THINK TANK

І....PER ASPERA – AD ASTRA


THINK TANK

І....PER ASPERA – AD ASTRA


Супермаркет пропаганди: Російська Федерація (частина перша)

Супермаркет пропаганди: Російська Федерація (частина перша)

Ми живемо в 2020 році, у час, коли, здавалося б, ідеологізація політики та її головний інструмент – пропаганда – мали б відійти в минуле. Утім, низка урядів по всьому світу все ще не гребує користуватися пропагандистськими інструментами, щоб просувати свої інтереси. І кожен з них розуміє цей концепт по-своєму, що й нагадує собою супермаркет, де є багато різних товарів на будь-який смак. Цей цикл статей пояснює що таке пропаганда, де її можна зустріти, яких видів вона буває та як відрізняється в певних державах. В інформаційному суспільстві про це варто знати кожному! Тому не соромтеся заходити – цей супермаркет відкритий 24/7.

Інтро

Медіапростір Росії все більше почав заглиблюватись у радянську епоху, коли суперечка з капіталістичним Заходом формувала інформаційне поле держави. Втім, надворі вже 2020, а Москва так і не може повернути колишню імперську велич: економічна ситуація погіршується, невдоволення народу росте, а через порушення норм міжнародного права країну серйозно сприймає лише дружній «клуб диктаторів». Розв’язавши війну проти Грузії та України, РФ лише загнала себе в глухий кут як в економічному, так і політичному планах. Крім того, ейфорія від анексії Криму вже давно випарувалася, а її замінила сувора бідна безправна російська реальність. Втім, Владімір Путін відступати не збирається та все більше концентрує владу над найбільшою державою світу у своїх руках.

Очевидно, що всі недоліки та провали російської політики треба чимось перекривати задля того, щоб втримувати свою владу. Саме тому нині ми спостерігаємо пік роботи російської пропагандистської машини. Зараз залишається лише згадувати, що настільки «зомбованим» медіапростір РФ був не завжди, а вольові 90-ті давали надію на нову, вільну від імперіалістських мрій Росію.

У цій частині матеріалу про пропаганду в Російській Федерації розповідаємо про те, як російські ЗМІ опинилися під контролем влади, як побудований медіаринок країни, які пропагандистські методи використовує Кремль для досягнення своїх цілей та навіщо йому взагалі пропаганда.

Медіаринок РФ та «Справа НТВ»

Медіаринок Російської Федерації – річ специфічна, яку варто розглянути детальніше в контексті пропаганди. У більшості держав можна помітити чітке розділення між суспільними (державними) та приватними медіа, зокрема через характер їх контенту. Виходячи з поточної ситуації, медіаринок РФ можна схарактеризувати таким чином:

ВГТРК є основним медійним холдингом Російської Федерації. Він безпосередньо пов’язаний з російською владою, якою і був заснований. До його складу входять канали групи РТР: «Россия-1», «Россия-24» та інші медіаресурси. «Первый канал» спочатку існував як Суспільне телебачення Росії (ОРТ – Общественное телевидение России), однак потім методом зміни керівництва компанію було перетворено на холдинг «Первый канал» вже з іншою сіткою мовлення. Нові власники є також безпосередньо пов’язаними з президентом Путіним.

Група «Газпром-медіа» також тісно пов’язана з російською владою. До складу холдингу входять «НТВ», розважальні «ТНТ» та «Пятница!», спортивний «Матч ТВ», радіостанція «Авторадио» та ще низка медіаресурсів. Якщо проаналізувати контент того ж «ТНТ», сітка мовлення якого на більше ніж половину складається з продукції резидентів російського «Камеді-клабу», виникає питання – навіщо російській владі саме такі медіа? Відповідь приходить досить швидко: розважальне телебачення – це великий  пласт медіаринку, через який можна вигідно транслювати потрібні меседжі для людей, які не особливо вникають в політику. З урахуванням цього факту контроль Кремля і пов’язаних до нього структур над такими медіа не видається таким вже й дивним.

Сегмент «опозиційних ЗМІ», як їх називають у Росії, зображено дрібним на схемі, тому що він є малим та непомітним і в реальності. Фактично основними медіаресурсами цього блоку є телеканал «Дождь» та радіостанція «Эхо Москвы» (яка, як не парадоксально, також належить «Газпром-медіа»). Втім, ці ЗМІ потерпають від утисків та цензури з боку російської влади, а обшуки правоохоронців вже давно стали звичною практикою для їх співробітників. Як кажуть самі росіяни, «Вони говорять лише ту правду, яку їм дозволяють казати», і краще формат роботи цих ЗМІ описати важко.

У 90-х роках структура медіаринку РФ виглядала інакше. Однак з приходом до влади Путіна та обіцянок не перешкоджати вільному функціюванню ЗМІ в країні, він різними методами взявся встановлювати контроль над ними. Яскравим доказом цього є ситуація з телеканалом «НТВ», що був кардинально іншим від того, яким ми його знаємо тепер.

У 2001 році «НТВ» був єдиною на той момент незалежною телекомпанією федерального масштабу, сітка мовлення якої була наповнена аналітичними та політичними програмами. Зокрема, працівники каналу критикували російську владу, особливо її дії під час Чеченських воєн. Для Путіна на початку кар’єри було важливо «підім’яти» під себе велику частину російського медіаринку, тому згодом ситуація навколо існування «НТВ» почала різко набирати обертів. Після арешту фінансового директора телекомпанії за статтею «фінансові махінації» без наявності аргументації та доказів, на допити почали викликати журналістів каналу. Під час одного з них вони закликали Путіна до діалогу з колективом телеканалу, що і відбулося тижнем пізніше.

Вже через кілька днів компанія «Газпром-медіа» змінює склад Ради директорів телеканалу на незаконному зібранні. Після цього колектив «НТВ»  змінив сітку мовлення – в ефір почали виходити лише новинні програми та рекламні ролики, а між ними лунали заклики збиратися на протест біля «Останкіно». З інтервалом в тиждень пройшли два масштабні мітинги на підтримку телеканалу в Москві, а також кілька в Санкт-Петербурзі та інших великих містах РФ. Втім, влада проігнорувала вимоги протестувальників, а в ніч з 13 на 14 квітня 2001 року «Газпром-медіа» змінює охорону в офісі телекомпанії, анулює старі перепустки та пропускає до офісу лише тих співробітників, хто визнав нове керівництво.

Майже весь колектив телеканалу звільнився за власним бажанням в той же день, а на телеканалі відновилось мовлення у звичному режимі, однак, вже з іншими ведучими, які згадали про зміну керівництва «НТВ» лише формально. Тодішні події назвали «Справою НТВ», вона ж поклала початок націоналізації інших російських медіа. Згодом, схожий сценарій було застосовано і до телеканалу «ТВ-6» та інших незалежних медіа, що критикували владу.

Як працює російська пропаганда?

З’ясувавши, як ЗМІ РФ опинилися під ковпаком Кремля, розгляньмо тепер, які основні методи використовує російська пропагандистська машина для донесення «правильних» меседжів. Їх можна виділити 5:

1.    Звинувачення в русофобії – в російських медіа часто звучать звинувачення в бік США та Європи в упередженому ставленні до Росії, що перекочувало і в офіційні заяви Міністерства закордонних справ РФ. До прикладу, ось речниця МЗС РФ повідомляє про «русофобну істерію в США», а посол РФ у Великобританії бідкається на «русофобну пропагандистську машину Заходу». Очевидно, що у світлі останніх подій, російські медіа також звинувачують українців у русофобії, підкріплюючи це фейками та власними суб’єктивними припущеннями ведучих.

2.    ЗМІ РФ активно використовують конспірологію задля подальшого транслювання вигідних владі меседжів – медіаефір наповнений теоріями змови, на меті яких нібито знищення Росії та всього людства. В ефірі навіть з’являються репортажі про хліб, що здатний «знищити три покоління».  

3.    Поширення фейків та маніпуляція фактами тісно переплітаються з минулим елементом. Росіяни створюють фейки з різних приводів. Вже класичними для вивчення пропаганди стали історії про «розп’ятого хлопчика», 58 видів геїв та «кров російських немовлят» задля зігрівання бійців АТО. Зрозуміло, що фейки стосуються не лише відносин з Україною, а й з іншими державами.

4.    Російські ЗМІ часто фальсифікують світову історію на свою користь, щоб надати своїй інформації вигляду верифікованої. Велика частина цих фальсифікацій, якщо не їх 90%, пов’язана з історією Радянського Союзу. До прикладу, російський народ виставляють як єдиний народ-переможець у Другій світовій війні, спеціально забуваючи про вклад інших націй, що входили до складу СРСР, та західних союзників. Вихід республік зі складу Радянського Союзу також намагаються показати як помилку та невизнану світом річ.

5.    Мікс різних тактик дуже часто застосовують в контексті надзвичайних ситуацій, причому, він може об’єднувати в собі кардинально різний набір інструментів в різній пропорції. До прикладу, якщо взяти ситуацію зі збиттям малайзійського «Боїнга», медіа в РФ всілякими способами намагались звинуватити ЗСУ в цій катастрофі та навіть припускали, що справжньою ціллю українців нібито був літак Владіміра Путіна. У цій ситуації були використані й фейки, і конспірологія, і «русофобський» наратив.

Це лише невеликий список випадків, де можна знайти російську пропаганду. Насправді, її набагато більше, ніж ми думаємо, а також вона здатна проникати в політичні системи інших держав. Фейки, маніпуляції та брехню Кремль використовує як для внутрішньої аудиторії, так і на експорт. Далі розповідаємо, яких цілей путінському режиму вдається досягти за допомогою пропаганди.

Навіщо Путіну пропаганда?

Очевидно, що влада в Росії все більше концентрується в руках однієї особи – Владіміра Путіна, і від його як моральних орієнтирів, так й ідеології залежить вигляд усієї державної системи РФ, яку вдається тримати на плаву завдяки пропаганді. Вона потрібна російському президенту з багатьох причин. Ось основні з них.

Путіну важливо бачити суспільну підтримку його дій та ріст патріотизму, оскільки тоді йому легше втілювати у життя свою політику. Крім того, захват пересічних росіян від життя на батьківщині може сприйматися ним як позитивний результат його роботи. Як каже прессекретар президента РФ Дмітрій Пєсков, Путін щоранку отримує газети російською, англійською та німецькою мовою. Він також додає, що президент не є надто впевненим користувачем інтернету, тому вся інформація для нього готується з візуальних та друкованих матеріалів. Відповідно, якщо він вважає себе чудовим правителем, йому важливо, щоб у нього було підтвердження того, що його народ вважає так само. Тому однією з цілей пропаганди в Росії є формування почуття захвату народу своєю державою.

Та як би не хотілося Путіну вірити в те, що його дії приносять його країні лише користь, реальність виглядає зовсім інакше. Росія живе в умовах створеної ним економічної стагнації – введені західними країнами санкції через анексію Криму та війну на Донбасі все-таки послабили російську економіку, навіть попри спроби врятувати її «імпортозаміщенням». Крім того, неконкурентоздатна продукція промисловості та зайва чутливість до коливань на ринку торгівлі енергоресурсами доводять, що російський уряд не вміє ефективно управляти економікою держави. Як наслідок, мільйони росіян у глибинці живуть на межі бідності, і, відповідно, Путін як керманич є відповідальним за цей безлад. Президент вміло використовує пропаганду для того, щоб перекрити наявність реальних проблем уявними успіхами як на внутрішньому, так і на зовнішньому фронтах. Додатково, пропаганда допомагає тиснути на людей, які протестують проти свавілля російських чиновників, та дискредитує їх дії перед пересічними громадянами.

Культ особи допомагає сильніше утримувати всю владу в руках Путіна, і він це чудово розуміє. У ЗМІ формується меседж, що Путін є незамінним та найкращим правителем, якого має Росія. Він повинен залишатись при владі за будь-яких обставин та за будь-яких умов. Він гарантує стабільність, а стабільність – це ознака безпеки. Зараз пропаганда Кремля зайнята «обґрунтуванням» прийняття поправок до Конституції РФ, за якими президенту дістається більше повноважень, а Владімір Путін отримує право знову балотуватися на президентські вибори.

Також варто розуміти, що, якщо наступні покоління знатимуть правду та розумітимуть увесь жах того, що робить Путін при владі, вони будуть боротись проти його спадщини, а якщо це стосується сучасної молоді, то протестів не уникнути. Тому пропаганда також повинна допомогти сформувати майбутні покоління у максимально схожому форматі до сучасного.

Ще однією важливою задачею пропаганди є відбілювання іміджу РФ на міжнародній арені. Якщо раніше ідеальним виставляли СРСР, то тепер поганими виставляють усіх навколо. Російська пропаганда постійно вказує на недоліки ліберального світоустрою, незважаючи на те, чи є ці приводи правдивими або надуманими. Крім того, путінська пропаганда має більш конкретну ціль – дестабілізувати ситуацію у країнах західного світу. Вона вже проникла в політичний процес у США, Франції, Чехії та низці інших країн, де люди сприймають, російську точку зору, як альтернативну. «Ми проти них» – таку схему використовує Путін, де «ми» – це «священний російський народ», а «вони» – «злий, бездуховний та гнилий Захід». 

Як бачимо, пропаганда РФ має багато цілей та потужний інструментарій для їх реалізації. У наступній частині ви дізнаєтесь, якою є російська пропаганда на ТБ, на радіо, в пресі та Інтернеті, які країни потерпають від неї найбільше, та чому завжди треба перевіряти усю інформацію, що надходить з Росії.

Автор – Артур Колдомасов, експерт з міжнародної інформації Аналітичного центру «ADASTRA»