Вибори-2023 у Туреччині: як Ердогану вдалося втримати владу?

Найважливіші вибори року, як їх уже охрестили низка видань та міжнародних оглядачів, стали по суті ареною битви 2 візій шляху розвитку Туреччини – чинного президентського устрою та парламентаризму. Завдяки цьому два протиборчі табори виглядали доволі різнобарвно, що тільки додавало пікантності та інтересу до споглядання за процесами, що відбувалися у країні напередодні волевиявлення.

У попередньому матеріалі «Вибори-2023 у Туреччині: чи втримається Ердоган при владі?», присвяченому тематиці виборів 14 травня в Туреччині, ми розглянули стартові позиції основних дійових осіб та блоків на початку передвиборчої гонитви. У цьому ж матеріалі ми зосередимось на фінішній прямій та доведемо цикл до логічного завершення.

Черговий тест на стійкість для влади

Великим випробуванням для Туреччини та турецького народу став сумнозвісний землетрус 6 лютого. Трагедія, що забрала життя майже 40 тисяч турків, зруйнувала 30 тисяч будинків і позбавила даху над головою понад мільйон осіб, спровокувала суспільну дискусію значних масштабів.

Річ у тім, що впродовж десятиліть у Туреччині існувала практика надання забудовникам т.зв. «будівельних амністій» – по суті, дозволу на будівництво без сертифікатів дотримання норм безпеки. Критики уряду давно попереджали, що подібна діяльність рано чи пізно може призвести до катастрофи у випадку сильного землетрусу. На територіях, що постраждали від стихійного лиха, такі амністії отримали забудовники орієнтовно 75 тисяч будівель.

Приводів критикувати владу було задостатньо. Упродовж перших днів після катастрофи поліція затримувала та переслідувала журналістів та звичайних громадян за звинуваченнями в «поширенні дезінформації про трагедію». З подібною аргументацією державний регулятор BTK обмежив діяльність Twitter на території Туреччини, що викликало хвилю обурення, адже платформа соцмережі активно використовувалась задля допомоги постраждалим. Виникали запитання щодо ефективності витрачання т.зв. «податку на землетруси» (офіційна назва «податок на спецзв’язок»), що стягався із часів землетрусу 1999 року і якраз призначався для запобігання значним руйнуванням під час подібних катастроф. Повідомлялося також, що частину гуманітарної допомоги, надісланої в аеропорт Адани, було згодом перейменовано на допомогу від Управління з ліквідації наслідків стихійних лих і надзвичайних ситуацій при президенті Туреччини (AFAD). Окрім того, деякі представники етнорелігійних меншин – насамперед курдів та алевітів – повідомляли про випадки дискримінації та нерівномірному розподілу допомоги з боку влади на користь районів, населених переважно виборцями AKP.

Добровольці Комуністичної партії Туреччини подають суп представнику своїх заклятих ідеологічних супротивників, націоналістів із «Сірих вовків». Twitter

Водночас 11 лютого було оголошено про створення Бюро з розслідування злочинів, пов’язаних із землетрусом, основною ціллю якого стали перевірка та притягнення до відповідальності всіх причетних до будівництва зруйнованих будівель. Станом на 25 лютого було заарештовано 184 підозрюваних. 10 березня Реджеп Тайїп Ердоган оголосив, що з поваги до жертв землетрусу відмовляється від музичного супроводу власної передвиборчої кампанії – раніше невіддільної частини його програми попередніх років.

Багатьом здавалося, що така трагедія значно похитнула позиції AKP та особисто Ердогана у традиційному для нього регіоні. Окрім очікуваного розчарування в чинній владі, велика кількість жителів постраждалих міст стали тимчасово переміщеними особами, що в перспективі могло ускладнити для них процес волевиявлення.

Втім, якщо ви вважаєте, що в цей період за долю свого політичного проєкту переживала лише влада – ви глибоко помиляєтесь.

Анатолійський Боллівуд

«Якщо тобі не подобається як накритий стіл – переверни його» – схоже, саме цю фразу головного героя американського політико-драматичного серіалу «Картковий будинок» Френка Андервуда взяла собі за кредо лідерка «Хорошої партії» (İYİ Parti) Мераль Акшенер напередодні оголошення єдиної кандидатури від опозиції на президентських виборах.

Сам процес визначення був доволі затягнутим і дискусійним, та сприймався противниками блоку MİLLET як чи не найбільший камінь спотикання на шляху альянсу. Більшість сходилась на кандидатурі лідера Народної Республіканської Партії (СНР) Кемаля Киличдароглу. 74-річний старожил турецької політики хоч і є давнім критиком Ердогана, та очолює найбільшу опозиційну до ПСР (АКР) політсилу вже майже 13 років, однак тривалий час сприймався як слабкий та зручний суперник для чинного президента. Втім, справедливості заради, варто зазначити, що останнім часом Киличдароглу значно покращив власну репутацію в середовищі противників Ердогана. Власне, проти його кандидатури найактивніше виступала якраз Акшенер.

Її фаворитами на посаду президента Республіки були інші представники СНР – чинні мери Стамбула й Анкари – Екрем Імамоглу та Мансур Яваш. Обоє не мали настільки потужних амбіцій, не прагнули іти наперекір партійній етиці, і до того ж мали власні очевидні недоліки. Наразі проти Імамоглу перебуває на стадії апеляційного розгляду справа про образу членів Вищої виборчої ради Туреччини. Суд першої інстанції засудив чинного мера Стамбула на понад 2,5 роки позбавлення волі із забороною на ведення політичної діяльності. Натомість Мансур Яваш користується іміджем націоналіста, що в перспективі могло відвернути від опозиції голоси виборців із лівими поглядами та курдів, яких MİLLET так потребував. Відповідно кандидатура Киличдароглу виглядала оптимальною в середовищі CHP.

Мераль Акшенер. МСТ

Однак Акшенер не збиралася відступати. 3 березня, на наступний день після з’їзду блоку MİLLET, на якому, як зазначалось, опозиція таки зупинилася на особі Киличдароглу як єдиному кандидаті у президенти, очільниця «Хорошої Партії» несподівано розпочала демарш. Вона  публічно різко не погодилася з рішенням блоку, почала погрожувати відмовою від участі в подальших засіданнях, і, по суті, розвалила опозицію. 4 дні до понеділка 6 березня, коли мало відбутися наступне засідання, MİLLET існував фактично в підвішеному стані. Зранку того дня Акшенер провела непублічні зустрічі з Імамоглу та Явашем, після чого… явилася на засідання о 16:00. Ввечері за результатами зустрічі був опублікований документ, який розставив усі крапки над і: сторони досягли компромісу. Яваша та Імамоглу було висунуто на посади віцепрезидентів у разі перемоги опозиції. Отже, Акшенер блискуче розіграла свою шахову партію. Водночас рішення однозначно збільшувало електоральні симпатії та грало на руку опозиції. Адже голосуючи за Киличдароглу, «персональні фани» Імамоглу та Яваша голосували в тому числі й за них. Окрім того, усі 3 очевидно могли проводити більше мітингів, при цьому диференціюючи регіони залежно від уподобань місцевого електорату.

Кемаль Киличдароглу. Reuters/Cagla Gurdogan

9-му президенту Турецької Республіки Сулейману Демірелю (1993–2000) належить вислів «24 години – занадто багато для турецької політики». Що ж, Акшенер вистачило всього пів дня.

Війна риторик

Одним з основних трендів політичного життя Туреччини останніх років є високий рівень політичної поляризації населення. Тенденція, започаткована та розвинута Ердоганом разом з AKP приблизно із середини 2010-их років, активно використовувалась і напередодні нинішніх виборів. Воно й не дивно – поширення штучно створеної атмосфери страху та риторика, спрямована на розподіл за принципом «ми – вони», це непоганий інструмент мобілізації електорату та маскування власних економічних і політичних прорахунків.

Деякі передвиборчі постери Ердогана виглядали як відверті референси на основі Юлії Тимошенко. Як от на цьому, де основний напис звучитьтак: «Вони говорять, AKP робить».

Зважаючи на орієнтацію блоку CUMHUR на консервативно-націоналістичний електорат, ворогів Ердогану шукати не довелось.

Основна увага приділялась, звісно ж, фактору терористичної загрози. Зближення MİLLET з «курдськими» партіями, такими як «Демократична партія народів» (HDP) заради їхньої підтримки на виборах, трактувалась Ердоганом як братання опозиції з терористами «Робочої партії Курдистану». Фактично, жоден мітинг Ердогана не проходив без випадів у бік Киличдароглу із цього приводу. Наприклад, на зустрічі в Ізмірі 29 квітня президент Туреччини стверджував: «Знаєте, що кажуть у Кандилі? (гірський хребет на півночі Іраку, де в значній кількості переховуються члени «Робочої Партії Курдистану» – прим. авт.) Наші голоси за Киличдароглу! У Кандилі! Що таке Кандиль?! Це місце, де знаходяться ватажки терористів. Мої ізмірські брати й сестри. Чи скажете ви «так» цьому?» Вже за декілька днів у Анкарі, Ердоган знову згадав свого головного конкурента в контексті зв’язків із терористами РКК: «На жаль, бай Кемаль (зневажливе звертання до Киличдароглу – прим. авт.) проводить переговори з Кандилем. Ганьба їм. Кандиль їх підтримає, і за допомогою Кандиля він стане президентом. Мій народ не віддасть цю країну людині, яка стане президентом за підтримки Кандиля»

Подібним чином влада просувала наратив про те, що Киличдароглу обрали кандидатом від опозиції саме з подачі терористів, і саме тому його підтримує HDP, яку у зв’язках із РКК регулярно звинувачують.

Порівняно з доволі звичними для Туреччини останніх років спекуляціями на тему терористичної загрози, дещо неординарно й навіть екзотично лунали звинувачення, пов’язані у зв’язках опозиції з представниками ЛГБТ-спільноти. Зокрема, під час мітингу в Самсуні 4 травня Ердоган заявляв: «Ми знаємо, з ким ви ведете справу. Чому Киличдароглу мовчить про те, чому його підтримують ЛГБТ?». При цьому чинний президент зазначав, що в партіях його альянсу, тобто AKP та MHP, немає «LGBTci» – себто людей, що підтримують цю спільноту.

У зв’язках із представниками ЛГБТ опозицію звинувачував і лідер MHP Девлет Бахчелі. Щоправда, він пішов ще далі в голослівності своїх закидів: «Ми протиставляємо ЛГБТ-альянсу (себто MİLLET – прим. авт.) свою національну мораль та національне буття, і з Божою поміччю ми зламаємо цю ганебну гру. Симпатії Киличдароглу до ЛГБТ не є для нас одкровенням. Навіть у партії İYİ є прихильники ЛГБТ і вони відомі». Тут варто також виділити й випад у бік партії İYİ, яка була створена вихідцями із самої MHP, які свого часу розійшлися в поглядах із керівництвом політсили.

Підсумовуючи, передвиборча риторика блоку CUMHUR виділялась насамперед спробами розставити «правильні» акценти в надії завоювати серця консервативного електорату. Зрештою, 28 квітня міністр юстиції Туреччини Бекір Боздаг заявив: «14 травня переможуть або ті, хто відкорковуючи шампанське, святкуватиме до ранку, або ті, хто на знак вдячності схилить своє чисте чоло та прославить Господа»

Своєю чергою Киличдароглу й опозиція, конче потребуючи кожного голосу, були максимально обережними у висловлюваннях, бажаючи всидіти на декількох стільцях одночасно. Відповідно стратегія MİLLET передбачала об’єднавчу та уніфікаційну риторику. Вулиці турецьких міст були обвішані передвиборчими плакатами з красномовними написами «Даю слово, я буду президентом для 85 мільйонів громадян», а передвиборчі ролики рясніли словами штибу «разом», «ми», «спільними зусиллями» і т.д.

Мансур Яваш, Кемаль Киличдароглу та Екрем Імамоглу в передвиборчому ролику «Вперед Туреччина». Знімок екрана

Напротивагу риториці влади, яка демонізувала секуляристів, ототожнюючи їх із войовничим атеїзмом, ЛГБТ і рештою найстрашніших кошмарів консервативного населення, опозиція навпаки намагалася показувати «людське обличчя» світського стилю життя, яке ніяким чином не загрожувало комфорту осіб, що не розділяють їхніх поглядів.

Хоча водночас із боку Киличдароглу відбулася одна ризикована, як для обраної передвиборчої стратегії, акція. Певно, прагнучи покласти край спекуляціям від керівного блоку на цю тему і вкотре довести свою прихильність уніфікаційним процесам, лідер опозиції під час одного з виступів зізнався у своєму алевітському походженні. Варто розуміти, що в турецькому сунітсько-консервативному середовищі, де етнорелігійна ідентичність відіграє одну з провідних ролей, подібна заява цілком прирівнюється до камінг-ауту. Багато хто у турецькому експертному середовищі не зрозумів цей крок, адже Киличдароглу так відвернув від себе частину консервативного електорату, голосів якого конче потребував.

Доволі красномовно «війну передвиборчих риторик» описало опозиційне видання Sözcu в одному зі своїх номерів: «Якщо дивитися на рекламні кампанії CUMHUR – ми йдемо на війну. Якщо дивитися на рекламні кампанії MİLLET – ми йдемо на вибори».

Згаданий випуск газети Sözcü. Twitter

Хоч малі, та завзяті

Унікальним явищем виборів-2023 у Туреччині стала нова роль дрібних акторів. Відсутність разючих відмінностей між владою та опозицією, окрім власне бачення політичного устрою, породила можливість для невеликих та нових партій знайти свій електорат. З іншого боку, провідні гіганти змушені боротися за кожен голос, і немов крихти зі столу, збирати потенційні 1–1,5 % електоральних балів.

Складалася унікальна ситуація, коли партії чи блоки, які не мали жодних шансів дотягувати до 7 % бар’єру, могли диктувати умови політсилам рівня CHP чи AKP в обмін на вступ або оголошення публічної підтримки відповідного блоку. Спочатку складається враження, що лише опозиція намагалася так зібрати все, що тільки можна, задля ефективного протистояння багаторічній владі AKP. Однак подібних методів не цуралися і CUMHUR.

Чого варта лише епопея навколо партії «Yeniden Refah». Доволі нова політсила була заснована у 2018 році та очолювана сином 23-го прем'єр-міністра Туреччини та автора своєрідної ідеології «власного шляху» під назвою «Milli Görüş» Неджметтіна Ербакана Фатіхом. Вона, зважаючи на порівняно високі, як для дрібної партії рейтинги 2–3 %, довго не хотіла приєднуватись до проердоганівського блоку. Заступник голови AKP Біналі Йилдирим проводив затяжні перемовини з керівництвом YRP, що тривали майже увесь березень. Ходили чутки, що лідер «Yeniden Refah» вимагав від AKP 20 крісел для представників своєї партії. 20 березня Ербакан-молодший оголосив, що його політсила не приєднається до CUMHUR. За словами лідера YRP, їх не задовольнили 60 % пропозиції AKP. Втім він «залишав двері відчиненими» і припускав, що партія таки вступить до альянсу за умови, що їхні вимоги виконають. Зрештою, уже 24 березня, за декілька годин до дедлайну подачі остаточних протоколів до Вищої виборчої комісії, «Yeniden Refah» все ж вступила до CUMHUR, у складі якого й пішла на вибори 14 травня.

Під час президентської кампанії ситуація складалася подібним чином. Основна боротьба, звісно ж, велася між Киличдароглу та Ердоганом. Прокурдська «Демократична партія народів», яка через заборону на участь йшла на вибори під брендом «зелених», свого кандидата не висувала – це автоматично означало підтримку представника блоку MİLLET. Втім залишалися ще самовисуванці, яким за турецьким законодавством задля участі потрібно було зібрати 100 тисяч підписів. З таким завданням впоралися Сінан Оган та Мухаррем Індже.

Перший – політик-націоналіст, у 2011–2017 роках був членом MHP. У березні він висунувся як кандидат у президенти від новоствореного блоку АТА, що об’єднав низку дрібних правих та ультраправих партій. Основою їхньої програми була жорстка антиміграційна політика, на чому АТА швидко зуміли здобути собі значну підтримку.

Натомість Індже є вихідцем із СHP, у 2018 році навіть висувався від партії на президентських виборах. Однак він програв Ердогану, набравши всього 30,6 % голосів, після чого на деякий час зник із політичного життя Туреччини. Чудовий оратор, дещо схожий за манерою на Ердогана, він сприймався як яскрава альтернатива «нудному академіку» Киличдароглу.

Обоє по суті своїй були спойлерами – кандидатами, які не мають реальних шансів на перемогу, однак прагнуть відтягнути на себе частину голосів головних претендентів зі схожою програмою, тим самим підвищуючи шанси на перемогу когось іншого з протилежною позицією. Водночас обоє цього не визнавали. Оган зазначав, що є чи не єдиним справжнім представником величезного націоналістично налаштованого пласта населення Туреччини, чиї інтереси не захищає жодна з великих партій. Натомість Індже взагалі виходив із того, що є популярнішим за Киличдароглу. Однак він обмовлявся, що зніме свою кандидатуру за декілька днів до виборів у випадку, якщо побачить, що програє представнику від опозиції.

Мухаррем Індже. Getty Images

Зрештою, він це зробив 11 травня, за 3 дні до першого туру. Цьому рішенню передували 2 місяці критики від противників Ердогана всіх мастей та політичних орієнтацій, які вбачали в кампанії Індже свідому гру на руку чинному президенту. Було декілька раундів переговорів із Киличдароглу та «кампанія цькування та продукування фейків», які, за словами самого Індже і стали останньою краплею.

Отже, до першого туру президентських виборів підійшли 3 кандидати: Сінан Оган, Кемаль Киличдароглу та Реджеп Тайїп Ердоган.

Момент прозріння

Географічно вибори 14 травня не подарували жодних несподіванок. Середземноморське узбережжя, курдські райони південного сходу, Анкара, Стамбул, Адана та Ескішехір очікувано проголосували за Киличдароглу. Серединна Анатолія, а також північ країни натомість не менш передбачувано віддали голоси за Ердогана. Парламентські вибори так само не вразили – приблизно ті самі регіони, за винятком південного сходу, який традиційно проголосував за прокурдський блок.

Здивували цифри. Попри всі передвиборчі прогнози, MİLLET дав значно нижчі результати, аніж очікувалось. Блок сумарно набрав лише 35 % голосів та 212 місць у Великих національних зборах Туреччини. Більшість дісталась CUMHUR, що здобув 49,3 % та 323 місця в парламенті. Таке досягнення стало можливим не в останню чергу завдяки несподівано високим показникам MHP, що вибороли 10,8 % голосів – майже вдвічі більше, аніж їм прогнозували. Решту 65 місць забрав прокурдський блок.

Що важливо, Ердогану вдалося зберегти високий рівень підтримки AKP у найбільш постраждалих від землетрусу регіонах, і забігаючи наперед, навіть збільшити показники у 2 турі. Наприклад, у Кахраманмараші – місті, яке чи не найбільше постраждало від катастрофи – за чинного президента віддали свої голоси майже 72 % виборців.

У результаті, 28 скликання Великих національних зборів Туреччини стало найбільш правим та консервативним за усю 100-річну історію Республіки – їм дістались 66 % місць у парламенті.

Сюрпризи принесли і президентські вибори. Загалом прогнози передбачали 2 тур, однак більше голосів пророкували саме Киличдароглу. На практиці ж математичну перемогу в 1 турі здобув саме Ердоган, набравши 49,52 %, коли лідер CHP обмежився лише 45,88 %. Несподівано вистрілив Сінан Оган, якого підтримали 5,17 % виборців, що зробило його фактичним кінгмейкером – людиною, що може впливати на результат, не беручи безпосередньої участі в змаганні.

MİLLET зазнав болючих поразок на обох фронтах. Втім один поєдинок ще передбачав матч-реванш. І в Киличдароглу не залишалося іншого виходу, окрім як боротись далі.

14 днів надії

Становищу Кемаля Киличдароглу було важко позаздрити – результат 14 травня вимагав від нього кардинальних змін у риториці та програмі, адже гандикап доводилося долати коштом голосів консервативного електорату, який не вдалося залучити під час 1 туру. Водночас необхідно було всидіти й на 2 стільці – голосах курдів, яких «правішання» політики могло відштовхнути.

Насамперед Киличдароглу розпрощався з Онурсалом Адигюзелем, своїм заступником, який займався агітацією та моніторингом на виборчих дільницях. Окрім того, він розірвав контракт із турецькою компанією, що вела його кампанію. З того часу його штабом керував дуумвірат Екрема Імамоглу та голови стамбульського осередку CHP Джанана Кафтанджиоглу.

Натомість Ердоган особливо нічого не змінював. Уся кампанія чинного президента будувалася на позахмарній впевненості у власному успіху, настільки візуально сильній, що вона передавалася всім його виборцям. Можливо, саме тому Ердоган і відмовився від запрошення Киличдароглу на теледебати, щоб не дати жодного шансу електорату засумніватися у спроможності їхнього лідера перемогти. Варто зазначити, що штаб Ердогана вирішив зіграти на емоціях і наголосив на знаковості останнього строку 12 президента Туреччини. Тим самим вони намагалися довести суспільству, що Ердоган заслуговує на останню перемогу, яка підведе риску під його багаторічною кар’єрою на чолі держави.

17 травня Киличдароглу «розпочав кампанію» 2 туру, записавши відео. У ньому політик постав у абсолютно новому образі красномовного націоналіста, який гаряче критикує Ердогана за міграційну кризу, звинувачує його у «прогині» під росію, обіцяє в найкоротші терміни виселити декілька мільйонів біженців (під біженцями тут мали на увазі насамперед сирійці, афганці та пакистанці, що вже тривалий час створювали соціальну напругу в турецькому суспільстві – прим.авт.) додому і т.д.

Зрештою, відео в загальних рисах дало зрозуміти, шляхом чого Киличдароглу збирався «повертатись у гру». Тепер він не помірний центрист, «турецький Ганді», як ще його любили називати на Заході, а справжній світський націоналіст, що палко відстоює правий дискурс.

Насамперед такий розворот мав на меті максимально залучити на свій бік виборців Сінана Огана, який не надто поспішав із висловленням підтримки жодній зі сторін. Ходили чутки, що на догоду «кінгмейкеру» штаб Киличдароглу планував створити ціле міністерство міграційної політики. Сам же Оган 17 травня дав доволі розлоге інтерв’ю, у якому заявляв, що не підтримає жодну зі сторін у випадку, якщо його вимоги не будуть реалізовані. До них відносились боротьба з терористичними організаціями, депортація біженців, відмова від змін декількох статей Конституції і т.д. Також він пообіцяв оприлюднити кінцеве рішення вже за кілька днів.

Сінан Оган. Anadolu Ajansı

Наступні кілька днів обидва кандидати у президенти намагалися повпливати на кінцеве рішення Огана. Проте якщо Ердоган проводив зустріч із самим «кінгмейкером» у Стамбулі, то Киличдароглу бачився з колегою Огана по блоку АТА – Умітом Оздагом, лідером найбільшої в альянсі партії «Zafer» («Перемога»). Зрештою, 22 травня Сінан Оган на спеціальній пресконференції оголосив про підтримку Ердогана. Натомість Оздаг ще декілька днів відкладав оголошення кінцевого рішення, але 24 травня все ж зібрав брифінг. Там він заявив про сприяння кандидатурі Киличдароглу. Блок АТА офіційно розвалився.

Безпосередньо напередодні виборів 28 травня ситуація складалася швидше на користь Ердогана. Відверто мало хто вважав, що Киличдароглу зумів би подолати розрив у 4,7 %, що виник за підсумками 1 туру. Так, рішення Оздага посприяло скороченню відстані між кандидатами. Однак навіть за найоптимістичнішими прогнозами до табору Киличдароглу перекочували 2–3 % виборців – цього було недостатньо. Що важливіше, підтримка лідера партії «Zafer» подарувала опозиції та опозиційному виборцю надію.

Надія – це схоже єдине, що залишалось у Киличдароглу в ніч на 28 травня.

Не надто чесна перемога

          Дата 2 туру доволі символічно потрапила на день між двома важливими подіями в історії Туреччини. 27 травня 1960 року відбувся перший державний переворот часів Республіки, у результаті якого був скинутий та страчений перший прем’єр, обраний на вільних виборах – Аднан Мендерес. Натомість 29 травня 1453 року є датою захоплення османами Константинополя – подія, важливість якої в історії та самосвідомості турків важко переоцінити.

          Явка на другий тур була дещо нижчою – 84,15 % проти 87,04 % у першому. Географія знову не подарувала жодних сюрпризів – за Киличдароглу так само проголосували великі секулярні міста, середземноморське узбережжя та південний схід; за Ердогана – серединна Анатолія та північ країни.

          Дива не сталось – Ердоган набрав 52,18 % та переміг із порівняно впевненим відривом у 4,36 %. Опозиція належним чином прийняла власну поразку – можливо тому, що не хотіла повторювати помилок влади на виборах мера Стамбула. Тоді оскаржування не надто впевненої перемоги Екрема Імамоглу – перевага була в 10 тисяч голосів при майже 9 мільйонах виборців – призвело до своєрідного «ефекту Стрейзанд» електоральної підтримки. Як результат, у 2 турі кандидат від CHP здолав свого опонента вже зі значно більшим відривом. До того ж економічні проблеми Туреччини імені Ердогана нікуди не ділись, оголошення його перемоги ознаменувалась падінням турецької ліри до рекордно низького рівня – 20.1 за долар США. Аналітики прогнозують ще більше знецінення до кінця року, до 28 лір за долар, якщо економічна політика не зміниться.

          Відповідно боротьба опозиції тільки починається, хоч і в іншому форматі. Киличдароглу під час брифінгу в партійному штабі за підсумками 2 туру зазначив: «Відтепер я прошу понад 25 мільйонів громадян, що проголосували за мене, не впадати в зневіру. Наш марш продовжується і ми тут»

          Чи не єдиним персонажем, що публічно й доволі гучно не прийняв результати виборів, став популярний телеведучий Фатіх Портакал. В ефірі авторської програми на Youtube журналіст промовив: «Це були нечесні перегони, я вас не вітаю. Я лише виявляю повагу до результатів виборів, удачі вам!». І насправді у його словах є певний сенс. Високий рівень контролю над ЗМІ, який із певною натяжкою можна назвати навіть монополією; судилище над найперспективнішим опонентом напередодні волевиявлення; заборона на участь у виборах третій політсилі у країні, через що їй доводилося проводити ребрендинг, а це далося взнаки зі знаком мінус на кінцевому результаті партії; репресії та переслідування журналістів/активістів/політиків – усе це не могло не зіграти свою роль у подвійному успіху блоку CUMHUR та безпосередньо Ердогана.

          Тільки кого це вже хвилює? Ердоган виграв настільки нечесно, наскільки це дозволяла ситуація. Рівно настільки, щоб ніхто не міг звинуватити його в узурпації влади.

          Можливо, саме в цьому й полягає справжнє мистецтво політики.

Висновки          

Вже вдруге за останній час – першим прикладом були вибори в Угорщині минулого року –  амбіційні опозиційні проєкти за принципом «не важливо хто, головне щоби проти спільного ворога» провалюються. Автократи рівня Орбана й Ердогана виявляються справжніми левіафанами для спраглих покінчити з їхніми режимами. Очевидно, подібна тактика неідеальна та потребує суттєвого вдосконалення.

Попри очікування, землетрус 6 лютого не позбавив владу підтримки місцевого населення і не додав прихильників опозиції. Всупереч численним звинуваченням в неефективній ліквідації наслідків трагедії, керівній партії вдалось зберегти, а подекуди й посилити свої позиції. Зрештою, AKP у серединній Анатолії – це, по суті, локальна партія, і на цю мить жодна інша політсила навіть близько не демонструє подібний рівень патронажу над місцевим населенням.

У випадку відсутності серйозних політичних потрясінь на період нового терміну Ердогана, на кінець його каденції він перебуватиме при владі чверть століття. Однак для цього йому все ж варто щонайменше справитися з економічною кризою. Доволі іронічно, що економіка, як головна візитівка правління АКР останніх десятиліть, зараз є однією з найбільших небезпек для стабільності їхньої влади.

Топ-кар’єра Кемаля Киличдароглу на національній сцені, схоже, завершена. По собі він залишить спадок зразкового, працьовитого та високоосвіченого партійного керівника, який постійно кидав виклик багаторічному лідеру Туреччини, однак який так і не зміг подолати ердоганівський криптоніт. Тепер настала черга нового покоління лідерів СНР – Імамоглу, Яваша і т.д. Саме вони повинні кинути наступний виклик владі АКР.

CHP має оновитися і кадрово, й ідеологічно. Нова реальність вимагає перегляду та зміни вже давно застарілих канонів на більш гнучкі, які зможуть переманити на свій бік більше, аніж уже звичні 25–30 % виборців.

100-річчя Турецької Респубіки 29 жовтня країна відзначатиме все ж таки під владою правих ісламістських сил. Проєкт секулярної держави з мусульманським населенням, яким його бачив Ататюрк, усе більше дрейфує у зворотній бік. Історики майбутнього вочевидь ставитимуть Мустафу Кемаля та Реджепа Ердогана в один ряд – з обмовкою, що перший створив Туреччину у її нинішньому вигляді, а другий – звів у ранг регіонального лідера та розвернув країну в бік народу.

Автор – Олександр Ворона, експерт з Туреччини та Балкан Аналітичного центру ADASTRA

Якщо ця стаття була цікавою для вас, ви можете подякувати нам за роботу через Патреон. Це мотивує нас готувати ще більше якісної аналітики.