Стратегічна культура: вступ

В епоху динамічних змін та суттєвих зрушень на міжнародній арені ціна коректного визначення інструментарію дослідження та аналізу подій зростає з кожною хвилиною. Міжнародні відносини – це саме та сфера, яка не завжди піддається чітким обрахуванням, конкретним числам та винятково кількісним методам дослідження. Процес розробки теорії, що допоможе змоделювати можливі сценарії розвитку подій на міжнародно-політичній системі координат потребує, безумовно, чимало зусиль, однак визначення критеріїв, котрі можна використовувати як точку опори, завжди було слабкою стороною подібних підходів.

Сучасний міжнародно-політичний контекст містить більше запитань, аніж відповідей, а (нео)реалістична та (нео)ліберальна парадигми не завжди справляються з надзвичайно складними завданнями, які постають перед ними в сучасних реаліях. У таких випадках відчувається суттєвий брак необхідної інформації, особливого контексту, крізь призму якого мотиви поведінки окремих акторів міжнародних відносин стають більш чіткими та зрозумілими.

Наріжним каменем розуміння відносин між державами крізь призму сучасного міжнародно-політичного контексту є усвідомлення того, що предметним полем для аналізу не завжди є конкретні явища та події, а реакція держав на ці явища, вміння вибудовувати чітку стратегію поведінки в окремих ситуаціях та втілювати її в рамках тієї системи, яка функціонує в окремий період. Усвідомлення та визначення особливостей соціальних конструктів відкриває значно ширші можливості не лише для розуміння певних явищ (наприклад, дилеми безпеки, що цілком вписується у реалістичну парадигму), але й розвиває вміння знаходити витоки цих явищ та усвідомлювати значення тієї ідеї, яка лежить в основі конкретних моделей поведінки.

Праксеологічним виміром функціонування державних інститутів не варто нехтувати, адже іноді він стає визначальним у питанні імплементації зовнішньополітичного вектору окремої держави. Досліджувати взаємодію між державами, наче між своєрідними «black boxes», звичайно, можливо, але такий підхід, на думку авторів, є занадто спрощеним. Не варто нехтувати тим, що знаходиться всередині цих «black boxes», адже відповіді на найскладніші запитання можна знайти саме там, усередині. Вкрай важливо зрозуміти, що не лише система, її ієрархія та взаємозв’язки між елементами здатні впливати на акторів міжнародних відносин, але й самі елементи-актори здійснюють вагомий вплив на систему. Питання сприйняття, яке формується на основі ідей та ілюструється конкретними моделями поведінки, вимагає більш глибокого переосмислення.

Концепція стратегічної культури в рамках конструктивістських теорій міжнародних відносин є важливим інструментом для аналізу зовнішньої, зокрема, безпекової політики держав. Вона зосереджує увагу на ролі ідей, норм, ідентичності та світосприйняття, сформованих під впливом історичних, політичних, культурних, географічних чинників, що виступають вагомими факторами прийняття зовнішньополітичних рішень. Інакше кажучи, має зміст не лише кількість дивізій, економічний потенціал чи ядерні арсенали – не всі конфлікти, як і дружні відносини, як і загалом модель поведінки держави можна пояснити лише в рамках ключових параметрів реалістичної парадигми.

Дізнавайтесь більше в спецпроєкті ADASTRA: СТРАТЕГІЧНА КУЛЬТУРА КРАЇН СВІТУ

Стратегічна культура визнає і пояснює, як знаходить своє втілення певна доля ірраціональності в політиці держав на міжнародній арені, чому вона має місце й наскільки сильно виступає як вихідний параметр, так і обмежувальний фактор. Вона також виступає комплексною і достатньо вичерпною відповіддю на запитання про те, чому за однакових умов держави приймають різні зовнішньополітичні рішення.

Стратегічна культура – відносно стійка схема мислення та поведінки, патерни (зразки, шаблони) смислів, що формуються історично, які неохоче піддаються змінам і мають тривалий характер. Ключовим моментом концепції стратегічної культури є дослідження постійності, регулярності та безперервності механізмів, форматів та засобів ведення зовнішньої в цілому та безпекової політики певною державою зокрема, що випливають з особливостей географічного положення, історичного, політичного та культурного розвитку.

Історично успадковані стратегічні уподобання держав, культурні патерни, безсумнівно, мають тенденцію до розмивання спектру можливих стратегічних варіантів. Вони також створюють ситуацію, коли держава може зреагувати ірраціонально на об’єктивну зміну стратегічного середовища, таким чином, можна сказати, стратегія перетворюється на інертну й менш пристосовану до об’єктивних обставин, проте не обов’язково на неправильну чи фатальну.

Можна також сказати, що стратегічна культура сумісна з поняттям «обмеженої раціональності», оскільки культурний «об’єктив», безумовно, спрощує об’єктивну реальність. Таким чином, концепція стратегічної культури ніби викриває об’єктивні, з точки зору історії, географії та політики, причини, чому держава чинить так, а не інакше. Проте в результаті вже з історичної ретроспективи ми можемо побачити й помилки, що їх держава допускає під впливом стратегічної культури.

В рамках нашого проекту, характеризуючи стратегічні культури держав світу,  ми керуватимемося низкою ключових орієнтирів, адже в концепції стратегічної культури часто виникає спокуса оголосити її елементами абсолютно всі можливі параметри: від об’єктивно наявних до соціально сконструйованих.

Отож, ми спробуємо щоразу давати відповіді на такі запитання:

·       Як географічне положення, розташування відносно центрів сили та ворожість зовнішнього середовища впливають на характер зовнішньої політики й забезпечення безпеки?

·       Як впливає історичний досвід взаємодії із зовнішнім середовищем, а також соціальні конструкти, що з ним пов’язані (колективна/історична пам’ять, історичні травми, імперські синдроми), на прийняття зовнішньополітичних рішень?

·       Що держава вважає загрозами, як вона їх сприймає та відповідає на них через призму відносно сталих ідей, норм та цінностей?

·       Якими є основні засоби реагування на загрози й наскільки важливе місце в їх переліку відводиться силі як інструменту розв’язання конфліктів та забезпечення безпеки держави?

·       Як держава ставиться до альтернативних регуляторів безпеки, чи схильна покладатися на союзи, коаліції, об’єднання для забезпечення власної безпеки?

Нашим завданням стане вивчення такого «стратегічного профайлу» кожної держави з метою покращення розуміння причин і вихідних факторів, що визначають зовнішню політику акторів міжнародних відносин через призму концепції стратегічної культури.

Авторки проєкту – Анастасія Возович та Олена Юрченко, експертки Аналітичного центру ADASTRA