PER ASPERA – AD ASTRA

I THINK TANK


PER ASPERA – AD ASTRA

I THINK TANK


Медіаринок США – невидиме поле битви всередині держави

Медіаринок США – невидиме поле битви всередині держави

Політична еліта США ХХ століття вважала, що інформація та спільні цінності – це те, що об’єднає таку різну зсередини державу. Однак, в ХХІ столітті все вийшло інакше – проблема вибору інформації стала вирішальною для внутрішньої політики держави, а обрана інформація все більше впливає на життя пересічних американців. Стає очевидно, що медіа лише збільшують прірву між окремими штатами, між прошарками населення та між окремими політиками. Чому так відбувається? Відповідь у цьому матеріалі.

Погляд звичайних американців

Українці вважають Сполучені Штати еталоном демократії та свободи слова. Так, ситуація із цим тут є кращою, однак, якщо дивитись на ту ж свободу слова під іншим кутом, то вона часто може бути оманливою й ставати інструментом для політичних маніпуляцій. Саме такою є нинішня ситуація з медіа в США – свободою слова прикриваються абсолютні порушення кодексу журналістики. В той час як у таких державах, як Демократична Республіка Конго немає доступу до вільних ЗМІ, а медіаринок значною мірою контролюється урядом, в США люди потерпають від надлишку інформації, а вибір верифікованих джерел стає складним ребусом, на розгадування якого може піти не один місяць.

Задля глибшого розуміння теми я поспілкувався з пересічними американцями. Серед них була як молодь, так і професори старшого віку. В цьому всьому можна виявити одну цікаву тенденцію – американці припиняють дивитись телевізор, однак обирають контент, що виробляється телевізійними мережами, на стрімінгових платформах (таких як YouTube). По суті, отримавши повну свободу, люди свідомо обирають те, до чого вони звикли. Їм важко виходити з зони комфорту та дізнаватись щось нове. В контексті індивідуалістичної американської психології це все звелося в абсолют – мешканці країни ізолюють себе від «чужої» чи «неправильної» для них інформації, дослухаючись лиш до тих джерел, які кажуть їм те, що вони хочуть почути. В цьому і проявляється вищезгадане збільшення прірви між різними людьми – замість того, щоб об’єднувати, медіа спрямовують свою інформацію таргетовано, лише для певних специфічних соціальних груп. Фактично все зводиться до того, що у кожного є кардинально різний погляд на одну й ту ж ситуацію, а цей погляд, зазвичай, формується за допомогою ЗМІ.

Цікавою, зокрема, є ситуація на американському телебаченні. Серед улюблених каналів американці називали різні мережі, однак ніхто не назвав єдину суспільну телерадіокомпанію – PBS. Виникає питання: чому ця мережа ігнорується та не є такою популярною, як інші? Здавалося б, саме суспільний мовник мав би надавати найбільш об’єктивну інформацію та користуватись найбільшою довірою серед мешканців країни. Я поцікавився цим у респондентів, і відповідь виявилась простою: контент саме цього каналу не є таким різноманітним, як в інших. Проблемою є те, що ефір PBS здебільшого складається з освітніх програм, що звужує цільову аудиторію мережі. Завдяки цьому прикладу ми можемо ще раз пересвідчитися в тому, що надто високий рівень таргетування контенту призводить до посилення індивідуалістичного підходу до сприйняття інформації.

Ще однією підказкою в цій загадці є час, в якому ми живемо: час мінливий та швидкий, час креативних підходів та величезних ризиків. За останні роки істотно змінилась концепція та мета існування медіа. Наприклад, професор Пол Корніш, один з респондентів, впевнений, що за часів його молодості, а саме у 80-х роках ХХ століття, телебачення функціонувало заради розважальної мети. Зараз метою роботи медіа в США та багатьох інших країнах є залучення певної цільової аудиторії, яка в змозі сприйняти меседж, що транслюється в «правильному» контексті. Задля цього медіа і маніпулюють інформацією – через цю трансформацію колись виник формат «інфотейменту», що поєднує розважальний та інформаційний контент. Люди звикли сприймати інформацію через призму емоцій та приділяти увагу сенсаціям. Власне, цим і користуються американські ЗМІ, висвітлюючи політичні події під тим чи іншим кутом. Цю тенденцію можна побачити краще на наведених в на ступному розділі прикладах. Одним з них є висвітлення процесу імпічменту президента США на американському ТБ.

Імпічмент Трампа на американському ТВ

Справа в тому, що слухання у справі імпічменту транслюються наживо на телебаченні, здебільшого на інформаційних телеканалах. Медійний критик Ерік Уемпл детально дослідив упередження усіх великих телевізійних мереж у справі імпічменту, розібравши методи, які використовують медійники в ефірі, щоб переконати глядача в правоті тієї чи іншої сторони, попри те, що основною ознакою справжньої журналістики є нейтральність та неупередженість. Особисто він не радить слідкувати за імпічментом на жодному з американських телеканалів.

З першого погляду може здатись, що телеканалам важко маніпулювати суспільною думкою, оскільки в ефір йде однакова картинка із камер, які встановлені на слуханнях. Проте працівники телеканалів знайшли вмілий спосіб це робити навіть попри вищезгадані умови. Кожен з каналів накладає на зображення власну графіку з тією інформацією, яка допомагає донести «правильний» меседж глядачеві. До прикладу, під час слухання за участі колишнього посла США в Україні Уільяма Тейлора, Fox News (канал, що відомий безпосередньою інформаційною підтримкою Трампа) у своїй графіці вказує, що Тейлор завжди був «проти Трампа» та нічого не знав про фінансову допомогу Україні, в той час як інший канал – MSNBC (підтримує демократів) – акцентує увагу в графіці на професіоналізмі Тейлора та на його усвідомленні небезпеки відмови Україні у фінансовій допомозі. Більше того, якщо телеканалу не повністю вдається реалізувати згадані цілі в графіці, тоді на допомогу приходять коментарі запрошених експертів та політологів – на тому ж MSNBC ведуча почала розповідати про надзвичайний патріотизм Тейлора, а запрошений юрист зауважив, що Трампа в Україні цікавить лише бруд на Байденів, а не боротьба з корупцією чи допомога у війні з Росією.

Ще один прийом в інформаційній боротьбі – звинуватити в бідах конкурента. Таким чином працюють в CNN – телеканал приділяє особливе значення критиці інформації, яку подають медіасуперники. В кейсі з імпічментом на мовнику неодноразово звучала критика в бік Fox News за заангажованість та викривлення фактів.

Шоу, що за своїм форматом є по суті висловленням думок певного ведучого на певну тему, так звані opinion-shows, також є популярним сегментом американського телебачення. А втім, саме такі програми є найбільшим полем для маніпуляцій. До прикладу, у шоу такого типу на Fox News чітко прослідковується тенденція, що стосується висвітлення теми імпічменту – медійники подають матеріал у повній відповідності з офіційними заявами Дональда Трампа, як у вищезгаданому прикладі з послом Тейлором. Відповідно, на цьому телеканалі процес імпічменту постійно називають «полюванням на відьом».

Цікавим в цьому контексті також є кейс одного з подкастів – один з кандидатів на пост президента в 2016 році Тед Круз записує подкаст «Вердикт з Тедом Крузом», в якому він розповідає про свої враження від кожного засідання в рамках процесу імпічменту. Подкаст вже очолив американське відділення iTunes та став одним з найпопулярніших в країні. Втім, головною його особливістю є контентна інформація, що передається через подкаст – якщо під час президентської кампанії-2016 Круз всіляко критикував Трампа, в цьому подкасті він навпаки виступає на його боці та підтримує президента. Для однієї групи населення, це виглядає як «перевзування на ходу» та спланована піар-акція, тоді як для іншої це справді виглядає як ще один доказ того, що увесь процес імпічменту є непотрібним. Цей приклад ще раз показує «ретельність» вибору джерел інформації американцями.

Висвітлення перемоги Дональда Трампа на виборах 2016 року

Цей кейс є класичним для американської журналістики та політичної заангажованості ЗМІ у США. Під час усієї передвиборчої кампанії перемогу Трампа називали неможливою, люди обіцяли зректися посад та емігрувати у випадку його перемоги. Усе це перетворилось на величезне шоу – з одного боку барикад, Трампа ненавиділи на лейт-найт шоу, в гумористичних програмах та подкастах, а тим більше на аналітичних ток-шоу та політичних програмах. З іншого ж боку, Трампа називали новим месією та рятівником Америки, а його суперницю, Гіларі Клінтон – відьмою, що «колись зруйнувала американську зовнішню політику». Можна перераховувати безліч прикладів, які підтверджують, що саме завдяки передвиборчій кампанії 2016 року ми й говоримо про таргетування інформації як про проблему.

Висновки

Політика повністю просякла увесь американський медіапростір – в залежності від політичних преференцій власників телеканалів змінюється і їх контент. Звичайною річчю для американських ЗМІ стала критика влади на вечірніх шоу демократичних каналів та поливання брудом демократів на республіканських. Втім, якщо подумати про регулювання такої політики з правової точки зору, то воно є неможливим через культурний код американської нації – будь-які закони такого типу сприймаються як утиски свободи слова. Саме тому відповідальність за якість контенту покладається на звичайних американських телеглядачів.

Питання в тому, що ця проблема є важливою і для України – ніхто не замислюється над тим, який канал переглядає та які джерела інформації обирає. І справді, поки кожен не навчиться обирати лише джерела з достовірною інформацією та перевіряти її, ЗМІ й далі намагатимуться усіма доступними засобами нав’язати споживачу ту чи іншу ідею, адже на війні добре діють усі засоби. І хоч ця інформаційна війна є невидимою, це не означає, що вона є менш запеклою, ніж збройна боротьба десь у сирійській пустелі.

Автор – Артур Колдомасов, експерт з міжнародної інформації Аналітичного центру «Ad Astra»