PER ASPERA – AD ASTRA

I THINK TANK


PER ASPERA – AD ASTRA

I THINK TANK


Супермаркет пропаганди: Російська Федерація (частина друга)

Супермаркет пропаганди: Російська Федерація (частина друга)

Ми живемо в 2020 році – у час, коли, здавалося б, ідеологізація політики та її головний інструмент – пропаганда – мали б відійти в минуле. Утім, низка урядів по всьому світу все ще не гребує користуватися пропагандистськими інструментами, щоб просувати свої інтереси. І кожен з них розуміє цей концепт по-своєму, що й нагадує собою супермаркет, де є багато різних товарів на будь-який смак. Цей цикл статей пояснює що таке пропаганда, де її можна зустріти, яких видів вона буває та як відрізняється в певних державах. В інформаційному суспільстві про це варто знати кожному! Тому не соромтеся заходити – цей супермаркет відкритий 24/7.

Інтро

У попередній статті про РФ ми обговорили специфіку російського медіаринку, методи боротьби влади з незалежними ЗМІ й тактики, які російські медіа використовують для створення пропаганди. А також відповіли на питання «навіщо вона Путіну?». Ця частина матеріалу має більш практичний характер: ми розглянемо багато прикладів російських фейків, маніпуляцій та інформаційної брехні як всередині країни так і на міжнародній арені.

«Гнилий Захід»

Таким наративом просякнуті майже всі російські ЗМІ. До прикладу, в газеті «Комсомольська правда», що відома своїми «сенсаційними» заголовками та провладними матеріалами, можна зустріти таку назву статті: «Теракт в Парижі влаштували американці?». У газети також є онлайн-ресурси з відеорепортажами. Багато з них було присвячено Євромайдану, де його називали «театром демократії» та фашистським військовим переворотом. Якщо проаналізувати матеріалами, що стосуються Революції Гідності, можна зрозуміти, що попередній меседж та загроза російськомовному населенню на Сході України є основними у висвітленні цієї події. Це важливо, тому що саме з 2014 року характер пропагандистських матеріалів у РФ стає агресивнішим, особливо щодо незгодних з офіційною позицією Кремля.

А втім, російська пропаганда спрямована не лише проти політичної ідеології на Заході. У ній також можна побачити й спотворення моральних цінностей. На провідних російських телеканалах постійно повторюють один і той же меседж: «Європа стає більш нетрадиційною, а гомосексуальні сім’ї поступово замінюють гетеросексуальні, і діти сприймають це як норму». Російські ЗМІ часто пов’язують дітей з ЛГБТ-тематикою, вдаючись до створення фейків, що вражають. До прикладу, в інтернеті є відео, де американському хлопчику в дитячій кімнаті як подарунок приклеїли на стіну зображення монстр-трака (великої вантажівки). На каналі «Россия-24» ж машину в монтажі замінили зображеннями оголених чоловіків у вигляді коміксів. А ось реакцію хлопчика на подарунок залишили: як в оригіналі, так і у фейку він приємно шокований та щасливий від того, що побачив. Ставлення пересічних росіян до ЛГБТ-спільноти одразу стає зрозумілим, коли натрапляєш на матеріали, які показують у прайм-тайм (хоч і з цензурою) у федеральних ЗМІ. Усе це відбувається на тлі новорічних привітань Путіна про «атмосферу добра», що панує в Росії.

Молодіжні проєкти в РФ

Варто також поговорити й про те, що ми помічаємо рідше, однак, що змінює покоління росіян та їхнє ставлення до влади. Від молоді залежить майбутнє кожної країни, і в Росії розуміють, що воно буде таким, яким його захочуть побудувати молоді люди. Відповідно, треба скерувати їх в необхідному напрямку. Цим займаються проєкти, фінансовані за кошт федерального бюджету, одним з яких є «Сеть» («Мережа»). У його рамках активні студентській молоді з усіх куточків Росії прищеплюють патріотизм та любов до батьківщини за допомогою пісень, танців та мотиваційних тренінгів.

Крім любові до вітчизни, творці проєкту прямим текстом заявляють про те, що він функціонує навколо культу особи Владіміра Путіна. За їхніми словами, сучасна російська молодь бачить його як «рольову модель батьківської поведінки» та символ стабільності. Також проєкт має на меті промоцію консервативних цінностей, оскільки «сім’я є найбільшою цінністю» для творців «Сети». Очевидно, сама «Сеть» є малоефективною, однак у комбінації з усім, що відбувається в російському медіапросторі, вона все-таки дає результат, тим паче за підтримки вишів країни. Але російська пропагандистська машина змінює думку про РФ та її владу не лише всередині держави, але й за її межами.

Пропаганда на війні

Відомо, що участь російських солдат у військових конфліктах за кордоном викликає багато запитань як через мотиви, так і через порушення Кремлем міжнародного права. У Сирії росіяни воюють на боці президента країни Башара аль-Асада, відомого своєю дружбою з Путіним. У боях урядові сили використали хімічну зброю, жертвою якої стало мирне населення, що викликало обурення світової спільноти. Багато візуальних матеріалів підтвердило причетність до хімічних атак армії Асада, а отже й росіян. Щоб уникнути відповідальності, Дамаск і Москва обрали тактику заперечення та викривлення інформації, що спрямована на протидію Асаду. Російські збройні сили в Сирії організували спеціальний престур для журналістів, під час якого було виставлений напоказ «звичайний день життя російського солдата».

Тур починається з показового тренування. Далі представники ЗС РФ проводять журналістів до місць, де вони борються з ворогом, показуючи сирійські катакомби. Саме організація «Білі каски» однією з перших повідомила про хімічні атаки, однак російський військовий показує білі каски, що лежать на підлозі та заявляє про те, що вони інсценували хімічну атаку. Потім військовослужбовці з журналістами виходять до міста, танцюють з його жителями, грають в ігри та роздають їжу. Усе це поступово переходить у мітинг на підтримку Асада з відповідними лозунгами. Потім журналістам показують храм на базі ЗС РФ, де священник говорить про «святість війни». Крім усього вищезгаданого, журналістам дозволили брати інтерв’ю у військових та показали їм «щоденний раціон» солдат.

Усе це також є частиною пропаганди, яка має на меті показати, що Росія теж відіграє важливу роль у міжнародній системі та приносить мир і допомогу «братнім народам». Такий наратив має місце не лише в сирійському конфлікті, а й в Україні, де Кремль «рятує» російськомовне населення. Такі престури надають одразу багатьом ЗМІ потрібну картинку, однак проблемою є те, що не кожен у неї вірить.

Пропаганда на експорт

Американські соцмережі вже з часів передвиборчої кампанії президентських виборів у США 2016 року стали мішенню для Росії. Через них вона намагається формувати суспільну думку в тому вигляді, який їй вигідний. Кремлівські боти стали для нас буденним явищем, і, попри усі звинувачення, ніхто не збирається їх зупиняти. А втім, це явище втручання не є чимось надто новим для РФ, змінилися лише інструменти. У Радянському Союзі схожа діяльність називалася спецпропагандою, і якщо тоді її створювали для того, щоб показати країну з кращого боку порівняно зі Сполученими Штатами, то зараз мета змінилася. Через російську спецпропаганду в інтернеті, американці не знають, чому вірити, а чому ні, і це проявляється в різних сферах, зокрема в американському активізмі.

Американське суспільство завжди мало потужну культуру протесту, через що місцевий активізм є явищем, відмінним від того, яким звикли його бачити ми. Для американців протест – спосіб щось змінити (а не викричатися чи заробити гроші), і історія показувала, що цей метод добре працює. Однак в Росії теж чудово це розуміють та використовують на свою користь.

Кремль фінансує мережу організацій різного напряму, серед яких, наприклад,  BlackMattersUS. Ці групи влаштовують протести та запрошують активістів різного рівня (через облікові записи в соцмережах) для виступів, і ті можуть навіть не підозрювати про справжню мету протестів. Однак коли інформація про це починає поширюватися в мережі й люди розуміють, хто і для чого організував цю акцію, активісти опиняються в центрі скандалу, а їхня діяльність стає дискредитованою. Усе це нівелює саму ціль активізму як явища та спотворює його концепцію. Проте не лише американський інтернет просякнутий кремлівською пропагандою.

Роспропаганда в Литві

Зовнішня пропаганда Москви орієнтована насамперед на мешканців держав-сусідів, особливо тих, хто обрав євроінтеграційний шлях розвитку. Країни Балтії є яскравим прикладом того, як цей розвиток може бути успішним, і зрозуміло, що в Кремлі хочуть знівелювати таке враження в будь-який спосіб.

У матеріалах про Литву можемо побачити традиційні російські страшилки, як-то «марш неонацистів у Вільнюсі». В репортажі LIFE NEWS журналістка відверто заявляє про присутність на ході націоналістів «неофашистів», хоча, звісно, таких гостей там не було. Прихильники комунізму в Литві постійно влаштовують мітинги проти перебування військ НАТО в країні з лозунгами «Yunkee go home» та паради до Дня перемоги. Зрозуміло, уся ця діяльність фінансується Росією, часто навіть за кошти бюджету через спеціальні урядові програми підтримки російськомовного населення за кордоном. Ними займається Фонд підтримки та захисту прав співвітчизників РФ, що проживають за кордоном. Зокрема, за його гранти та субсидії фінансуються ініціативи та акції у майже всіх країнах світу, особливо в країнах-сусідах. До прикладу, ми можемо знайти на офіційному сайті фонду згадку про мітинг на захист георгіївської стрічки у Ризі (Латвія) та інші мітинги в Прибалтиці. Особливо у Фонді занепокоєні мовним питанням, тобто знайомим нам «притеснением русскоговорящих».

Також ми можемо спостерігати тут наратив, який було згадано у першій частині матеріалу, – викривлення історичних фактів. На російських політичних ток-шоу постійно використовується ця тактика – у випадку Литви яскравим прикладом є вислів одіозного Владіміра Жириновського про те, як під час проголошення незалежності Литви від СРСР з місцевого телебачення лунали заклики «вбивати росіян». Однак Литва звертає мало уваги на такі провокації та йде своїм шляхом.

Рунет на службі Кремля

Рунет – яскрава демонстрація того, який ефект російська пропаганда здійснює на уми громадян. Особливо це видно в соцмережі «Однокласники». Той факт, що велика частина користувачів соцмережі є старшою за 30 років, свідчить про те, що це переважно люди, які живуть у стані ностальгії за радянським минулим. Інтернет дає їм змогу підживлювати це відчуття, що вони й висловлюють у вигляді різноманітних візуальних матеріалів. 

Ось один із них. На ньому ви бачите зображення Михайла Горбачова, що, за версією «ОК-жителів», як їх називають користувачі інтернету, «розвалив країну». Очевидно, усе більше росіян хочуть знати, чому їх країна стала біднішою, а Путін нічого з цим не робить. Проте користувачі «Однокласників» переконують, що в усьому винен Горбачов. Матеріалів на цю тему в соцмережі роблять багато, тому її можна виділити як окремий напрям – «ностальгія за СРСР», де Горбачова виставляють «злим генієм». Це й не дивно, адже сам Путін назвав розпад Радянського Союзу «головною помилкою ХХ століття».

Частково такий наратив продовжується в цій картинці, однак уже з іншим нахилом. На думку «ОК-жителів», на протести виходять лише русофоби та багаті мажори, яким доплачує Держдеп за розвал країни. Залишки радянського менталітету та активна пропагандистська робота російських ЗМІ тут особливо наочні. Крім того, в «Однокласниках» вважають, що не країна має піклуватися про громадян, а громадяни мають віддати все за країну. Цю течію матеріалів у соцмережі можна назвати «негативною конотацією протестів», оскільки в них активізм засуджується та перетворюється на спосіб руйнації, а не допомоги державі. 

Культ особи Владіміра Путіна є основним напрямом «творчості» користувачів «Однокласників». Для того, щоб його підтримувати, варто годувати людей фейками. Яскравим прикладом є ця картинка, що показує «велич» російського президента й те, що його вважають успішним політиком. Зрозуміло, що Bloomberg ніколи не видавав таких матеріалів, однак контент десятків груп, присвячених політиці та життю Путіна, треба чимось наповнювати. Тому «путінізм» в «Однокласниках» не має дивувати нікого, тим паче, якщо трохи пом’якшена, але схожа ситуація є й на телебаченні. 

«Путінізм» продовжується і в наступному напрямі матеріалів, оскільки багато дій очільника Росії пояснюються його «духовністю» та «Божою поміччю». Слоган «Мы – русские, с нами Бог» голови Роскосмосу Дмітрія Рогозіна яскраво підкреслює цю течію та свідчить про посилення зв’язку релігії та політики в Росії, причому не релігії як універсального концепту, а концепту певного спрямування – російського православ’я, яке є дещо кращим за інші течії. На картинці ми бачимо реальну цитату, де священнослужитель закликає молитися за Путіна. В «Однокласниках» є багато спільнот, присвячених православ’ю, і 90% з них мають дописи про духовність Росії та її президента.

Звичайно, ми не можемо розглядати пости чи коментарі громадян в соцмережах, як вияв пропаганди (хіба якщо їх генерують боти на замовлення влади). Вищевикладені приклади – це скоріше демонстрація того, як роспропаганда змінює світосприйняття людей, так що ті самі стають носіями фейків, маніпуляцій та вигідної Кремлю брехні.

Висновок

Російська влада хоче показати світові та своїм громадянам, що країна розвивається та рухається в правильному напрямку, апелюючи до різної аудиторії через пропаганду. Причому в медіа ніби створюють враження, що разом з рухом уперед країна все ще зберігає свою велич та вплив. Однак насправді Росія перебуває в стані стагнації, а її рух відбувається на місці. У країни не залишилося чим апелювати, окрім фейків, викривлення історії, штучного роздування культу особи, через що вона знаходиться в мильній бульбашці, у якій хоча й можна жити, але це важко, та й луснути вона може в будь-який момент.

Здається, російська влада звертає більше уваги не на реальні проблеми росіян, а на те, чому їхня країна є великою, чому вона є кращою за інші держави. А втім, держава – це люди, і замість суцільної брехні варто розвиватися в напрямку покращення рівня життя громадян та свобод, у чому Росія, на жаль, програє багатьом державам світу, прикриваючи все «Божою поміччю» та «особливим шляхом». І допоки там співають про те, який Путін молодець, політик, лідер та борець, хтось ледве зводить кінці з кінцями. Проте не всім варто жити в ілюзіях – російські тролі завжди пишуть англійською з помилками.

Автор – Артур Колдомасов, експерт з міжнародної інформації Аналітичного центру «ADASTRA».