Антанта 21 століття: чому Британія допомагає Україні?

Уже минув 63-й день безпрецедентного, абсолютно не обґрунтованого раціональними категоріями вторгнення росії в Україну. москва продовжує демонструвати всьому світу свою тактичну та стратегічну жалюгідність, порушуючи закони ведення війни та кричуще нехтуючи міжнародними правилами гри. Захлинувшись «планом Барбаросса» по-російськи, окупанти почали вдаватись до політики випаленої землі. Вони безжально знищують цивільну інфраструктуру та житлові об'єкти, здійснюють теракти проти мирного населення та злочини проти людяності.

Наразі росія почала наступну хвилю широкомасштабного наступу, розгорнувши воєнну кампанію на Донбасі. москва вже не приховує, що протистоїть усьому демократичному світу, відверто шантажуючи його перспективою застосування ядерної зброї або ж підривом українських АЕС. У цей час підтримка міжнародного співтовариства є надзвичайно важливою. Як засвідчили нещодавні події, одним із найбільш потужних та надійних наших союзників залишається Лондон. Попри внутрішню критику прем’єр-міністра Великої Британії, який погруз у низці скандалів, туманний Альбіон залишається одним із ключових партнерів України в боротьбі за нашу свободу.

Ще напередодні вторгнення Велика Британія була однією з тих країн, які першими почали бити на сполох. Вона фактично долучилася до масштабної інформаційної кампанії з викриття планів путіна, розпочатої Сполученими Штатами. Саме на розвідувальні дані МІ6 посилались іноземні ЗМІ задовго до повномасштабного вторгнення росії. Британія доклала чимало зусиль до озброєння України напередодні найстрашнішої катастрофи 21 століття, а після її початку Лондон схвалив регулярні поставки озброєння та техніки, зокрема ПТРК, ПЗРК, артилерійських систем, бронемашин. Так само жорстко і в перших рядах королівство запровадило широкий спектр санкцій проти агресора. Тож чому Лондон вдається до таких безпрецедентних заходів і чи можна це пояснити лише бажанням залишитися на правильному боці історії?

Загроза краху ліберального світового порядку

Підвалини сучасного світового устрою були закладені після Другої світової війни. Саме тоді почали викристалізовуватися міжнародно-правові норми, проводилися демаркаційні лінії а також створювалися гарантії збереження суверенітету та територіальної цілісності державних організмів. Важливість принципу права націй на самовизначення простежувалася ще із часів Першої світової війни, ставши одним із ключових «14 пунктів» Вудро Вільсона. Дії росії, безумовно, несуть пряму загрозу міжнародному порядку, сформованому після найкривавішого збройного конфлікту Європи 20 століття. Саме тому Велика Британія як одна зі стейкголдерів ліберального світоустрою не має ні юридичного, ні морального права залишитись осторонь, або ж відверто проігнорувати спробу перекроїти карту світу силовими методами.

Читайте також: Зовнішня політика російської федерації: вірити не можна зрозуміти

Для того аби змінити ситуацію та зламати опір, агресор вдається до масованих ракетних та авіаударів, зриває домовленості щодо гуманітарних коридорів, блокує вихід мирних жителів із міст, які покидають зони бойових дій. росіяни обстрілюють та руйнують медичні центри та освітні установи, які стали місцями збору цивільних. Такі дії ворожої армії, синхронізовані з наказами вищого командування, безумовно, підпадають під визначення злочинів проти людяності, зокрема геноциду українського народу. кремль продовжує застосовувати заборонену зброю – касетні боєприпаси та вакуумні бомби. Враховуючи непохитність вищого політичного керівництва рф щодо цілей «спеціальної військової операції», можемо дійти висновку, що кремль не налаштований на деескалацію і більше того не має наміру погоджуватися на напів заходи під час своєї воєнної авантюри. Повна капітуляція України з подальшими репресіями проти представників влади та патріотично налаштованого населення залишаються основними цілями.

Особливо гостро Велика Британія сприймає будь-які акти агресії після історичного досвіду умиротворення Адольфа Гітлера під егідою Невілла Чемберлена. Варто визнати, що значно легше аналізувати події в ретроспективному вимірі, коли вже всі відповіді відомі, можна виокремити причини, приводи та наслідки. Так, власне, і сталося з критикою політики умиротворення агресора. Історія, однак, насправді не є циклічною: застосовувати уроки Вікторіанської епохи до вирішення сучасних проблем, до прикладу, не можна. З іншого боку, певні закономірності, так звані універсуми, усе ж ігнорувати не варто.

Дізнавайтеся більше: Як цивілізований світ «скасовує» росію за її війну в Україні

Яку ж закономірність можна виділити з подій 1938-1939 рр.? Насамперед те, що амбіції диктаторів, які прагнуть перекроїти карту світу, не мають меж. Іншими словами, якщо дозволити агресору сьогодні без будь-якого спротиву відрізати палець, завтра він матиме всі підстави, аби прийти по руку. Безкарність – те, що отруює підсвідомість, а, отже, і підживлює експансіоністські апетити. Велика Британія відчула це на власному досвіді у 1938-1939 рр., а тому не може допустити déjà vu.

Британський прем'єр Невіл Чемберлен та фюрер Третього Рейху Адольф Гітлер тиснуть руки після підписання М'юнхенського договору. З відкритих джерел

Крім того, Збройні сили України продовжують чинити небачений опір, завдаючи значної шкоди агресору. Стійкість духу демонструє і цивільне населення, сміливість якого не припиняє дивувати та викликати справжнього захоплення. Чого лише варті акції протесту людей, які перебувають під окупацією? Це не лише ускладнює завдання російських окупантів у контексті встановлення контролю над містами, що, зі свого боку, також робить вкрай небезпечним перебування їхніх військових угруповань на території України, але й артикулює чіткий меседж для міжнародної спільноти – Україна варта того, аби за неї боротись.

Київ, зі свого боку, продемонстрував неймовірну згуртованість політичного керівництва, збройних сил та цивільного населення. Війна об’єднала всіх. У цьому випадку говорити про якийсь компроміс України з кривавим агресором безглуздо – військові дії продовжуватимуться до перемоги однієї зі сторін. Лондон це чудово розуміє, і тому не втрачає можливості надавати підтримку на всіх можливих фронтах – від інформаційного до збройного, особливо після візиту Бориса Джонсона до Києва.

«Сердечна згода» як запорука перехоплення лідерства на регіональній шахівниці

 Не варто нехтувати тим фактом, що допомога від колективного Заходу, зокрема ЄС, почала надходити лише на 3-й день війни, тоді як Британія здійснила 8 чартерних рейсів із доставкою зброї ще до 24 лютого. У деяких європейських столицях очікували падіння Києва за лічені дні. Проте цього не сталося. Цілком ілюстративним стало формування Тристороннього союзу Великої Британії, Польщі та України, коли водночас на тлі тоді ще потенційного масштабного вторгнення  кремля здавалось би близькі партнери Молдова та Грузія зайняли якщо не вичікувальну, то пасивну позицію. Лондон натомість своїми діями заявив про готовність зайняти провідну позицію в контексті гарантування безпеки в Європі. Це, безумовно, посилює Британію як потужного регіонального гравця, що допомагає Україні у її протистоянні агресору не лише на рівні риторики, але й на практиці.

Тристоронній альянс України-Польщі-Британії на мапі Європи. МЗС України

Таке яскраве вираження солідарності з Україною та формування нових інституційних кодексів автоматично проводить лінію між «західною цивілізаційною віссю» та застряглим у колоніальному періоді агресивним «руским міром». Прагнення опинитися на «правильному» боці історії переростає в гостру опозицію кремлю на дипломатичній арені.

Що важливо, саме бажання і політична воля Лондона виступити проти волюнтаристських претензій кремля підкріплюються високим рівнем самозабезпечення ресурсами. Енергетична залежність Сполученого Королівства від росії зведена до мінімуму, тому саме Британія, повністю відмовившись від російських енергоносіїв, може стати прикладом для наслідування іншими державами. За таких умов Лондон може сприяє лобіюванню нафтового ембарго, яке наразі є чи не єдиним способом зупинити росію, перерізавши їй трубу з нафтодоларами.

Варто знати: Газова експансія росії в Середземномор'ї

Цікавими є також «ядерні стимули» для Британії активно втрутитися в цю війну. І ось чому. Виправдовуючи свою безпідставну агресію, москва намагається нав'язати думку про ядерну загрозу росії та її сателітам з боку України – начебто Київ готує створення ядерної зброї. Такі заяви лунають досі, навіть попри те, що експерти визнали те, що в України немає ні наміру, ані технічної спроможності виготовити таку бомбу. Натомість міжнародне співтовариство вже всерйоз обговорює можливість нанесення кремлем тактичного ядерного удару по території України, що автоматично зруйнує всю наявну систему безпеки остаточно та відкриє нову реальність для світу. Британці є надзвичайно чутливими до таких меседжів, адже ще з часів Холодної війни разом зі своїми американськими союзниками є гарантами ядерного стримування та невикористання атомної зброї.

Врешті-решт, для Великої Британії надзвичайно важливо продемонструвати готовність зайняти рішучу лідерську позицію, особливо після Брекpиту в умовах, коли для Лондона стоїть непросте завдання чіткого окреслення свого місця на міжнародній арені. Стратегічне бачення Британії не обмежується суто регіональними геополітичними кодексами, але й характеризується прагненням стати одним із ключових глобальних гравців. Ба більше, перспектива долучитись до гарантів безпеки у Східній Європі у випадку досягнення письмових домовленостей значно підвищить цінність міжнародно-політичного капіталу Лондона.

Висновки

Для того щоб путін та всі його соратники в цій безпрецедентній агресії постали перед міжнародним трибуналом, наша держава потребує активної допомоги, у першу чергу розблокування передачі Україні винищувачів МІГ з боку США. Велика Британія могла б посприяти лобіюванню цього меседжу, враховуючи «особливі відносини» між Лондоном та Вашингтоном ще з часів Холодної війни. Києву також необхідні сучасні засоби протиповітряної оборони для того, аби реалізувати ефект no-fly zone над територією країни. Це дозволило б Україні захистити цивільну інфраструктуру від ракетних обстрілів, запобігти окупації міст, загибелі та стражданням мирного населення.

Допомога Україні на сучасному етапі є критичним завданням. В іншому разі путін може  не лише розв'язати ядерний апокаліпсис у самому центрі Європи, але й закріпити за собою безкарність, межі (чи їхня відсутність) якої дозволить перекроїти йому світові кордони, приховуючи це за неминучою демаркацією нових «червоних ліній» з метою гарантування ілюзорної безпеки рф.

Підсумовуючи, підтримка Британії залишається ключовою для України, адже з огляду на величезні активи російських олігархів на території туманного Альбіону та міжнародний капітал Лондона, росія буде змушена враховувати заходи, що вживаються британським урядом, у процесі прийняття рішень щодо продовження експансії. Натомість Сполучене Королівство, зайнявши правильний бік історії та посилено допомагаючи Україні, не лише підіймає свій міжнародний авторитет та демонструє світові належне лідерство, а й отримує можливість стати закріпленим гарантом нової архітектури безпеки щонайменше у Східній Європі. Але це вже після нашої перемоги над реінкарнацією нацизму у ХХІ столітті, яка називає себе російською федерацією.

Авторка – Анастасія Возович, експертка зі стратегічної культури Аналітичного центру ADASTRA

Якщо вам сподобалась стаття, підтримайте діяльність нашого центру на Патреоні, аби ми й надалі могли створювати для вас якісний контент