Саміт Кіма та Путіна в історичному контексті відносин КНДР та Росії

25 квітня 2019 року Далекосхідний федеральний університет став майданчиком зустрічі між лідером Північної Кореї Кім Чен Ином та президентом Російської Федерації Владіміром Путіним у рамках безпрецедентного візиту нинішнього глави “Герметичного королівства” до Росії. Якими є результати цього рандеву та як слід розглядати чинний стан російсько-північнокорейських відносин в історичному контексті цього союзу, читайте в матеріалі ADASTRA.

Проведення зустрічі між чинними лідерами КНДР та РФ очікувалося принаймні декілька місяців. Прийшовши до влади на зміну своєму батьку в 2011 році, Кім Чен Ин присвятив перші роки свого правління максимальній концентрації на консолідації своєї влади, на нівеляції дисидентських поглядів та індивідів, які артикулювали неприйнятну для режиму риторику, та на потужній ядерній програмі, включно з розробкою міжконтинентальних балістичних ракет. Відтак, новий лідер спричинив міжнародну ізоляцію своєї держави, яка до сих пір потерпає від широкого спектру економічних санкцій. Єдині дві держави, які підтримували Кіма, не зважаючи на перетворення верховного керівника КНДР в одного з найбільш явних пертурбаторів системи міжнародних відносин, були Китай та Росія.

Читайте також: Один в полі воїн: як Північній Кореї вдається виживати в умовах санкцій?

Коли 2018 року Кім пішов на кардинальну трансформацію свого міжнародного іміджу з вигнанця-самітника в лідера, з яким можна вести справу за допомогою дипломатії, КНР стала першою державою, яку відвідав керманич Північної Кореї напередодні безпрецедентного саміту з Дональдом Трампом. Контакти на найвищому рівні з Росією обмежувалися візитом Лаврова до Пхеньяна, що явно диференціювало досвід російського лідера в квартеті КНДР - США – КНР – РФ, тобто ключових країн в контексті ситуації на Корейському півострові. Після другого саміту Кіма з американським президентом в лютому 2019 року в Ханої, що завершився нездатністю досягти взаєморозуміння з нагального питання денуклеаризації, перспектива першої зустрічі північнокорейського глави з російським лідером замайоріла дуже яскраво на горизонті.

Що? Де? Коли?

В засобах масової інформації про точну дату та місце зустрічі Кіма та Путіна стало відомо лише за кілька днів до безпосередньої події, заздалегідь ці відомості не оголошувалися. Остаточно вибір впав на 25 квітня, як раз за день до запланованої поїздки Путіна в Китай для форуму, присвяченого проекту “Один пояс, один шлях”. Місцем рандеву було обрано Далекосхідний федеральний університет на острові Руський, що поблизу Владивостока – оптимальну локацію з, насамперед, безпекових міркувань. Хоча існували версії про можливість проведення зустрічі між главами держав в столиці Росії, вказане рішення прийняли з огляду на недоцільність різких модифікацій графіків роботи московської транспортної системи. Кім Чен Ин здійснив мандрівку до точки призначення на бронепоїзді – саме цьому засобу пересування глава КНДР надає преференції. Першого секретаря ЦК Трудової партії Кореї зустріли з усіма почестями 24 квітня, і він навіть встиг відповісти на одне корейськомовне питання від російського журналіста, що становить другий зафіксований в історії випадок прямої інтеракції Кіма з іноземними кореспондентами. 

Цікаво знати: Транзит влади в Північній Кореї: хто керуватиме країною після відходу Кім Чен Ина?

Результати зустрічі

Внаслідок трьох з половиною годин зустрічі, з яких дві години були відведені на перемовини Кіма та Путіна тет-а-тет, північнокорейський лідер охарактеризував саміт як змістовний обмін думками та взагалі прекрасно проведений час. Як і передбачалося, повноцінне інтерв’ю журналістам Кім Чен Ин не давав, однак не одразу поїхав додому, а залишився у Владивостоку, щоб відвідати місця, де бував його батько під час свого візиту в 2002 році. Тому прес-конференція Путіна – головний спосіб дізнатися подробиці саміту, адже ніяких спільних заяв учасники не робили і документів також не підписували. Виходячи з ремарок російського лідера та його відповідей на запитання кореспондентів, варто сформулювати ключові результати саміту.

Якщо з'єднати сили, то можна зрушити скелю

Путін офіційно заявив, що Росія вітає кроки керівництва КНДР, спрямовані на налагодження прямого діалогу зі Сполученими Штатами Америки та нормалізацію відносин між Північною та Південною Кореями. Безперечно, міжнародне співтовариство схвально сприйме тезу Путіна, що альтернативи мирному вирішенню ядерної та інших проблем регіону немає і бути не може. Саме конструктивна багатостороння дипломатія в її найкращому прояві має стати запорукою врегулювання протиріч на Корейському півострові, адже, як свідчить процитована на прес-конференції корейська мудрість, “якщо з'єднати сили, то можна зрушити скелю”. Путін пообіцяв передати інформацію про свою зустріч із Кімом і китайцям, і американцям, адже Росія також зацікавлена в повній денуклеаризації КНДР.

Більше про проблему: Безпекова ситуація в Східній Азії: вплив ядерного чинника

Міжнародно-правові гарантії безпеки понад усе

Окрім цього, Путін наголосив, що КНДР говорить про денуклеаризацію, тобто поступове роззброєння Північної Кореї, але для цього їй потрібні гарантії безпеки, збереження суверенітету, тобто рішення лежать в сфері міжнародного права. Наскільки будуть ці гарантії істотними і наскільки вони будуть відповідати інтересам КНДР? Наразі про це зарано говорити, з точки зору російського лідера, але потрібно зробити перші кроки до підвищення довіри. В цьому контексті позиція Путіна щодо мирного врегулювання корейської проблеми в рамках міжнародного права різко контрастує з російськими діями в більшості інших архіважливих питань міжнародного порядку денного.

Піднебесна, а не Росія, – запорука екзистенції КНДР

Путін також приділив увагу економічним аспектам потенційного співробітництва з КНДР. Йдеться і про пряме залізничне сполучення між півднем Корейського півострова, північчю та Росією (з виходом на Транссибірську магістраль), і про можливість прокладання трубопровідного транспорту, і про економічні проекти, пов’язані з нафтою і газом, і можливе будівництво нових ліній електропередачі. Однак конкретних подробиць щодо планів справжнього втілення таких ініціатив російський глава не надав. Загалом, видається малоймовірним, що сучасна Росія, чий економічний потенціал взагалі не співставний колишньому радянському потенціалу, і яка сама знаходиться під деструктивним економічним впливом міжнародних санкцій, інвестуватиме значні матеріальні ресурси в Північну Корею, усвідомлюючи, що особливих прибутків від подібних проектів вона не отримає.

Вам може сподобатися: Супермаркет пропаганди: Північна Корея

Тим паче, що в КНДР вже десятиліттями превалює інший стратегічний союзник №1 – Китайська Народна Республіка. Саме на Китай, а не на Росію, припадає 90% зовнішньої торгівлі КНДР. Тому будь-які заяви російського керівництва про внесок в північнокорейську економіку варто неодмінно розглядати крізь призму вищенаведених статистичних даних, які наочно демонструють, що економіка держави Кіма безпосередньо залежна від Піднебесної. І це є красномовним свідченням тієї важливої трансформації російського фактору з питання Північної Кореї, про яку не будуть говорити на самітах, на кшталт того, що відбувся у Владивостоку.

Від славетної історії – до буденної правди

Безсумнівно, історія минулого століття є витоком міцної північнокорейсько-російської дружби. Насамперед, слід зауважити, що дідусь Кім Чен Ина – легендарний засновник КНДР Кім Ір Сен, ще в 1930-і роки, в період поневолення корейського півострова японцями, дійшов висновку, що старі корейські феодальні традиції не відповідають часу і сповільнюють розвиток держави. Для реставрації країни конче потрібна була нова прогресивна ідеологія та політична система. Саме тому він приєднався до марксистських підпільних організацій і став членом Комуністичної партії Китаю.

Цілком природно, що ниткою Аріадни для тогочасних комуністів був тріумф соціалістичної революції в Радянському Союзі, історіями про який захоплювався перший з Кімів. А коли японці розв’язали в Азійсько-Тихоокеанському регіоні Другу світову війну, Кім Ір Сен разом зі своїми соратниками-партизанами перетнули річку Амур та подалися до Радянського Союзу. Там їх відправили до бази поблизу Хабаровська, де Кіма призначили командиром 1-го стрілецького батальйону 88-ї окремої стрілецької бригади.

Вже тоді голова Народного комісаріату внутрішніх справ СРСР Лаврентій Берія провів низку важливих бесід із Кім Ір Сеном, щоб переконатися у відповідності його політичних поглядів радянській візії майбутнього Кореї, яку, втім, довелося розділити на дві частини з американцями. Сталін схвалив запропоновану Берією кандидатуру Кіма, і наприкінці визвольного 1945 року його назначили головою Північнокорейської гілки Корейської компартії. А за наступну п’ятирічку за підтримки СРСР було офіційно проголошено Корейську Народну Демократичну Республіку. 

Також читайте: Держава 38-ої паралелі: погляд Північної Кореї на міжнародні відносини

Тоді ж одразу спалахнула Корейська війна, в якій без радянської підтримки Кім Ір Сен був би приречений на повне фіаско. СРСР надсилав своїх льотчиків на бойових реактивних літаках МІГ-15, які протистояли американським F-86 Sabre, що особливо яскраво проявилося в названій на честь радянських літаків “Алеї МіГів”, яка знаходиться на кордоні Північної Кореї та Китаю, уздовж південного берега річки Ялуцзян. Хоча американці заманювали радянських льотчиків сумами від 50 до 100 тисяч доларів та наданням американського громадянства в обмін на переліт на південнокорейський аеродром на літаку МіГ-15, який американські спеціалісти мріяли прискіпливо дослідити та розібрати на частини, жоден радянський льотчик не пішов на такий крок, за що КНДР назавжди безмежно вдячна СРСР. 

Очевидно, що після таких подій Корейської війни цілковите підпорядкування та усестороння орієнтація на Радянський Союз були для Кім Ір Сена єдиним шляхом. Не дивлячись на те, що за Хрущова відносини КНДР з СРСР погіршилися через критику новим секретарем ЦК КПРС культу особистості Сталіна, що призвело до інтенсифікації співробітництва Пхеньяна з Пекіном, Москва завжди залишалася одним з двох ключових стратегічних союзників держави на північ від 38 паралелі, адже вищезазначена фундаментальна історична роль СРСР у створенні та підтримці корейської держави не підлягала ревізії.

Але після колапсу Радянського Союзу КНДР була змушена змиритися з новим status quo, в якому Російська Федерація вже не є наддержавою, здатною систематично здійснювати вливання в економіку сателітів, негативним наслідком чого став масовий голод у Північній Кореї в 1990-і роки. Тому КНДР переорієнтувалася на свого другого союзника з часів холодної війни – Китайську Народну Республіку, в орбіті якої “Герметичне королівство” знаходиться до сьогодення. І, до речі, доволі комфортно себе почуває, адже Піднебесна стала регіональним лідером, кандидатом у наддержаву з глобальним впливом і перманентно підтримує життєздатність економіки союзницької держави Кіма.

Вас може зацікавити: М’яка сила як інструмент зовнішньої політики Китаю

В той час як Росія не встигла відродити свою економіку в 2000-их роках після розпаду радянської імперії, а пізніше своєю агресивною поведінкою ще й спричинила введення міжнародних санкцій проти неї, що перешкоджає адекватному спонсоруванню країн-партнерів. Звісно, в РФ залишається право вето в Раді безпеки ООН, яке вона завжди може використати на користь КНДР, але в Китаю є ідентичне право. Тому відносини Російської Федерації та Північної Кореї засновані, насамперед, на взаємоповазі за славетне минуле середини 20-го століття, однак вони мають набагато менш серйозний стратегічний вплив, аніж нинішній союз КНР та КНДР. 

Отже, саміт у Владивостоку – це символічний акт, яким підтверджується беззаперечна дружба Північної Кореї та Росії. Обидва лідери держав є бенефіціарами подібного рандеву: Кім Чен Ин продемонстрував, що “Герметичне королівство” не є ізольованим феноменом, а має стабільного додаткового союзника з Радбезу ООН, тоді як Путін скористався нагодою для позиціювання себе як розсудливого лідера, який має вплив у дипломатичному врегулюванні турбулентних перипетій на Корейському півострові. Однак пропагандистські дифірамби цієї зустрічі та славнозвісні історичні події минулого століття не повинні затьмарювати фундаментальний факт: наразі союз із Піднебесною, а не Росією, – це альфа і омега зовнішньої політики Північної Кореї.

Автор – Олексій Панчак, для Аналітичного центру ADASTRA