чиєму боці преса та громадськість?
На початку повномасштабного вторгнення 2022 року хорватські медіа активно висвітлювали події в Україні, проводячи паралелі з власним досвідом. Однак з часом інтерес до теми дещо знизився, що створило простір для інформаційних маніпуляцій. Деякі видання критикують Захід і США, акцентуючи увагу на антиглобалістських настроях, але при цьому підтримують Україну як жертву агресії.
Читатйте також: Стратегічна культура Хорватії: геть від Балкан, дайош Європу!
Кореспондент «5 каналу» і журналіст Євген Степаненко вказує на те, що осмислення Хорватії неможливе без розуміння того досвіду, який вони пережили. За його словами: «…для нас балканські війни, які пережила Хорватія, були незрозумілими й лишаються незрозумілими. Досвід війни, примирення, реінтеграції окупованих територій, співіснування з колишніми ворогами, спільного бізнесу з сербами».
Він вказує на те, що хорвати сприймали Україну крізь проросійську пропаганду через її відсутність в інформаційному просторі Балкан та перебування в тіні росії. Він наголошує, що велика частка медіа у Хорватії підтримують не проросійський, а антизахідний порядок денний. В сприйнятті хорватів Україна – жертва війни, яку розв’язали США та Росія. Хорватські ЗМІ часто проводять паралелі між своєю державою та Україною: обидві воювали за свою незалежність, обидві просили зброю у Заходу, обом в цьому проханні відмовляли.
Кремль систематично «підгодовує» місцевих проросійських журналістів, які потім апелюють до патріотичних почуттів хорватів. Ціль полягає в тому, щоб переконати громадськість, що під час Війни за незалежність Росія надала країні значну військову допомогу, зокрема літаки та іншу техніку. Час від часу деякі хорватські медіа передруковують цю дезінформацію, підкреслюючи, що Україна нібито жодним чином не підтримала Хорватію, навіть не надавши боєприпасів.
Гурт «Let 3» представляє пісню «Mama ŠČ!» на Євробаченні-2023. HRT
З мистецьких перформансів варто згадати про виступ гурту «Let 3» із піснею «Mama ŠČ!» на пісенному конкурсі «Євробачення» 2023 року, який можна вважати гротескною сатирою на воєнну агресію РФ та диктаторські режими загалом. У пісні містяться (не зовсім) приховані натяки, які можна інтерпретувати як критику Путіна та війни Росії проти України. За словами політтехнолога Хрвоє Цвіяновича, «трактор», який неодноразово згадується в пісні, є символом диктатора Лукашенка, який подарував трактор Путіну на його 70-річчя.
Де можуть співпрацювати Київ і Загреб?
Співпраця України й Хорватії має великі перспективи. Історичні передумови та позиції обох держав, схожість національних трагедій і самоусвідомлення як нації є спільними цінностями українського й хорватського суспільств.
У той же час інтереси частини хорватського політикуму розходяться з прагненнями офіційного Києва. Україна має звернути увагу на Балкани та шукати більшої підтримки серед населення Хорватії. Донесення меседжів Києва до хорватського суспільства та активізація діалогу між урядами, а також більша інформаційна присутність дозволять відкинути проросійські наративи та провести паралелі між долями обох держав.
Катерина Шимкевич, керівниця Аналітичного центру балканських досліджень, висловила думку про те, що Україні варто посилювати інформаційну кампанію в Хорватії та активніше розвивати двосторонні відносини в оборонній та технологічній сфері. «Оборонна і технологічна сфери – це обмін технологіями, взаємні проєкти, інвестиції від різних компаній, які дозволять створити додаткові робочі місця у самій Хорватії та зупинити відтік низки спеціалістів. Якщо влада держави ці нюанси і розуміє, то саме суспільство – ні. Все через погану поінформованість хорватів, що ж дійсно відбувається на фронті, що робить Росія з викраденими українськими дітьми, як руйнує енергетику та коїть воєнні злочини», – підкреслює аналітикиня для видання "Тиждень".
Словом, Хорватія вже допомагає Україні у військовій сфері й передає різну техніку. За весь час Загреб надіслав більше десяти пакетів озброєння та поділився досвідом гуманітарного розмінування територій. Торік восени Загреб пообіцяв надіслати танки М-84 та БМП М-80вартістю приблизно 145 млн євро. Серед іншого, Хорватія надіслала 14 гелікоптерів Мі-8, 15 гармат М-46 калібру 130 мм та реактивні міномети Rak, 40 гаубиць Д-30 калібру 122 мм, протитанкові ракети, 35 тисяч автоматів Zastava M70, 5 тисяч штурмових гвинтівок FN FAL, великокаліберні кулемети та патрони.
Хорватія й Україна мають спільного сусіда – Угорщину, чинний уряд якого вже давно декларує квазіімперіалістичні амбіції, бажає «повернути адріатичні порти» та нав’язливо підтримує угорську громаду в Закарпатті. Ревізіонізм Орбана та погано приховане бажання переписати умови Тріанонського мирного договору має належним чином сприйматися в якості загрози і в Загребі, і в Києві.
Хорватія може стати драйвером проукраїнської позиції на Балканах – регіоні, якому ми досі приділяємо мало уваги. Водночас нашій державі є що запропонувати для сталого партнерства. Наприклад, у січні 2025 року прем’єр-міністр Денис Шмигаль заявив, що Хорватія може розраховувати на використання українських газових сховищ для збереження власного газового ресурсу та ресурсу партнерів, який вона отримує через LNG-термінал на острові Крк.
Висновки
Співпраця між Україною й Хорватією має значний потенціал, зумовлений історичними паралелями, спільними викликами та стратегічними інтересами. Хорватія як країна, що пройшла через війну та має досвід успішної реінтеграції окупованих територій, може стати важливим партнером України в питаннях відновлення, реабілітації ветеранів та реформування сектору безпеки.
Однак на політичному рівні спостерігається розбіжність: уряд Андрея Пленковича непохитно підтримує Україну, тоді як президент Зоран Міланович дотримується скептичної, а подекуди й проросійської риторики. Це вимагає від України активнішої дипломатичної роботи та залучення Хорватії до проукраїнських ініціатив на міжнародній арені.
Громадська думка в Хорватії щодо війни в Україні загалом залишається позитивною, проте вплив російської дезінформації та антизахідних наративів у хорватському інформаційному просторі не можна ігнорувати. Посилення української інформаційної присутності, проведення освітніх кампаній та зміцнення зв’язків між громадянським суспільством двох країн сприятимуть кращому розумінню реального перебігу війни.
Окремим вектором співпраці є економіка та енергетика. Використання українських газових сховищ Хорватією може стати прикладом взаємовигідного партнерства. Також перспективним напрямком є оборонна співпраця, обмін технологіями та спільні інвестиційні проєкти.
Загалом Хорватія має потенціал стати важливим союзником України на Балканах. Для цього Києву варто посилити комунікацію з хорватським суспільством, активізувати дипломатичні ініціативи та розширити економічну та безпекову взаємодію.
Автор – Давид Деревляний, дослідник аналітичного центру ADASTRA
Бажаєте підтримати розвиток якісної українськомовної аналітики? Тоді робіть свій внесок у вихід нових матеріалів, підтримуючи ADASTRA!
Protest in support of Ukraine in Zagreb, Croatia, March 18, 2022. Photo by Meta.mk, CC BY-NC 2.5.