28 Oct 2022

Вибори-2023 у Туреччині: чи втримається Ердоган при владі?

Аналітичний центр ADASTRA

Волевиявлення 2023 року стане вже другим у країні після зміни форми правління в результаті референдуму 2017-го року. Тоді, нагадаємо, окрім переходу від парламентської до президентської республіки, також була збільшена кількість парламентарів Великих національних зборів Туреччини, уніфікований день проведення парламентських і президентських виборів та скасована посада прем'єр-міністра, повноваження якого відійшли до глави держави.

На фоні економічної кризи, яка вже не перший рік супроводжує правління Реджепа Таїпа Ердогана, та, відповідно, падіння рейтингів чинного президента Туреччини, в опозиції вперше за понад 20 років з’являється реальний шанс повернути собі владу. Та чи вдасться їй вирішити внутрішні чвари, щоб виступити єдиним фронтом? І чим може відповісти Ердоган, щоб захистити своє президентське крісло? Відповіді – в актуальному матеріалі.

Економічний корінь проблем Ердогана

Якби чинний президент Туреччини виготовляв візитівки, на яких перелічував успіхи свого правління, то левову частку тексту займали б економічні здобутки. Саме за прем’єрства Ердогана (2003-2014) макроекономічні реформи, запущені за часів його попередника Бюлента Еджевіта, дали перші результати. Пожинання плодів інших, і при цьому грамотне втілення власної програми та успішна робота по залученню більшої кількості іноземних інвестицій, дозволили турецькій економіці за лічені роки зробити величезний якісний стрибок вперед. У період між 2002 та 2012 роками реальний ВВП Туреччини зріс на 64%, ВВП на душу населення – на 43%. Окрім того, Ердогану вдалося зменшити відсоток державного боргу від річного ВВП з 74% у 2002 році до 39% у 2009 та різко скоротити інфляцію з 32% до 9%. Економічні здобутки багато в чому сприяли формуванню образу успішного та ефективного державного діяча і стали міцним фундаментом для його вже майже 20-річного перебування при владі.

Тим болючіше зараз Ердогану спостерігати за тим, як Туреччина вже 4-й рік ніяк не може вийти з фінансової та економічної кризи, спричиненої передусім прорахунками та безпосередньо діями вже на той момент президента країни. Реакція на спробу держперевороту у 2016 р., сирійські операції, нарощування конфронтації з США через закупівлю російської зброї та запровадження економічних санкцій з боку останньої, Covid-19, зростання авторитаризму та втрата змоги перекривати слабкі сторони економічної стратегії Ердогана, а також його авантюрні рішення з процентними ставками спровокували різке погіршення економічної ситуації. Перш за все, постраждала турецька ліра: якщо ще у 2017 її курс до долара США становив приблизно 3.6, то у вересні 2022 року – 18.2. Інфляція також не пасе задніх – за підсумками вересня перевищила 80% у річному вимірі.

Читайте також: Нова зовнішня політика Туреччини: передумови, особливості та уроки для України

Економічні проблеми вже встигли боляче вдарити по рейтингах Ердогана та його «Партії справедливості та розвитку» (Adalet ve Kalkınma Partisi/AKP). Першим дзвіночком стали місцеві вибори 2019 року. Передбачаючи можливі електоральні проблеми, ще у лютому 2018 року ПСР були змушені об’єднатися з націоналістами з «Партії націоналістичного руху» (Milliyetçi Hareket Partisi/MHP) та утворити так званий «Народний альянс» (Cumhur İttifakı/CUMHUR), де «молодший брат» цілковито підтримував усіх ключових кандидатів від ПСР в обмін на змогу перебувати при владі.

А втім, це не дало бажаних результатів і, попри загальну перемогу, її цілком можна було назвати пірровою, адже провладна політсила втратила 5 з 6 великих міст, в тому числі Анкару та Стамбул. Особливо відчутною для Ердогана була втрата другого, оскільки він розпочинав свою велику політичну кар’єру саме з посади мера найбільшого міста Туреччини. Оглядачі відразу почали проводити паралелі між переможцем виборів Екремом Імамоглу та Ердоганом і пророкувати, що тріумфатор повторить успішний шлях 12-го президента країни. Не забували вони й про відому фразу Ердогана: «Хто керує Стамбулом, той керує Туреччиною».

Зрештою, на майбутніх виборах CUMHUR вже визначився з кандидатурою президента – без жодних вагань і варіацій ним став саме Реджеп Ердоган. Лідер націоналістів з ПНР Девлет Бахчелі під час своїх виступів постійно наголошує на єдиній кандидатурі від блоку: «Нам нема чого приховувати. Наша мета – домогтися переобрання президента Ердогана з великим відривом». Слід зазначити, що згідно з поправками до конституції, прийнятими на референдумі у 2017 році, наступна каденція повинна стати останньою для чинного президента Туреччини.

Опозиція починає діяти

На противагу ердоганівському «Народному альянсу» та на фоні невдоволення від переходу до президентської форми правління у травні 2018 року 4 опозиційні політичні партії – кемалістська «Республіканська народна партія» (Cumhurıyet Halk Partisi/CHP), правоцентристська «Хороша партія» (İyi Parti), ісламістська «Партія щастя» (Saadet Partisi) та ліберально-консервативна «Демократична партія» (Demokrat Parti) – оголосили про створення «Національного альянсу» (Millet İttifakı/MİLLET). Уже в жовтні 2021 року об’єднання було розширене до 6 політсил шляхом вступу нових опозиційних партій двох колишніх соратників Ердогана – Алі Бабаджана («Партія демократії та прогресу» (DEVA)) та Ахмета Давутоглу («Партія майбутнього» (Gelecek Partisi)).

Завдяки взаємодії між окремими партіями альянс непогано проявив себе на місцевих виборах 2019 року, коли опозиція зуміла заволодіти більшістю великих міст Туреччини. Однак після цього певний час ніяких ознак перетворення на серйозний, життєздатний та конкурентний блок об’єднання не демонструвало. А втім, напередодні виборів 2023 року MİLLET, імовірно, все ж знайшли необхідну волю до уніфікації та почали об’єднувати зусилля.

Детальніше за темою: Муніципальні вибори в Туреччині: перемога партії Ердогана з гірким присмаком

Насамперед результатом їхньої співпраці були прийняття і підписання головами 6 партій 28 лютого 2022 року «Посиленої парламентської системи» – програмного документа реформування системи влади в Туреччині шляхом повернення до парламентської форми правління, однак з «урахуванням помилок минулого», щоб обмежити можливість зосередження влади в одних руках. Вважаючи, що корінь усіх нинішніх проблем Туреччини полягає в ердоганівських поправках до конституції 2017 року, альянс об’єднався навколо ідеї покращити чинний стан справ.

Глави 6 партій підписують «Посилену парламентську систему». Twitter

Насамперед зміни стосуються становища та повноважень президента, який тепер виконуватиме символічні функції, буде на посаді максимум одну каденцію, а термін повноважень становитиме 7 років. Після обрання на посаду, глава держави повинен буде вийти з усіх політичних рухів і дотримуватись нейтралітету, представляючи усю націю. Законодавча та виконавча влада повністю передаватимуться парламенту, прем’єр-міністру та кабміну.

Відповідно кандидатура президента для MİLLET не є надпринциповою. За словами лідера «Партії майбутнього» Ахмета Давутоглу: «Хто буде кандидатом у президенти? Це питання на мільярд. Всі загадуються над ним. Ми домовилися, що будемо переходити на 6-партійну посилену парламентську систему. Новий президент буде президентом, який керуватиме процесом переходу за спільною згодою 6 політичних сил. На нашій останній зустрічі, головним предметом обговорень було, хто має стати кандидатом у президенти. Як ми будемо керувати країною, та як саме виглядатиме перехідний процес. На яких засадах працюватиме майбутній президент і як він вирішуватиме проблеми. Яким чином 6 партій братимуть участь у цьому процесі. Після відповіді на ці питання, обрати кандидатуру на посаду буде набагато легше». Загалом візія блоку MİLLET цілком допускає варіант президента навіть не зі складу однієї з 6 партій. Протягом двох наступних місяців альянс збирається все ж визначитись із особою, яка задовольнятиме вимоги альянсу за наступними критеріями:

1) державний досвід;

2) повага до свобод, справедливості та прав людини;

3) політична мораль.

Однак, перед об’єднанням стоїть і низка перешкод. Питання внутрішнього компромісу між лівими й світськими СНР та рештою переважно правих і консервативних політсил у блоці може стати каменем спотикання на шляху до розв'язання проблемних пунктів. Не є винятком також і внутрішня конкуренція між партіями за електорат (насамперед, між правоцентристами, які загалом спираються на одну і ту ж аудиторію) у перегонах за місця у Великих національних зборах Туреччини. Ба більше, для впевненої перемоги над Ердоганом, насамперед на президентських виборах, альянсу необхідно заручитися хоча б частковою підтримкою прокурдської «Демократичної партії народів» (HDP), яка виступає своєрідною третьою силою, але без амбіцій на владу.

Її часто звинувачують у зв’язках із забороненою та визнаною терористичною у Туреччині «Робочою партією Курдистану» (РКК), через що доволі велику кількість її представників позбавляють депутатської недоторканості, розпочинають розслідування і беруть під варту. Взаємодія з електоратом HDP значно допомогла опозиції здобути перемогу на місцевих виборах саме в великих містах 2019 року. Однак, цієї миті політсили альянсу демонструють різний рівень готовності до взаємодії з контроверсійною партією. Якщо СНР не вбачають у цьому значних перешкод, то правоцентристи İyi Parti наразі відмовляються від будь-яких контактів з HDP.

Третій вид брехні

Як і в багатьох інших гібридних демократіях, у Туреччині соцопитування часто не демонструють справжньої картини на місцях. Маніпулювання статистичними показниками зумовлюють доволі різні вихідні дані, що значно ускладнює прогнозування та розуміння реального стану справ. Перефразувавши відомий вислів Марка Твена, можна сказати: існує три види брехні: брехня, нахабна брехня та передвиборча соціологія. Відповідно спробуємо сформувати чинні розклади на основі опитувань від декількох організацій.

Почнемо з парламентських виборів. Опитування MetroPOLL, проведені у березні та вересні цього року дали наступні результати:

У березні

● CUMHUR 30.9% (25.2% AKP і 5.7% MHP)

● MİLLET сумарно зібрав 35.3% (17.6% CHP, 14.6% İyi Parti, 1.5% DEVA, 1.1% SP, 0,5% GP). 6-й учасник альянсу – DP не представлений.

● 8.8% опитаних не визначились

У вересні

● CUMHUR – 36.9% (29% AKP, 7,9% MHP)

● MİLLET – 33,8% (21.4% CHP, 10,5% İyi Parti, 1,2% DEVA, 0,7% SP) GP i DP не продемонстровані.

● 8% не визначились

Опитування компанії ALF Araştırma, проведені у цей же період (березень та вересень 2022) показували натомість наступні результати:

У березні

● CUMHUR – 36.8% (28.7% АКР, 8.1% МНР)

● MILLET – 50.3% (24.2% СНР, 16.1% İyi Parti, 4.1% GP, 3.6% DEVA, 1.6% SP, 0.7% DP)

У вересні

● CUMHUR – 34.6% (28.6% AKP, 6% MHP)

● MİLLET – 48.4% (29.1% CHP, 14.1% İyi Parti, 2.2% DEVA, 2% GP, 1% SP) DP не вказана.

У цьому ж часовому проміжку візьмемо ще 2 опитування компанії Optimar.

У березні:

● CUMHUR – 49.2% (38.7% AKP, 10,5% MHP)

● MİLLET – 38,9% (25.1% CHP, 11% İyi Parti, 1.1% SP, 1.1% DEVA, 0.6% GP) DP не згадана

У вересні

● CUMHUR – 47.3% (37.8% AKP, 9.5% MHP)

● MİLLET – 37.8% (25.9% CHP, 9.8% İyi Parti, 1% DEVA, 0,6% SP, 0,5% GP) DP також не вказана.

Слід зазначити, що опитування Optimar активно просувало провладне видання Hürriyet, у той час, як результати від ALF Araştırma публікувались в опозиційному Cumhuriyet. Загалом складається враження, що принаймні зараз шанси обох блоків приблизно однакові, можливо, присутня мінімальна перевага альянсу CUMHUR.

Якщо говорити про соціологію президентських виборів, то ситуація ускладнюється досі відсутністю єдиного кандидата від опозиції. На сьогодні жодна особа, що висловила бажання балотуватись на посаду президента Туреччини, не здатна скласти достойну конкуренцію Ердогану – переважно це різного роду бізнесмени, науковці чи політики середньої руки.

Варто знати: Ая-Софія та ісламізація Туреччини: як Ердоган змінює державу Ататюрка

Натомість в опозиції є відразу декілька кандидатур, які хоч і не можуть зрівнятись з нинішнім главою держави за рівнем прихильності електорату в 1-му турі, однак у 2-му цілком вірогідно перевершать Реджепа Ердогана. Ідеться про теперішнього лідера CHP Кемаля Киличдароглу, мера Стамбула Екрема Імамоглу та мера Анкари Мансура Яваша. Усі троє представляють кемалістів, натомість лідерка İyi Parti Мераль Акшенер відмовилась від участі у президентських перегонах – вона претендує на посаду прем’єр-міністра.

Якщо переглянути результати соцопитувань за 2022 рік щодо теоретичного протистояння трьох вищезгаданих кандидатів з Ердоганом у 2-му турі виборів, виявляється, що чинний очільник Туреччини програє кожному з них.

Ердоган проти Імамоглу

Стовпчики зліва направо: дата проведення; компанія, що провела опитування; кількість респондентів; кандидати з партійною приналежністю; відсоток тих, хто не визначився; різниця між кандидатами.

Ердоган проти Яваша

Ердоган проти Киличдароглу

Найімовірнішою кандидатурою від опозиції вважають саме Киличдароглу. Однак в середовищі альянсу MİLLET досі точаться дискусії щодо того, чи зуміє очільник кемалістів скласти достойну конкуренцію Ердогану та припинити його правління. Самому ж Реджепу Таїпу, схоже, понад усе необхідно повторити успіх виборів 2018 року та перемогти у 1-му ж турі волевиявлення. За умов нинішньої затяжної кризи це виглядає майже неймовірно.

На виборах як і в коханні – всі засоби хороші

Становищу, у якому перебуває чинний президент Туреччини, складно позаздрити. Час точно не йде на користь Ердогану, тому він намагається всіма правдами-неправдами покращити стан справ у країні, чи хоча б створити картинку «поліпшення».

Вас може зацікавити: Стратегічна культура Туреччини: забуття і відродження

Тут передусім варто згадати «Закон про дезінформацію», що набув чинності 18 жовтня. Він передбачає позбавлення волі до 3 років за публікацію повідомлень у пресі та соціальних мережах, які будуть визнані неправдою. Вважається, що основною причиною ухвалення подібного документа стали відеоблоги кримінального авторитета Седата Пекера, що переховується від турецького правосуддя в Дубаї. У своїх відео він критикував партійне керівництво АКР та розкривав схеми неправової діяльності деяких владних кіл у Туреччині. Резонанс від блогів Пекера досяг такого рівня, що їх почали називати турецькими WikiLeaks. Зрештою, вони навіть призвели до низки звільнень у найближчих до Ердогана колах.

А втім, очевидно, що ситуація з відеоблогами не була єдиною і вирішальною для просування та прийняття подібних рішень. Закон значно обмежує свободу ЗМІ, у першу чергу опозиційних, які тепер будуть змушені бути уважнішими у своїх формулюваннях та висновках. Зрештою, подібна норма права може допомогти Ердогану певною мірою профільтрувати інформаційне поле у найважливіші передвиборчі місяці.

Закон викликав шквал критики з боку опозиції. Депутат від СНР Бурак Ербай, виступаючи за трибуною парламенту демонстративно розбив смартфон, намагаючись привернути увагу до цензури в Туреччині: «Я особливо звертаюсь до молоді, до 18-19-річних. Ви будете голосувати вперше. Ви не зможете їздити на відпочинок, ви не зможете їсти, що хочете, купляти товари, які захочете. Причина всьому цьому – правління АКР… Ваша єдина свобода була у телефоні. Ви спілкуєтесь завдяки йому. Але якщо парламент ухвалить закон, ви можете просто розбити та викинути його. Проте у червні 2023 року молодь провчить керівну коаліцію за цю заборону!».

Інфополітика інфополітикою, але й про економіку не варто забувати. Насамперед Туреччина намагається отримати максимум із російсько-української війни. Зайнявши максимально нейтральну позицію між двома сторонами конфлікту, офіційна Анкара за будь-яку ціну намагається досягнути вигідних для себе умов та домовленостей. В економічній площині вона отримує це через росію.

Туреччина активно просуває двосторонню торгівлю з офіційною москвою у національних валютах, намагаючись тим самим покращити становище ліри. Окрім того, турецький бізнес виявляє інтерес і прагне, де це можливо, замінити західні компанії, що після початку повномасштабного вторгнення прийняли рішення покинути російський ринок. Передусім це стосується текстильної сфери, ресторанного бізнесу, а також окремих галузей промисловості.

Більше про це в матеріалі: На двох стільцях: чим зумовлена позиція Туреччини в російсько-українській війні?

Окремо варто підкреслити нарощування товарообороту між двома державами. За 6 місяців 2022 року він досяг 30 мільярдів доларів, і за прогнозами посла Туреччини у росії Мехмета Самсара, до кінця грудня може дійти позначки у $50 млрд, що на $15 млрд більше за минулорічні показники. Досягаються подібні числа зокрема й шляхом перетворення країни на своєрідний реекспортний хаб.

Згідно з дослідженням італійського видання Corrniere della Sera Туреччина входить до списку держав, що допомагають росії обходити санкції на експорт, навіть італійських товарів. За даними статті, у червні вона мала найбільший показник росту ввезень з Італії: +87%. Це виглядає максимально дивно на фоні майже 2-кратного обвалу турецької ліри, що зробило торгівлю для турецького бізнесу значно дорожчою. За цих обставин помітно збільшився й турецький вивіз до росії. Перехресний аналіз торгової статистики між 3 країнами дозволяє зрозуміти, що Туреччина проводить операції, які допомагають рф обходити західні санкції.

З останнього варто також згадати про нещодавню пропозицію путіна стосовно створення у Туреччині газового хабу, що «зміг би бути майданчиком для визначення цін на блакитне паливо й виключав би політизацію цього питання». Таким чином кремль хоче компенсувати об’єми транзиту, втрачені на «Північних потоках». Ердогана подібна ініціатива зацікавила, і він навіть дав вказівку розпочати роботу з реалізації згаданого проєкту.

Ердоган та путін на саміті «Росія-Центральна Азія» в Астані. ТАСС

Якщо говорити про передвиборчі перипетії у гібридних демократіях, не можна пропустити утиски опозиції. На початку жовтня з’явилась інформація щодо появи заявок на зняття депутатської недоторканості з 34 парламентарів у Великих національних зборах Туреччини. Переважно це стосувалося депутатів від прокурдської HDP через підозри у зв’язках з РКК. Однак, у згаданому списку фігурували і декілька осіб від СНР, у тому числі під ризик потрапив і лідер кемалістів Кемаль Киличдароглу. Загалом за часів перебування на посаді щодо нього склали 24 провадження, з яких 18 стосуються «образи президента». Зважаючи на те, що подібні акції проти політика вже оголошувалися без жодних подальших кроків, цілком можливо, що і цього разу для Киличдароглу все мине безслідно. Проте подібний елемент тиску на головного опозиційного діяча все ж дає певні сигнали щодо намірів Ердогана на фінішній прямій перегонів.

Висновки

Завдяки своїм економічним та політичним авантюрам режим Ердогана поставив себе у складне становище. Знецінення турецької ліри та високі темпи інфляції в країні надзвичайно швидко погіршують можливості нинішнього лідера переобратися на свій третій президентський термін. Спроби затягнути паски та посилити політичні утиски можуть водночас як дати необхідний результат, так і поставити масну крапку під режимом політика.

Опозиція нині демонструє небачене досі прагнення до об’єднання та протистояння владному режиму. Якщо альянсу MİLLET вдасться компромісно вирішити всі внутрішні розбіжності й визначити єдину візію і стратегію на майбутніх виборах, блок перетвориться на потужну силу, що буде здатна покласти край майже 20-річному перебуванню Ердогана при владі.

Цілком можливо, що одну з 2-х ключових кандидатур (президента чи прем’єр-міністра) обиратимуть зі складу «Республіканської народної партії». По-перше, ця політсила переважає в альянсі за популярністю серед електорату. По-друге, 29 жовтня 2023 року Туреччина святкуватиме 100-ліття Республіки, проголошеної Мустафою Кемалем Ататюрком, і обрання на одну з вищезгаданих позицій кандидата від кемалістів виглядає дуже символічним і цілком вірогідним.

Автор – Олександр Ворона, експерт із Балкан і Туреччини Аналітичного центру ADASTRA

Сподобалася стаття? Тоді підтримайте вихід нових матеріалів, ставши патроном ADASTRA. Цим ви робите свій внесок у розвиток вітчизняної аналітики!