PER ASPERA – AD ASTRA I THINK TANK

Ranked Best New Think Tank by 2020 Global Go To Think Tank Index

Чи призведе утворення нових оборонних союзів до кризи НАТО?

Чи призведе утворення нових оборонних союзів до кризи НАТО?

Північноатлантичний альянс – це міжнародна військово-політична організація, що утворилася ще в 1949 році й донині залишається контрибутором безпеки та миру в євроатлантичному просторі. За цей період альянс став головною опорою архітектури безпеки в регіоні й сприймається його учасниками як неодмінний і стабільний елемент їхньої зовнішньої політики. Проте в останні роки монолітність у лавах союзників викликає все більше запитань: тут можемо згадати й роздуми Дональда Трампа про вихід з НАТО та його рішення вивести частину американського контингенту з ФРН, і новий спалах грецько-турецького протистояння, яке минулого року ледь не переросло у військову фазу.

Тепер же США, Велика Британія й Австралія без консультацій зі своїми партнерами минулого місяця утворили оборонний альянс AUKUS, а вже на початку жовтня свою оборонну угоду уклали Франція та Греція. Чи означає це, що союзники зневірилися в Північноатлантичному альянсі та шукають інших шляхів реалізації своєї політики? І чи не призведе поява нових об’єднань до подальшої фрагментації НАТО?

Нова епоха й потреба трансформації

Говорячи про нинішні проблеми альянсу, варто почати з кількох слів про більш загальну, екзистенційну кризу, яку він намагається вирішити протягом останніх десятиліть. Це питання – актуальність існування Північноатлантичного альянсу як такого. НАТО утворилося задля протидії СРСР у 1949 році. Із того часу світ змінився кардинально й перейшов від біполярної системи міжнародних відносин до сучасної, де немає структурованої ієрархії між державами та відсутні гегемони. Крім того, світ здійснив перехід від конвенційних війн (використання звичайного озброєння та військової тактики) до гібридних, відкривши інформаційний та кібернетичний фронти. Альянс повинен трансформуватися відповідно до викликів нової епохи й запропонувати своїм членам нове бачення ролі організації у світі, проте якісного перетворення поки не сталося.

Більше за темою: Кіберпростір: нова арена міждержавного протистояння

Наразі НАТО визначає головними викликами для себе Російську Федерацію та Китай. Проте, крім наростання мілітаризму Росії та співпраці з нею таких країн-членів, як Італія, Болгарія, Угорщина тощо, а також нарощування впливу КНР в усьому світі, НАТО стикається й із проблемою внутрішньої конкуренції між союзниками, нестачі довіри й солідарності та нерозумінням механізму колективної протидії гібридній війні.

Генеральний секретар НАТО презентує стратегію НАТО 2030. NATO

Тому 4 грудня 2019 року під час ювілейного, присвяченого 70-й річниці створення НАТО саміту в Лондоні лідери Альянсу звернулися до Генерального секретаря з проханням розпочати NATO Reflection Process щодо зміцнення військово-політичного союзу. Ідея ініціативи НАТО2030 полягає в тому, як Альянсу слід діяти, щоб адаптуватися до нових викликів. Одне з головних завдань – політично використовувати НАТО, а також враховувати всі питання, які впливають на безпеку й використовувати військові, невійськові, економічні та дипломатичні інструменти.

Читайте також: Китай – новий ворог НАТО?

Іншим пунктом стратегії розвитку є посилення оборонної здатності союзників та застосовування країнами-членами більш широкого й скоординованого підходу до забезпечення стійкості. Ініціатива передбачає військову співпрацю з державами, що не є членами блоку, серед яких Австралія, Нова Зеландія, Японія та Південна Корея. Ще одне завдання – приділяти більше уваги НАТО як навчальному альянсу. Однак НАТО2030 – це не стільки про трансформацію ролі військово-політичного союзу й зміну підходів, як про механізми підсилення діяльності в межах тієї старої, традиційної парадигми.

Що не так з AUKUS?

AUKUS – це оборонний пакт між США, Австралією та Великою Британією, підписаний у вересні 2021 року. Його головна мета – посилення впливу західних держав в Індо-Тихоокеанському регіоні, де між рядків читається протистояння КНР. Договір передбачає спільні розробки у військовій та кібернетичній сферах, а також допомогу Канберрі в конструюванні атомних підводних човнів. Австралія давно намагалася знайти баланс між співпрацею зі США та тісними економічними зв’язками з Китаєм, але, дотримуючись політики «багатовекторності», не займала позицію жодного з партнерів. Однак після серії дипломатичних суперечок та економічного протиборства останніх років відносини з Пекіном досягли крайнього напруження, що підштовхнуло державу-континент обрати сторону.

Прем'єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон (ліворуч), прем’єр-міністр Австралії Скотт Моррісон (в центрі) та президент США Джо Байден під час спільної пресконференції. Mick Tsikas/EPA

Реакція Китаю на утворення AUKUS передбачувана: Пекін стверджує, що нове партнерство розпалить гонку озброєнь в Індо-Тихоокеанському регіоні. Влада КНР вважає, що члени союзу намагаються не просто конкурувати, а й стримувати зростання Китаю. Проте AUKUS дуже швидко завдав удару й по відносинах двох країн-членів НАТО з важливими партнерами в Європі.

Дізнавайтеся більше: США vs КНР: хто переможе в Південнокитайському морі

Міністр закордонних справ Німеччини Хайко Маас сказав, що початок нового стратегічного партнерства в Індо-Тихоокеанському регіоні між Сполученими Штатами, Австралією та Сполученим Королівством змушує Німеччину та інших європейських союзників «протверезіти». Він зазначив також, що США повинні проконсультуватися з союзниками щодо таких важливих стратегічних рішень. Генсек НАТО, у свою чергу, заявив про те, що цей договір про співпрацю не повинен розколоти альянс. Проте найбільш різку критику оборонний пакт отримав навіть не від Пекіна, а від Парижа.

До чого тут Пята Республіка?

Можна тільки прогнозувати, як створення AUKUS вплине на регіональну стабільність, проте Франція вже відчула на собі негативні наслідки договору. Через підписання пакту з Великою Британією та США, Канберра відмовилася від угоди з розроблення човнів із Парижем. У 2016 році Австралія обрала саме французьку компанію Naval Group, яка мала допомогти замінити човни Collins, яким уже більше двох десятиліть. Після відмови австралійців від угоди міністр закордонних справ Франції одразу сказав, що це «удар у спину». На трансатлантичному рівні ця ситуація ще раз демонструє нестачу довіри та солідарності між союзниками.

Кіріакос Міцотакіс та Емманюель Макрон після церемонії підписання нової угоди про оборону в Єлисейському палаці в Парижі 28 вересня. Ludovic Marin/AFP

Важко недооцінити важливість договору з Канберрою для Парижа. Цей контракт на будівництво флоту підводних човнів повинен був стати ключовою частиною регіональної взаємодії Франції. У П’ятої республіки є острівні території, що охоплюють Індо-Тихоокеанський регіон: Реюньон і Майотта в Індійському океані, а також Нумеа, Волліс, Футуна і Французька Полінезія в Тихому. Тому ще у 2018 році Макрон закликав створити стратегічний альянс між Францією, Індією та Австралією, щоб відповісти на зростаючий вплив Китаю й заявляв: «Вісь Париж-Нью-Делі-Канберра є абсолютно ключовою для регіону й нашої спільної мети в Індо-Тихоокеанському регіоні». Ці дії показували, що це не просто контракт на будівництво човнів, а символ того, що Франція хоче стати однією з головних дійових осіб у гарантуванні безпеки регіону за допомогою партнерства з Канберрою та Нью-Делі.

Вам варто знати: Місце Австралії в регіональній та глобальній політиці

На тлі утворення AUKUS Франція підписала оборонний договір із Грецією, який включає зобов'язання Афін придбати три французькі військові кораблі з можливістю купівлі четвертого. Серед іншого, ці дві країни-члени НАТО погодилися про взаємний захист у разі нападу третьої сторони, і таким чином друга стаття їхнього договору повторює п'яту Північноатлантичного договору. Реакція Туреччини була очевидною: Анкара зазначила, що грецька політика озброєння, ізоляції та відчуження Туреччини є конфронтаційною політикою, яка завдасть шкоди їй самій та Європейському Союзу, а також загрожує регіональному миру та стабільності.

Що це означає для НАТО?

Підписання нових оборонних угод демонструє, що в новому десятилітті Північноатлантичному альянсу варто готуватися не лише до відповіді на зовнішні загрози, а й нарешті навчитися врегульовувати суперечки блоку. Для Емманюеля Макрона партнерство Парижа й Афін в обхід США є вдалим ходом, адже він давно прагне, щоб Європа збільшила власний оборонний потенціал. І саме Макрон казав у 2018 році про те, що європейців неможливо захистити без «справжньої європейської армії». Проте на сьогодні немає натяків на те, що інші країни-члени Євросоюзу підтримають ідею створення європейського війська, але це ще раз доводить, що П’ята республіка все ще вважає, що НАТО переживає «смерть мозку».

Угода Франції та Греції обов'язково збільшить напругу у відносинах між Афінами та Анкарою. Північноатлантичний альянс уже довго намагається примирити ці сусідні країни, але навіть початок збройного протистояння не стане сюрпризом. 11 вересня 2020 року стався збройний інцидент між державами через їхнє давнє яблуко розбрату – континентальний шельф в Іонічному морі, а точніше через газові родовища. Якщо конфлікт набере нових обертів, то НАТО опиниться в складній ситуації. Членство Греції та Туреччини в альянсі ніяк не допомагає розв'язати їм свої суперечки. НАТО ухиляється від того, щоб зайняти чийсь бік, а Франція давно обрала сторону Афін. Після підписання нової оборонної угоди, греки розуміють, що Париж фактично зобов'язався підтримати їх під час збройного конфлікту, якщо обидві країни вирішать, що це загроза суверенітету Греції.

Дізнавайтеся більше: Греція проти Туреччини: конфлікт зупинить НАТО чи НАТО конфлікт?

Утворення таких нових союзів також показує регіоналізацію Північноатлантичного альянсу, тобто утворення малих блоків всередині НАТО. Ще з листопада 2015 року існує Бухарест 9 – союз Болгарії, Естонії, Латвії, Литви, Польщі, Румунії, Словаччини, Угорщини та Чехії. Держави вирішили підписати спільну декларацію задля об’єднання зусиль на східному фланзі НАТО для гарантування сильної збалансованої військової присутності альянсу в регіоні. Така регіоналізація НАТО тільки ускладнює вироблення спільного бачення майбутнього союзників у межах військово-політичної організації. Також це ставить під питання злагодженість у керуванні процесом, якщо таки буде потрібно використати статтю 5 Вашингтонського договору через ускладнений механізм консенсусу.

Авторка – Анастасія Гаценко, експертка з євроатлантичного співробітництва Аналітичного центру ADASTRA

Сподобалася стаття? Підтримайте нас на Patreon, щоб мати змогу читати більше якісної аналітики про міжнародну політику.