PER ASPERA – AD ASTRA

I THINK TANK


PER ASPERA – AD ASTRA

I THINK TANK


Супермаркет пропаганди: Північна Корея

Супермаркет пропаганди: Північна Корея

Ми живемо в 2020 році, у час, коли, здавалося б, ідеологізація політики та її головний інструмент – пропаганда – мали б відійти в минуле. Утім, низка урядів по всьому світу все ще не гордує користуватися пропагандистськими інструментами, щоб просувати власні інтереси. І кожен із них розуміє цей концепт по-своєму, що й нагадує собою супермаркет, де є багато різних товарів на будь-який смак. Цей цикл статей пояснює, що таке ж пропаганда, де її можна зустріти, яких видів вона буває та як відрізняється в певних державах. В інформаційному суспільстві про це варто знати кожному! Тому не соромтеся заходити – цей супермаркет відкритий 24/7.

Минулого разу ми дізнавалися, що таке пропаганда та як вона функціонує («Супермаркет пропаганди: вступ»), а також розглядали дуже цікаве протиборство пропагандистських інструментів на прикладі арабо-ізраїльського конфлікту («Супермаркет пропаганди: Ізраїль та Палестина»). Цього разу на прохання наших читачів ми досліджуємо пропагандистську машину найзакритішої держави світу – КНДР.

Навіщо Північній Кореї пропаганда?

Після встановлення в КНДР тоталітарного комуністичного режиму стало очевидно, що без пропаганди його буде неможливо підтримувати. Культ особи як ознака уявного успіху держави вже став звичною частиною буденного життя корейців на півночі півострова. Пересічних мешканців намагаються змусити забути про такі проблеми як голод та бідність, зводячи все до штучної любові до держави та її лідерів. Замість розв’язання нагальних питань, північнокорейська влада годує своїх людей ілюзіями про лідерство КНДР на міжнародній арені та її світле майбутнє. Втім, система активно бореться з тими, хто хоча б якимось чином намагається суперечити лінії партії. Для насадження подібних переконань урядовці створюють велику кількість матеріалів. У вступі до циклу ми вже розглядали те, як у Північній Кореї прищеплюють любов до рідної держави через пісні. У цьому матеріалі ми розглянемо більше прикладів північнокорейської пропаганди, а також проаналізуємо кейс, що безпосередньо ілюструє позицію влади держави щодо наруги над цими матеріалами.

Кім Чен Ин в північнокорейській пропаганді

Із моменту початку правління Кім Чен Ина північнокорейська влада проштовхує його образ як ідола та абсолютного кумира мешканців країни як на внутрішньому, так і на міжнародному рівнях. Це намагаються зробити багатьма способами – наприклад, ось відео, де солдат плаче під час особистої зустрічі з лідером Північної Кореї, у той час як дикторка наголошує, що це є «історичним моментом для цього солдата». В інших телерепортажах народ радісно біжить назустріч своєму кумирові, тоді як він зустрічає дітей поцілунками та обіймами. Коли настав час прощатись, натовп буквально переслідував свого правителя. Солдати навіть занурювалися у крижану воду, щоб висловити свою безмежну симпатію до свого головнокомандувача. На фоні цього неймовірного пейзажу диктор каже про впевненість Кім Чен Ина в тому, що він зможе виграти війну проти Сполучених Штатів Америки.

Фактично, Кім є присутнім майже в усіх матеріалах північнокорейського телебачення, особливо у військовому контексті. Правителя показують як сильного лідера, що готовий протистояти будь-якому негативному впливу ззовні. У телеефірі постійно показують те, як Кім Чен Ин власноруч порається з військовою технікою, дає вказівки солдатам та насолоджується їхніми жвавими творчими виступами. Причому, пліч-о-пліч з цим наративом вселяється постійна напруга – диктори повторюють, що війна може початись у будь-який момент і що до неї треба посилено готуватись. «Ми зітремо з лиця землі всіх наших ворогів, вони не виживуть», – проголошує дикторка. Пропагандистська машина КНДР працює на те, щоб вселити страх в світовій спільноті, а особливо у тих же США.

Сполучені Штати Америки в північнокорейській пропаганді

Відомо, що відносини цих двох держав мали багато різних етапів, і чинний президент США Дональд Трамп намагається проявити себе як «рятівника» світу від північнокорейської загрози, йдучи на переговори з лідером держави. Однак в ілюзії виграшу Трамп та його адміністрація не звертають уваги на ті меседжі про роль Північної Кореї в цих перемовинах, що транслюються всередині держави. У них Кім Чен Ин постає як сильний та мудрий лідер, що розсудливо вирішив «пожаліти» американський народ та владу країни. Фактично, до постійних погроз, які вже кількаразово призводили до кризи відносин (до прикладу, відео 2013 року, де корейці «атакують» Білий дім), додалися нові формати висвітлення позиції Пхеньяна в цих переговорах. Культ особистості переважає у висвітленні будь-чого, що стосується КНДР, і ці перемовини не стали винятком. Цілком можливо, що переговори зайшли у глухий кут через те, що обидва лідери мають схожі підходи до питання особи у рамках кризи відносин, а пропаганда лише підтверджує це припущення.

Цікавим також є те, яким чином корейці висвітлюють пересічних американців у своїх матеріалах. Іноді це переходить усілякі межі здорового глузду та зводиться до відвертого дешевого в усіх сенсах театру. У 2013 році північнокорейське телебачення випустило репортаж «Як американці живуть сьогодні?». У ньому йдеться про те, що усі мешканці США мають гомосексуальну орієнтацію, роблять каву з розтопленим снігом, їдять цей самий сніг та живуть у наметах. Усе це супроводжується фейковими фото та відео. Також дикторка говорить, що пташок у Сполучених Штатах Америки вже давно немає, бо їх усіх з’їли голодні жителі. Американці у цьому матеріалі представлені як нещасні наркомани, що тільки й живуть, мріючи про героїн. Особливою є секвенція з будинком «гордого американця», де є багато всього, але у якому впав дах, що «є типовим для сучасних США».

Причому Північна Корея показана в цьому відео як держава, що жертвує останнім задля мінімальної безпеки американців – за словами дикторки, американський «Червоний хрест» забезпечує мешканців держави матеріалами, які надаються КНДР. Далі йдуть кадри «звичайних американців», що відпочивають біля «трупів» співгромадян у синіх сміттєвих пакетах. Європейські держави названі у ролику «іншими частинами США», в яких люди живуть таким ж «чудовим» життям. Потішною є історія «кандидатки від Республіканської партії», що змушена пити каву зі снігом із трейлера. Дикторка наголошує на тому, як ці бідні люди вдячні за «теплий сніг», який їм дали на обід. Також, у відео показана категорія осіб, що живе на вокзалах та станціях метро. Очевидно, що людина з критичним мисленням одразу зрозуміє, що у відео просто показані американські безхатьки, втім, дикторка переконує, що люди не помічають своїх співгромадян, бо «всі американці знаходяться в одній і тій ж ситуації».

Наприкінці відео розповідається історія про змерзлого американця, якого добра команда північнокорейських волонтерів будить та дає гарячу каву – звісно, з КНДР. Упродовж усього ролика повторюються одні й ті ж меседжі – американське життя бідне, холодне, голодне, самотнє та деморалізоване. При перегляді виникає відчуття, що це фейк, проте це відео справді транслювалося в ефірі національного телебачення. Очевидно, що воно є орієнтованим на «домашнього» глядача, однак той факт, що в це може повірити велика кількість корейців, лякає та багато чого пояснює, особливо беручи до уваги те, що такі відео випускаються часто. У підсумку, Північна Корея виступає «рятівницею» світу, а американський уряд – безжалісним організмом, що зневажає власне населення.

Пропаганда для дітей

Задля підтримання образу вищезгаданої «рятівниці», північнокорейська влада намагається переписати історію на свій лад. Задля цього створюються матеріали, що апелюють до різних форматів та вікових груп, зокрема й дітей, наприклад, мультиплікації. Головним мультиплікаційним хітом КНДР, що вийшов на міжнародний рівень через свій меседж, є «Бурундук та їжак», що розповідають про боротьбу лісових звірят із агресорами. Мультсеріал став культовим у межах країни – герої прикрашають дитсадки, школи, поштові марки, календарі та інший мерчандайз. Примітним є те, що мультфільм буквально просочений жорстокістю, а сцени вбивства в ньому показані максимально брутально. У рамках мілітаризованого наративу політики північнокорейської влади цей мультфільм транслює дітям те, що війна – це звична справа, і заради своєї держави варто віддати життя.

Серії мультсеріалу виходять з 1977 року, і починається він із алегорії на події Корейської війни. Творці передають своє бачення ролі інших держав у цьому конфлікті через певні символи – Радянський Союз виступає в ролі ведмедя-алкоголіка, який забуває про свої обіцянки захищати селище, що є прототипом Північної Кореї, та його мешканців; Південна Корея представлена у вигляді щурів (зрадників), а Японія представлена тхорами. Сюжет мультфільму зав’язується на щасливому житті селища з бурундуками та їжаками, яке намагається захопити зграя тхорів та щурів, знищуючи все на своєму шляху та катуючи всіх. Ведмідь обіцяє захистити селище та закликає не хвилюватись про оборону, однак у найвідповідальніший момент щури напоюють його лікером, тому ведмідь не в стані захистити селище. Тоді в боротьбу вступають бурундуки та їжаки, і увесь подальший сюжет – це по суті бойовик, в якому бурундуки та їжаки (тобто КНДР) воюють проти ворогів. Через мультфільм влада хоче донести альтернативну версію історії Корейської війни, виставляючи Північну Корею у ролі жертви, що відважно бореться за своє світле майбутнє з максимальною жорстокістю та віддачею. Також, у ньому чітко прослідковується національна ідея КНДР – завжди в усьому покладатись лише на себе.

Цікавим є те, що мультсеріал виробляється й донині, хоч серії випускаються з перемінною частотою. Щобільше, в 2000-х сюжет перейшов у більш сучасну площину та до нього додали нових героїв – вовкулак в американській формі. Із введенням нових персонажів мультфільм набув ще брутальнішого характеру. Мультсеріал привернув увагу іноземців тоді, коли там з’явилася нова головна героїня – лисиця, що керує загоном американських військ. Після уваги з боку фурі-спільноти (субкультура, що поєднує людей, які захоплюються антропоморфними тваринами в образотворчому мистецтві, анімації, художній літературі тощо), яку вразила нова героїня, мультсеріал отримав іноземного дистриб’ютора (італійську компанію Mondo TV) та англомовний дубляж. Окрім того, згадана італійська компанія замовляла північнокорейській студії SEK виготовлення й інших мультробіт. Анімація в КНДР є найдешевшою у світі, оскільки увесь прибуток від неї йде до державної казни, а мультиплікаторам виплачують фактично копійки. Утім, цей культурний об’єкт ще раз доводить, якою різною може бути пропаганда в цій країні.

Рай на землі

Іншим напрямом північнокорейської пропаганди є створення іміджу держави як ідеального місця та раю на землі, у якому все чудово. Ігноруючи всі наявні проблеми, влада у Пхеньяні намагається створити враження щастя свого народу. Яскравим прикладом цьому є реклама аквапарку у Пхеньяні англійською мовою. На відео зображені щасливі корейці, що катаються водними атракціонами та грають у теніс чи пляжний волейбол. У ньому парк позиціонується як сучасний приклад яскравого та вдалого відпочинку, що є доступним для всіх жителів країни. Хоч на перший погляд це може здатися дивним, проте очевидно, що таким чином влада хоче створити враження, що корейці живуть щасливо та багато, а Північна Корея завжди готова прийняти туристів. Також не є дивним те, що цей ролик є англомовним – він орієнтований на іноземну аудиторію та створений з метою перекрити увесь негатив у закордонних ЗМІ, що стосується КНДР.

Яскравим прикладом, що показує розрив між штучно створеним іміджем та реальністю, є документальний фільм Віталія Манського «У променях сонця». Його головною героїнею є дівчинка Лі Зін Мі, що має вступити до північнокорейського аналога так званого «комсомолу». Фільм знімався під повним контролем північнокорейської влади, що розраховувала на ідеалізований пропагандистський фільм про «звичайну» корейську родину, одна режисерові та його команді вдалося таємно відзняти на іншу карту пам’яті, про яку не знали представники КНДР, закадрові сцени. За словами режисера, він почав знімати цей фільм, не очікуючи отримати рідкісні невідцензуровані кадри, втім, коли він побачив фінальну версію, то хотів, щоб її показали в РФ, аби застерегти від такого майбутнього.

Таке поєднання дає чітку картину того, як машина північнокорейської пропаганди намагається переконати світ в ідеальності життя своїх мешканців. «Ось вам приклад: ми знімали в метро. У Пхеньяні в метро іноземець не може зайти без супроводжувачів і може проїхати тільки дві зупинки. Тобто він може побачити три станції. Там є спеціальний маршрут для іноземців: на певній станції увійти й на певній станції вийти. Ми не встигли закінчити знімати за дві зупинки та просимо дати нам проїхати ще кілька станцій. У відповідь – категоричне «ні.» Пропонують поїхати назад і дозняти там.

Я пояснюю: на зворотному шляху в вагонах будуть вже інші люди. Супроводжувачі відповідають: це не проблема. І командують людям у вагоні: «Встали й перейшли станцію». І весь вагон встає, переходить і сідає до того, який їде в протилежному напрямку. Мовчки, без дискусії», – розповідає режисер. Стрічка розриває зону північнокорейського комфорту, який створює влада держави, що є основою для розуміння того, як створюється ця пропаганда. Посольство КНДР в РФ намагалося зірвати показ фільму, а представники російської влади були обурені використанням довірливості корейців. У кінці стрічки режисер дає критичний коментар щодо процесу знімання та своїх очікувань від майбутнього документального фільму.

Кара за наругу над пропагандистськими матеріалами

Очевидно, що є люди, які протестують проти насаджування ідей північнокорейської влади. Утім, у покаранні за це КНДР не гребує навіть відносинами з іншими державами та правами людини, особливо якщо цим займаються іноземці, що перебувають на території держави з різних причин. Підтвердженням цьому є безпрецедентний випадок.

У Китаї є група Young Pioneer Groups, що організовувала подорожі американських студентів до Північної Кореї. У 2015 році студент Університету Вірджинії Отто Вормбір відправляється в одну з них на п’ять днів. 29-го грудня він прибуває до аеропорту Пхеньяна, з якого одразу ж йде гуляти містом з північнокорейським гідом та іншими членами групи американських туристів. По всій столиці він помічає бігборди з зображеннями північнокорейських лідерів. Попри те, що організатори постійно нагадують про правила поведінки всередині держави перед кожною поїздкою, є люди, цікавість яких призводить до ризикових дій. Одного вечора Вормбір піднявся на п’ятий поверх свого готелю, що офіційно призначений лише для персоналу, однак насправді містить в собі техніку для стеження над громадянами та пропагандистські матеріали. Наступного дня хлопця заарештовують за «акт наруги над державою».

Як доказ північнокорейська влада показала відео з камер спостереження, де нібито Вормбір знімає та краде пропагандистський постер зі стіни. Утім, відео має настільки погану якість, що ідентифікувати постать на ньому досить важко, тим паче, особа не показує свого обличчя. У січні 2016 році на судовому засіданні хлопець «зізнався» в скоєному з слізьми на очах. Хоча «зізнання» і виглядає награно та перебільшено, Вормбіра засуджують до 15 років робіт у засланні. Саме фільмування цього судового процесу та його характер можна класифікувати як спробу налякати американців і шантажувати їх до дій, що могли б вирішити низку інших проблем в північнокорейсько-американських відносинах на користь Пхеньяна.

Однак несподівано через місяць після винесення вироку, Отто впадає в кому в корейському таборі з невідомих причин. У результаті тривалих переговорів, Вормбіра депортували на Батьківщину; він не міг розмовляти та ходити. Попри заяви корейських лікарів, що такий стан був спричинений ботулізмом від прийняття снодійного, американські лікарі спростували ці заяви після обстеження Вормбіра, припускаючи, що його катували довготривалою відсутністю доступу до кисню. Через 6 днів після прибуття до США, Вормбір помирає. У Північній Кореї ще досі залишається низка ув’язнених американців, доля яких залишається невідомою.

Висновки

Північнокорейська пропаганда спекулює різним спектром емоцій – від тотального абсурду до страху. Усе це приводить нас до одного висновку – КНДР є державою, що застрягла в минулому, однак хоче довести як своїм жителям, так і всьому світові, що не випала з міжнародної системи, а навпаки є її лідером. Однак, більшість матеріалів, згаданих вище, доводять, що це є лише міражем, якого не існує завдяки фактам та історіям, що викривають темний бік північнокорейської реальності. Ми можемо сприймати деякі з цих матеріалів несерйозно, проте північнокорейський режим може й добряче налякати, що є однією з цілей пропаганди у цій державі. Попри все, варто пам’ятати, що ця пропаганда захищає брутальний та жорстокий режим, що готовий знищити будь-кого за будь-який сумнів у правильності дій офіційного Пхеньяна.

Автор – Артур Колдомасов, експерт з міжнародних комунікацій Аналітичного центру «ADASTRA»