Китай – новий ворог НАТО?

 «Ми визнаємо, що все більший вплив Китаю та його міжнародна політика створюють як можливості, так і проблеми, які ми маємо вирішити разом як Альянс», – таку заяву зробили 4 грудня 2019 року глави держав та урядів Північноатлантичного альянсу на лондонському саміті з нагоди 70-ї річниці створення НАТО. Здавалося б, раніше тільки США визнавали Китай своїм стратегічним суперником, який «своєю хижацькою економікою залякує сусідів і воєнізує Південнокитайське море». Проте чи можна вважати Китай новим ворогом НАТО і як надалі Альянс має будувати свої відносини з КНР? Відповіді – далі у статті.

Навіщо потрібні вороги?

Образ «ворога» завжди мав істотний вплив на соціально-політичні процеси в історії. Умберто Еко писав: «Мати ворога важливо не тільки для визначення власної ідентичності, але й для того, щоб був привід випробувати нашу систему цінностей і продемонструвати їх оточенню». Цей образ часто використовувався в пропаганді Радянського Союзу для конструювання «правильного» світогляду в громадян. Приклад СРСР демонструє потребу держави у ворогах, завдяки чому можна пояснити всі складнощі та провали діями реальних або міфічних супротивників.

Плакат, що демонструє «ворогів» п’ятирічного плану СРСР. Pinterest

Створення «ворогів» не є чимось винятково радянським. У 2005 році в університеті Портленда можна було пройти курс «Мистецтво та наслідки створення ворогів» у межах програми з конфліктології. Так, іноді виправдано, іноді ні Китай має образ «ворога» в Америці. НАТО, зі свого боку, грає таку саму роль в усіх російських новинах. Варто пам’ятати, що герой не може існувати без ворога, як і ворог без героя: вони підсилюють один одного.

Вам варто знати: Супермаркет пропаганди: Російська Федерація

Для Північноатлантичного альянсу, у свою чергу, головним ворогом, який справляв об’єднавчий вплив на організацію, довгий час був Радянський Союз, а після його розпаду естафету перехопила Росія. Утім, на сьогоднішній день, попри агресію Москви в Грузії та Україні, російський чинник втрачає свій консолідуючий ефект, зважаючи на дружбу (Туреччина, Угорщина) та бажання примирення (Франція, Італія) певних членів НАТО з Кремлем. На цьому тлі визнання КНР новим викликом – цікавий поворот в історії Альянсу. Тож варто розібратися, чи справді Китай створює реальну небезпеку для блоку, чи з нього всього лиш намагаються зліпити штучного ворога, який знову вселив би впевненість у союзників у необхідності та безальтернативності існування НАТО?

Що турбує Альянс?

Піднесення і другий у світі за величиною оборонний бюджет Китаю непокоїть НАТО. Пекін інвестує кошти в європейські стратегічні об’єкти: телекомунікації, енергетику, транспорт і порти, а Європа – один з головних напрямків китайської ініціативи «Один пояс, один шлях». НАТО важко не помічати КНР, коли у 12 портів, що знаходяться в Туреччині, Бельгії, Франції, Італії, Нідерландах та Іспанії, інвестували китайські державні підприємства, коли дороги, порти й залізничні колії – невід'ємна частина планів НАТО щодо військової мобілізації. Альянс переймається тим, чи ускладнять ці інвестиції здатність НАТО пересуватися та надавати допомогу партнерам у разі бойових дій. За словами Кармен Рейнгарт, головної економістки Світового банку, 60% кредитувань, які здійснюють китайські банки, припадають на іноземні уряди. Якщо ж кредит не вдається виплатити, то Китай може вимагати права на шахти, порти або гроші, що зберігаються на умовному депонуванні.

Більше про глобальну китайську ініціативу читайте в нашому спецпроєкті: «Один пояс, один шлях»

При згадці про ініціативу «Один пояс, один шлях» часто використовують термін «дипломатія боргових пасток». Він означає, що Китай навмисно надає надмірно великий кредит країні з наміром домогтися економічних або політичних поступок, коли вона стає нездатною виконати свої боргові зобов'язання. Європа ще не бачила прикладів використання такого прийому, однак Шрі-Ланка вже випробувала на собі «доброту» КНР. У 2010 році у місті Хамбантота завершили будівництво порту, частину витрат з якого взяв на себе Китай, але цей проєкт виявися збитковим, бо не мав попиту серед пасажирів. Уряд Шрі-Ланки марно намагався виплатити борг Пекіна, і таким чином Китай отримав 80% акцій за 1,1 млрд доларів – а володіння понад 50% акцій забезпечує повний контроль над діяльністю компанії. Тобто, фактично, зараз порт в Хамбантота є китайським.

У Європі вразливими до дій КНР можуть стати й порти країн-членів НАТО. Так, минулого року Італія підписала меморандум з Пекіном, за яким китайські компанії проводитимуть реконструкцію портів Трієст та Генуя – гроші на це видаватимуть, звісно, китайські банки. У європейських партнерів та США виникли серйозні побоювання щодо такої співпраці, адже станом на 2019 рік Італія мала найбільший державний борг у Єврозоні – 135% ВВП.

Столтенберг відповідає на запитання щодо відносин НАТО-КНР. Nato

Ще одна річ, яка турбує Північноатлантичний альянс, – це співпраця Пекіна з Москвою. «І вони дедалі більше працюють разом з Росією. Усе це має наслідки для безпеки країн-членів НАТО. І тому ми повинні мати можливість відповісти на це», – заявив Генсек НАТО. Військова співпраця Китаю з Росією вже охоплює Центральну Азію, Середземне море, Перську затоку й навіть Балтійське море.

Читайте також: «Ахіллесова п'ята» НАТО: питання захисту Сувалкського коридору

Поступово КНР проникає і на європейський оборонний ринок. Так, нещодавно Сербія закупила шість китайських безпілотних літальних апаратів СН-92А. Президент Вучич стверджує, що угода включає передачу технології від китайської сторони щодо розробки власної програми безпілотних літальних апаратів Pegasus. Також він додав, що Сербія буде купувати більше безпілотників за необхідності. Існування формату співпраці між Китаєм та країнами Центральної та Східної Європи «17+1», що має торгово-економічний та інвестиційний характер, але в той же час охоплює і питання галузі культури, туризму, науки й освіти, також є тим самим «викликом», а не «можливістю» для НАТО. Історія вже знає випадки, коли деякі країни-учасниці цього формату блокували прийняття заяв, які засуджують порушення з боку КНР: наприклад, у 2016 році рішення Ради ЄС з питань Південнокитайського моря заблокувала Угорщина, Греція, Хорватія і Словенія.

Детальніше про проблему: США vs КНР: хто переможе в Південнокитайському морі?

Ще одним болісним питанням для НАТО є 5G – п’яте покоління мобільних мереж. На сьогодні китайська компанія Huawei уже розіслала понад 150 000 базових станцій 5G по всьому світу. Ще однією провідною компанією в цій сфері є також китайська – ZTE. Узагалі 5G – це технологія, що забезпечує швидшу передачу даних, ніж 4G, і робить використання системи «інтернету речей» (об’єднання фізичних об'єктів, таких як мікрохвильова піч, двері, тощо в одну віртуальну мережу) легшою. Альянс приділяє цій темі так багато уваги через те, що в телекомунікаціях важливо бути піонером: хто перший, той залишає мало місця для конкурентів і монополізує ринок, диктуючи свої умови. А така чутлива для кібербезпеки союзників сфера має до всього ще й стратегічне значення.

Швидкість передачі, якість і кількість інформації надзвичайно важливі в сучасному цифровому світі. Наразі пальму першості в цій галузі утримує саме КНР, що може зробити країни-члени НАТО ще більш залежними від розробок з Китаю і, відповідно, від його впливу. Присутність численних телекомунікаційних компаній, а також технічна допомога тягне за собою посилення контролю над кіберпростором. Huawei часто звинувачують у крадіжках інтелектуальної власності та зв’язку з Комуністичною партією Китаю.

Більше в статті: Чи така страшна компанія Huawei, як її малюють?

Наскільки виправданні звинувачення проти Китаю?

НАТО не називає Китай ворогом, а тільки скромно каже про «можливості й виклики». З одного боку, ми бачимо постійне поглиблення співпраці ЄС-КНР. Євросоюз стверджує, що підтримує з Китаєм одні з найбільших і найдинамічніших торговельних відносин у світі, а тому, як і раніше, розглядає КНР як потенційного партнера в деяких нетрадиційних сферах безпеки, як-от зміна клімату.

Сполученні Штати тим часом навпаки ведуть торговельну війну з КНР, називають Народну Республіку своїм стратегічним супротивником і всіляко намагаються ускладнити життя компанії Huawei. Однак і ЄС, і Америка сходяться в думці щодо того, що економічне зростання Китаю та його співпраця з Кремлем має наслідки для безпеки держав-членів НАТО та їхніх союзників. Хоча Китай стверджує, що не намагається створити альянс на противагу ЄС та Північноатлантичному альянсу, але у 2001 році Пекін разом з Росією, Казахстаном, Таджикистаном, Киргизстаном і Узбекистаном утворили Шанхайську організацію співпраці.

Окремо від ШОС, у 2017 році РФ і Китай проводили спільні воєнно-морські навчання «Морська співпраця» в «серці Європи», щоб «похитнути відчуття безпеки Заходу», як висловлювалися китайські ЗМІ. Із кінця 1990-х НАТО намагається посилити свій вплив у регіоні Центральної Азії. Спочатку це було вельми успішно, бо всі п'ять країн взяли участь у програмі Альянсу «Партнерство заради миру» (Казахстан, Киргизстан, Узбекистан, Туркменістан і Таджикистан). У січні 2002 р. США й країнам НАТО вдалося досягти домовленостей про розміщення військових баз Альянсу на аеродромах Манас (Киргизстан), Ханабад і Кокайди (Узбекистан). Зараз же ковдру на себе перетягують Пекін з Москвою і з того ж 2002 року проводять навчання з країнами-членами ШОС, які показують можливість членів організації обмежувати присутність НАТО в регіоні. Також жодна з військових баз більше не слугує інтересам Альянсу.  

Невдоволення обох сторін існує ще й з приводу діяльності КНР у кіберпросторі та втручання до цього процесу Комуністичної партії Китаю: тільки цього року Міністерство юстиції США висунуло звинувачення китайській компанії Huawei щодо рекету та змови з метою викрадення комерційних таємниць шести американських фірм. Комітет оборони Великобританії, зі свого боку, опублікував звіт, де закликає уряд розглянути можливість перенесення заборони на обладнання Huawei для 5G з 2027 на 2025 рік. Погіршила американо-китайські відносини і пандемія COVID-19: сторони обмінялися звинуваченнями у створенні та розповсюдженні вірусу.

Дізнавайтеся більше: США і Китай: як коронавірус впливає на боротьбу за світове лідерство

Із другою за розміром економікою та оборонним бюджетом у світі було б дивно, якби Китай не привертав до себе уваги інших держав. Для когось це нові можливості, для когось – загрози, тому Північноатлантичний альянс намагається балансувати між своїми союзниками й звертає увагу на проникнення КНР до Європи. Хоч найближчим часом військової загрози з боку Пекіна для НАТО очікувати не варто, та його економічна, інформаційна й технологічна діяльність викликають занепокоєння в Альянсі.

Місія «Багатовекторність»

НАТО розуміє, що потрібно вміти реагувати на нові виклики та мати глобальний підхід до них, проте, як зазначили країни Балтії та Польща в спільній аналітиці «Що далі очікує НАТО?», Альянс не має можливості стримувати Китай в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Це слушне зауваження показує, що спроби гальмувати піднесення Китаю можуть підірвати довіру до Альянсу й відвернути ресурси від найбільш термінових завдань, тому це не той шлях, який має обрати НАТО.

Ще однією проблемою є відсутність єдності всередині блоку щодо того, як він має будувати відносини з Пекіном. Якщо США ведуть торговельну війну та записують КНР в офіційних документах як стратегічного суперника, то Італія навпаки рік тому долучилася до китайської ініціативи «Один пояс, один шлях». Доки в Британії кажуть про те, що існують «чіткі докази» змови між Huawei та Комуністичною партією Китаю, Угорщина та Іспанія вже використовують китайську технологію 5G і навряд чи планують відступати від свого рішення. «Розділення» НАТО піде на користь тільки Москві та КНР, але не йому самому.

Читайте також: Геополітичний трикутник ХХІ століття

У межах ініціативи #NATO2030 уже не раз ішлося про те, що важливо використовувати НАТО як «політичний форум». Така роль Північноатлантичного альянсу в обговоренні китайського питання дозволить Європі та Сполученим Штатам виробити спільну стратегію, що буде враховувати різні пріоритети держав-членів. Адже важливо, щоб члени НАТО почали колективно оцінювати, як Китай може вже впливати на безпекові інтереси Альянсу і як це, ймовірно, буде розвиватися в коротко- і довгостроковій перспективі.

Одним з варіантів подальшого розвитку відносин може стати створення Ради НАТО-Китай. Коли вісімнадцять років тому для аналогічних цілей заснували Раду НАТО-Росія, до анексії Криму вона виконувала роль майданчика для консультацій, досягнення консенсусу, співпраці, ухвалення спільних рішень. Відповідно, Раду НАТО-Китай пропонують створити, аби не дати можливості Пекіну підірвати безпеку в Європі і Північній Америці, чого бояться деякі союзники НАТО, а також налагодити конструктивну співпрацю між Китаєм і Заходом. Альянс має використати свої можливості для «політичного форуму», щоб дати змогу державам сформувати виважену стратегію, з якою погодяться всі.

Авторка – Анастасія Гаценко, експертка з євроатлантичного співробітництва Аналітичного центру ADASTRA