«Секретна зброя Південної Кореї»: k-pop як політичний інструмент

В останні роки Республіка Корея, яку ми традиційно знаємо як провідну технологічну державу та одну з найпотужніших економік світу, «увірвалася» й у міжнародний культурний простір. Ріст популярності корейського кінематографу, музики, мови та й загалом стилю життя навіть отримав спеціальний термін – «корейська хвиля». Найбільш помітний прорив у цьому контексті здійснила, звичайно, корейська поп-культура, яка стала локомотивом формування іміджу держави на міжнародній арені. У чому полягає феномен кей-попу та як Сеул використовує його для досягнення своїх зовнішньополітичних цілей – читайте в нашій новій статті.

Минулого тижня 14 із перших 20-ти позицій у чарті World Digital Songs Sales часопису Billboard посідали пісні південнокорейських виконавців і гуртів, таких як IU, Blackpink та, звісно ж, BTS. Що стосується останнього, він став першим південнокорейським гуртом, що очолив чарт Billboard Hot 100  зі своїм синглом Dynamite наприкінці серпня 2020 року, утримуючи цю позицію кілька тижнів поспіль.

До того як «корейська хвиля» почала захоплювати світ, музична індустрія країни та й загалом культурна сфера, пройшли значну трансформацію. Із початком демократизації Південної Кореї наприкінці 1980-х рр. тут було скасовано цензуру на культурні продукти, знято обмеження на подорожі, що посприяло західним впливам і розвитку поп-музики. У 1990-х роках на зміну популярним американським та японським гуртам прийшли власні, наприклад Seo Taiji and Boys, які експериментували з жанрами західної музики. Уже наприкінці 90-х були засновані сучасні найбільші розважальні корпорації Південної Кореї: SM Entertainment, YG Entertainment і JYP Entertainment. Вони безпосередньо рекрутують майбутніх айдолів – корейських поп-зірок –  працюють із ними роками та створюють бренд. У результаті постала сучасна субкультура кей-попу, що поєднує різноманітні стилі поп-музики, реп, танцювальні номери й потужні візуальні ефекти.

Читайте також: Публічна дипломатія Японії: потреба перезавантаження

Чим же можна пояснити величезну популярність кей-попу? По-перше, у будь-якій іншій країні складно знайти виконавця, який буде співати й танцювати однаково професійно. До того, як увійти до гурту або ж виступати сольно, айдоли проходять тернистий шлях вивчення акторського мистецтва, вокалу, реп-виконання, хореографії. По-друге, айдоли – у більшості випадків молоді виконавці, чия зовнішність відповідає еталонам краси в Південній Кореї й не тільки: висвітлена шкіра, ідеальна форма обличчя (що часто досягається пластичними операціями), стрункість. Але  найголовніше те, що розважальні корпорації створюють співакам ідеальні образи: багато з них є акторами, вони беруть участь у різноманітних телешоу, займаються благодійністю. У кожного айдола завжди є фандоми (фан-клуби), що поширюють інформацію про своїх кумирів у соцмережах і таким чином роблять їх надзвичайно популярними.

Гурт BTS у Нью-Йорку, лютий 2020. WireImage

Корейська хвиля, або халлю

Корейський кінематограф, зокрема славнозвісні «Паразити» Пон Чжун Хо, відеоігри та безпосередньо поп-музика – усе це частина значно ширшого явища. Термін халлю, або ж корейська хвиля, застосовується для позначення феномену південнокорейської культури. Цей неологізм вперше був ужитий китайськими журналістами в 1999 році, коли південнокорейський фільм «Shiri» став популярним у Китаї, Сінгапурі, Японії, Тайвані та інших азійських країнах.

У 2019 році в книзі «Зростаюча м’яка сила Південної Кореї» Джозеф Най, автор концепції м’якої сили (на противагу «жорсткій силі», тобто примусу, – здатність держави здійснювати зовнішньополітичний вплив за рахунок привабливості своєї культури та цінностей), дав таку оцінку впливовості корейської хвилі: «У результаті Південна Корея почне проєктувати зовнішню політику, котра дозволить їй грати більш вагому роль у міжнародних інститутах і мережах, необхідних для глобального управління».

Цікаво знати: М’яка сила як інструмент зовнішньої політики Китаю

Дійсно, для Сеула k-pop – це не просто комерційне явище, а й політичний інструмент. У 2018 році BBC Radio назвало субкультуру кей-попу «секретною зброєю Кореї». За допомогою поп-музики Республіка Корея змогла зробити бренд своєї країни, що працює на різних рівнях. А завдяки розширенню аудиторій соціальних мереж, таких як Twitter та YouTube, стало можливо швидко просувати корейський спосіб життя через поп-музику. Разом з тим зріс попит на корейську косметику, одяг, техніку, їжу, автомобілі. Із часів появи халлю в кілька разів збільшився потік туристів до країни, сягнувши майже 20 млн осіб у 2018 році. Але більш важливо те, що k-pop став інструментом Сеула і в зовнішньополітичній діяльності.

K-pop-дипломатія

Саме за допомогою дипломатії кей-попу Сеул прагне продемонструвати своє доброзичливе ставлення до тієї чи іншої країни. Насамперед це стосується Східної та Південно-Східної Азії. Коли у 2017 році південнокорейський президент Мун Чже Ін відвідав Індонезію для двосторонньої зустрічі, під час якої була підписана угода про постачання з Кореї легкоколійного транспорту, він подарував на весілля доньці Джоко Відодо, президента Індонезії, підписану копію нового альбому гурту EXO. Згодом у 2019 році Хан Дон Ман, посол Республіки Кореї на Філіппінах, подарував президентові країни Родріго Дутерте альбом BTS, і подібних прикладів багато. Такі кроки важливі, оскільки, по-перше, подібні подарунки є символічними жестами дружби, що створюють позитивне враження про південнокорейських діячів; по-друге, таким способом Сеул ще раз акцентує перед елітами інших держав та їхньою громадськістю на безмежній популярності південнокорейської культури, апелюючи до того, що лідери інших держав є палкими фанатами BTS, EXO та інших виконавців.

EXO на закритті Олімпійських ігор у Пхьончхані, 2018. The Guardian

Уже згаданий вище гурт EXO особливо активно залучений до політичних акцій. Коли у 2017 році відбувся державний візит Мун Чже Іна до КНР, серед діячів культури, які його супроводжували, були й співаки з EXO. Залученість айдолів повинна була переконати китайського лідера Сі Цзіньпіна в зацікавленості Сеула відновити культурні та економічні зв’язки, послаблені напередодні. За декілька місяців до цього КНР наклала ембарго на південнокорейські культурні продукти, висловлюючи своє незадоволення щодо розміщення американського протиракетного комплексу THAAD на Корейському півострові. Мун Чже Ін прагнув показати, що корейська культура не повинна зазнавати утисків через безпекові питання. Хоча обмеження так і не були зняті, проте після візиту відбулося часткове потеплішання у відносинах Південної Кореї та Китаю, сторони домовилися спільно протидіяти ядерній загрозі з боку КНДР.

Вам варто знати: Держава 38-ої паралелі: погляд Північної Кореї на міжнародні відносини

Але й на глобальному рівні k-pop є важливим джерелом м’якої сили Південної Кореї. EXO стали першим азійським гуртом, який набрав понад 5 мільярдів прослуховувань на Spotify. Під час церемонії закриття Зимових Олімпійських ігор 2018 року в Пхьончхані виступ гурту EXO особливо вразив глядачів, після чого відео швидко поширилося в соцмережах під хештегом #EXO_Olympics. У червні того ж року члени гурту мали зустріч у Сеулі з Мун Чже Іном, Дональдом Трампом та його донькою Іванкою під час державного обіду в Синьому домі – офіційній резиденції президента Республіки Кореї.

Дональд Трамп, Мун Чже Ін та гурт EXO на зустрічі в Синьому домі, 29 червня 2018. CNN

Усе це свідчить про ту значну роль, яку південнокорейський уряд надає k-pop-виконавцям у репрезентації культури країни. І дійсно, певною мірою корейська поп-культура допомагає створити загальне позитивне враження про країну. Наприклад, після того як у 1992 році Республіка Корея розірвала дипломатичні зв’язки з Тайванем, визнавши КНР як єдиного представника Китаю у світі, відносини між державами довгий час залишалися холодними. Проте саме дорами (корейські серіали) та музика кардинально змінили імідж країни в очах тайванців: сьогодні дві республіки реалізовують спільні освітні проєкти, здійснюють взаємні інвестиції в промисловість, сприяють туризму.

Більше про поп-культуру в міжнародній комунікації дізнавайтеся в статті «Чому пісенний конкурс «Євробачення» є універсальним та важливим засобом міжнародної комунікації?»

K-pop та Північна Корея: потенційний інструмент примирення

У квітні 2018 року, напередодні історичного міжкорейського саміту, під час якого лідери країн домовилися нарешті підписати резолюцію про завершення Корейської війни, кілька південнокорейських поп-гуртів виступали в столиці КНДР Пхеньяні. Концерти відвідував і Кім Чен Ин із дружиною. Насамперед такі виступи були покликані зняти напругу між двома сторонами під час переговорів, показуючи, що Сеул не прагне ескалації конфлікту, а радше зацікавлений у культурних обмінах і співпраці. Навіть символічна назва заходів Spring is coming уже повинна була продемонструвати прагнення Південної Кореї укласти мирну угоду, а не тиснути на КНДР. Важко оцінити, наскільки впливовими тут були культурні заходи, проте вже через кілька тижнів сторони підписали Панмунджомську декларацію, у якій пообіцяли сприяти денуклеаризації півострова.

Зустріч гурту Red Velvet із Кім Чен Ином під час концерту Spring is Coming у Пхеньяні, квітень 2018. KCNA

Але й об’єктивно поп-музика вважається Сеулом методом, що здатний розповісти жителям Північної Кореї про те, що від них приховує їхній уряд. У той час як північнокорейські виконавці у своїх піснях прославляють величних лідерів КНДР, Трудову партію та закликають невтомно працювати заради комуністичного майбутнього, k-pop-пісні про любов, пошуки щастя чи боротьбу з суспільними проблемами є більш привабливими для середньостатистичних громадян. Дослідження показують, що багатьох втікачів із КНДР на сміливий вчинок надихнула саме південнокорейська масова культура, яка кардинально відрізняється від північнокорейської, розповідає про життя в набагато розвиненішій країні й у цілому викликає більш динамічні емоції.

Величезною проблемою є те, що за 70 років диктатури урядові Північної Кореї вдалося повністю обмежити контакти середньостатистичного населення з зовнішнім світом: тут існує цензура на південнокорейську музику та фільми, а будь-які товари з Півдня сюди імпортувати заборонено. Звичними стали перевірки державними органами осель громадян КНДР заради виявлення забороненої продукції. У випадку «злочину» північні корейці можуть потрапити до трудових таборів або ж навіть отримати найвищу міру покарання.

Більше про проблему дізнавайтеся тут: «Один народ, дві держави: як південні корейці змагаються за свідомість жителів КНДР»

Утім, корейська хвиля проникає і за «залізну завісу» в КНДР. Товари з Республіки Кореї потрапляють на чорний ринок у Північній Кореї через Китай або ж завдяки діяльності громадських активістів. Більше того, північнокорейських працівників прикордонної служби, які мають низьку зарплату, легко підкупити й через них передавати касети з дорамами та k-pop-музикою. І хоча в останні роки Сеул деінсталював гучномовці в демілітаризованій зоні, що транслювали південнокорейську музику, проте він не карає активістів, які прагнуть за допомогою поп-культури вплинути на своїх співгромадян із КНДР. Звісно, музика не змусить північних корейців одразу повстати проти Кім Чен Ина, проте вона доносить до певної кількості громадян у КНДР, що за межами їхньої держави є інше, краще життя, а тому від влади варто вимагати змін та демократизації.

Отже, попри те, що k-pop є комерційним явищем, розвиток якого залежить від приватних акторів, він активно підтримується урядом та використовується ним для просування наративів про Південну Корею. K-pop у контексті корейської хвилі створює позитивний імідж країни, все більше й більше людей починають цікавитися нею в контексті вивчення мови, туристичних візитів чи придбання південнокорейських товарів. І, безперечно, поп-музика є сильною стороною культурної дипломатії Південної Кореї, яка допомагає під час зустрічей політичних діячів створити позитивне враження про країну й спонукати їх до співпраці.

Авторка – Олеся Мацькович, експертка зі Східної Азії Аналітичного центру ADASTRA