THINK TANK

І....PER ASPERA – AD ASTRA


THINK TANK

І....PER ASPERA – AD ASTRA


Супермаркет пропаганди: Ізраїль та Палестина

Супермаркет пропаганди: Ізраїль та Палестина

Ми живемо в 2020 році, у час, коли, здавалося б, ідеологізація політики та її головний інструмент – пропаганда – мали б відійти в минуле. Утім, низка урядів по всьому світу все ще не гордує користуватися пропагандистськими інструментами, щоб просувати свої інтереси. І кожен з них розуміє цей концепт по-своєму, що й нагадує собою супермаркет, де є багато різних товарів на будь-який смак. Цей цикл статей пояснює що таке пропаганда, де її можна зустріти, яких видів вона буває та як відрізняється в певних державах. В інформаційному суспільстві про це варто знати кожному! Тому не соромтеся заходити – цей супермаркет відкритий 24/7.

Інтро

Минулого разу ми розбиралися з тим, як розуміємо пропаганду. Сьогодні ж нарешті почнемо розглядати приклади в конкретних країнах. Спочатку проаналізуємо деякі кейси сучасної пропаганди в Ізраїлі та Палестині, спробуємо з’ясувати, які її цілі та чому вона так потрібна цим двом державам.

Супермаркет пропаганди: вступ

Люди, що хоча б найменшим чином цікавляться міжнародними відносинами, знають про довготривалий конфлікт між Ізраїлем та Палестиною, на пояснення передумов та причин якого пішла б не одна сторінка. Непогане пояснення можна знайти в цьому англомовному відео, бо нам варто сконцентруватися конкретно на пропаганді обох держав.

В умовах конфлікту «виробництво» пропаганди є не те що важливим, а життєво необхідним, щоб не програти в ньому та отримати народну підтримку для певних дій та ініціатив. Крім того, для мешканців інших держав пропаганда може пролити світло на офіційну позицію уряду щодо того чи іншого питання, навіть тоді, коли він не може її незавуальовано висловити. Ізраїльська та палестинська пропаганда вирізняється тим, що вона не має чітких меж. Її можна знайти в абсолютно несподіваних об’єктах, призначених для несподіваної цільової аудиторії. Саме в цих матеріалах ми можемо побачити ненависть між двома державами та постійну готовність продовжувати цей, здавалося б, нескінченний конфлікт, що супроводжується ще й інформаційною війною. Розгляньмо кейси Ізраїлю та Палестини окремо.

Пропаганда Ізраїлю

Ізраїль приділяє багато уваги висвітленню подій на своїй території західними ЗМІ та висловлює відкритий спротив репортажам, що показують «беззахисність» Палестини перед ворогом. Задля цього представники Ізраїлю зазвичай беруть участь у популярних політичних ток-шоу в США та Великобританії. Однак у 2015 році Міністерство закордонних справ Ізраїлю пішло ще далі в цьому напрямку. Воно опублікувало на своїх офіційних інтернет-сторінках анімаційне відео «Відкрийте свої очі на Газу», присвячене висвітленню західними ЗМІ зіткнення між Ізраїлем та Сектором Гази в 2014 році. На відео зображений «американський репортер», який говорить речі, що не співпадають із тим, що відбувається на фоні. Дія відбувається в Газі. Зокрема, ХАМАС у відео показано як терористів, які виступають проти плюралізму суспільства та руйнують мирне життя в регіоні. Після скандалу, викликаного цим роликом, МЗС Ізраїлю його видалило, однак зараз відео все ще можна знайти на офіційному YouTube-каналі Euronews.

Крім того, Ізраїль намагається вплинути на свій імідж на Заході й іншими методами, наприклад, за допомогою лобіювання. У Сполучених Штатах діє організація AIPAC (America-Israel Public Affairs Committee), щорічний бюджет якої складає 64 мільйони доларів та яку називають головною організацією для лобіювання ізраїльських інтересів у США. Зокрема, одними з офіційно задекларованих цілей її діяльності є забезпечення щорічної військової допомоги Ізраїлю на суму 3 мільярди доларів, збільшення мережі доволі контроверсійних ізраїльських поселень у Палестині та вплив на роботу США в ООН з урахуванням ізраїльських інтересів. Проте у 2014 році репутація комітету була дещо зіпсована. Організацією було створено громадську групу Citizens for a Nuclear Free Iran, що запустила рекламну кампанію у 23-х штатах та столиці держави, у якій був прямий заклик до сенаторів та конгресменів голосувати проти іранської ядерної угоди.

На неї було витрачено від 20 до 40 мільйонів доларів, однак вона не принесла результату – демократи проголосували за ратифікацію угоди. Крім цього, кампанію підтримувала ще одна лобістська організація – Міжнародне співтовариство християн та євреїв (International Fellowship of Christians and Jews), запустивши серію пропагандистських роликів проти прийняття угоди. На одному з них посеред подвір’я хлопчик відраховує секунди, і коли відлік завершено, на екранах ми бачимо ядерний вибух. Згодом подається нібито цитата президента Ірану Хассана Рухані: «Сказати “Смерть Америці” просто. Ми маємо втілити гасло “Смерть Америці” в дії». Все закінчується написом «Накажіть Вашингтону сказати “Ні!” ядерному Ірану».

Все це є елементами концепції, що має назву «Хазбара» (буквальний переклад – «пояснення»). Саме таку назву має стратегія публічної дипломатії Ізраїлю, у яку входить як лобіювання, так і виробництво матеріалів, що допомагали б поширювати позитивний імідж цієї країни у світі, що зазвичай зводиться до пропаганди. До прикладу, у цю галузь також входить діяльність головного міжнародного видання Ізраїлю, The Jerusalem Post.

Іноді ізраїльська публічна дипломатія має досить незвичні виміри та формати, що апелюють до такої цільової аудиторії, як, наприклад, діти. Нуріт Стернберг написав дитячу книгу під назвою «Цук та Ейтан знаходять дім та любов». У ній розповідається про двох голодних кошенят Цука й Ейтана, яких урятував ізраїльський солдат під час бойових дій в Секторі Гази. Герой-протагоніст на ім’я Матан забирає коробку з кошенятами з палестинської території до безпечного Ізраїлю. Найцікавішим є те, що операція, проведена Ізраїлем улітку 2015 року в Секторі Газа, на івриті має назву «Цук Ейтан». Так, кошенят у книзі було названо в честь військової операції.

Водночас ізраїльська влада не забуває про інтернет-аудиторію таких платформ, як Wikipedia, Facebook та YouTube, і грає також на цьому полі. У 2011 році Національна спілка ізраїльських студентів задекларувала своєю метою протидію «антисемітській пропаганді» в Інтернеті та поширення матеріалів в рамках «Хазбари». Фактично з цього моменту студенти очолюють «фабрику тролів», що займається постингом на форумах та соцмережах, створенням новинних блогів та сторінок, редагуванням сторінок у Wikipedia та скаргами на контент, який вони вважають «антисемітськими». Зазвичай всі ці дії зводяться до мети прирівнювання критики ізраїльського уряду до антисемітизму, що є підміною понять. Організації такого типу керуються Ізраїлем і на відстані: у тих же США працює Комітет достовірності репортажів про Близький Схід в Америці (Committee for Accuracy of Middle East Reporting in America, CAMERA).

У 2008 році ця організація ініціювала редагування сторінок Вікіпедії, що стосувалися історії Палестини, на користь офіційної позиції Ізраїлю та фактично вела перемовини з адміністрацією сайту про замовчування цих дій. Однак електронні листи з інструкціями до цих правок були "злиті" до Інтернету. У 2010 році дві організації, пов’язані з ізраїльською діаспорою в Сполучених Штатах, проводили серію воркшопів з «сіоністського редагування» Вікіпедії, що мало б відображати «ізраїльський погляд на світ». У 2014 році це питання знову опинилось в центрі уваги після того, як співробітник ізраїльської організації NGO MONITOR редагував сторінку Вікіпедії про ізраїльсько-палестинський конфлікт в заангажованій манері.

Іноваційність Ізраїлю також має прояви й у публічній дипломатії, що просякнута пропагандою. У 2017 році трьома установами, а саме IDC University, Ізраїльсько-американською радою та групою MACCABEE Taskforce (університетська ізраїльська лобістська група в США), було створено додаток ACT.IL, що дає винагороди за проходження 714 проізраїльських «місій». Проєкт також офіційно підтримується армією Ізраїлю. По суті, додаток реалізує ті ж завдання, що має «фабрика тролів», - так звані «місії» зазвичай спрямовані на продукування інформації, що відповідала б цілям «Хазбари». До прикладу, однією з місій є написання скарги до адміністрацій соцмереж на перевірку матеріалів, що критикують дії ізраїльського уряду. Таких проєктів на рахунку Ізраїлю є досить чимало. Навіть у збройних силах Ізраїлю є «Загін 8200», що складається з кібернетиків, які на відстані збирають інформацію про Ізраїль з-за кордону.

У сучасному кіновиробництві Ізраїлю теж використовуються пропагандистські методи. До прикладу, Netflix купив серіал «Фауда» про загін ізраїльських солдат під прикриттям «Міста’арвім», що прибуває до Палестини, щоб спіймати терористів. Такий загін реально існує, і він дійсно займається схожою діяльністю. До того ж, назва серіалу перекладається з арабської як «хаос», а це слово використовувалося колишніми ізраїльськими військовослужбовцями, щоб повідомити, що їх викрито. Починаючи з назви, серіал просякнутий пропагандистським підтекстом. Хоча критики й хвалять серіал за нібито збалансоване висвітлення ізраїльської та палестинської реальності, не варто забувати, що його творці та продюсери напряму пов’язані з ізраїльським урядом та армією. До прикладу, головний актор і творець серіалу Ліор Раз воював в елітному спеціальному загоні «Дуведеван» під прикриттям.

Пропаганда Палестини

Утім, якщо ви вже думаєте, що в цій війні все однозначно, не поспішайте з висновками. Хоча стратегія палестинського уряду є дещо інакшою, у багатьох моментах палестинська пропаганда діє паралельно з ізраїльською, апелюючи до подібної цільової аудиторії. Велика відмінність полягає лише в тому, що, у той час як Ізраїль сконцентрований на пропаганді, спрямованій за межі держави, Палестина фокусується на національному споживачі. Причому контент для арабського світу та для західної аудиторії зазвичай має суттєву різницю. У той час як на міжнародній арені палестинські лідери наголошують про важливість миру, усередині держави медіа лише розбурхують ненависть.

Телеефір Палестини буквально наповнений різноманітними пропагандистськими матеріалами, котрі варто розглядати в ретроспективі. Варто пам’ятати, що основним телеканалом тут є «Аль-Акса», ефір якого контролюється ХАМАСом та урядом Палестини. Фактично всі медіа на цій території контролюються урядом, що і визначає тон і характер тих матеріалів, що йдуть в ефір. Основним меседжем тут є, звичайно, ненависть до євреїв. До прикладу, у 2008 році в ефірі з’явився анімаційний ролик, що показує, як іудеї копають під мечеттю Аль-Акса тунель, щоб скоїти якусь диверсію. Мультфільм завершується написом арабською «Аль-Акса в небезпеці». Відстеженням палестинського телеефіру, до речі, займається організація Palestinian Media Watch, що працює в Ізраїлі та викладає фрагменти програм в мережу.

Крім того, звернення президента держави в телеефірі теж мають агресивний прямолінійний заклик до боротьби. В одному з них говориться: «Кожен мученик потрапить до раю, і кожного пораненого нагородить Аллах. Мечеть Аль-Акса є нашою, Церква святої Сепулькри є нашою, і вони не мають права ступати в них своїми брудними ногами. Ми їм це не дозволимо, і ми зробимо все від нас можливе, щоб захистити Єрусалим».

Великий пласт пропаганди в телеефірі спрямований на дитячу аудиторію, що й зумовило появу великої кількості дитячих шоу, у яких глядачів навчають убивати євреїв та боротися за свою державу. В одному з них, наприклад, є такий діалог:

Ведуча: Який дядько? Дівчинка: Ахмед. Ведуча: Він поліцейський? (Дівчинка ствердно киває). Що роблять поліцейські? Лялька шершня Нахуль: Вони ловлять злодіїв та людей, які створюють проблеми. Ведуча: Та вбивають євреїв, чи не так? Дівчинка: Так. Ведуча: Чи ти хочеш бути такою, як вони? (Дівчинка знову ствердно киває). З волею Аллаха, коли ти виростеш… Дівчинка: Я зможу вбивати євреїв. Ведуча: Усіх? Усіх? Дівчинка: Так. Ведуча: Добре.

В одній з телепрограм транслювався виступ групи школярів, що одягнена у форму ХАМАСу та співає пісню з текстом «Тебе буде знищено, тебе буде знищено, якщо ти висунеш свою руку, ми її відрубаємо. Якщо ти лише зиркнеш своїм оком, ми його видеремо. Армія, що програла, побоїться повертатися...». Під час цього дійства діти лежали на підлозі з іграшковими автоматами та «стріляли».

Утім, головною проблемою цих програм є прямий заклик до війни, надмірна глорифікація палестинських військ та моральна підготовка до майбутнього дітей в умовах конфлікту, що в рамках дитячого телеефіру не вкладається в голові. Західний світ вже назвав цей феномен «гейт-культурою». Пропагандистський контент ніби програмує своїми мантрами дітей на жорстокість та вбивство, що, здавалося б, не мало бути їх клопотом у такому молодому віці. До прикладу, в одній з таких програм діти хором співають: «Джихад дає тобі гордість та славу, коли ти добровільно стаєш мучеником. О, вибуховий інструмент слави – своєю кров’ю вона створила свободу. Запитай Фатіму Аль-Наджар (смертниця), як людина має жити гордістю…». Причому кров, вбивство, самогубство, смерть є постійними елементами таких, здавалося б, яскравих та пізнавальних шоу.

Палестинська поезія є ще однією формою пропаганди. До того ж, зазвичай її змішують з вищезгаданими дитячими програмами. Наприклад, в одній з них дівчинка декламує такий вірш:

О сини Зіону, О найзліші серед істот, О варварські мавпи, Єрусалим протестує проти ваших зібрань, Єрусалим блює зсередини від вашої нечистоти, Бо Єрусалиме, ти очищуєш інших, ти священний та чистий…

Хоч такі вірші й мають багато референсів з Корану, втім, їх використання з метою дитячого виховання справді жахає. Ще одним видом такого виховання молоді є літні табори, відео з яких також транслюються на ТБ. На них можна побачити, як старійшина навчає дітей ось такому: «Поговорімо про Хадит (ісламська традиція) пророка Мухамеда. Пророк каже: воїн Рібату, що помирає в Рібаті, може поручитись на Судному дні за будь-кого на 50,000 років життя (Рібат = назва конфлікту між Ізраїлем та Палестиною)…Мученики мають три привілеї: їх гріхи є прощеними з першою пролитою кров’ю, вони одружуються з Кароокими (цнотливі) в Раю…Великий Аллах!». До того ж, на відео можна побачити, як проти таких таборів протестують місцеві жителі: «Залишіть нас у спокої…Чи можуть вони зрозуміти такі речі, як Рібат, мучеництво, Кароокі? Тобі, чоловіче з білою бородою, має бути соромно. Давай такі уроки нам, не дітям. Подивися на цих дітей, ти забиваєш їм голови ось цим?». У цей час діти продовжують кричати «Нашими життями та кров’ю ми захистимо Аль-Аксу!».

У таких матеріалах зазвичай є так званий «25-ий кадр». Хоч його ефективність і була спростована його творцем, утім, багато хто продовжує використовувати його в телеефірі задля показу прихованих меседжів, і палестинське телебачення є підтвердженням цього. У програмах використовують кадри, що мають відвертий антисемітський характер та мали б провокувати населення до ненависті. В одній з них таким кадром серед інших кадрів з вбитими людьми та армією є зірка Давида на сірому фоні, посередині якої зображений пояс шахіда.

Крім того, одним з наративів, що просувається в телеефірі, є заперечення Голокосту. До прикладу, в одній з театральних постановок є монолог такого характеру: «Євреї – це ті, хто зробив Голокост. Вони відкрили печі, щоб запікати там людей. Вони зруйнували села та спалили міста. Коли піч припиняє горіти, вони запалюють 100 нових печей…». Як бачимо, у палестинців теж є прагнення переписати історію на свою користь, у чому палестинська пропаганда є дечим схожою з ізраїльською.

Крім дитячих програм, меседж до ненависті є і в кіновиробництві. Зокрема, знято велику кількість серіалів, де євреїв виставляють в поганому світлі та посилюють стереотипний погляд на «ворогів». У них висвітлюються основні побічні проблеми конфлікту, зокрема, наявність ізраїльських поселень в Палестині. Більше того, у телеефірі чітко можна побачити пропаганду культу смертників, які вбивають себе задля загибелі євреїв. На телеканалах часто транслюються їх передсмертні звернення, як от звернення Шахіди Реем Салех Ріяші: «Я вірю, що частини мого тіла будуть гострими, щоб порвати сіоністів на шматки, стукаючи в двері Раю черепами сіоністів». Промовляючи це, дівчина стоїть з автоматом у руках. Важко уявити настрій та моральний стан людей, які змушені дивитись такий контент майже цілодобово.

Якщо говорити про публічну дипломатію Палестини, то вона лише набуває чітких форм та нових вимірів. На початку 2020 року до них додалися візити до початкових шкіл. До прикладу, посол Палестини у Великобританії Хусам Зомлот відвідав британську школу з промовою про боротьбу Палестини за своє майбутнє. Посол став відомим у західних медіа завдяки своєму запереченню Голокосту. Однак варто звернути увагу й на те, як звичайні палестинці поводять себе в медіа-просторі, що має іноземну аудиторію. До прикладу, у репортажі BBC News про атаки ізраїльської армії, «поранений» палестинець вже встає без явних ознак поранень в наступному кадрі, і таких випадків можна знайти безліч. Як наслідок, через велику кількість недопрацювань та прорахунків масштаб палестинської пропаганди на зовнішньому рівні не є співставним ізраїльському. Утім, усвідомлюючи масштаб пропаганди на внутрішньому рівні, ізраїльські війська в 2018 році розбомбили будівлю каналу «Аль-Акса», через що він і припинив своє існування.

Висновки

Хоч на перший погляд і здається, що ізраїльська та палестинська пропаганди є зовсім різними, вони мають спільну мету – перемогти в конфлікті будь-якою ціною. Більше того, аналіз цих медіа-матеріалів показує усю складність та неоднозначність цієї війни. В інформаційних потоках обох держав є багато різних наративів та меседжів, які іноді переплітаються та залишають більше запитань, аніж відповідей.

У той час як Ізраїль намагається переконати увесь світ у своїй правоті, Палестина нарощує армію відданих мучеників усередині держави. І жодну з цих стратегій не можна назвати програшною, бо кожна з них не намагається апелювати до мирного вирішення конфлікту, а насправді закликає до продовження війни та перемоги в ній. У кожній з цих стратегій є щось жахаюче. Ізраїльська спроба підлаштувати все іноземне інформаційне поле під себе ставить під загрозу нейтральне та об’єктивне висвітлення конфлікту, а палестинське намагання виховати нове покоління людей, для яких кров та смерть є звичним явищем, переходить усі межі. Утім, на жаль, пропаганду рідко використовують задля чогось доброго, а маніпуляція іноземною аудиторією може додати багато виграшних балів для зовнішньої політики.

Ізраїльсько-палестинський конфлікт – це рана, що продовжує кровоточити. Люди на території цих держав давно навчились жити зі звуками бомб довкола. Пропаганда не загоює цю рану, а навпаки посилює кровотечу. Ми ж маємо знати про ці приклади, щоб розуміти як захиститися від пропаганди Утім, далі ми досліджуватимемо нові приклади в інших державах.

Автор – Артур Колдомасов, експерт з міжнародної інформації Аналітичного центру «ADASTRA»