PER ASPERA – AD ASTRA I THINK TANK

Ranked Best New Think Tank by 2020 Global Go To Think Tank Index

PER ASPERA – AD ASTRA I THINK TANK

Ranked Best New Think Tank by 2020 Global Go To Think Tank Index

Арктична політика Норвегії

Арктична політика Норвегії

З історії нам відомо про античний шлях із варяг у греки та про доблесні подвиги вікінгів. Однак у 21 столітті норвезькі нащадки норманів прокладають свій новий шлях, кінцевою точкою якого стає Крайня Північ. Наскільки ефективними є їхні зусилля в цьому напрямку? Такими ж продуктивними, як і варязькі експедиції? Чи в умовах сьогодення в Норвегії насправді існує мало можливостей для впливу в арктичному регіоні? Шукайте відповіді на ці запитання в статті ADASTRA.

Законодавчий піонер

Норвегія однією з перших держав у 21 столітті офіційно закріпила на законодавчому рівні свій арктичний курс. Так, у 2006 році Королівство прийняло фундаментальний нормативно-правовий документ, що стосувався арктичного регіону під назвою “Стратегія Крайньої Півночі”. У ньому артикулювалася ціла низка ключових завдань у контексті активізації арктичного курсу Осло. Зокрема, вказувалася необхідність Норвегії перебувати в авангарді міжнародних зусиль із розвитку знань “про північні регіони, для північних регіонів і в самих північних регіонах”.

При цьому скандинавська держава зобов’язувалася здійснювати таку послідовну політику, що відповідає критеріям неухильності та передбачуваності. Цікаво, що стратегія проголошувала одночасно важливість як унікального арктичного навколишнього середовища, так і створення базису для подальшої нафтогазової діяльності Королівства в Баренцевому морі. Окремим суттєвим пріоритетом Норвегії на Крайній Півночі стратегія визначала співробітництво з Російською Федерацією. І саме на цих двосторонніх відносинах необхідно зупинитися детальніше.

Еволюція норвезько-російських відносин в Арктиці

Аналізуючи норвезьку залученість до арктичного міжнародно-політичного простору, варто насамперед зазначити, що впродовж десятиліть російський вектор перебував в епіцентрі порядку денного офіційного Осло. Варто згадати, що Норвегія має морський кордон із Росією у Варязькій затоці, більш відомий як Варангер-фіорд в Баренцовому морі. Між Осло та Москвою довго існували протиріччя щодо розділу даного кордону. Норвегія стверджувала, що кордон має бути рівновіддаленим від норвезького Шпіцбергена (він же Свальбард) і російської Землі Франца-Йосифа та острова Нова Земля. Росія, у свою чергу, наполягала на своєму варіанті кордону, який враховував її право на використання прибережних вод Шпіцбергена й був де-факто прикордонною лінією, встановленою ще в 1926 році, що сполучала Північний полюс ііз крайньою точкою сухопутної території.

Між двома цими варіантами проведення кордону утворилася досить велика територія, що була непідконтрольною жодній із юрисдикцій. Після виявлення там покладів палива дискусія про суверенітет над цією територією активізувалася. Лише у 2010 році в Мурманську в ході зустрічі між Дмитром Медведєвим і прем'єр-міністром Норвегії Йенсом Столтенбергом була підписана довгоочікувана угода про розмежування морських просторів і співпрацю в Баренцевому морі та Північному Льодовитому океані. Згідно з цим договором, спірна зона була поділена на дві рівні частини. Окрім цього, після підписання договору було припинено 30-річний мораторій на розробку родовищ нафти й газу на континентальному шельфі даної території, що відтоді вже не вважалася спірною.

За словами Д. Медведєва, підписання договору мало “позитивно вплинути на зміцнення міжнародної та регіональної безпеки, а також на поглиблення взаємодії між арктичними державами”. А норвезький посол у Росії тоді ж зазначив, що це було дуже важливе рішення, оскільки останнім часом було достатньо багато чуток про можливу нову холодну війну на Крайній Півночі та конкуренцію між різними державами в цьому регіоні.

Шпіцбергенський диспут НЕзаморожений

Однак одним Баренцовим морем не закінчувалися суперечки у відносинах Норвегії з Росією в арктичному середовищі. Питання архіпелагу Свальбард залишалося також актуальним. Річ у тім, що в 1920 році в рамках мирної Паризької конференції було укладено Договір про Шпіцберген, що закріплював суверенітет Норвегії над архіпелагом, але при цьому всі держави-учасники Договору, в тому числі СРСР, мали право здійснювати комерційну та науково-дослідну діяльність на основі повної рівності у демілітаризованого статусу архіпелагу. Але у ХХІ столітті російські риболови інтенсифікували свою діяльність на територіях, які Норвегія вважає власною 200-мильною виключною економічною зоною навколо Свальбарда. Відтак, Королівство проводило часті затримання російських траулерів.

У відповідь на це Північний флот Росії у 2004 році розпочав регулярні патрулювання вод навколо Шпіцбергена. Норвегія засудила ці дії як такі, що свідчили про російські імперські амбіції та небажання йти на співробітництво з арктичних питань. Осло висловлювало переконання, що Арктика не має стати новою ареною геополітичної конфронтації в міжнародних відносинах. Натомість цей регіон мав би символізувати потужність міжнародного співробітництва у вирішенні контроверсійних питань. Власне, саме так, як  і відбулося у випадку з угодою про Баренцове море, що розглядається в Норвегії як ідеальне втілення потенціалу багатосторонньої мирної дипломатії в Арктиці.

Однак питання російських дій у межах територій Шпіцбергену досі залишається юридично неврегульованим і може спалахнути заново в будь-який момент. Так, у вересні 2019 року відбулися навчання Північного флоту РФ поблизу архіпелагу Франца-Йосифа, тобто неподалік самого Шпіцбергену. Вони пройшли під акомпанемент низки тривожних заяв представників вищих щаблів норвезьких силових структур через побоювання щодо подальшого збереження суверенітету Шпіцбергену, а це свідчить про конфліктогенний потенціал даної території.

Геополітичний трикутник в Арктиці: НАТО - Норвегія - РФ

Не дивлячись на своє прагнення партнерського врегулювання всіх спірних суперечок із Росією в Арктиці, останніми роками Норвегія усвідомила загрозу російського експансіонізму та мілітаризації, у тому числі в Арктиці. Саме тому найбільш масштабні з часів завершення холодної війни військові навчання НАТО відбулися восени 2018 року саме на території Норвегії. У цих грандіозних навчаннях Північноатлантичного альянсу на норвезькій території взяли участь 50 тисяч військових з усіх держав-членів НАТО та Фінляндії і Швеції, 10 тисяч одиниць техніки, 250 літаків та 65 кораблів. Дані навчання були схвально сприйняті норвезькою політичною елітою. Вони яскраво продемонстрували здатність НАТО в будь-який момент у майбутньому розгорнути колективні сили альянсу на Крайній Півночі для гарантування безпеки та захисту держав-членів.

Тому цілком природним видається той факт, що в оновленійАрктичній стратегії Норвегії – між геополітикою й соціальним розвитком” від 2017 року членство в НАТО визнається наріжним каменем норвезької безпекової політики. Тим не менш, наголошується, що хоча Норвегія стурбована зростанням російської військової присутності в Арктиці, ця мілітаризація не спрямована проти Осло. Більш того, у стратегії прописано, що “відносини з Росією залишатимуться постійним і важливим елементом норвезької арктичної політики”.

Перспективи україно-норвезької кооперації на Крайній Півночі

Тісне співробітництво Норвегії з Росією в Арктиці жодним чином не означає відсутність можливостей для співробітництва між Києвом та Осло в арктичному напрямку, не дивлячись на неарктичний статус України. Справа в тому, що на архіпелазі Свальбард проживає понад 400 українців. Цікаво, що в селищі Баренцбург,  одній із лише двох локацій на Шпіцбергені, де є постійне населення, левова частка – українці, які займаються видобутком кам’яного вугілля. Відтак, існують реальні перспективи розвитку україно-норвезького співробітництва в Арктиці.

Красномовною в цьому контексті вийшла робоча поїздка в червні 2019 року Посла України в Норвегії В’ячеслава Яцюка на Свальбард. Згідно з офіційною інформацією на сайті посольства, під час зустрічі з губернатором Свальбарда український дипломат наголосив на зацікавленості Києва в налагодженні ефективного механізму зв’язку між Посольством України в Норвегії та громадянами України, які працюють у російській компанії «Арктикуголь» у поселенні Баренцбург.

Резюме

Отже, держава нащадків норманів у 21 столітті демонструє інтенсивність у прокладанні шляху “з Осло на Крайню Північ”. Норвезькі зусилля засвідчують і піонерське ухвалення на державному рівні арктичної стратегії, і послідовний прагматизм у відносинах з іншими ключовими суб’єктами в Арктиці, насамперед із Росією та НАТО. Норвегії вдається як сприяти посиленню регіональної безпекової присутності Північноатлантичного альянсу, так і досягати взаємовигідних угод із російською стороною. Разом з тим, існує реальна перспектива налагодження україно-норвезького співробітництва на архіпелазі Свальбард, що зростатиме в міру збільшення стратегічної ролі Арктики в міжнародній політиці.

Автор – Олексій Панчак, Аналітичний центр ADASTRA