Чому пісенний конкурс «Євробачення» є універсальним та важливим засобом міжнародної комунікації?
В середині травня, в нідерландському місті Роттердам пройде 65-ий міжнародний пісенний конкурс «Євробачення-2020». Щороку ця музична подія викликає багато суперечливих думок – хтось вважає, що це спосіб гарно провести час, хтось вважає «Євробачення» інформаційним сміттям. І хоч багато людей і кажуть, що конкурс уже давно є політизованим, однак, мало хто розуміє його справжню політичну важливість. У цій статті ми спробуємо поглянути під різними кутами на ту річ та ту систему (так, систему), яку ми називаємо «Євробаченням».
Чому це засіб міжнародної комунікації?
Деякі читачі можуть запитати: «Який стосунок «Євробачення» має до міжнародної комунікації?» Перш за все, давайте визначимо кілька важливих тез.
«Євробачення» - це система мовлення, якою керує Європейська мовна спілка (ЄМС). Чи помічали Ви на спортивних подіях банери з написами EUROVISION? Так, це назва саме цієї технічної системи, через яку мовники-члени Спілки купують ліцензії на трансляцію тих чи інших міжнародних подій.
Повноцінними членами Європейської мовної спілки можуть бути лише мовники, у сітці мовлення яких є новинні програми. Твердження про те, що членами ЄМС можуть бути лише державні чи суспільні мовники є міфом. Однак, фактом є те, що більшість членів ЄМС – це дійсно державні чи суспільні мовники.
Вам варто знати: Регулювання соцмереж: інформаційна гігієна чи цензура?
Пісенний конкурс «Євробачення» є лише частиною системи міжнародних музичних заходів. Крім нього існують ще «Дитяче Євробачення», «Євробачення Молодих Танцівників», «Євробачення Молодих Музикантів» (змагання між молодими виконавцями класичної інструментальної музики) та «Євробачення: Хор року».
Країни, що беруть участь у пісенному конкурсі «Євробачення», зазвичай, представлені саме державними чи суспільними мовниками, тобто тими телеканалами, які фінансуються коштами з Держбюджету або які були створені державою. Відповідно, цей чинник і є головним у визначенні «Євробачення» як засобу міжнародної комунікації, оскільки, це насамперед комунікація між артистами, між мовниками та їхніми делегаціями, між фахівцями в галузі телевиробництва та працівниками Європейської мовної спілки, між ЗМІ, що не є членами ЄМС, та з глядачами, а також фанатами конкурсу з різних країн. Така діяльність виходить за межі однієї держави та являє собою взаємодію між більше ніж 40 країнами. Тому з впевненістю можна стверджувати, що пісенний конкурс «Євробачення», на цей момент, є одним із наймасштабніших засобів міжнародної комунікації.
Культурне значення конкурсу
Пісенний конкурс «Євробачення» є наймасштабнішою музичною подією у світі, що об’єднує близько 200 мільйонів глядачів з усього світу. Із такою численною аудиторією неможливо ігнорувати той факт, що конкурс справді має культурне значення, хоч дехто й заперечує це твердження.
Перш за все, «Євробачення» є чудовим показником музичних трендів у світі. Так, іноді країни не надто належним чином використовують цей аспект, однак, саме на прикладі пісень «Євробачення» зазвичай можна пересвідчитись у тому, що є популярним у світовій попмузиці на цей момент. Також, тут можна зустріти пісні різних жанрів, через що прийнято вважати, що конкурс може запропонувати щось прийнятне для людей із різними музичними преференціями. Щоб зрозуміти, як це працює, варто знати, що мовник кожної держави обирає на власний розсуд шлях визначення конкурсної пісні. Існує три основні способи вибору пісень на конкурс:
1. Відкритий відбір – конкурсна пісня та учасник визначаються телеголосуванням та голосуванням журі в різних пропорціях (залежно від держави). У кожної країни є окрема структура та окремий формат відкритого відбору. До прикладу, якщо в Україні відкритий відбір – це два півфінали та фінал, то у Швеції він складається з чотирьох півфіналів, «Другого Шансу» та фіналу. В Іспанії у 2018 та 2019 роках навіть використовували місцеву «Фабрику зірок», у рамках якої писали конкурсні пісні для учасників шоу. Відкритий відбір використовується, зазвичай, скандинавськими та прибалтійськими країнами.
2. Змішаний відбір – учасник відбирається комісією, яку формує мовник, а за конкурсну пісню голосують глядачі. Цей спосіб є найменш використовуваним серед інших останнім часом. До прикладу, для конкурсу 2019 року такий метод використовував лише фінський національний мовник. Також, є зворотній формат цього методу – учасник відбирається, до прикладу, у рамках реаліті-шоу, всенародним голосуванням, а конкурсну пісню вже пишуть під нього. Таким чином формують конкурсну заявку в Ізраїлі, Грузії та на Мальті.
3. Закритий відбір – конкурсна пісня та її виконавець обираються закритою комісією, яку формує мовник. У такий спосіб обрали переможця конкурсу 2019 – представника Нідерландів Дункана Лоуренса. Також, це улюблений метод формування конкурсної заявки в Росії, Бельгії, Австрії, на Кіпрі та в інших країнах. Також уже відомо, що для конкурсу 2020 року Німеччина змінила формат відбору з відкритого на закритий.
Метод відбору, фактично, визначає, яким чином мовник хоче представити свою країну. Коли фахівці вказують, що в Європі майже всі не сприймають конкурс серйозно, це не є правдою – більшість мовників, що беруть участь у змаганні намагаються показати свою країну на найвищому рівні. Різниця є лише в ментальному сприйнятті самої музичної культури – те, що може подобатись австрійцю, не завжди може подобатися українцю. Пісенний конкурс «Євробачення» є надзвичайно важливим саме в цьому контексті – він, фактично, показує, на якому рівні розвинена музична культура в європейських державах. Однак, наприклад, у Великій Британії чи Сан-Марино конкурс не сприймається серйозно, через що цей аспект трохи нівелюється.
Крім цього, проведення конкурсу визначає й тенденції в проведенні масштабних культурних заходів на весь рік. Саме на «Євробаченні» зазвичай першими з’являються сценографічні технології, а рівень телевиробництва конкурсу вважається найбільш професійним у світі.
Вас може зацікавити: Модифікація демократії від Microsoft та IBM: цифрове око на варті громадського спокою
Ми знаємо, що цей конкурс також відкрив світові таких відомих виконавців як ABBA, Селін Діон, Лара Фабіан тощо. Однак, крім виконавців, конкурс став стартом кар’єри для багатьох авторів. До прикладу, велика кількість композиторів, що писала конкурсні пісні для «Євробачення» зараз працює над новими хітами з зірками світової величини. Конкурс є майданчиком і для «мандруючих авторів» - композиторів, що подають одні й ті ж пісні в різні країни. Більше того, продаж пісень є величезним бізнесом. Можна також згадати й про авторські табори – кількаденні зустрічі авторів-композиторів, на яких спільними зусиллями пишуться пісні, зокрема й для «Євробачення». Таке практикується в Естонії та Чехії.
Як бачимо, культурне значення цього пісенного конкурсу важко переоцінити. Однак, якщо культурна складова цієї події лежить на поверхні, то мало хто звертає увагу на те, що знаходиться під цією обгорткою.
Політичне значення події
Останнім часом усе більша кількість людей зазначає, що «Євробачення» стало політизованим. Навіть попри те, що в правилах вказано, що «Євробачення» є аполітичним, варто зазначити, що воно завжди було тісно пов’язаним із політикою. Конкурс було створено з політичною метою – об’єднати розорені Другою світовою війною та надто різні європейські держави за допомогою музики. Тому заперечувати те, що конкурс є політизованим – погана ідея, однак усе залежить від загальної конотації. Те, що конкурс тісно пов’язаний із політикою, є позитивним та природнім явищем, оскільки, політика постійно оточує наше життя, хочемо ми того чи ні. Тим паче, мешканці демократичних держав є частиною багатьох політичних процесів. У цьому розділі ми спробуємо розібратися в тому, чому не варто засуджувати «Євробачення» за його політизованість.
В першу чергу, на конкурсі щороку є пісні з гостросоціальним сенсом. Розгляньмо, до прикладу, 2019 рік. Пісня Албанії була присвячена всім мігрантам Європи, особливо тим, хто був змушений тікати внаслідок косовського конфлікту. Бельгійська заявка була присвячена молоді, яка може змінювати світ та пробудити свій розум, усвідомлюючи яке майбутнє чекає на нас. Пісня Македонії мала чіткий феміністичний меседж, присвячений усім матерям, дівчатам та жінкам, які мають пишатися собою та відкрито висловлювати свою думку. Французька заявка була ж, мабуть, найбільш контроверсійною на 64-му конкурсі пісні – пісню про самоідентифікацію, гордість та толерантність виконувала драг-квін.
Інколи конкурсні пісні можуть викликати надто велику кількість суперечок – у якості прикладу можна назвати дискваліфікацію Грузії з конкурсу 2009 року, що проходив у Москві, через небажання змінювати текст конкурсної пісні We Don’t Wanna Put In. Цей список можна продовжувати й продовжувати, що доводить, що загальні політичні лозунги тісно переплітаються з творчою складовою конкурсу – у своїх конкурсних піснях артисти відображають своє ставлення до тих соціальних проблем, які їх турбують, сподіваючись на зміни.
Це, фактично, один з початкових виявів демократії – висловлення своєї думки щодо певного соціального питання з надією на зміни. У цьому полягає зв’язок між політиками та суспільством, просто він реалізований у незвичному для цього суспільства форматі. Про що ми говоримо, якщо більша частина конкурсних пісень «Дитячого Євробачення-2019» присвячена екологічним проблемам?
Крім того, «Євробачення» є наймасштабнішим майданчиком для культурної дипломатії, що є частиною soft-power-стратегій багатьох країн. Публічна дипломатія набула нових вимірів, і цей пісенний конкурс – один із них, оскільки велика кількість держав, а особливо країна, що за традицією приймає конкурс у себе після перемоги, використовують цю подію як свою рекламу в прайм-тайм більше ніж 40 різних телеканалів у різних країнах. Оскільки публічна дипломатія, здебільшого, використовує вплив на суспільну думку як свій основний інструмент, у цьому є сенс. Відповідно, чим вищий результат отримує твоя держава, чим краще вона представлена на конкурсі, тим більше ефірного часу вона має, тим більше уваги світових ЗМІ вона отримує як результат своєї перемоги.
Читайте також: «Секретна зброя Південної Кореї»: k-pop як політичний інструмент
Погодьтесь, що дуже важко отримати такий масовий позитивний ефект іншими способами. Тим паче, це справді універсальний інструмент публічної дипломатії – про твою країну згадують приблизно 200 мільйонів глядачів. Окрім цього, після перемоги певного артиста насамперед згадується та держава, яку він представляв. Фактично, учасники конкурсу стають культурними амбасадорами країн, які вони представляють. Головним є те, що поки біля назви їх композицій вказані назви країн, які вони представляють, та є прапори цих держав, доти цей конкурс і можна вважати політизованим. Першим кроком до зменшення політичного впливу конкурсу є ліквідація прив’язки виконавців до певних країн, однак, тоді втрачається іміджевий престиж події.
Втім, для того, щоб побачити інший вияв політики на «Євробаченні» варто поглянути в інший бік – на дитячу версію конкурсу. У ній можуть брати участь і асоційовані члени ЄМС. Унаслідок цього, Уже другий рік поспіль у «Дитячому Євробаченні» беруть участь Казахстан та Уельс. Шотландія та Уельс також беруть участь і у «Євробаченні: Хор року». У читачів може виникнути питання – чому частини певної держави можуть брати участь у конкурсах? Відповідь є простою – у кожної зі складових Сполученого Королівства є свій регіональний мовник у складі BBC. Однак якщо подумати глобальніше, то можна помітити тенденцію до того, що частини Сполученого Королівства хочуть більше автономності. Це приводить нас до ще однієї причини, чому «Євробачення» є політично важливим – цей конкурс є барометром тих геополітичних подій, що відбуваються в Європі, і це виявляється майже в усьому – у списку учасників, у конкурсних піснях, у голосуванні.
Усі помітили блоки країн, що постійно обмінюються високими балами – сусіднє та діаспорне голосування вважається однією з головних проблем конкурсу. Однак, якщо ви добре дивитиметесь на голосування, ви чудово зрозумієте всю логіку та зможете побачити багато геополітичних цікавинок саме в цьому голосуванні. До прикладу, 2013 рік став показовим у цьому контексті. Саме цього року Росія вперше виставила Україні бал, що є нижчим відмітки «8», а саме 1 бал. Також, голосування саме 2013 року було скандальним для Росії та Азербайджану – Азербайджан не дав жодного балу російській представниці Діні Гаріповій, що обурило російський «Перший канал». До конфлікту тоді долучився навіть Президент Азербайджану Гейдар Алієв, виправдовуючись перед російською стороною. Це лише один з численних прикладів того, як геополітична ситуація впливає на голосування на конкурсі до та після нього.
Більше того, є випадки, коли геополітична ситуація впливала на хід конкурсу. Яскравим прикладом цьому є скандал із вибором представника Союзної держави Сербії та Чорногорії на «Євробачення-2006». Як завжди, пісню обирали відкритим відбором – Evropesma. Під час проведення відбору було враховано ситуацію всередині держави – була квота на учасників окремо із Сербії та окремо з Чорногорії, їх обирали окремі мовники кожної з цих країн. Також, на конкурсі голосувало й журі, що складалось із рівної кількості експертів Сербії та Чорногорії. Згодом, саме через голосування цього журі й виник скандал – у той час, як сербські члени журі оцінювали всіх виконавців, чорногорці ж ігнорували сербських артистів та ставили бали лише виконавцям із Чорногорії.
Унаслідок цього голосування журі виграв чорногорський гурт, а голосування телеглядачів – сербський колектив, однак, чорногорський гурт здобув у сумі більшу кількість балів. Фінал відбору проходив у Белграді і глядачів у залі настільки обурила ця ситуація, що одразу після оголошення чорногорського колективу No Name переможцями відбору люди просто почали виходити з зали та вигукувати непристойні речі на адресу виконавців. Суспільство було розділене, спільного рішення щодо учасника прийнято так і не було, і в результаті Союзна держава Сербії та Чорногорії участі в конкурсі 2006 року не брала, однак, мала право голосувати. Деякі фахівці називають саме той вечір однією з передумов до проведення референдуму про незалежність Чорногорії. Цей випадок не є єдиним виявом геополітики при виборі конкурсанта – скандал на українському національному відборі 2019 року та зміна правил для 2020 року також є яскравим підтвердженням цього твердження.
Дізнавайтеся більше: Розбір польотів: переваги та недоліки нового законопроєкту про медіа
Та головним є те, що «Євробачення» справді можна вважати стримуючим механізмом, що запобігає виникненню більшій кількості збройних конфліктів на території Європи. Поки в держав є можливість реалізовувати свої амбіції в культурній чи спортивній площині й змагатися одна з одною, доти існує менший ризик перенесення цих амбіцій у мілітарну площину. Це твердження підтверджує сприяння політиків в участі держав на конкурсі. «Євробачення» - це війна, на якій не вбивають, і в такому вигляді вона цілком може існувати. Можливо, якби аналог конкурсу існував би у світовому масштабі, на планеті була б менша кількість збройних протистоянь, оскільки, на жаль, зараз немає такого масштабного культурного майданчика для змагань, який міг би бути масштабнішим та ефективнішим за світову версію «Євробачення». Ця ідея не є нереальною, однак, про це йтиметься в іншому розділі.
Інформаційне значення «Євробачення»
Окрім можливості промоції країн та артистів завдяки появі в багатьох ЗМІ, «Євробачення» має й інше інформаційне значення. «Євробачення» стимулює підтримання зв’язків між національними мовниками, їх трансформацію та співпрацю. Були випадки, коли саме заради участі в конкурсі створювались нові мовники та перетворювались старі.
Одним із таких випадків є закриття у 2013 році грецького національного мовника ЕРТ через фінансові труднощі. Тисячі греків протестували проти цього рішення, однак, уряд пообіцяв створити нового мовника. Тоді було створено NEPIT, який і брав участь у «Євробаченні» від Греції у 2014 та 2015 роках. І хоч він проіснував недовго, проте саме участь у конкурсі прискорила його створення та функціонування. Більше того, хоча ЄМС і виступала проти закриття ЕРТ, однак, допомогла в переході на новий канал. Проте у 2016 році діяльність ЕРТ вже було відновлено, а це питання було одним із головних в передвиборчій кампанії партії «Сіріза», що перемогла тоді на парламентських виборах. Схожа ситуація була з перетворенням ізраїльського мовника IBA на KAN.
Як уже згадувалось раніше, на «Євробаченні» дуже часто з’являються нові для телевиробництва технології. Однак, багатьом мовникам конкурс банально допоміг закупити нове обладнання та оновитись. До прикладу, український суспільний мовник закупив нові камери для конкурсу 2017 року, так само зробив й ізраїльський KAN у 2019. Конкурс є місцем працевлаштування для багатьох фахівців галузі. Перебільшенням не буде теза про те, що конкурс є виявом інтеграції багатьох ЗМІ з різних країн світу, які співіснують в «євровізійній» екосистемі.
Проблеми сучасного «Євробачення»
Не варто ідеалізувати це музичне дійство, оскільки навіть в ньому є чимало проблемних питань. По-перше, якість музичного матеріалу, який бере участь у конкурсі, не дає підстав сприймати його серйозно. Хоча становище й покращилось за останні роки, однак на конкурсі не вистачає жанрового різноманіття, якісної музики та більш оригінальних текстів. Складається враження, ніби автори живуть поза сучасним світом. Як наслідок, конкурсні пісні рідко досягають комерційного успіху після конкурсу, а пісні, що займають місця в першій п’ятірці забуваються на наступний вечір після фіналу. Втім, щороку заявок, що випереджають тренд, стає все більше й більше, що є дуже важливим для культурної ваги події, без якої вона не матиме й свого політичного значення.
Найбільш проблемним питанням є сусіднє та діаспорне голосування. Країни, зазвичай, голосують блоками – Балкани, Скандинавія, Прибалтика, пострадянський простір, Західна Європа, Центральна Європа. Також, варто пам’ятати про пари країн, журі яких ніколи не дають балів один одному – Україна-Росія, Вірменія-Азербайджан та Грузія-Росія. Також є група «діаспорних» держав: Вірменія, Польща, Литва, Албанія, Україна. Якщо в британському чи ірландському голосуванні перемагає саме одна з цих держав, це – приклад діаспорного голосування. Задля боротьби з цим явищем у 2008 році було введення голосування національних журі, яке багаторазово викликало суперечки щодо того чи іншого результату. Однак, кращої схеми поки що немає. Для подальшого вирішення цієї проблеми варто враховувати увесь геополітичний бекграунд, що впливає на хід голосування.
Цікаво знати: Невидимий бій у Нагірному Карабаху: інформаційна війна між Вірменією та Азербайджаном
Наступною проблемою визначають надто сильний вплив політики на конкурс. До прикладу, до участі в конкурсі допускають пісні із суперечливим підтекстом (Ісландія на конкурсі 2019 року була представлена піснею «Лють переможе», в тексті якої є рядок «Європа зруйнується»). Це не подобається іншим національним мовникам, які акцентують свою увагу на «упередженому ставленні». Також є країни, яких не влаштовує існування «Великої п’ятірки» - країн, що автоматично потрапляють до фіналу, оскільки, фінансують конкурс та входять до кола його засновників (Німеччина, Італія, Іспанія, Великобританія, Франція). Це є офіційною причиною відмови від участі в конкурсі Туреччини. Однак, зменшення політичного впливу на конкурс не є можливим через те, що, знову ж таки, у ньому беруть участь окремі держави.
Перспектива створення Worldvision
Втім, попри все, треба дивитись у майбутнє. «Євробачення» є доволі успішним форматом і, звісно ж, його багато разів хотіли імплементувати в інших регіонах. До прикладу, азійську версію конкурсу намагались запустити багато разів, однак, жодна зі спроб не завершилась успіхом. Зараз триває робота над черговим запуском конкурсу в регіоні. Крім цього, існує ABU Song Festival, який мав стати азійським аналогом «Євробачення», однак, ще не набув достатньої для цього популярності. Причиною провалу є недостатній інтерес та строкатість регіону.
Зараз також триває робота й над північноамериканською версією змагання, де боротьба буде вестися між окремими штатами. Передумовами до цього став початок трансляції конкурсу в США та угода із сервісом Netflix щодо трансляції «Євробачення». Конкурс планують запустити вже у 2021 році і в нього вже більші шанси на успіх, ніж в азійського варіанту. У США поп-культура знаходиться на високому рівні, а музична індустрія розвинена до рівня, за якого вона задає тенденції для всього світу.
Медіаринок США – невидиме поле битви всередині держави
Можливо, саме з американської версії й почнеться поетапне створення світової версії конкурсу. Як було згадано раніше, саме таке культурне протистояння є ключем до зменшення кількості протистояння збройного. Також, безумовно, це посприяє зменшенню напруги на міжнародній арені. Однією з ключових перепон для створення світового аналогу є різниця в часі, оскільки, тоді важко буде знайти такий ефірний час, за якого для глядачів усіх країн було б зручно переглядати конкурс наживо.
У 2015 році Австралія вперше взяла участь у «Євробаченні» за спеціальним запрошенням. Тоді багатьох обурило те, що така географічно далека від Європи країни бере участь у європейському змаганні, однак культурно та ментально Австралія ближче до цього регіону, ніж здається. У 2019 році вже важко уявити «Євробачення» без Австралії. Якщо вважати, що участь Австралії – це ще один вияв глобалізації в сучасному світі, коли культура може об’єднувати цілі континенти, то створення світового аналогу «Євробачення» стане новим етапом глобалізації світу.
Питання лише в тому, чи готові до цього неєвропейські країни? Відповідь на нього може дати лише час. А зараз можна з упевненістю сказати, що «Євробачення» – це важливий засіб міжнародної комунікації, який може об’єднувати велику кількість людей хоча б на три травневі вечори.
Автор – Артур Колдомасов, Аналітичний центр ADASTRA