Регулювання соцмереж: інформаційна гігієна чи цензура?

Кризовий 2020 рік породив масу фейків, недостовірної інформації, теорій змов та інших маніпуляцій, які в умовах пандемії наражають життя та здоров’я людей на реальну небезпеку. Інформаційна гігієна стала такою ж важливою, як і фізична. І якщо на телебаченні чи в інтернет-ЗМІ існують певні стандарти перевірки й подачі даних, то соціальні мережі – острівці свободи ХХІ століття – стали справжнім пристанищем сумнівної, неперевіреної інформації. А тому дебати щодо того, чи потрібно регулювати контент у соцмережах і хто повинен цим займатися, спалахнули з новою силою. У цьому матеріалі ми шукатимемо відповідь на те, де ж межа між необхідним регулюванням соціальних мереж і цензурою.

Важко посперечатися, що соцмережі відіграють велику роль у сучасному світі. Тут ми читаємо новини, спілкуємося з друзями, поширюємо інформацію, створюємо власний контент та й загалом проводимо левову частку вільного часу. Саме тому вони мають такий великий вплив на наше життя та свідомість. Питання свободи слова в соціальних мережах постало задовго до пандемії COVID-19. Американське видання Fast Company склало список з 25 найвизначніших подій у сфері технологій за останні 25 років. Однією з таких стало прийняття 230 статті закону США «Про дотримання порядності у сфері комунікацій» від 1996 року, яка знімає відповідальність з інтернет-платформ за контент, який публікують їхні користувачі. Норма випередила появу таких техногігантів, як YouTube чи Facebook, майже на десять років, однак дотепер дозволяє їм і тисячам інших сайтів бути захищеними від судових позовів за неправдивий, образливий чи іншого роду неприйнятний контент. Саме завдяки їй інтернет став територією вільнодумства й вольницею ХХІ століття.

Утім, в останні роки подібний імунітет і незалежність соціальних мереж почали викликати чимало суперечок із усвідомленням того, що вони дедалі більше перетворюються на дистриб’юторів неправдивої, маніпулятивної чи навіть екстремістської інформації, яка здатна формувати світогляд людей, впливати на результати виборів чи спричиняти напруження в суспільстві. Технологічні компанії увесь цей час накопичували владу, якій би позаздрила будь-яка група впливу. Водночас їх самих почали використовувати як інструмент у політичних іграх.

Розуміння цього з’явилося в широкої маси людей найбільш відчутно після попередніх американських виборів. Ювал Ной Харарі у своїй книзі «21 урок для 21-го століття» стверджує, що «референдуми й вибори завжди стосуються людських почуттів, а не раціональності». Так, 2016 року весь світ побачив, як російському «Агентству інтернет-досліджень», більш відомому як «фабрика тролів» чи «ольгінські тролі», вдалося вплинути на почуття та формування громадської думки під час глосування. «Ольгінські тролі» підбурюють користувачів до дискусій, порушуючи гострі та актуальні теми. Найвідомішим прикладом тих виборів став «троль» @PoliteMelanie, який прославився своїми твітами на кшталт: «Я абсолютно впевнена, що нелегальні іммігранти здійснюють менше злочинів, ніж співробітники виборчої кампанії Дональда Трампа»

Детальніше про проблему: Сполучені Штати напередодні виборів: кібератаки набирають обертів

Після втручання Росії у вибори США 2016 року, найбільш приголомшливим став випадок 2018 року, коли з’ясувалося, що британська консалтингова компанія Cambridge Analytica використовувала та зберігала дані 50 мільйонів користувачів Фейсбука без їхнього відома для реклами кандидатів Дональда Трампа й сенатора від Техасу Теда Круза. Компанії вдалося зібрати особисті дані мільйонів користувачів соцмережі завдяки вікторині "Це ваше цифрове життя". За результатами тесту Cambridge Analytica розділила електорат на сегменти та застосовувала таргетинг тільки на певних виборців у потрібних штатах за допомогою емоційно адаптованої реклами.

Після цих двох випадків суспільство, політики й самі техногіганти зрозуміли, що залишати все «по-старому» вже не можна. Соцмережі почали контролювати зміст і розповсюдження інформації та вирішувати, який контент варто обмежити, а який узагалі видалити. Тут же з’явився новий ризик, що соціальні мережі будуть усе частіше зловживати цензурою, прикриваючись «суспільним благом». Однак, передусім варто розібратися, що саме винесли для себе технологічні компанії з вищезазначених подій.

Уроки з регулювання

Після кейсів 2016 і 2018 років Facebook, Twitter і Google узяли на себе зобов'язання добровільно вжити заходів у сфері боротьби з поширенням дезінформації. Перші етапи стосувалися прозорості цифрової реклами. Так, ще 2017 року Google створив загальнодоступну базу даних передвиборчої реклами, яка з'являється на його сервісах. У травні 2018 року Facebook також пішов на цей крок і запустив бібліотеку політичної реклами. Вона містить дані про всю рекламу мережі, у тому числі й неактивну, пов’язану із соціальними питаннями, виборами або політикою.

COVID-19 відбирає нюх і смак, але продукує тонни дезінформації. Журнал Массачусетського технологічного інституту MIT Technology Review назвав пандемію коронавірусу «першою інфодемією в соціальних мережах». Це стало ще однією перевіркою на міцність для соціальних платформ. Тому, наприклад, Facebook та Instagram видаляють публікації з неперевіреними порадами про лікування, що може спричинити неминучу фізичну шкоду, а також розмістили інформацію від органів охорони здоров'я та організацій у верхній частині стрічок новин користувачів. Twitter, зі свого боку, створив спеціальну сторінку щодо останніх новин про COVID-19 та коригує рекламну політику, аби запобігти потенційному шахрайству.

Намагаючись урахувати всю критику, Facebook і Twitter до виборів у США 2020 року розширили свою політику задля захисту громадян. Facebook та Instagram у ніч виборів закріпили інформацію про те, що підрахунок ще відбувається. Це було зроблено для того, аби не вводити людей в оману та застерегти від дезінформації щодо результатів у тому випадку, якщо кандидати, медіа чи інші сили спробують передчасно заявити про чиюсь перемогу.

Інформація про те, що переможця президентських виборів США ще не визначено. Facebook

Twitter же почав маркувати або видаляти неправдиву або таку, що вводить в оману, інформацію, спрямовану на підрив суспільної довіри до виборів або будь-якого іншого цивільного процесу. Ще однією спробою запобігти поширенню дезінформації стало те, що люди не могли користуватися функцією «ретвітнути», її замінили на цитування. Це нововведення мало спонукати користувачів спершу написати щось про твіт, і тільки після цього поділитися ним у себе на сторінці. Також Twitter додав до будь-якого контенту, який заявляє про передчасну перемогу одного з кандидатів, інформаційну помітку, що дозволяла користувачам перевірити цю інформацію. Ці помітки застосовують і до твітів, які поширюють дезінформацію про COVID-19, а також і до всього, що містить маніпуляцію (наприклад, неправдиві відредаговані відео).

Допис Дональда Трампа про його перемогу на виборах, який Twitter відмітив як такий, що містить недостовірну інформацію. Twitter

YouTube також додавав мітку до пошукових запитів та відео в день проведення виборів. Він містив посилання на окрему сторінку з результатами в Google від міжнародного інформаційного агентства Associated Press.

Для запобігання втручання у вибори Facebook тимчасово відключив політичну рекламу. Соціальна мережа не приймала жодної нової з 27 жовтня. Це також пов’язано з тим, що 2016 року Росія придбала рекламу на Facebook, як потім виявилося – задля втручання у вибори США. Google також пішов на цей крок, а Twitter і TikTok, зі свого боку, узагалі її заборонили.

Більше за темою: Роль соціальних мереж на президентських виборах у США

Утім, якщо частина американського суспільства позитивно оцінила спроби техногігантів стримати поширення шкідливої інформації і більш активно модерувати контент у такий напружений для США час, то для багатьох їхні зусилля стали проявом цензури та обмеженням такої звичної свободи слова в інтернеті. Як завжди, кожен процес має дві сторони медалі.

Заборонити не можна публікувати

Якщо раніше генеральний директор Twitter у Сполученому Королівстві Тоні Ванґ казав, що «ми є крилом свободи слова партії “Свободи слова”», то зараз усе більше людей вважають, що як Twitter, так і Facebook, Instagram та YouTube стали більш схожими на прискіпливих редакторів.

14 жовтня Facebook і Twitter обмежили поширення статті New York Post з критикою Джо Байдена. Twitter заблокував можливість розмістити посилання на матеріал, а Facebook наклав обмеження на нього. Саме цим соцмережі викликали обурення й дискусії про те, як технологічні компанії повинні боротися з дезінформацією. Редакція New York Post написала, що «Facebook і Twitter не є медіаплатформами. Це пропагандистські машини». Дійсно, одна справа блокувати російських тролів, які перешкоджають чесним виборам, і зовсім інша – ставати на заваді поширенню статті однієї з найпопулярніших американських газет.

Розмови про свободу слова в інтернеті можуть здаватися абстрактними, але до того часу, поки не відбуваються події, схожі на ті, коли алгоритм Facebook класифікує частини Декларації незалежності США як розпалювання ненависті й видаляє уривки з неї через фразу «нещадні індійські дикуни». Таких прикладів насправді багато, й вибачити це соціальним мережам складно через їхню надзвичайну популярність і розуміння того, що ті можуть перетворитися на бочку з порохом, до того ж, не сирим.

Читайте також: Даркнет — таємна лазівка до демократії?

YouTube, коли намагався позбутися екстремістської пропаганди, видалив тисячі відеороликів, які можна було використовувати для документування жорстокості та порушення прав людини в Сирії, скоєні ІДІЛ. YouTube також вилучив контент від британської компанії AirWars, яка відстежує кількість повітряних ударів США в Іраку та Сирії. Facebook теж не відстає від свого колеги. У 2014, коли бойовики Ісламської Держави відкрили вогонь проти протестувальників в одному із сирійських міст і один із користувачів завантажив фото цієї події, бо здогадувався, що його комп’ютер і телефон знищать, Facebook видалив ці фотографії.

Мережа також вилучала фото, що підтверджують етнічні чистки та тортури етнічної меншини рогінджа від рук уряду М'янми. Соціальні платформи пояснюють це тим, що контент був насильницьким і тривожним. Проте цими діями вони ставлять під загрозу судові переслідування за військові злочини, видаляючи, у більшості випадків, єдині докази. Наразі дописи в соцмережах усе частіше використовують як привід для судових процесів. Так, 2017 року Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт лівійського командира, частково спираючись на опубліковані у Facebook відео.

Самоцензурування соціальних мереж буває як виправданим, так і дискусійним, однак варто згадати й про те, що очевидна необхідність регулювання контенту в інтернеті підштовхує до дій не лише самі технологічні компанії, а й уряди держав. І часто така практика призводить до зловживань, особливо в авторитарних країнах.

Прибити желе до стіни

Ще 2000 року Білл Клінтон сказав легендарну фразу про те, що пробувати регулювати інтернет – це «ніби намагатися прибити желе до стіни». Утім, чимало урядів не полишають спроб зробити інтернет більш контрольованим. Так, 2018 року ФРН прийняла закон «Про захист мереж» (NetzDG), згідно з яким, соцмережам загрожує штраф до 50 мільйонів євро за відмову видалити «очевидно незаконний» контент, тобто такий, що порушує будь-який із майже двох десятків розділів Кримінального кодексу Німеччини. Ці розділи містять «публічне підбурювання до злочинів», «порушення приватного життя через фотографування», «наклеп», «державну зраду», «створення злочинних або терористичних організацій» та «поширення зображень насильства». Перший штраф від ФРН отримав Facebook у липні 2019 року. Рішення німецька сторона обґрунтувала недостатньою прозорістю соціальної мережі в боротьбі з риторикою ненависті.

Соціальні платформи також можуть бути оштрафовані Європейським Союзом, якщо не видаляють екстремістський контент протягом однієї години. Загальний регламент про захист даних (GDPR) – найсуворіший закон (як сам його називає ЄС) про конфіденційність та безпеку у світі. GDPR покладає такі зобов'язання на компанії по всьому світу, якщо вони збирають дані мешканців країн-членів ЄС. Цей закон передбачає штрафи для тих, хто порушує норми конфіденційності та безпеки, а вони сягають десятків мільйонів євро.

Це не весь список країн, які намагаються прибити желе до стіни, схожі закони також мають Росія, Іран, Китай, Австралія, Сінгапур, Таїланд, Британія тощо. Детальніше про особливості регулювання російського та китайського інтернету ми розповідали в матеріалах:

·       Цензура китайського інтернету: як це працює?

·       Суверенний інтернет: нова російська забавка чи прихована загроза?

Висновки

Реакція на регулювання соціальних мереж є доволі різною та неоднозначною. Сьогодні у світі стає все більше держав, які видають закони, що зобов’язують інтернет-платформи видаляли або якось позначали неприйнятний контент. Технологічні компанії також переконані, що, вдаючись до цензури, діють на благо суспільству, протидіють дезінформації, захищають демократію тощо. Думки самих користувачів теж, звичайно, різняться. На жаль, існує мало досліджень з цього приводу, однак, якщо звернутися до Pew Research Centre, то можна дізнатися: більшість американців вважають, що соцмережі втручаються в політику, коли видаляють пости політичного змісту. Натомість 54% дорослих американців погоджуються з діями платформ щодо вилучення політичної реклами й переконані, що публікації цього типу мають бути взагалі заборонені.

Технологічні компанії грають ключову роль у багатьох суспільно-політичних процесах. Зараз ми спостерігаємо за тим, що наше життя формується під впливом реклами, цензури, дописів на інтернет-платформах. Якби державне регулювання в цій сфері було посилено, це означало б і більшу відповідальність урядів. Однак рішення, яка інформація є правильною та об’єктивною, поки що в більшості випадків залишається за самими соцмережами. Марк Цукерберг зауважив: «Я не думаю, що приватні компанії повинні приймати занадто багато важливих рішень, які стосуються фундаментальних демократичних цінностей». Через те, що такі платформи, як Facebook, Twitter, Instagram чи YouTube постійно мають знаходити компроміси щодо соціальних цінностей і маневрувати між свободою слова й безпекою, між створенням відкритих систем і блокуванням даних і доступу, а також між своїми рішеннями й штрафами від країн чи союзів держав, чекати посилення їхньої «самоцензури» в найближчі роки не варто.

Проте це вже не стосуватиметься таких подій, як вибори. Поки весь світ слідкував за тим, хто обійме посаду президента США, Facebook повідомив, що найняв контент-оглядачів, які вільно володіють суахілі, амхарською, зулуською, сомалійською, оромо й хауса напередодні голосувань в африканських країнах. Це рішення, знову ж, керівництво Facebook обґрунтовує запобіганням втручання у вибори та підвищенням прозорості політичної реклами. Питання ж про те, де знаходиться межа між цензурою та регулюванням, залишається на порядку денному й у найближчі роки спричиняти ще більше гарячих дискусій, адже в інформаційному суспільстві боротьба за контроль над інформацією та її дистриб’юторами не припиняється ніколи.

Авторка – Анастасія Гаценко, експертка з інформаційної безпеки Аналітичного центру ADASTRA