THINK TANK

І....PER ASPERA – AD ASTRA


THINK TANK

І....PER ASPERA – AD ASTRA


Один народ, дві держави: як південні корейці змагаються за свідомість жителів КНДР

Один народ, дві держави: як південні корейці змагаються за свідомість жителів КНДР

Два роки потепління між Північною та Південною Кореями змінилися новим загостренням на кордоні двох держав. У вівторок Пхеньян підірвав міжкорейський офіс зв’язку, який служив платформою для комунікації за відсутності нормальних дипломатичних відносин двох країн, та пригрозив введенням військ у демілітаризовану зону.

Привід до такої ескалації був обраний досить дивний: КНДР розгнівалася на флешки й листівки з агітаційним вмістом, які активісти з Південної Кореї переправляють повітрям на територію свого північного сусіда. У цій статті розповідаємо про останні новини з Корейського півострова та досліджуємо культурно-інформаційну політику Сеула стосовно Північної Кореї.

Листівки розбрату

На початку червня цього року активісти з Південної Кореї інтенсивно поширювали на території Північної листівки із засудженням політики Кім Чен Ина та SD-карти з інформацією про зовнішній світ, переправляючи їх через кордон за допомогою повітряних куль та безпілотників. У відповідь Кім Йо Чжон, молодша сестра Блискучого Товариша Кім Чен Ина заявила, що КНДР анулює Пхеньянську декларацію 2018 року, припинить роботу спільного промислового парку Кесон і закриє відділення зв’язку «Північ-Південь».

Цікаво, що метод «повітряної агітації» є зовсім не новим: ще під час Корейської війни Південна Корея розкидала над Північною понад 2,5 мільярди листівок, на котрих зображувалася перевага капіталістичного суспільства над комуністичним. Сьогодні такою діяльністю займаються такі південнокорейські організації як «Борці за вільну Північну Корею», «Кампанія за пряму допомогу північним корейцям», «Північнокорейська християнська асоціація», «Північнокорейський народний визвольний фронт», створені втікачами з КНДР, деякі з яких були військовими. Вони не фінансуються Сеулом, проте й не були обмежені ним у діяльності. Тим дивнішою є така гостра реакція Кім Йо Чжон на акції, які відбуваються систематично та регулярно. Хіба що, якщо вони не були використані як привід до ескалації.

Крок вперед, два назад

8 червня північнокорейське Центральне телеграфне агентство повідомило, що КНДР блокуватиме всі шляхи комунікації з Південною Кореєю: лінію між урядами Півночі й Півдня, котра функціонувала завдяки Міжкорейському офісу зв’язку, пряму телетайпну лінію між Синім домом (офіційною резиденцією президента Республіки Корея) та офісом ЦК Трудової партії Кореї, а також сполучення між армійськими частинами в обох державах. Ці лінії зв’язку були важливими, оскільки виключали можливість ескалації через непорозуміння. Тепер запобігти неправильній інтерпретації висловлювань та дій буде важче.  

Щобільше, відповідно до тексту агентства, «уряд Південної Кореї допустив жорстокі дії злочинних груп проти КНДР, ухиляючись від власної відповідальності… Вони посміли образити високу гідність нашого вищого керівництва». Пхеньян вважає, що відносини між двома державами за наявності все ще невирішених проблем тепер досягли крайньої точки. Очевидно, що останні кілька місяців відносини між Сеулом та Пхеньяном залишалися напруженими – після того, як переговори щодо денуклеаризації Корейського півострова зайшли в глухий кут у січні 2019 року в Ханої, а Південна Корея посилила військове співробітництво зі Сполученими Штатами Америки. І все ж, двосторонні контакти між державами були можливими. Тепер же заступник голови ЦК Трудової партії Кім Йон Чоль та Кім Е Чжон, заступниця голови департаменту пропаганди Партії та сестра Кім Чен Ина, під час засідання Міністерства у справах об’єднання Кореї заявили, що політика КНДР щодо півдня повинна перетворитися на боротьбу з ворогом. Прямий діалог тепер вести не можна.

Зрозуміло, що пересічні корейці по обидва боки кордону не мали змоги спілкуватися один із одним десятиліттями, і майже ніхто з них не бачив своїх родичів з часів Корейської війни. Проте, згідно з Пхеньянською декларацією, міжкорейські лінії комунікації повинні були слугувати основним засобом спілкування між двома урядами. Тепер навіть на найвищих рівнях діалог практично неможливий. За два останні роки це перший настільки різкий крок із боку Північної Кореї.

Окрім цього, вранці 16 червня КНДР підірвала будівлю міжкорейського офісу зв’язку в прикордонному місті Кесон. Офіс не працював уже кілька місяців через пандемію коронавірусу, проте його створення майже два роки тому було одним із ключових кроків у зовнішній політиці Мун Чже Іна щодо покращення відносин з Північною Кореєю. Дії Пхеньяна стали більше символічними, аніж нанесли реальної шкоди: КНДР рішуче заявила про небажання співпрацювати з Півднем. А ще кілька днів тому в Сеулі урочисто святкували двадцятиріччя Пхеньянської декларації, укладеної під час першого саміту лідерів двох держав Кім Чен Іра та Кім Де Чжуна у 2000 році.

До того ж, уряд Південної Кореї обіцяв покарати активістів, які використовували аеростати. Проте зрозуміло, що це рішення підніме суспільне обурення через порушення свободи слова та невдоволення через небажання уряду допомагати співгромадянам, котрі страждають в КНДР. Тож навряд чи він зможе повністю заборонити діяльність цих організацій.

Та все ж, зважаючи на резонанс нової ескалації, цікаво детальніше зосередитися на тому, яку культурно-інформаційну політику проводить сам південнокорейський уряд стосовно свого північного сусіда.

Дві держави, одна нація

Із точки зору Сеула північні корейці все ще є громадянами Республіки Корея. Власне, Стаття 3 південнокорейської конституції проголошує, що державна територія Республіки охоплює Корейський півострів та прилеглі острови. Серед корейців вкоренився етнічний націоналізм, тобто нація розглядається як неподільна етнічна група, що проживає в межах історичної території. Ця ідеологія «чистої крові» стала впливовою на півострові після японської окупації та поділяється як жителями КНДР, так і Республіки Корея. Це саме та причина, чому такі різні за світоглядом корейці на північ та південь від 38-ї паралелі вважають себе однією нацією, а їхні уряди найближчим часом не припинять курс на об'єднання чи принаймні риторику про таку необхідність.

Звісно, варіант військового втручання навіть не розглядається Сеулом як спосіб возз'єднання розділеної держави, проте необхідним вважається поширення сприятливого іміджу Південної Кореї в КНДР. Сьогодні це вже штовхає громадян Північної Кореї втікати з країни, а в довгостроковій перспективі може змінити мовчазну покірливість північних корейців та все ж змістити династію Кімів (зрештою, привабливість західної культури та хвилі Радіо «Вільна Європа» зробили свій внесок у падіння «тюрми народів»). У Південній Кореї нині перебуває понад 32 тисячі втікачів із Півночі. До того ж, тут існує Міністерство об'єднання, що займається питаннями зближення з Північчю. Аналогічна установа була створена й у КНДР.

Музика, що єднає не лише серця

Після економічної кризи в 2017 році, президентом Південної Кореї стає Мун Чже Ін – кандидат від Об’єднаної демократичної партії, колишній адвокат, відомий своїми ліберальними поглядами, чий батько був біженцем із Північної Кореї. Президент Мун відновив так звану «політику сонячного тепла» щодо КНДР після 11 років напруженості: на зміну конфронтації мали прийти дружні відносини.

В умовах тимчасового потепління у відносинах Республіки Корея та КНДР у 2018 році, Сеул активізував культурну дипломатію щодо останньої. Насправді, такий елемент «м’якої» сили вважається досить ефективним. Останнім часом «халлю» – «корейська хвиля» – заполонила весь світ: не лише в Азії, а й у Європі захоплюються південнокорейською музикою, фільмами, кухнею. Бажання Кім Чен Ина показати «нормальність» своєї країни та неможливість обох сторін застосовувати «жорстку» силу з метою возз’єднання зіграли свою роль. Після того, як північнокорейські артисти виступили на заходах із нагоди Олімпійських ігор-2018 у Пхьончхані, південнокорейські співаки кілька разів дали концерти в Пхеньяні.

Проблема полягає в тому, що політика КНДР у питанні культурної співпраці не є однозначною. Якщо «корейська хвиля» матиме безпосередній вплив на населення, це створить загрозу для тоталітарного режиму. Саме тому в державі були створені спеціальні інспекційні групи, що ставлять на меті обмеження впливу південнокорейських ЗМІ в КНДР, а заходи в рамках культурної співпраці призначалися лише для елітних кіл. Звичайні корейці так і не змогли побачити виступи.

Утім, не лише уряд працює над донесенням культури та інформації про Південну Корею своїм північним сусідам. У державі існує низка асоціацій, створених активістами, переважно втікачами з КНДР, котрі нелегально ввозять у свою колишню батьківщину флешки чи диски з фільмами та музикою жанру K-pop, передаючи їх зацікавленим особам особисто або через військових.

Якщо порівняти попмузику одного народу з різних країн, відразу помітно різницю. Якщо північнокорейські виконавці оспівують Трудову партію (найвпливовішу партію КНДР), особистість Кім Чен Ина або ж закликають у своїх піснях навчатися, не спати ночами, трудитися для створення раю у вже «розвинутій» країні, що в принципі не викликає трепету, K-pop має зовсім іншу, типову для Заходу тематику. Основна відмінність між музикою у Північній та Південній Кореї – те, що остання не фокусується на політиці та уславленні уряду. Відповідно, це впливає на відчуття слухачів.

Сьогодні в Північній Кореї заборонені багато речей, що є звичними для нас: тут не можна носити сині джинси, слухати іноземну музику чи дивитися закордонні фільми, їздити у відпустки за кордон, купувати нерухомість, робити більшість із відомих нині зачісок тощо. В інакшому випадку можна потрапити до трудового табору або ж бути засудженим до страти. Попри заборону, північні корейці продовжують нелегально «споживати» продукцію, доставлену з Китаю. «Імперіалістичну» музику можна слухати завдяки контрабандним дискам і флешкам, завезеним звідти.

Слід розуміти, що північнокорейських дітей змалечку вчать, ніби Сполучені Штати Америки – зло, країна, де всі люди живуть у бідності й помирають від голоду, а Південна Корея – її маріонетка. Проте культурний вплив Півдня доводить їм протилежне. Для мешканців Північної Кореї південнокорейські пісні – щось схоже на те, чим була західна музика для громадян Радянського Союзу: вона дає відчуття свободи, є символом іншого способу життя. Усе частіше сьогодні від біженців із Північної Кореї можна почути історії про те, що саме американська музика та K-pop надихнули їх втекти. Хоча й поширення такої культури не в змозі кардинально послабити ідеологію чучхе та культ особи Кім Чен Ина, проте Пхеньян уже сприймає її як загрозу й посилює охорону кордонів та стеження за населенням. Бо ж в окремих випадках навіть музика може підштовхнути людей стати дисидентами.

Хвилі свободи

Цікавою територією для поширення впливу на суспільну думку стала демілітаризована зона між двома республіками протяжністю 155 кілометрів. На південнокорейській стороні знаходяться 11 майданчиків із гучномовцями, через які донедавна транслювалися не лише традиційні сповіщення про погоду, а й новини та програми, у яких викривалися порушення прав людини в КНДР та досягнення Південної Кореї. Нерідко можна було слухати популярні пісні жанру K-pop. Звук було чутно на відстань, дещо більшу за 3 км, тож транслювання музики стало досить ефективним, зважаючи на те, що північнокорейські солдати, а також жителі прикордонних пунктів не могли її ігнорувати, розуміючи мову.

У квітні 2018 року транслювання було припинено Сеулом задля зменшення напруги у зв’язку з зустріччю між лідерами держав. Ідентичний метод продовжує використовувати й Північна Корея, час від часу транслюючи пропаганду через свої гучномовці, проте серед військових демократичної Республіки Корея це не має такого ефекту. Крім цього, зважаючи на нинішнє загострення ситуації, можна очікувати, що робота гучномовців із південнокорейської сторони буде відновлена.

Отже, попри повну відсутність свободи слова в Північній Кореї та засудження «буржуазної культури» Заходу, громадські організації Республіки Корея (а донедавна і її уряд) продовжують розповсюдження інформації на території КНДР. У зв’язку з погіршенням двосторонніх відносин та розривом ліній комунікацій між Північчю та Півднем, імовірно, що Сеул відновить пропагандистську діяльність на кордоні та поблизу нього, адже культурна дипломатія тепер стала просто неможливою. З іншого боку, Північна Корея також пригрозила ввести свої війська в демілітаризовану зону між  державами. Два роки «потепління» канули в Лету.

Авторка – Олеся Мацькович, експертка зі Східної Азії Аналітичного центру «ADASTRA»