Між двох вогнів: Тринідад і Тобаго між регіональними сусідами та глобальними гравцями

17 червня цього року увагу українських ЗМІ привернуло затримання в аеропорту Тринідада і Тобаго українського екіпажу, на борту якого було виявлено незадекларований вибухонебезпечний вантаж. Хоча ця подія не є чимось надзвичайним, але вона стала нагадуванням про острівну державу, яка рідко з’являється в новинній стрічці українців. Проте Тринідад і Тобаго відіграє важливу роль в геополітиці Карибського басейну та Латинської Америки, будучи англомовною країною, що виступає мостом між Латинською Америкою, Карибським басейном та США, Великою Британією та іншими членами Співдружності, активно долучаючись до регіональних процесів та вибудовуючи власну прагматичну політику.

Тринідад і Тобаго — острівна держава, що складається з двох головних островів відповідно та десятка дрібних. Саме стратегічне положення країни та її ресурси дають їй чималий стартовий капітал, але не менш важливу роль має зовнішня політика держави, яка базується на дотриманні міжнародного права, участі в міжнародних та регіональних організаціях і, що найважливіше, балансування між “західними” союзниками та близькими сусідами. 

Історичний екскурс

Країна має досить довгу історію, яка бере свій початок з часів давніх місцевих племен. До прибуття європейців острови населяли індіанські народи араваків та карибів, які в різні історичні періоди домінували в регіоні. Але переломним моментом стало прибуття до берегів Тринідаду Христофора Колумба під час його третьої експедиції. Саме він дав назву найбільшому з островів, адже “trinidad” з іспанської означає “Трійця”. Щодо Тобаго, то назва острову походить, найімовірніше, від “tobacco” (“тютюн”), який вирощувати на острові.

Незважаючи на відносно повільну колонізацію, якщо порівнювати з іншими країнами, територія майбутньої країни все ж опинилася в центрі протиборства між метрополіями. В свій час на територію Тринідаду і Тобаго претендували Іспанія, Франція, Велика Британія, Голландія та Курляндія (західна частина сучасної Латвії). Певний час Тобаго був піратською базою. Загалом, територія сучасної держави переходила з рук в руки близько 33 разів, що є абсолютним рекордом серед країн Карибського басейну. 

Та все ж, найбільше позначилася британська колонізація. У ХІХ ст. Велика Британія остаточно закріпила контроль над островами, і у 1889 р. об’єднала їх в єдину колонію, що і стало початком формування Тринідаду і Тобаго як майбутньої країни. Крім того, метрополія принесла з собою англійську мову, яка і сьогодні залишається офіційною, та внутрішньополітичну систему, яка багато в чому схожа на британську. 

Ще одним вагомим фактором стали міграційні процеси, що активно розгорнулися після скасування рабства 1 серпня 1834 р. Британська адміністрація активно залучала робітників з Індо-Тихоокеанського регіону, що зробило Тринідад і Тобаго однією з найбільш мультикультурних країн регіону. На сьогодні населення країни складається зі східних індійців (35,4%), африканців (34,2%), змішані (різні поєднання африканського, європейського, індійського, китайського та інших етнічних груп) (15,3%), народів змішання африканців та східних індійців (7,7%), невизначених (6,2%) та інших (1,3%).

Тринідад і Тобаго навіть після проголошення незалежності у 1962 р. (пізніше у 1976 р. була проголошена республікою) продовжує зберігати тісні зв’язки з Великою Британією, в тому числі будучи членом Співдружності націй.

Фундамент зовнішньої політики

Важливу роль в становленні основ політики держави відіграв Ерік Вільямс, саме його вважають “батьком нації”. Він очолив рух за незалежність країни, а після її здобуття став першим прем’єр-міністром Тринідаду і Тобаго, обіймаючи цю посаду аж до свої смерті у 1981 р. Вільямс сформував основні засади зовнішньої політики держави, наполягаючи на автономії та прийняті власних рішень задля добробуту власного населення та національних інтересів країни, навіть якщо вони не збігаються з позицією великих держав, насамперед США та Великої Британії.

Саме за його ініціативи було взято курс на регіональну співпрацю та інтеграцію. Яскравим прикладом стало утворення у 1965 р. спочатку Карибської асоціації вільної торгівлі (КАРИФТА), а пізніше і становлення Карибського співтовариства (КАРІКОМ) 4 липня 1973 р. через підписання Чагуарамаського договору, що надало Тринідаду і Тобаго не лише статус країни-засновника, але й зміцнило позиції як одного з ключових економічних і дипломатичних центрів Карибського басейну та розширило інструментарій для протистояння викликам та захисту національних інтересів.   

Принципи на яких базується зовнішня політика залишаються незмінними з моменту їх проголошення, серед них повага до суверенітету та рівності всіх країн; невтручання у внутрішні справи інших держав, окрім як для вжиття заходів щодо грубих порушень прав людини або геноцидів відповідно до рішення Радбезу ООН; і відповідно повага та дотримання норм міжнародного права та принципів Організації об’єднаних націй.

Найбільшим ресурсом країни стала знайдена у середині 1850-х рр. нафта, пізніше було знайдено також поклади природного газу. Саме великі поклади нафтогазу та доходи від них не лише забезпечили розвиток країни, але й створюють додаткові можливості для зміцнення позицій Тринідаду і Тобаго у Карибському басейні та розвитку співпраці з регіональними партнерами. 

Попри пріоритетність регіонального виміру зовнішньої політики, Тринідад і Тобаго не обмежується лише Карибським басейном. Для невеликої острівної держави, яка не володіє значними військовими можливостями, багатостороння дипломатія та міжнародне право є одним із ключових інструментів захисту національних інтересів. Саме тому поряд із розвитком регіонального співробітництва Тринідад і Тобаго активно використовує глобальні міжнародні організації для просування власних економічних, енергетичних і безпекових пріоритетів, водночас поступово диверсифікуючи партнерства за межами Карибського регіону. 

Ключові напрямки зовнішньої політики та політика балансування

Базуючись на принципах закладених Е. Вільямсом, Тринідад і Тобаго постійно намагається балансувати між західними союзниками та регіональними сусідами. Це особливо яскраво проявляється у відносинах з Венесуелою та Кубою, зважаючи на географічну близькість країн, а також з Китаєм, який продовжує розширювати свій вплив в Латинській Америці та Карибському басейні. 

Водночас Тринідад і Тобаго зміцнює зв’язки з США та Великою Британією, які залишаються важливими політичними, економічними та безпековими партнерами. Крім того, все більше налагоджується співпраця з ЄС як на багатосторонньому, та і на двосторонньому рівні, зокрема в рамках Global Gateway у сфері відновлювальної енергетики та цифровізації. 

Попри різні політичні режими та суперечності між державами, уряд Тринідаду і Тобаго, розташований в столиці Порт-оф-Спейні, прагне підтримувати конструктивний діалог з усіма країнами, керуючись насамперед власними національними інтересами.

Особливо важливими в цьому контексті постають відносини з Венесуелою. Географічна близькість, тісні економічні зв’язки та міграція роблять її важливим фактором впливу на безпеку й розвиток Тринідаду і Тобаго.

Між двох вогнів

Відносини з Венесуелою мають дуже глибоке коріння. При цьому починаючи від 90-х рр. ХХ ст. вони поступово трансформувалися. 

Незважаючи на погіршення відносин Вашингтона та країн Заходу з урядом Венесуели через політичну кризу, порушення прав людини та демократичних принципів всередині країни, Тринідад і Тобаго продовжували зберігати конструктивний діалог з Каракасом. Режим Уго Чавеса, а потім і Ніколаса Мадуро налагоджували співпрацю, зокрема, в енергетичній сфері. Для Порт-оф-Спейн питання видобутку нафти і газу має стратегічне значення, оскільки енергетичний сектор залишається основою економіки країни та головним джерелом державних доходів, на нього припадає близько 40% ВВП. Основою співпраці країн в цій сфері є угоди щодо спільної розвідки та видобутку природного газу з морських родовищ Дракон та Кокуіна-Манакін. Саме це є основним інтересом для Порт-оф-Спейн, адже втрата доходів негативно вплине на економічне становище Тринідаду і Тобаго, а відповідно і на добробут його населення. Країна також не приєдналася до створеної у 2005 р. Уго Чавесом ініціативи PetroCaribe, яка пропонувала пільгові ціни на нафту для країн-учасниць. Водночас відмова від участі в програмі не стала на заваді розвитку двостороннього енергетичного співробітництва між Тринідадом і Тобаго та Венесуелою, яке здійснювалося через окремі міжурядові угоди та спільні проєкти з розробки транскордонних газових родовищ, що сприяло збереженню конструктивного діалогу з Венесуелою та участі у регіональних механізмах енергетичного співробітництва.

Морське газове родовище Кокуіна-Манакін на морському кордоні Тринідаду і Тобаго та Венесуели. 24 липня 2024 р. BP Trinidad and Tobago.

Особливо гостро постало питання міграції. Починаючи 2016 р. коли соціально-економічна ситуація в Венесуелі погіршилася, кількість переселенців і біженців до Тринідаду і Тобаго почала зростати. Насамперед, це зумовлено близькістю країн — Тринідад розташований за 7 миль (11 км) від північного узбережжя Венесуели, крім того кордон між державами є значною мірою не регульований та не охороняється. Тому морські шляхи стали не лише маршрутами для біженців, але й для незаконної торгівлі та наркотрафіку. Саме це стало головним викликом для Тринідаду і Тобаго зважаючи на те, держава є транзитною точкою для перевезення наркотичних речовин, насамперед кокаїну, до Європи та Північної Америки. На тлі зростання міграційних потоків правоохоронні органи фіксували випадки незаконного ввезення зброї з території Венесуели, яка потрапляла до місцевих злочинних угруповань або використовувалася в нелегальній торгівлі. У низці випадків зброя ставала предметом нелегального обміну та чорного ринку. Крім того, біженці, кількість яких становить близько 44,8 тис. осіб, станом на листопад 2023 р., створюють навантаження на систему охорони здоров'я, освіту, ринок праці та соціальні служби країни. Реальна кількість венесуельців може бути вищою через масштаби нелегальної міграції та складність моніторингу ситуації. 

Нейтральну позицію Тринідад і Тобаго намагався зберігати навіть в умовах загострення територіальної суперечки між Гаяною та Венесуелою за район Ессекібо у 2019 р. Гаяна є одним із ключових партнерів Тринідаду і Тобаго в межах КАРІКОМ, а також важливим союзником у питаннях регіональної безпеки, економічного співробітництва та розвитку енергетичного сектору Карибського басейну. У результаті Тринідад і Тобаго підтримав принцип мирного врегулювання суперечки відповідно до норм міжнародного права, уникаючи різких заяв на адресу будь-якої зі сторін. Але вже 2025 р. Порт-оф-Спейн зайняв більш жорстку позицію на боці Гаяни, оскільки економічні та енергетичні інтереси Тринідаду та Тобаго в цій країні почали відігравати все більш вагому роль.

Відносини з Венесуелою демонструють прагнення Тринідаду і Тобаго зберігати прагматичний підхід навіть у складних регіональних питаннях. Водночас не менш важливим напрямом зовнішньої політики залишаються відносини зі Сполученими Штатами, як зі стратегічним торговельним та безпековим партнером. 

В той же час експорт до США становить 29,5 %, тоді як 24% припадає на імпорт, що робить їх основним торгівельним партнером. 

Важливим кроком економічної співпраці стало підписання у 1994 р. двосторонньої угоди між Тринідаді і Тобаго та США про заохочення та взаємний захист інвестицій (набула чинності у 1996 р.). Вона створила додаткові гарантії для американських інвесторів та сприяла зміцненню позицій США як одного з провідних іноземних інвесторів. 

Окремо підтримується співпраця щодо кліматичних викликів. Так, Порт-оф-Спейн є партнером в рамках PACC 2030 (Партнерства США та Карибського басейну для подолання кліматичної кризи), яка передбачає співпрацю між країнами для адаптації до зміни клімату, зміцнення енергетичної безпеки та підвищення стійкості критичної інфраструктури та місцевої економіки до кліматичних викликів. Крім того, уряд США надає країні технічну допомогу в майже усіх сферах — від охорони здоров’я до спорту та журналістики. 

Та все ж першочергове значення для Тринідаду і Тобаго має саме безпекова сфера, не лише з огляду на діяльність організованої злочинності та бандитських угрупувань, але й також через, хоча і провальну, але спробу збройного перевороту організацією “Джамаат аль-Муслімін” (“Jamaat al Muslimeen”) у 1990 р.

Стратегічне розташування в Карибському басейні та тісні контакти мали яскравий приклад, зокрема в рамках угоди між державами щодо оренди Чагуарамасу — міста та однойменний півострову, на якому з 1940 р. до 1963 р. була розташована американська військова база (в цьому ж місці було підписано договір про створення КАРІКОМ). Співпраця між Вашингтоном та Порт-оф-Спейн в цьому напрямку здійснюється через безпекові угоди, зокрема щодо військової логістики та обміну розвідувальними даними. Держави проводять спільні навчання щодо протидії наркотрафіку та організованій злочинності. Основним механізмом є Ініціатива з безпеки Карибського басейну (CBSI).

Та все ж незважаючи на десятилітнє балансування між Венесуелою та США, з серпня 2026 р. ситуація змінилася.

Детальніше про операцію США проти Н. Мадуро: Режим Мадуро: Стратегічний аналіз. Політика Байдена і Трампа

Прем'єр-міністр Тринідаду і Тобаго Камла Персад-Біссессар заявила про підтримку Вашингтона в його діях щодо протидії наркотрафіку та транскордонної злочинності, зокрема були проведені спільні навчання. Крім того, Порт-оф-Спейн надав також логістичну та дипломатичну підтримку. На тлі невизначеності та зростаючої кількості загроз в публічному дискурсі знову постало питання про відновлення військової бази Чугуарамас.

Після захоплення Ніколаса Мадуро 3 січня 2026 р. перед Тринідадом і Тобаго ще більше загострилося питання збереження балансу між країнами. Саме здатність поєднувати прозахідний-американський та конструктивний діалог з авторитарними урядами (до прикладу, з Кубою Порт-оф-Спейн також підтримує співпрацю і виступає за більше залучення країни до співпраці щодо регіональних питань) визначатиме ефективність зовнішньої політики країни в найближчі роки.

Виклики та можливості

Незважаючи на багатовекторну політику, яка намагається балансувати в умовах постійної турбулентності на світовій арені, Тринідад і Тобаго постає перед низкою викликів. Але їхнє розв’язання також створює додаткові можливості для розширення та поглиблення співпраці з іншими країнами, зокрема вихід за межі регіону.

Серед основних викликів залишаються міграція, наркотрафік та безпекова ситуація. 

Вже згадана раніше проблема біженців, окрім дестабілізації внутрішньої ситуації, має також і зовнішньополітичний бік. Зокрема, Тринідад і Тобаго має проблеми щодо біженців, їхнього статусу, а також наявності та дотримання правового регулювання цього питання. Тому уряд країни часто зазнає тиску з боку міжнародних урядових та неурядових організацій щодо дотримання прав та надання відповідного захисту біженцям, більшість з яких становлять саме венесуельці. 

Питання безпеки та боротьби з наркотрафіком залишається одним з головних. Географічне розташування країни зробило її одним з важливих транзитних пунктів для міжнародних злочинних мереж. Це сприяє поширенню організованої злочинності, незаконного обігу зброї та зростанню рівня насильства всередині країни (зараз рівень злочинності є другим після Гаїті в Карибському басейні). Це змушує Порт-оф-Спейн поглиблювати співпрацю зі США, державами КАРІКОМ та міжнародними організаціями у сфері обміну розвідувальною інформацією, морського патрулювання та боротьби з транснаціональною злочинністю. 

Окремо варто згадати співпрацю з КНР — новим потужним гравцем в регіоні, дипломатичні відносини з яким Тринідад і Тобаго встановив у 1974 р.  Для Тринідаду і Тобаго вона є одним з основних імпортерів, на яких припадає 10,5% імпорту. Активно розвивається співпраця, зокрема через китайську ініціативу “Один пояс, один шлях” до якого Порт-оф-Спейн приєднався у 2018 р., ставши першим членом цієї ініціативи серед держав КАРІКОМ. Загалом, країни співпрацюють в усіх сферах, основними серед яких є промисловість та не енергетичний сектор.

Щодо політичної співпраці то країни активно налагоджують співпрацю. Важливість саме цієї країни для Китаю демонструє також перший і єдиний офіційний візит Сі Цзіньпіна до країни у 2013 р. до країни КАРІКОМу. В свою чергу в питанні Тайваню Порт-оф-Спейн послідовно підтримує політику «одного Китаю», що створює сприятливі умови для подальшого розвитку відносин з Пекіном.  

Детальніше про китайський вплив Латинській Америці: Латинська Америка під прицілом Китаю (продовження)

Водночас важливим викликом залишається висока залежність економіки від експорту нафти та природного газу. Попри намагання диверсифікувати економіку, зокрема завдяки сфері туризму, енергетичний сектор продовжує формувати значну частину державних доходів. Це робить країну вразливою до коливань світових цін на енергоносії та змін на міжнародних енергетичних ринках. 

Варто також згадати особливо гостре для острівних країн питання зміни клімату. І хоча Тринідад і Тобаго знаходиться у відносно спокійному регіоні, і урагани та шторми є досить рідким явищем, все ж підвищення рівня моря, посилення тропічних штормів та ризики для прибережної інфраструктури можуть загрожувати економічному розвитку країни. Тому Тринідад і Тобаго активно підтримує міжнародні кліматичні ініціативи та співпрацює з партнерами щодо підвищення стійкості та боротьби з природними катаклізмами. 

В той же час, Тринідад і Тобаго намагається демонструвати та підтримувати лідерство не лише серед англомовних країн регіону, але й межах КАРІКОМу та інших організаціях. Зокрема, обрання як непостійного члена, Порт-оф-Спейн у червні цього року до Ради Безпеки ООН дає державі додаткові можливості для просування інтересів малих острівних держав, привернення уваги до проблем зміни клімату, безпеки та розвитку Карибського регіону, а також зміцнення власного міжнародного авторитету (офіційно виконувати свої обов’язки країна розпочне з 1 січня 2027 р.). Водночас членство в Радбезі вимагатиме від Тринідаду і Тобаго більш активної участі у вирішенні міжнародних криз та виробленні позицій щодо глобальних конфліктів, що стане важливим випробуванням для традиційної політики балансування.

Висновки

Тринідад і Тобаго, попри відносно невеликі розміри, залишається важливим актором Карибського басейну завдяки вигідному географічному положенню, розвиненому енергетичному сектору та активній дипломатичній діяльності. Основою зовнішньої політики держави став закладений Еріком Вільямсом принцип прагматичного балансування між різними центрами сили, що дозволяє поєднувати співпрацю із західними партнерами та регіональними сусідами. Співпраця зі США, Венесуелою, Китаєм та країнами КАРІКОМ дозволяє державі реалізовувати власні економічні та безпекові інтереси. 

При цьому найбільший вплив на зовнішню політику країни мають питання енергетичної безпеки, міграції, боротьби з наркотрафіком та підтримання регіональної стабільності. Водночас посилення ролі Китаю, зміни у відносинах між США та Венесуелою, а також нові безпекові виклики створюють як ризики, так і додаткові можливості для розвитку міжнародного співробітництва. 

Ефективність зовнішньої політики Тринідаду і Тобаго і надалі залежатиме від здатності держави зберігати баланс між провідними міжнародними гравцями, відстоюючи власні національні інтереси та зміцнюючи свої позиції в Карибському регіоні.

Авторка – Анастасія Волошина, молодша дослідниця програми “Латинська Америка”.

Якщо Вам сподобалась стаття і Ви хочете підтримати розвиток нашого центру, долучіться до нашого Mono. Ваша допомога сприяє розвитку незалежної української аналітики!