Ая-Софія та ісламізація Туреччини: як Ердоган змінює державу Ататюрка

29 травня з нагоди 567-ої річниці з дня завоювання Константинополя у стінах Святої Софії пролунала сура «Аль-Фатіха» з Корану. Примітною ця подія є тому, що ось уже 86 років одна з головних святинь Стамбула не виконує головну свою функцію – вона не є місцем богослужіння жодної з релігій, натомість відкрита для відвідування у статусі музею.

Та нещодавно з Туреччини надійшли новини: Державна рада країни погодилася розглянути звернення щодо повернення Ая-Софії статусу мечеті. Ця подія, що пройшла повз увагу оглядачів, має, однак,  важливе символічне значення і породжує питання про самовизначення держави.

То чому питання статусу культурної пам’ятки перейшло в політичну площину? Як це відображає тенденції змін внутрішньої та зовнішньої політики Туреччини? І чи наважиться Ердоган порушити канони державності, закладені Ататюрком? Відповіді – далі.

Історія Ая-Софії: від руїн до вічності

Свята Софія, яку ми знаємо сьогодні, є третім храмом, що був побудований на цьому місці: перші два були зруйновані в результаті народних повстань, а втретє культову споруду було зведено в 537 році в часи візантійського імператора Юстиніана. Із цього часу починається відлік унікальної історії Святої Софії як найбільшого собору православного світу, а також однієї з найдавніших релігійних споруд, що виконувала свої функції протягом більше ніж 15 століть.

XV ст. ознаменувало остаточне падіння Візантійської імперії. У 1453 році султан Мехмед ІІ, що був названий Завойовником (Фатіхом – з тур. Fatih Sultan Mehmet), увійшов до стін Константинополя. Свята Софія, що стала прихистком для багатьох мешканців столиці Візантії, які боялися наступу османських військ, була першим місцем, куди попрямував султан. Вражений красою і величчю собору, Мехмед Завойовник не тільки заборонив руйнувати святиню, але й звелів перетворити її на мечеть; уже 1 червня падишах вперше здійснив тут намаз. Пізніше історики опишуть відносини султана з Ая-Софією як безмірно близькі, повні поваги й навіть любові.

Вам може сподобатися: Стратегічна культура Туреччини: забуття і відродження

За часів Мехмеда ІІ було проведено реконструкцію новоствореної мечеті, побудовано перший мінарет. Подальша розбудова святині проходила за часів султана Баязида ІІ, коли було збудовано другий мінарет, та Селіма ІІ, коли відомий архітектор Сінан керував зведенням ще двох мінаретів, один із яких замінив зруйнований під час землетрусу мінарет Мехмеда Завойовника. З огляду на це, чотири мінарети Ая-Софії сьогодні зовсім не схожі один на одного за архітектурними стилями. Крім того, до мечеті було додано медресе, бібліотеку; також тут знаходиться усипальниця султанів Мурата ІІІ та Мехмеда ІІІ. Ая-Софія була найбільшою та головною мечеттю Османської імперії до 1616 року, коли було завершено будівництво мечеті султана Ахмеда, відомої як Блакитна мечеть. Проте, без сумніву, навіть після цього Ая-Софія залишилася символом Стамбула та всієї Туреччини.

Статус мечеті за Ая-Софією зберігався протягом трохи менше ніж 500 років. Коли в 1923 році Мустафа Кемаль проголосив Туреччину республікою, однією з основ нової турецької державності стала політика секуляризації, тобто відділення релігії від політики та державних інституцій. Не оминула секуляризація і найвеличнішу мечеть Стамбула: у 1931 році Ая-Софія була закрита для молитви, а рішенням Кабінету міністрів від 1934 року перетворена на музей. У 1935 році Мустафа Кемаль Ататюрк став першим його відвідувачем.

Ая-Софія функціонує як музей з 1934 року. Першим відвідувачем святині в її новому статусі став батько Турецької Республіки Мустафа Кемаль Ататюрк

Останні 86 років Ая-Софія функціонує як музей, відкритий для туристів із усього світу, незважаючи на їх віросповідання. Крім того, після багатьох століть забуття були відкриті мозаїки візантійського періоду, що були приховані після завоювання Константинополя й перетворення Святої Софії з православного собору на мусульманську мечеть. До речі, вважається, що саме цей факт допоміг вберегти цінні зображення від руйнувань. У 1985 році Ая-Софію було включено до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, що підкреслило її винятковий статус.

Символ миру чи розбрату?

Ідея повернення Ая-Софії статусу мечеті не нова; навпаки, ця тема піднімалася протягом багатьох років, коли до Державної ради (Danıştay) – а це головний адміністративний суд Туреччини – надходили звернення громадян із проханням скасувати рішення Кабінету міністрів 1934 року. Проте їх щоразу зустрічала відмова, а справа не набувала широкого розголосу – мабуть, тому що цього не передбачав державний курс.

Проте весна 2020 року стала переломною. Державна рада прийняла на розгляд подібне звернення; засідання з цього питання призначене на 2 липня, а вже 15 липня Ая-Софія може відкрити свої двері для вірян у статусі мечеті. Звичайно, без схвалення «зверху» цього б не відбулося.

Цікаво знати: Канал «Стамбул»: фінт в обхід «Монтре» чи банальна економічна вигода?

Вважається, що передвісником майбутнього рішення політичних кіл Туреччини стало те, що 29 травня у день 567-ї річниці з дня завоювання Константинополя султаном Мехмедом ІІ, в Ая-Софії відбулося читання сури «Аль-Фатіха» з Корану. Насправді, вперше з часів надання Святій Софії статусу музею слова зі священної книги мусульман пролунали в цих стінах у 2015 році, тобто вперше за 85 років. Уже наступного року в Ая-Софії релігійні читання відбувалися протягом священного місяця Рамадану. Тобто рішення про читання Корану в стінах музею не було спонтанним; навпаки, уряд обережно й завчасно досліджував, якою ж буде реакція  суспільства на такий крок.

А відповідь така. Згідно з опитуваннями, 73,3% турків підтримують перетворення Ая-Софії на мечеть, у той час як 22,4% висловилися проти. Пізніше Ахмет Хакан, головний редактор газети Hürriyet, опублікує статтю, у якій висловить настрої не просто частини населення, а цілої генерації турків. 11 червня він написав: «Це покоління розглядає перетворення Святої Софії на музей як символ зради, а перетворення музею на мечеть – як символ повернення нації до духовного коріння… Протягом 86 років вони марили виходом з історичних поразок через повернення Ая-Софії статусу мечеті…»

Повернення Ая-Софії статусу мечеті може позитивно позначитися на рейтингу Ердогана перед виборами 2023 року

Одночасно зі схваленням з боку турків, надійшли й протести з-за кордону. Так, на думку грецької сторони, якщо й повертати Ая-Софії її історичний статус, то точно не мечеті. Відповідь міністра закордонних справ Туреччини Мевлюта Чавушоглу на такі закиди була різкою та однозначною: питання Ая-Софії – це питання внутрішнє, а не зовнішнє; Греція ж є останньою країною, яка має право на подібну критику, адже Афіни лишаються єдиною столицею серед країн Європи, на обрії якої не майорять мінарети.

Тим часом проблема Ая-Софії хоч і буде вирішуватися на внутрішньому рівні, проте може зіграти свою роль й у міжнародній політиці Туреччини. Так, зазначене питання, яке цілком можна розглядати як частково популістське, було підняте не тільки для того, щоб відволікти увагу від економічних проблем (зростання інфляції та безробіття, послаблення турецької ліри), які загострилися в умовах пандемії Covid-19. Воно може бути використане як козир під час переговорів із Грецією (щодо питань газопроводу Eastmed, Північного Кіпру та спірних територій в Егейському морі) та Росією (щодо питання Лівії).

Читайте також: Лівія та Туреччина: новий союз, що змінить Східне Середземномор’я

Крім того, повернення Ая-Софії статусу мечеті цілком можливо є першим із серії заходів, спрямованих на збільшення популярності Реджепа Таїпа Ердогана перед виборами 2023 року. Рейтинг підтримки турецького лідера вже зріс до майже захмарних 55,8% (вищим він був тільки після спроби перевороту в 2016 році, тоді показник сягнув 67,6%), причиною чого є ефективна політика уряду в контексті боротьби із пандемією та коронавірусна дипломатія Анкари на міжнародній арені. Тепер же головним завданням для Ердогана є не розгубити схвалення власного народу для того, щоб знову перемогти на виборах, що пройдуть у рік святкування 100-ої річниці з дня проголошення Туреччини республікою. Цільова аудиторія президента – це ті турки, які поділяють його бачення країни ісламських цінностей; тобто ті, хто є прибічником перетворення Ая-Софії на мечеть.

Секуляризм у дії: хто кине виклик Ататюрку?

Ми можемо тільки припускати, наскільки довго президент Реджеп Таїп Ердоган та його оточення обдумували можливості та ризики зміни статусу Ая-Софії. З правової точки зору все виглядає достатньо просто: глава держави одним своїм підписом може скасувати рішення кабінету міністрів, схвалене в 1934 році. Однак якщо юридична сторона питання не викликає заперечень, лишається ще й інший бік медалі, який важить набагато більше – національна політика та престиж.

Перетворення Ая-Софії з мечеті на музей цілком відповідало політиці секуляризації, яку проводив батько турецької нації Мустафа Кемаль Ататюрк. Реформи Ататюрка, що стали основою для формування сучасної турецької нації та нової турецької державності, базувалися на шести принципах, які згодом отримали назву «шість стріл Ататюрка», або на концепції кемалізму. Ці принципи включають республіканізм, націоналізм, етатизм, народність, лаїцизм (тобто секуляризацію) та революційність. Ідеалом Мустафи Кемаля була світська мусульманська демократія, яка увібрала б у себе всі переваги західної держави. Саме це зумовило чітку орієнтацію Туреччини протягом всього ХХ століття: відхід від провідної ролі ісламу в житті суспільства (зокрема, виключення з конституції пункту про іслам як державну релігію), експорт турецької моделі демократії в регіон та чітку орієнтацію на Захід – Європу та США.

Вас може зацікавити: Від НАТО до Росії: метаморфози зовнішньої політики Туреччини

Більше того, саме секуляризм сприяв формуванню самосвідомості турків як окремішньої нації. Справа в тому, що в часи Османської імперії (принаймні найбільшої її величі й могутності) падишах вважався покровителем усіх мусульман, захисником світу ісламу від невірних. Крім того, єдиної османської народності в ті часи не існувало як такої, натомість імперія була своєрідним «плавильним котлом» для багатьох народів, що підпорядковувалися Стамбулу. З приходом секуляризму ситуація змінилася: турки вперше почали відчувати свою окремішність від великого світу ісламу, сформувалася окрема ідентичність, унікальна у своєму роді, коли мусульманські цінності вперше були поєднані зі світською моделлю влади.

Мустафа Кемаль Ататюрк – батько секуляризованої Турецької Республіки

Світською та проєвропейською – такою бачив майбутню Турецьку Республіку Ататюрк; такою він її і творив. У ХХ століття позиції кемалістів були майже непохитними, що підтверджує і серія військових переворотів, які були спрямовані на захист тих устоїв державності, які заклав батько турецької нації. Протягом півстоліття ніхто не наважувався кинути виклик устоям кемалізму, бо це означало б поставити під сумнів вірність курсу, основи якого заклав Ататюрк, що досі вважається найбільш культовою особою Туреччини, її символом. Однак зміни в політиці Туреччини все ж прийшли, і творцем цих змін стала Партія справедливості і розвитку (ПСР), яку очолив Реджеп Таїп Ердоган.

Також читайте: Муніципальні вибори в Туреччині: перемога партії Ердогана з гірким присмаком

По суті, ПСР має коріння в Партії добробуту – ісламістській партії, що виграла вибори в 1995 році та була першою несекулярною партією з 1923 року. Партія, очолювана Неджметтіном Ербаканом, була скинута внаслідок військового перевороту 1997 року та заборонена Конституційним судом у 1998 році як така, що не дотримувалася принципу відокремлення релігії від держави.

З огляду на це, поява Партії справедливості та розвитку викликала насторожену реакцію громадськості. ПСР прийшла до влади в 2002 році та позиціонувала себе як продемократичну, проте саме під егідою Ердогана почали відбуватися ґрунтовні зміни в державній політиці Туреччини. Звичайно, до відміни прізвищ, введених колись Ататюрком «за європейським зразком», чи примусового носіння хіджабу для жінок не дійшло, тому сторонньому спостерігачу помітити перехід буде важко. Але еволюція є більш ніж значною…

Нова Туреччина Ердогана

Що є першим яскравим свідченням ісламізації країни? Самі висловлювання Ердогана. Якщо ви знаєте турецьку, подивіться будь-яке зі звернень президента до нації. Майже щоразу турецький лідер посилається на ісламські цінності чи наводить приклади з Корану. Ердоган ніби прагне підштовхнути громадян до думки, що тільки іслам здатен виокремити та підкреслити істинну суть турецької нації. Наприклад, так було й під час звернення щодо поширення коронавірусу в Туреччині, коли президент сказав, що «як і в кожній нашій справі, ми не сумніваємося в тому, що Його допомога буде з нами в цій біді», а також наголосив на тому, що часи пандемії ставлять націю перед вибором між добром і злом, між стороною Кабіля та Хавіля (ототожнюються з біблійними Каїном та Авелем). Подібних посилань на Коран у промовах колишніх президентів можна знайти значно менше.

Реджеп Ердоган є прихильником Туреччини ісламських цінностей

Крім слів глави держави, ісламізація проявилася й у його діях. По-перше, у зовнішній політиці ми бачимо явний відхід від проєвропейського й прозахідного бачення та орієнтації зовнішньої політики Туреччини, свідченням чого може бути налагодження відносин із Росією та охолодження відносин зі США й НАТО, посилення співпраці з Іраном, прагнення відігравати більшу роль в близькосхідному регіоні та навіть претензії на лідерство в ньому. По-друге, починають проявлятися зв’язки режиму з ісламістськими організаціями, такими як «Брати-мусульмани»; ісламісти в Сирії та Лівії отримують підтримку з Анкари. Окремо варто відзначити тісні відносини Туреччини з Катаром.

Детальніше за посиланням: Нова зовнішня політика Туреччини: передумови, особливості та уроки для України

По-третє, змінилася й внутрішня політика республіки. З одного боку, Ердоган заявив, що тільки повернення до «ісламської економіки» (передусім ісламського банкінгу) зможе вивести країну та світ із кризи, яка була спричинена пандемією. З іншого боку, відбуваються зміни в шкільній освіті, зокрема з програми було прибрано теорію еволюції Дарвіна через її «контроверсійність і складність для розуміння учнями». У свою чергу, вплив на освіту – це можливість контролювати мислення цілого покоління, його ідеологічні та ціннісні орієнтири; а Ердоган хоче бачити ці орієнтири тільки ісламськими.

Цікаво, що, незважаючи на політику ісламізації урядом Ердогана, яка з роками стала більш відкритою, статистичні дані свідчать про збільшення числа турків, які вважають себе атеїстами, причому більша частина таких – це молодь. За даними опитування, за останні 10 років кількість тих, хто вважає себе прибічником ісламу в Туреччині, зменшилася з 55 до 51%. Натомість управління у справах релігії наводить зовсім інші дані, за якими 99% турків сповідують іслам. Варто зазначити, що загалом жодні з цих даних не є хибними. Порівняймо з ситуацією в Україні: кого вважати віруючим християнином – того, хто щонеділі ходить до церкви та строго дотримується посту, чи того, хто хоч і не дотримується всіх обрядів, але є прихильником цінностей і принципів християнського світу? Так само і в Туреччині: хоча все більше турків сьогодні відмовляються від суворих приписів ісламу, культурно й ментально вони не перестають бути частиною мусульманського світу.

Президент на роздоріжжі

Якщо Реджеп Таїп Ердоган відходить від канонів, закладених Ататюрком, поступово збільшуючи роль ісламу в державній політиці, чий же приклад він бере за основу?

Нещодавно в турецькому виданні Daily Sabah з’явилася публікація, у якій автор пропонує уявити, як би Фатіх Султан Мехмед відреагував на зміну статусу Святої Софії. Автор описує глибоку повагу й майже інтимну любов, яку відчував завойовник Константинополя до цієї святині, присвячуючи їй свої поезії та витрачаючи на неї свої статки. Задаючись питанням, чи хотів би султан Мехмед, щоб найбільша святиня ісламського Стамбула його часів продовжувала функціонувати як музей, автор не надає чіткої відповіді. Проте читач може вирішити сам, що такої долі для свої улюбленої мечеті Завойовник не хотів би.

Повернення Ая-Софії статусу мечеті поки що лишає більше питань, ніж відповідей. Що станеться з візантійськими мозаїками, адже іслам вважає неприпустимим зображення будь-яких живих істот, передусім людей? Чи зменшиться потік туристів і, відповідно, доходи від продажу квитків, адже Ая-Софія є найбільш відвідуваною пам’яткою всієї Туреччини? Якими будуть наступні кроки президента Ердогана в контексті ісламізації країни, адже один лише натяк на можливість перетворення Ая-Софії на мечеть сколихнув не тільки Туреччину, але й інші країни, передусім православні?

Реджеп  Ердоган вже відступив від принципів розбудови турецької держави, які сповідував Ататюрк. Чи асоціює нинішній президент себе із султаном Мехмедом Завойовником? Мабуть, ні. Але навряд чи він зможе відмовити собі в задоволенні стати першим за майже століття лідером Туреччини, який зробить намаз у Ая-Софії, подібно до того, як Мехмед ІІ вперше зробив тут намаз у 1453 році. Адже одне ми знаємо точно. Ердоган – не султан-завойовник і не батько турецької нації. Проте він той, хто творить нову Туреччину на наших очах.

Авторка – Ірина Запорізька, експертка з країн Азії та Африки Аналітичного центру ADASTRA