PER ASPERA – AD ASTRA

I THINK TANK


PER ASPERA – AD ASTRA

I THINK TANK


Держава 38-ої паралелі: погляд Північної Кореї на міжнародні відносини

Держава 38-ої паралелі: погляд Північної Кореї на міжнародні відносини

У перший день нового року світ облетіла заява верховного керівника Північної Кореї Кім Чен Ина. «Великий лідер» повідомив, що у найближчому майбутньому в держави з’явиться новий вид стратегічного озброєння, а Корейська Народна Демократична Республіка більше не «відчуватиме» моральних зобов’язань щодо випробувань ядерної зброї та міжконтинентальних балістичних ракет. Ці слова звели нанівець три зустрічі голів КНДР і США у 2018-2019 роках, котрі завершилися створенням переговорної групи з питань денуклеаризації Корейського півострова і проголошенням мораторію на ядерні випробовування.

Ми вирішили проаналізувати причини такого «новорічного привітання» від пана Ина з точки зору бачення Північною Кореєю свого місця в системі міжнародних відносин. Тож як світове співтовариство сприймає «найізольованішу державу» та як сама КНДР розглядає свою зовнішню політику? – шукайте відповідь у матеріалі «Ad Astra».

«Герметичне королівство»: імідж Північної Кореї на міжнародній арені

Безумовно, першим і вирішальним фактором, що впливає на репутацію Північної Кореї є життя людей на північ від 38-паралелі. Що нам про це відомо?

КНДР – остання комуністична диктатура у світі, утворена у 1948 році після поділу Корейського півострова на сфери впливу між Радянським Союзом і Сполученими Штатами. Держава має кордон з Росією, Китаєм та Південною Кореєю й очолюється представниками з династії Кімів. Кім Чен Ин – третій північнокорейський лідер, що успадкував титул «верховного керівника» від свого батька. У державі мають місце публічні страти, діють «кванлісо» –  трудові табори, карається підприємницька діяльність, відсутня свобода пересування, заробітні плати людей, які не належать до партійної верхівки, – мізерні.

Варто лише поглянути на звіт Світової продовольчої програми ООН: 10,1 млн громадян Північної Кореї страждають від недоїдання, а це – 40% населення країни. Окрім цього, резонансу у світі набувають випадки жорстокого поводження в КНДР з іноземцями, яких вважають шпигунами. Тож не дивно, що й без урахування зовнішньої політики, Північна Корея сприймається демократичними країнами як тоталітарна держава, вигнанець цивілізованого світу; адже в «цивілізованому світі» повага до прав людини є основною цінністю.

Чому країна стала ізольованою? Звісно, не варто недооцінювати роль Корейської війни, котра остаточно провела демаркаційну лінію по 38-й паралелі. Проте самоізоляція стала можливою лише завдяки діям уряду Північної Кореї, який прагнув зберегти тоталітарний режим. Насправді, концепт самоізоляції країни бере свій початок з ідеології чучхе, що є офіційною в північнокорейському режимі й фактично обґрунтовує існування одноосібного диктаторського правління. Три основні положення чучхе – політична незалежність, економічне самозабезпечення та військова автономність.

Дійсно, така ідеологія виключає будь-яку роль інших держав для Північної Кореї: близько 25 мільйонів її мешканців мінімально взаємодіють із зовнішнім світом. У КНДР заборонені закордонні медіа, майже ніхто не має доступу до мережі Інтернет, обмежене спілкування громадян із туристами-іноземцями. У 2010 році два журналісти BBC, які відвідали країну, були вражені тим, що студенти університету Пхеньяна ніколи не чули про Нельсона Манделу.

Звісно, окрім самоізоляції, країна стала «герметичним королівством» і завдяки міжнародним санкціям щодо ядерної програми. Увага світу стала постійно «прикутою» до Північної Кореї з 1992 року, коли Міжнародне агентство з атомної енергії виявило, що ядерна активність Пхеньяна надто інтенсивна. Після того, як КНДР у січні 2003 року вийшла з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, а в 2006 році провела свої перші ядерні випробування, вона накликала на себе санкції, введені резолюцією Ради Безпеки. Особливо жорсткими були обмеження 2017 року, після того як держава запустила свою першу міжконтинентальну балістичну ракету, здатну пролетіти 4500 км: було повністю заборонено імпорт із КНДР вугілля, заліза, свинцю, морепродуктів.

Тому загальне негативне ставлення світової спільноти до Північної Кореї базується на неодноразових порушеннях державою міжнародного права. КНДР декілька разів ігнорувала резолюції Ради Безпеки щодо вимог припинити випробування ядерної зброї, а «замороження» переговорів щодо згортання ядерної програми між Сполученими Штатами та Північною Кореєю за останні місяці та відмова від мораторію на проведення випробувань ядерної зброї останньої призвели до того, що США включили до санкційного списку ще дві північнокорейські компанії кілька тижнів тому. Станом на 2019 рік Північна Корея володіла від 20 до 30 одиницями ядерної зброї, в основному – балістичними ракетами середньої та малої дальності, кожна з яких сильніша в 10 разів за атомні бомби, скинуті на Хіросіму та Нагасакі. У грудні того ж року КНДР пообіцяла США «різдвяний подарунок». Чи означатиме це остаточну відмову від переговорів щодо денуклеаризації, чи нові ядерні випробування - можна лише здогадуватися.

Гордіїв вузол Кім Чен Ина

Відносини, які Північна Корея проводить з іншими державами, є складними й неоднозначними. Можна констатувати, що за останні кілька років активність КНДР на зовнішньополітичній арені стала значно інтенсивнішою: у 2018 році відбувся вихід Північної Кореї з дипломатичної ізоляції під час саміту Кім Чен Ина й Дональда Трампа в Сінгапурі, а також зустрічей північнокорейського лідера з президентом Південної Кореї Мун Чже Іном у Пхеньяні та головою КНР Сі Цзіньпіном у Пекіні. Вона пояснюється прагненням скинути тягар міжнародних санкцій, які за такий довготривалий період довели економіку КНДР до межі.

Додайте сюди продовження планової економіки, збільшення видатків на ядерну зброю та найбільшу за останні 40 років посуху у КНДР, що накрила країну минулої весни. Експорт північнокорейських товарів до Китаю – історичного союзника країни – впав на 88% у 2019 році в порівнянні із попереднім. Тож не дивно, що тепер КНДР загрожує гуманітарна катастрофа, і щоб їй запобігти та зберегти режим, Кім Чен Ину необхідно було домогтися бодай полегшення санкцій та відновити зовнішню торгівлю.

Найбільше шансів на успіх мали його переговори з Дональдом Трампом та Мун Чже Іном. Якщо подивитися на три зустрічі, які відбулися між лідерами Північної Кореї та США, з першого погляду може здатися, що дійсно відбулося «потепління». За результатами саміту в Сінгапурі 12 червня 2018 року було підписано декларацію, що підтвердила намір будувати «нові відносини» між державами, котрі погодилися об’єднати зусилля з розбудови миру на Корейському півострові, а КНДР зобов’язалася працювати над повною денуклеаризацією. Цей документ показав прагнення Північної Кореї покращити відносини зі Сполученими Штатами, і, як наслідок, досягти хоча б пом’якшення санкцій.

У січні 2019 року в Ханої лідери продовжили обговорювати ядерне роззброєння на Корейському півострові. Щоправда, підписанням угоди це не завершилося, оскільки Кім Чен Ин пропонував провести денуклеаризацію лише в певних регіонах Північної Кореї та хотів, щоб США повністю зняли санкції, але на такі умови Дональд Трамп не погодився. Тим не менше, під час пресконференції американський президент повідомив, що лідер КНДР обіцяв не проводити ядерних випробувань. 30 червня 2019 року Дональд Трамп востаннє зустрівся з Кім Чен Ином у демілітаризованій зоні між Північною та Південною Кореєю, під час чого переступив за демаркаційну лінію й став першим президентом США, що побував на території КНДР.

Схожого доброзичливого паттерну повіденки Кім Чен Ин дотримувався щодо лідера Південної Кореї Мун Чже Ін, який у своїй передвиборчій програмі однією із головних цілей проголосив покращення відносин із північним сусідом. Така позиція Південної Кореї була вигідною для Кім Чен Ина, адже це – можливість вийти з міжнародної ізоляції і показати Сполученим Штатам свої мирні наміри щодо Республіки Корея. Наприкінці вересня 2018 року обидва лідери підписали Пхеньянську декларацію й домовилися не проводити агресивних дій, обмежити військові навчання й перетворити демілітаризовану зону між державами на мирну.

Розворот на 180

А втім потепління, яке так і не завершилось конкретними результатами, тривало недовго. Причиною погіршення відносин КНДР із Республікою Корея та Сполученими Штатами наприкінці минулого року – стали спільні військові навчання між двома останніми та рішення Сеула придбати винищувачі-невидимки F-35 у Вашингтона. Кім Чен Ин також відмовився від південнокорейської гуманітарної допомоги й назвав Мун Чже Іна «справді безсоромним чоловіком», висловлюючи обурення щодо військового співробітництва Південної Кореї та США.

Сполучені Штати, у свою чергу, не поспішають знімати санкції з КНДР допоки вона не почне реальний, а не бутафорський процес денуклеаризації. Жорсткою є позиція у цьому питанні держсекретаря США Майка Помпео, якого північнокорейський міністр закордонних справ Рі Ен Хо назвав «непохитною отрутою американської дипломатії», тому що той закликав світову спільноту скасувати санкції проти КНДР лише після того, як вона перейде до денуклеаризації.

Але з того часу як Північна Корея стала ядерною державою, було очевидним, що вона не відмовиться від свого потенціалу, а переговори зі світовими лідерами щодо денуклеаризації – лише маніпуляція й спосіб зняти санкції. Під час тривалих переговорів із США, Пхеньян все ще продовжував використовувати ядерний центр в Йонбені та цивільні об’єкти поблизу залізничних маршрутів, хоча перевірка МАГАТЕ й показала, що КНДР закрила радіохімічну лабораторію у тому самому Йонбені. Навіть колишній радник президента США з національної безпеки Джон Болтон пояснив мораторій Кім Чен Ина не тим, що той припинив нарощувати ядерний потенціал, а фактом, що технологія вже існує і її випробовування не є необхідним для північнокорейського лідера.

Чому Північна Корея ніколи не відмовиться від ядерної зброї?

Якщо вірити словам трьох поколінь північнокорейських лідерів, становище КНДР у системі міжнародних відносин можна порівняти із життям «креветки у морі серед китів». Дійсно, як очільник диктаторського режиму, аналогів якого у світі не існує вже кілька десятиліть, Кім Чен Ин розглядає ядерну зброю Північної Кореї як потужну силу стримування інших акторів, що гарантує цьому режиму недоторканість, а переговори про денуклеаризацію є лиш інструментом для зняття санкцій.

Часто в медіа можна прочитати, що Північна Корея не робить жодних поступок щодо ядерного арсеналу тому, що хоче бути державою не слабшою за США та посилити свою оборонну здатність. Але насправді, економічний розвиток КНДР  є надто повільним, щоб та найближчим часом стала великою державою. Гасла про могутність КНДР використовуються «Блискучим Товаришем» винятково для того, щоб посилити свій особистий авторитет та легітимізувати диктаторське правління серед населення. Ядерна зброя КНДР – предмет «національної гордості» держави. Північнокорейські ЗМІ часто поширюють світлини Кім Чен Ина, який спостерігає за запусками ракет, що створює для північних корейців картинку сильного й непохитного лідера, який завжди захистить їх.

Отже, зовнішня політика Північної Кореї, насамперед її переговори щодо ядерної зброї, спрямована не так на протистояння «імперіалістським США», про що постійно говорять представники її уряду, а як інструмент, яким можна маніпулювати, домагаючись зняття міжнародних санкцій.  Беручи до уваги, що такі обмеження й були спричинені ядерною загрозою з боку КНДР, можна дійти до висновку, що переговори на тих умовах, на яких вони відбуваються зараз, завжди заходитимуть у глухий кут. Північна Корея продовжуватиме нарощувати ядерний потенціал і ще не скоро вийде з міжнародної ізоляції.

Авторка – Олеся Мацькович, експертка зі Східної Азії Аналітичного центру «Ad Astra»