Даркнет — таємна лазівка до демократії?

У часи, коли інтернет стає все менш вільним, поняття конфіденційності стирається, а низки країн впевнено наближаються до цифрового авторитаризму, для забезпечення своїх прав і свобод люди змушені занурюватись глибше, а саме — у даркнет.

У засобах масової інформації даркнет майже завжди зустрічається в негативному світлі. Ледве тиждень проходить без новин про злочинців, які використовували «темну» мережу в якості онлайн-ринку для практично будь-яких незаконних товарів і послуг, або платформи для різних злочинів. Однак технологія, що лежить в основі даркнету, відкриває багато позитивних можливостей, а злочинці становлять набагато меншу частину його користувачів, ніж прийнято вважати. Так який внесок даркнету в демократію й чому він необхідний у державах з обмеженим доступом до інтернету?

Що таке даркнет і які його позитивні сторони?

Даркнет — це мережа без цензури і стеження з усіма її перевагами й недоліками. Доступ до цієї мережі потребує встановлення спеціального прикладного програмного забезпечення, найпопулярнішим серед якого є браузер Tor, що дозволяє встановлювати анонімне мережеве з'єднання, захищене від прослуховування.

Специфіка даркнету полягає в тому, що на перших місцях у пошукових запитах його відвідувачів знаходяться неприємні і протизаконні речі: дитяча порнографія, наркотики, шахрайські схеми, хакерські сервіси й послуги, підроблені документи і зброя, терористичні організації. Але є в «темної» мережі й позитивні можливості: зберігати приватність особистого життя, забезпечувати свободу слова, купувати й обмінювати криптовалюту, проводити громадські й журналістські розслідування, збирати свідчення й знаходити інформаторів. Історії з Едвардом Сноуденом і витоками WikiLeaks навряд чи були б можливі без анонімних мереж.

Таким чином, неправильно було б розглядати всесвітню мережу з точки зору «хорошого» інтернету й «поганого» даркнету. Значення багаторівневого шифрування, що лежить в основі даркнету й надає можливість брати участь у «прихованому» онлайн-спілкуванні, важко переоцінити.

Вас може зацікавити: Проблема захисту дітей від небезпечного контенту в інтернеті: міжнародний досвід

З моменту виходу браузеру «Tor» у 2008 році, популярність даркнету серед активістської спільноти значно зросла. Частково цьому посприяв Фонд електронних кордонів, метою якого є захист прав людей, пов'язаних із появою нових технологій зв'язку. Ця некомерційна правозахисна організація частково фінансувала проєкт «Tor», який уможливлює використання даркнету, оскільки вважала його потужним інструментом демократії.

Джейкоб Епплбаум, відомий незалежний журналіст і спеціаліст із кібербезпеки, який тісно співпрацював з Едвардом Сноуденом і Джуліаном Ассанжем у рамках проєкту «WikiLeaks», був одним із розробників і ключових фігур проєкту «Tor». Він розглядає можливості цього прикладного програмного забезпечення як «протидію стеженню», оскільки для багатьох людей, які зазнають переслідувань або постійно знаходяться під пильним наглядом, даркнет є єдиним доступним способом для отримання повідомлень, спілкування й об'єднання сил.

Через даркнет інформатори, які хочуть зберегти анонімність для власної безпеки, можуть безпечно зв'язатися з журналістами чи організаціями й конфіденційно відправити необхідні матеріали. Цю перевагу даркнету використовує, зокрема, всесвітньовідома організація «WikiLeaks», яка публікує секретну інформацію, взяту з анонімних джерел.

Журналісти й блогери, у свою чергу, мають можливість проводити анонімні дослідження й обмінюватися повідомленнями, використовуючи «темну» мережу. Наприклад, ще на світанку популярності даркнету, влітку 2009 року 27-річний іранець, Німа Фатемі, тікав від поліції після того, як зробив фотографії протесту в Тегерані, факт існування якого старанно приховувався державними ЗМІ. Для поширення цих фотографій та інших матеріалів про репресії іранського уряду щодо дисидентів, Фатемі використовував даркнет, що допомагало йому продовжувати свою роботу анонімно й залишатися на свободі.

Цікаво знати: Чому зміни в Section 230 можуть стати початком нової епохи інтернету?

У країнах із обмеженим доступом до всесвітньої мережі даркнет дозволяє громадянам уникати цензури й підтримувати зв'язок із зовнішнім світом. На перспективність цього напряму використання «темної» мережі вказує також той факт, що світові медіагіганти Facebook, BBC, а також газета New York Times відкрили в даркнеті свої сторінки.

Даркнет відіграє особливу роль для дисидентів, що проживають в авторитарних державах, оскільки дає їм можливість бути політично активними і спілкуватися з однодумцями, не боячись того, що їх буде репресовано.

Таким чином, не дивлячись на те, що злочинці також використовують цю технологію, даркнет залишається вільним простором для багатьох речей, які є корисними для розвитку демократії.

Даркнет у країнах з обмеженим доступом до Інтернету

Для того, щоб зрозуміти, чому даркнет набирає популярність у державах, що рухаються до цифрового авторитаризму, і від чого залежатиме його подальша доля, варто розглянути приклади трьох абсолютно різних за рівнем розвитку економіки, політичною системою, культурою й ідеологією держав: Китаю, Ірану й Росії.

Згідно з дослідженнями Freedom House, інтернет у цих трьох державах не є вільним.

Рівень свободи Інтернету за рейтингом Freedom House (0 = найбільш вільний, 100 = найменш вільний)

Китай

У Китаї доступ до зовнішньої інформації жорстко регулюється державним проєктом «Великий китайський файрвол», який є складовою частиною більш масштабного проєкту, що був розроблений для забезпечення інформаційної безпеки КНР і має назву «Золотий щит». Обидва проєкти були запущені владою КНР у 1998 році, через чотири роки з моменту появи інтернету в Китаї. По суті, громадяни КНР мають вільний доступ лише до локалізованого або «національного» інтернету, у якому будь-які погляди, що суперечать ідеям Комуністичної партії Китаю, відстежуються й блокуються.

Перекриваючи доступ до всесвітньої мережі, уряд КНР створює свої аналоги популярних світових сайтів, соціальних мереж, месенджерів тощо, які напряму контролюються Управлінням кіберпростором Китаю. Зрозуміло, що ці аналоги є інструментами пропаганди й не забезпечують ані вільний доступ до інформації, ані свободу слова. Саме в пошуках цього китайці й занурюються в даркнет.

Читайте також: Цензура китайського інтернету: як це працює?

Варто зазначити, що лише дуже незначний відсоток усього населення Китаю заходить у даркнет. Багато користувачів, які використовують китайську мову в даркнеті, не є громадянами КНР. Вони є членами інших китайських громад по всьому світу (Гонконг, Тайвань тощо). Причинами цього є низка факторів, серед яких можна виділити наступні. По-перше, система пропаганди в Китаї є досить відточеною й дієвою, вона має значний вплив на мислення й погляди населення. Більшість громадян дійсно підтримують Комуністичну партію Китаю. По-друге, програмне забезпечення, що уможливлює доступ до даркнету, також блокується Великим китайським файрволом. Для того, щоб обійти це блокування, необхідно виконати певні маніпуляції, що для пересічної людини може виявитися занадто складним завданням. По-третє, у Китаї процвітає полювання на дисидентів: громадяни, звинувачені в інакодумстві, підлягають арешту. Враховуючи, що навіть даркнет не гарантує стовідсоткової анонімності, багато китайців просто не наважуються ризикувати.

Відносно різке збільшення користувачів даркнету в КНР відбулося на початку 2018 року й у середині 2019 року. У першому випадку можна зробити припущення, що цей стрибок активності пов'язаний із початком у січні 2018 року торговельної війни зі США. Загострення відносин зі Сполученими Штатами несе в собі загрозу економічної і, у випадку ескалації конфлікту, навіть геополітичної нестабільності в КНР, і тому є вагомою причиною для занепокоєння громадян Китаю. У другом випадку, підвищення активності в даркнеті, найімовірніше, пов'язано з протестами в Гонконзі, що набули масового характеру в червні цього року. Ці протести були спричинені введенням урядом Гонконгу законопроєкту про екстрадицію, який, на думку демонстрантів, підриває автономію регіону по відношенню до КНР, а також їхні громадянські свободи. Обидві події стали приводом для критики чинного режиму КНР й активізували діяльність його противників у даркнеті.

Детальніше про проблему: «Одна країна, одна система»: як Китай демонтує автономію Гонконгу

Майбутнє даркнету в Китаї залишається суперечливим питанням. Кількість китайських користувачів у «темній» мережі залишається відносно низькою, і наразі він не несе в собі повноцінної загрози Комуністичній партії Китаю. Однак, враховуючи той факт, що уряд КНР робить усе можливе для збереження режиму, можна передбачити, що заходи щодо обмеження доступу громадян Китаю до даркнету будуть ставати все більш жорсткими.

Іран

Ступінь обмеження доступу до всесвітньої мережі в Ірані наразі є не на багато нижчим, ніж у Китаї, однак спроби побудови цифрового авторитаризму є дещо непослідовними й хаотичними.

З моменту появи в Ірані кіберпростору, іранський уряд намагається його контролювати. Низка кольорових революцій у 2000-х роках, а також Зелений рух проти диктаторського режиму в Ірані у 2009 році ще раз продемонстрували небезпеку електронних комунікацій, спонукаючи радикальні партії Ісламської республіки забезпечувати більш суворий нагляд у всесвітній мережі.

Законодавча база, що регулює цензуру в інтернеті, почала з'являтися в Ірані лише у 2010 році. Роком пізніше іранським урядом було проголошено план запуску національного інтернету, який відповідав би ісламським цінностям, однак цей проєкт так і не був належним чином реалізований. Влада Ірану продовжує боротися з інакомисленням, блокуючи вебсторінки та інший контент в інтернеті: наразі в країні заблоковані майже всі західні соціальні мережі і служби новин. У більшості випадків блокування можна обійти шляхом використання VPN-сервісів, але їхня робота також характеризується нестабільністю й періодичними збоями.

Вам може сподобатися: Кібернетичний фронт американсько-іранського конфлікту: глобальні наслідки

Останніми роками рівень відвідування іранськими користувачами даркнету був помірним і стабільним, однак цього року відбувся надзвичайно різкий стрибок активності. Однією з можливих причин цього стрибка могли стати масові акції протесту, що розпочалися в Ірані у 2017 році. Припускають, що ці протести є наслідком несприятливої економічної політики, яку проводить уряд президента Ірану Хассана Рухані, але існує й інша думка, згідно з якою фактичними причинами заворушень у країні є незадоволення теократичним режимом і верховним лідером. У 2018-2019 до масових протестів приєднувалося ще більше невдоволених громадян, страйки продовжувалися в усій країні, їхній характер залишався дещо хаотичним, і все ж вони становили загрозу для чинного режиму.

Намагаючись стримувати протести, влада Ірану майже повністю перекрила вільний доступ до інтернету в деяких частинах країни, а також заблокувала месенджер Telegram, який був найпопулярнішим в Ірані. Таким чином, єдиною платформою для отримання доступу до заборонених цензурою матеріалів, а також для обміну інформацією, критики режиму й координації дій став даркнет.

Справедливо буде вважати, що популярність даркнету в Ірані залежатиме від двох основних факторів. Перший фактор — це рівень обмеження державними органами доступу до інтернету, а також рівень цензури в ньому. Наразі влада бореться з дисиденством шляхом масового блокування інтернет-ресурсів, соціальних мереж і програмного забезпечення. Однак, на відміну від Китаю, ця інформаційна політика є недостатньо дієвою.

Також читайте: Кіберпростір: нова арена міждержавного протистояння

Справа в тому, що в Ірані не було створено й популяризовано конкурентоспроможних державних аналогів світових соціальних мереж, вебресурсів тощо, які забезпечували б відповідні потреби громадян, тому єдиним шляхом забезпечення цих потреб є обхід блокування, зокрема використання «темної» мережі. Також варто враховувати те, що політичні й ідеологічні погляди населення Ірану значно різняться, і лише певна частина населення підтримує автократичний уряд Алі Хаменея. Таким чином, за умов обмеження свободи слова, саме даркнет виступатиме платформою для вираження поглядів, що не погоджуються з нявним устроєм.

Другим фактором виступає загальний рівень стабільності усередині держави, що забезпечується не лише належною внутрішньою, але й виваженою зовнішньою політикою держави. Зовнішня політика Ірану наразі є досить агресивною, а відносини з низкою провідних країн світу, зокрема із США, залишаються нестабільними. Передбачити, якого зовнішнього курсу дотримуватиметься Іран, і як це вплине на становище країни, поки що важко. Щодо внутрішньої політики чинного уряду Ірану, то вона виявилася провальною: економічні труднощі, корумпованість влади й порушення прав людини призвели до зниження рівня життя населення і його незадоволення чинним режимом. Якщо така політика продовжуватиметься, рівень підтримки чинного режиму стрімко знижуватиметься, а опозиційні сили набиратимуть сили. Протестний настрій у суспільстві неодмінно призведе до підвищення популярності даркнету.

Росія

Рівень свободи інтернету в Росії наразі є вищим, ніж у двох вищезгаданих державах (переважна більшість західних інтернет-ресурсів і соціальних мереж у Росії все ще залишаються загальнодоступними), однак з кожним роком вона стабільно опускається на декілька позицій у загальному рейтингу Freedom House.

Доступ до Інтернету в громадян Росії почав з'являтися у 2000-х роках, однак масове підключення до Всесвітньої павутини відбулося лише у 2010-х. На початковому етапі свого існування інтернет у Росії залишався практично вільним, на відміну від інших ЗМІ, які на той час уже перебували під офіційним або негласним контролем уряду.

Перші загальнодержавні правові заходи щодо цензури в Інтернеті були запроваджені російським урядом після протестів 2011 - 2013 років, що були спричинені фальсифікацією виборів і корупцією з боку влади. У рамках цих заходів у 2012 році було прийнято закон про інтернет, згідно з яким критеріями включення контенту до чорного списку були дитяча порнографія, заклики до самогубства й нелегальні препарати. Роком пізніше до цього закону були внесені поправки, які уможливили гнучку інтерпретацію й охоплення широкого спектру контенту.

Ця неоднозначність формулювання часто використовувалася правоохоронними органами і службами з нагляду для загального блокування публікацій, що критикують державну політику чи наголошують на проблемах життя в Росії. У рамках подальших заходів із впровадження цензури були прийняті закони, що жорстко обмежували свободу інтернету в Росії, зокрема, забороненими були визнані VPN-сервіси й інше програмне забезпечення, що надають доступ до сайтів, заблокованих Федеральною службою з нагляду у сфері зв'язку, інформаційних технологій і масових комунікацій (Роскомнадзором).

Детальніше про політику Росії щодо інтернету: Суверенний інтернет: нова російська забавка чи прихована загроза?

Популярність даркнету в Росії стабільно зростала впродовж останніх декількох років. За умов обмеження Роскомнадзором доступу до великої кількості інтернет-ресурсів і мобільних додатків, а також жорсткого контролю активності російських користувачів із боку влади, даркнет став своєрідним бастіоном свободи слова для небайдужих громадян.

У середині цього року відбулося різке збільшення кількості російських користувачів у даркнеті. Можна прослідкувати певний взаємозв'язок між цим стрибком активності росіян у даркнеті й подіями, що відбувалися в Росії у 2019 році: Московська міська виборча комісія відмовила незалежним опозиційним кандидатам у реєстрації для участі у виборах до Московської міської думи 2019 року. Такі дії чиновників спричинили обурення російських громадян й призвели до масових протестів, що стали наймасштабнішими в Росії з часів протестів 2011–2013 років. Не зважаючи на те, що за своїм характером протести були мирними, було затримано близько трьох тисяч осіб. Ці події викликали широкий резонанс серед населення й підвищили рівень недовіри до влади, що й відобразилося на статистиці використання даркнету в Росії.

Уряд Росії продовжує все сильніше обмежувати свободу інтернету в державі. Останніми роками показники стабільно зростали, і, імовірніше за все, ця тенденція зберігатиметься. Враховуючи той факт, що даркнет у Росії й так є досить популярним, зі зростанням рівня цензури в інтернеті кількість його користувачів збільшуватиметься. Також на популярність даркнету впливатиме внутрішня політика уряду. Але тут ситуація є неоднозначною. З однієї сторони, пропагандистська машина влади дає свої результати, що забезпечує досить високий рівень підтримки російським населенням чинної влади, незалежно від її діяльності. З іншої сторони, внутрішня політика російської влади далека від ідеальної, що, у свою чергу, призводить до незадоволення наявним ладом, особливо серед молоді. Оскільки даркнетом у Росії користується, у переважній більшості, саме молодь, у випадку підвищення рівня недовіри до влади, популярність «темної» мережі зростатиме.

Висновки

У своїх спробах утримати владу, уряди нерідко йдуть на радикальні заходи, що включають у себе системи заборон, блокувань і репресій. Іноді цих заходів буває достатньо: якщо заблокувати ресурс опозиційного діяча або медіа, то 90% (або навіть більше) користувачів без особливої потреби не будуть шукати способи отримати доступ до цього ресурсу. У цьому сенсі така державна політика є раціональною й дієвою. Інше питання, чи вирішує це проблему в цілому, чи лише відкладає на потім, створюючи потенціал загроз у майбутньому.

Нечисленні вмотивовані люди в будь-якому випадку знайдуть для себе можливість обходу обмежень. Хоч і невелика, але вірогідність того, що цим людям вдасться змінити усталений устрій, існує. І роль «темної» мережі в цій боротьбі за демократію є досить вагомою.

Даркнет ніким не контролюється у повною мірою, що робить його не лише основою для різноманітних злочинів, а й тією необхідною платформою, що забезпечує свободу слова і використовується в усьому світі журналістами, правозахисними організаціями, критиками режиму й репресованими меншинами. Таким чином, можна стверджувати, що в майбутньому даркнет розвиватиметься й ставатиме все більш популярним.

Авторка — Наталія Деркач, експертка з міжнародних комунікацій Аналітичного центру ADASTRA