Безпекова ситуація в Східній Азії: вплив ядерного чинника

Тиждень тому Північна Корея провела чергове тестування балістичної ракети Pukguksong-3, яка, подолавши відстань у 450 кілометрів, досягла виключної економічної зони Японії. Примітно, що це трапилося відразу наступного дня після того, як Пхеньян повідомив про готовність до відновлення переговорів на робочому рівні щодо денуклеаризації Корейського півострова. Попри те, що перемовини між Сполученими Штатами та Північною Кореєю розпочалися ще в березні, це тестування стало одинадцятим за рік.

Чи можна розцінювати подібні кроки лише як спробу КНДР зайняти більш виграшну позицію та спосіб маніпулювання на майбутніх переговорах чи, усе ж таки, показова індиферентність Пхеньяна виходить за межі двосторонніх відносин із Вашингтоном? Якою є безпекова ситуація в Східній Азії загалом та які фактори, окрім ядерного, впливають на її стабільність?

Проблема регіонального протистояння з погляду теорії міжнародних відносин

З теоретичної точки зору, стабільність геополітичного простору можна прирівняти до балансу сил між акторами, що дає змогу державам за необхідності змінювати регіональну структуру взаємовідносин, не вдаючись до воєнних дій. До того ж, цей ідеальний баланс сил робить задачу суттєвої зміни встановленого статус-кво складною або хоча б передбачуваною. Тобто  головною прикладною метою балансу сил є створення такого політичного середовища, в якому держави не матимуть стимулу для більш агресивної та войовничої поведінки, спрямованої на захист від можливих неочікуваних змін.

Застосувавши попередній висновок до східноазійської системи міжнародних відносин, можемо виокремити параметри її стійкості: наприклад, забезпечення силової рівноваги, зокрема між США та Китаєм; створення порядку, заснованого на принципах співпраці та спільної безпеки; унеможливлення «ядерної гонки» та гарантії сталості регіональних союзів.

Справедливо буде сказати, що позиції держав східноазійської «гексархії», в яку входять Китай, КНДР, Японія, Республіка Корея, Росія та США, є, м’яко кажучи, динамічними. Через це баланс, від якого залежить сприятлива безпекова ситуація, є нестабільним. Ось кілька основних чинників-пертурбаторів східноазійського геополітичного простору.

По-перше, трансформація КНР у наддержаву викликає одне принципове питання: наскільки мирним є її посилення? Чи не стає економічна та політична експансія Китаю загрозою суверенітету його сусідів. Ця дилема  ускладнює відносини в регіоні. Окрім цього, КНР є чи не єдиною державою (тут можна згадати Росію в меншій мірі), що може здійснювати вплив на КНДР через торговельні, військові та партійні зв’язки з північнорейським режимом. Однак попри популярні очікування міжнародної спільноти, Китай не надто поспішає сприяти денуклеаризації Корейського півострова чи закликати Кім Чен Ина до співпраці з рештою світу.

Читйте також: Держава 38-ої паралелі: погляд Північної Кореї на міжнародні відносини

Північна Корея, зі свого боку, розглядає власне становище в регіоні як стратегічно принципове. І хоча її історичний зв'язок із КНР не можна поставити під сумнів, вірогідність того, що Пхеньян відмовиться від ідеології чучхе, що забороняє будь-яке зовнішнє втручання в корейські справи, та піде на зближення — прирівнюється нулю. Можливо, найбільшою проблемою є те, що КНДР готова балансувати на межі війни в обмін на мінімальні поступки.

У питанні створення регіональної системи безпеки північнокорейський потенціал залишається обмеженим, але в дійсності Пхеньян володіє достатньою силою, необхідною для блокування рішень, невигідних конкретно для неї. Наприклад, під час п’ятого раунду шестисторонніх переговорів, що включають Китай, США, Японію, Республіку Корею Росію та КНДР, остання заблокувала рішення про скасування своєї ядерної програми, пропозиції економічної та енергетичної допомоги. Натомість, північнокорейські делегати активно лобіювали питання розмороження рахунків певних банків, що підпали під американські санкції.

Ситуація з Японією також не позбавлена неоднозначності. Непросте минуле є причиною «комплексів» країни сонця, що сходить, які багато в чому гальмують її розвиток. Йдеться про поєднання страху бути сприйнятою як мілітаристська держава та страху бути постійно послабленою, вразливою та залежною від союзників (післявоєнна конституція Японії забороняє їй мати Збройні сили й набувати ядерну зброю).

Сьогодні Японія має повний потенціал для виробництва ядерного озброєння, та поки що атомна енергія використовується лише для комерційних цілей. Достатній рівень забезпеченості атомними потужностями викликає стурбованість у сусідів, які не можуть почуватися в безпеці в анархічному міжнародному середовищі, а тому й приймають агресивні моделі поведінки, тим самим провокуючи інших поводитися аналогічно.

Цікаво знати: Договір про заборону ядерної зброї – утопія чи реальність?

Інший важливий союзник Сполучених Штатів у східноазійському регіоні, Республіка Корея, має багато в чому подібне становище: попри стійкі союзницькі відносини з Вашингтоном, Сеул не обмежується американською ядерною парасолькою, під якою він знаходиться. Справа в тому, що залежність Південної Кореї від Штатів у питанні забезпечення безпеки в найближчому майбутньому стане несумісною із її економічною залежністю від Китаю.

Подібна ситуація вимагатиме від Сеула високої ціни, яку треба буде заплатити обираючи між двома наддержавами. Водночас Китай, не бажаючи посилення безпекової залежності Південної Кореї від свого суперника, найімовірніше, не матиме можливості схилити її на свій бік. Чому?

Повернімося до питання важелів впливу, якими Пекін володіє стосовно Пхеньяна, та їх використання. Не маючи гарантій безпеки зі сторони КНР, Сеул продовжуватиме співпрацювати з Вашингтоном проти КНДР та проти самого Китаю. З багатьох причин Російська Федерація не є ключовим гравцем у цьому регіоні. Недостатній вплив Росії в регіоні є ще одним фактором нестабільності та створює певний вакуум сили, який інші гравці прагнуть заповнити.

Вас може зацікавити: Саміт Кіма та Путіна в історичному контексті відносин КНДР та Росії

І, нарешті, щодо Сполучених Штатів Америки… Безумовно, марно сперечатися про потенціал і вплив, якими ця держава володіє. Проте готовність їх використовувати викликає багато питань. Також складно передбачити, чи держави Південно - Східної Азії продовжуватимуть зберігати наявний рівень самостійності, чи більш вигідним для них буде приєднання до якогось із блоків.

Проблема ядерної зброї на східноазійському політичному просторі в довгостроковій перспективі

Оскільки зрозумілість і передбачуваність є ключовими факторами, що впливають на стабільність системи безпеки, агресивна оборонна позиція може часто сприйматися як навмисно наступальна, тобто як деструктивна для всієї системи. Наявність ядерної зброї та її розробка безпосередньо впливають на довіру між державами.

Передусім, підвищений  рівень занепокоєння щодо потенційної ядерної гонки в Східній Азії – це наслідок безрезультатності політики, спрямованої на обмеження свободи дій Північної Кореї стійкими договірними рамками. КНДР відкрито  маніпулює результатами багатосторонніх і двосторонніх переговорів на свою користь шляхом навмисного погіршення відносин із сусідніми країнами та їх шантажу з метою отримання більш вигідних для кінцевих рішень переговорів із найменшими поступками зі свого боку. Таким чином, санкції, накладені на КНДР, призводять не до нормалізації її поведінки, а до зворотніх наслідків.

Припустимо, що бажання Пхеньяна зайняти найбільш стратегічно вигідну позицію в переговорах є основною мотивацією для проведення регулярних тестувань ракет. Але не можна заперечувати той факт, що за принципом доміно подібні «протести» КНДР поставлять під загрозу безпеку в сусідніх регіонах. У цьому випадку конфлікт між Китаєм, Індією та Пакистаном із легкістю може перерости в ядерну кризу.

Детальніше про проблему: Конфлікт у Кашмірі: локальне протистояння чи глобальна конфронтація?

Сполучені Штати є єдиною державою, яка може припинити цей процес, адже вони мають достатньо силових ресурсів для здійснення тиску на країну-порушницю міжнародного права. Але, як не дивно, реакція США має достатньо стриманий характер. Пояснення цьому лежить на поверхні: подібно до не модифікованих російських «Іскандерів», протестовані Пхеньяном ракети мають малу або середню дальність (200 – 600 км), а отже можуть досягти лише Південної Кореї чи Японії. Ці східноазійські держави все частіше роблять заяви про можливу розробку власної ядерної зброї. І якщо для Японії ця ідея досі залишається складною для реалізації, то Республіка Корея вже почала розробку балістичних ракет для підводних човнів.

Навіть якщо відкинути думку про початок ядерного озброєння цих держав, існують ризики того, що збільшення об’ємів імпорту урану чи розробка нових технологій, що будуть використані виключно для господарських цілей, спровокують негативну зовнішню реакцію. Усе в кращих традиціях дилеми безпеки, яку за сучасних умов неможливо уникнути.

Висновки

Регіональна система взаємовідносин у Східній Азії хоча й поступається непередбачуваністю близькосхідній чи південносхідній азійській системам, проте її точно не можна назвати найбільш стабільною.

Ядерний потенціал більшості держав у регіоні, зокрема таких, як Північна Корея та Китай, продовжує випробовувати нявний міжнародно-політичний устрій. Деякі актори мають вагомі причини для відмови від без’ядерного статусу й початку мілітаризації.

Ядерна програма КНДР становить загрозу для Японії та Південної Кореї вже більше десяти років. А втім, небезпека розвитку повномасштабної кризи набула актуальності лише останнім часом, передусім через зміщення інтересів традиційних полюсів сили, а саме Китаю та США, не на користь східноазійських держав.

Авторка – Анна Гармаш, Аналітичний центр ADASTRA