«Одна країна, одна система»: як Китай демонтує автономію Гонконгу

11 листопада парламент КНР прийняв резолюцію, якою дозволив прокитайському уряду Гонконгу позбавляти мандата депутатів автономного району без рішення Верховного суду. Відразу ж 4 опозиційні до китайської влади законодавці були звільнені, а всі інші продемократичні парламентарі пішли у відставку на знак протесту. Ця подія стала своєрідною кульмінацією невтомних спроб Пекіна взяти під контроль поки ще автономний район. Про те, чому китайська влада атакує гонконзьку демократію та до чого може призвести згортання автономії району, – розповідаємо далі.

Витоки гонконзької автономії

Сучасний особливий адміністративний район Гонконг – історично китайська територія – у 1898-1997 роках перебував у складі британської колоніальної імперії. Нав’язаний Китаю договір передбачав оренду Гонконгу Британією на 99 років. Власне, китайська держава ніколи не визнавала юрисдикцію як Великої Британії над цією територією, так і Португалії над Макао, вважаючи договори про оренду китайських земель європейським державам несправедливими. У 1971 році Мао Цзедун звернувся до ООН із заявою, що Гонконг та Макао є законними китайськими територіями, після чого їх було вилучено зі списку колоній та розпочався процес повернення до складу КНР.

У 1984 році була підписана Спільна китайсько-британська декларація про передачу Гонконгу, відповідно до якої після повернення території до складу Китаю тут буде застосовуватися принцип «одна країна, дві системи»: упродовж перших 50 років зберігатиметься капіталістичний устрій в економіці та демократія в суспільно-політичному житті. У липні 1997 року Гонконг остаточно перейшов під юрисдикцію КНР після столітнього колоніального управління. Хоча він перебував під британською владою відносно недовго, цей період став критичним для розуміння подальших розбіжностей між Гонконгом та материковим Китаєм.

Прем’єр-міністри Британії Маргарет Тетчер і КНР Чжао Цзиян тиснуть руки після підписання угоди про передачу Гонконгу, 1984 рік. SCMP

Яким чином змінився Гонконг за роки управління Лондона? Тут була встановлена британська система освіти, розбудована інфраструктура (особливо після того, як місто проголосили порто-франко в 1910 році), запроваджена фінансова система за європейським зразком. Відмінності стали більш помітними після проголошення в 1949 році Китайської Народної Республіки на чолі з Мао Цзедуном. Якщо материковий Китай керувався й продовжує керуватися єдиною Комуністичною партією, британська політична традиція зробила можливим утворення в Гонконзі плюралізму ідеологій та політсил. Іншою вагомою відмінністю є планова економіка в КНР та ринкова в Гонконзі. Капіталістична система надала останньому значні переваги у вигляді швидкого економічного зростання, що особливо було помітно на фоні комуністичних експериментів Мао Цзедуна. Розвиток одного народу у двох різних системах призвів до того, що, як показує дослідження Гонконзького університету, у 2019 році 52,9% населення району вважали себе в першу чергу гонконжцями, а вже потім громадянами КНР.

«Одна країна, дві системи»

23 роки тому Британія передала Китаю заморську територію Гонконг за умови, що та перебуватиме у його складі за принципом «одна країна, дві системи», особливості якого чітко викладені в Основному законі Гонконгу 1990 року. Ця міні-конституція передбачає отримання особливим адміністративним районом високого ступеня автономії, надання йому права створювати власні органи законодавчої, виконавчої та судової влади, до яких можуть входити лише постійні мешканці Гонконгу. Центральний китайський уряд, однак, відповідає за зовнішню політику та питання, пов’язані з обороною. Водночас соціалістичні економічна та політична системи не мають розповсюджуватися на територію Гонконгу, а місцеві жителі користуються свободою слова, зібрань, совісті, релігійних переконань та іншими демократичними правами й свободами, мають власну валюту.

Утім, з бурхливим економічним розвитком Китаю та перетворенням його на одного зі світових лідерів, автономія району почала зазнавати обмежень. Насамперед це пов’язано із занепокоєнням Пекіна щодо подальшого зростання ліберальних настроїв у Гонконзі. На відміну від пересічних громадян КНР, гонконжці користуються свободою слова, зібрань, їм гарантується захист прав під час судових розслідувань, відсутнє тотальне спостереження за населенням через відеокамери з розпізнаванням облич, не існує типових китайських політичних таборів із системою «перевиховання».

Для комуністичної верхівки Китаю, котра прийшла до влади в 1949 р. не зовсім легітимним шляхом, важливо підтримувати високий рівень централізації держави й не допускати інакомислення для того, щоб уникнути потенційного сепаратизму в деяких регіонах країни, зокрема Сіньцзян-Уйгурському автономному районі та на території Тибету. Інша небезпека полягає в тому, що, з подальшим економічним розвитком країни (а за даними Світового банку, економіка Китаю в 2021 році зростатиме на 7,9%) збільшуватиметься чисельність і добробут середнього класу, котрий, імовірно, більш активно вимагатиме від уряду надання йому демократичних прав і свобод, а не лише базового забезпечення своїх потреб.

Дізнавайтеся більше: Велике китайське гето: як Сі Цзіньпін вирішує «уйгурське питання»?

Гонконжці пікетують будівлю уряду автономії, 2014 рік. EPA

Гонконг як осередок ліберальних цінностей, мешканці якого не підпадають під критерій «правильного» китайця, є для Пекіна джерелом незгоди з лінією партії. Але що більш важливо, з кожним роком з часу входження Гонконгу до КНР, його жителі дедалі більше вимагали поступок від центрального уряду, таких як надання їм універсального виборчого права, гарантованого мініконституцією, та незалежна перевірка правоохоронних органів. Побоювання центрального уряду КНР пов’язані не лише з існуванням у складі держави району з кардинально іншою політичною та економічною системами, а й з подальшим зростанням опозиційних настроїв у ньому, що в теорії можуть перекинутися на Тибет і Сінцзян, а також ускладнити можливість приєднання Тайваню. Занепокоєння Пекіна посилювалося відсутністю цензури в Гонконзі, що посприяло вільному поширенню опозиційних поглядів.

Варто згадати ще й те, що принцип «одна країна, дві системи» від початку був невигідним для КНР, а зі зростанням її могутності він став ще й певним символом приниження для Комуністичної партії, уособлюючи колоніальний вплив західного світу на китайську державу. На надання Гонконгу високого рівня автономії Пекін погодився лише для того, щоб в 1997 році повернути його під свою юрисдикцію, проте розбіжності центр-регіон завжди були актуальною проблемою для центрального уряду, а питання обмеження прав і свобод території було для нього лише питанням часу.

Автономія під ударом

Перший серйозний крок з метою придушення принципу двох систем Пекін здійснив у 2014 році, коли почав затверджувати список кандидатів на посаду голови адміністрації Гонконгу, що на практиці означало встановлення контролю центрального уряду над виборами в районі. Як наслідок, гонконжці вийшли на серію масових протестів проти обмеження демократії, що увійшла в історію як Революція парасольок. Мітингарі вимагали скасувати рішення Пекіна та надати жителям району загальне виборче право, котре ті повинні були здобути ще в 1997 році. Тоді протести були брутально розігнані.

Про особливості демократії на материковому Китаї читайте в матеріалі: Технологічна диктатура в умовах кризи: демократія під загрозою?

Наступна атака на гонконзьку автономію була здійснена вже руками про-китайського уряду району, який у квітні 2019 року запропонував зміни до Закону про екстрадицію, відповідно до яких за запитом центральної влади підозрюваних у вчиненні злочинів могли б відправляти для суду на материковий Китай. Законопроєкт спричинив масове обурення через побоювання, що з його допомогою Пекін зможе розправлятися із критиками режиму, які проживають на території району або втекли туди від переслідувань. Після його оприлюднення у червні 2019 року розпочалася хвиля масових протестів, котрі тривали до жовтня, поки уряд автономії на чолі з Головною виконавчою директоркою Керрі Лам, також представницею так званого «пропекінського табору», не відкликав законопроєкт.

Протести в Гонконзі проти змін до Закону про екстрадицію, червень 2019. CNN

Проте на цьому протести не зупинилися й час від часу відбуваються до сьогодні. Мітингувальники висувають вимоги щодо проведення розслідування жорстоких дій правоохоронних органів під час придушення протестів, звільнення усіх заарештованих і запровадження загального виборчого права.

Подальший наступ на демократію

Не припинилися демонстрації, не зникло й бажання Пекіна довести справу з демонтування автономії району до кінця. 30 червня 2020 року Національні народні збори КНР прийняли Закон «Про вдосконалення правової системи й правозастосувального механізму Гонконгу», що відомий як Закон про національну безпеку. Він передбачає кримінальну відповідальність для осіб, що вчиняють диверсії, тобто підривають політичну, економічну, фінансову систему КНР, вчиняють дії з повалення центральних органів влади, займаються терористичною діяльністю. Тепер фактично будь-хто, хто висловлюється проти комуністичного устрою та критикує центральну владу, може бути названий терористом і притягнутий до відповідальності. Щобільше, в Гонконзі вже відкрився спеціальний орган – Офіс з гарантування національної безпеки, – на якого покладені функції з виконання цього закону.

Наскільки критичним є прийняття Закону про нацбезпеку для гонконзької демократії? По-перше, ухвалення акту означає більш активне втручання Пекіна у справи району, оскільки це вже другий випадок з 2014 року, коли центральний уряд відкрито відкинув положення Основного закону Гонконгу, порушивши принцип «одна країна, дві системи». Відповідно до гонконзького законодавства, подібні питання знаходяться під цілковитою юрисдикцією особливого адміністративного району. Але більш важливо, що виникнення такого правового механізму означає автоматичне перетворення опозиційних до КНР громадських організацій у Гонконзі на терористичні й позбавляє населення права на висловлення незгоди.

Читайте також: Супермаркет пропаганди: КНР (частина перша)

На цьому обмеження не завершилися. У середу, 11 листопада, Постійний комітет Всекитайських зборів народних представників КНР прийняв резолюцію, що дозволяє гонконзькому уряду напряму позбавляти мандата депутатів, діяльність яких, на його думку, несе загрозу національній безпеці КНР. Якщо раніше подібні рішення про звільнення посадових осіб ухвалювалися лише через Верховний суд Гонконгу, то тепер його пропекінський уряд має право звільняти депутатів на свій розсуд. Найбільша загроза для ліберально налаштованих гонконзьких політиків полягає в тому, що поле для трактування рішення китайського парламенту є надто широким: загроза національній безпеці може проявлятися як у підтримці незалежності Гонконгу, невизнанні суверенітету КНР над територією, заклику до інших держав втрутитися у внутрішні справи адміністративного району та подібних діях, так і озвучення будь-якої риторики, що містить незгоду з рішеннями Пекіна щодо придушення автономії.

Продемократичні депутати оголошують про відставку, 11 листопада 2020. Asiatimes

Через кілька хвилин після прийняття резолюції було звільнено чотирьох посадовців, котрі виступали проти посилення впливу Пекіна: членів опозиційної до уряду Китаю Громадянської партії Елвіна Йонга, Денніса Квока, Квока Какі та члена ліберальної парламентської групи «Професійна спільнота» Кеннета Леунга.. Через кілька годин решта 15 продемократичних членів Законодавчої ради Гонконгу пішли у відставку, висловлюючи таким чином незгоду з діями уряду. Останні події означають втрату гонконжцями тих прав і свобод, якими вони користувалися на відміну від решти китайських громадян. Закон про національну безпеку Гонконгу призвів до мінімізації в районі свободи слова та права на мирні збори, а резолюція щодо позбавлення мандату депутатів, котрі є «загрозою» для китайської політичної та економічної системи, фактично ліквідувала незалежність від Пекіна законодавчої гілки влади в Гонконзі. Нагадаємо, що уряд особливого району вже знаходиться на службі в КНР.

Міжнародна реакція на кризу в Гонконзі

Попри початкову локальність протистояння між Пекіном та Гонконгом, воно мало наслідки й для світової політики. 14 жовтня цього року Сполучені Штати Америки прийняли Акт про автономію Гонконгу у відповідь на китайський Закон про національну безпеку. Конгрес таким чином засудив політику Керрі Лам як таку, що призвела до послаблення автономії Гонконгу, та звинуватив Китай у порушенні обіцянок, які він дав Гонконгу й усьому світу, підриві демократичних інститутів і наступі на права людини. Ще в серпні США запровадили санкції проти Керрі Лам та ще 10 гонконзьких посадовців, що причетні до розробки Закону про національну безпеку.

Вам варто знати: США і Китай: як коронавірус впливає на боротьбу за світове лідерство?

Окрім того, Закон про національну безпеку та ухвалення останньої резолюції є безпосереднім порушенням КНР обіцянок, даних Британії під час передання Гонконгу. Відповідно, реакція Лондона на дії Пекіна є вкрай негативною. Ще 20 липня британський уряд ухвалив рішення про припинення дії договору між Великою Британією та КНР про екстрадицію злочинців та відмовив китайській компанії Huawei у розбудові мережі інтернету 5G на своїй території. Скорочення автономії Гонконгу було негативно сприйняте і в Європейському Союзі, який обмежив експорт до Гонконгу будь-якого обладнання, що могло б використовуватися для придушення протестів.

Проте санкції проти китайських чиновників та відмову від деяких проєктів можна вважати радше символічним протестом західного світу, ніж реальними акціями, оскільки їхній вплив на політику Пекіна мізерний. Насправді, ніхто з тих акторів, які на словах засуджують дії КНР в Гонконзі, не готовий жертвувати відносинами з другою економікою світу через поки що автономний район.

Дорогою ціною

Разом з тим, справжньою платою за встановлення політичного контролю над автономією стануть економічні збитки Китаю через втрату Гонконгом статусу одного зі світових фінансових центрів. Для КНР особливий район є мостом між нею і західним капіталом: він посідає 4 місце у світі за рівнем отримання інвестицій та є важливим для Пекіна офшорним центром завдяки своїй розвинутій економічній системі й привабливості для інвесторів. У період 2010-2018 років Гонконг був місцем первинного розміщення 73% цінних паперів компаній КНР, у тому числі в оборонній сфері.

Найголовнішим же є те, що Гонконг не підпадає під санкції США в контексті торговельної війни з Китаєм. Тепер, у зв’язку з останніми подіями, Вашингтон пригрозив ліквідувати такий привілейований статус, чого і варто очікувати, якщо Пекін не скасує Закон про національну безпеку. Через наступ на гонконзьку демократію, протести та, відповідно, несприятливу для інвесторів ситуацію, Китай уже зазнав збитків: згідно з Доповіддю про світові інвестиції ЮНКТАД, у 2019 році Гонконг отримав на 34% менше інвестицій, аніж у 2018-му.

Більше того, придушення гонконзької автономії матиме довгострокові наслідки для стратегії Пекіна щодо Республіки Китай – частково визнаної держави на острові Тайвань, яку ось уже більш ніж півстоліття він намагається повернути під свій контроль. У 1980-х роках Ден Сяопін запропонував Тайваню увійти до складу материкового Китаю на основі того ж таки принципу «одна країна, дві системи», після чого всі дискусії щодо об’єднання точилися навколо цієї концепції. Тепер, після показового демонтажу автономії Гонконгу, діалог між Сі Цзіньпіном та Цай Інвень, президенткою Республіки Китай, буде заблокований, оскільки тайванці остаточно впевнилися, що ніякого збереження самостійності під керівництвом Пекіна не може бути.

Більше на цю тему: Тайванська проблема: чи можливе возз’єднання Китаю з Китаєм?

Що ж до Гонконгу, опитування Reuters показує, що практична підтримка населенням опозиційного руху дедалі слабшає: цей показник у серпні 2020 року був на 44% меншим, аніж минулого, що пов’язано насамперед зі змінами до законодавства, відповідно до яких опозиція до уряду та підтримка протестів відтепер вважається злочином. На жаль для Гонконгу, це означає, що на рівні мітингів й сьогоднішньої відсутності інституціоналізації протестного руху, його учасники не зможуть домогтися скасування останніх рішень.

З іншого боку, це ще не означає, що демократія в Гонконзі остаточно придушена. Продемократичні депутати сьогодні займають 90% місць в окружних радах Гонконгу, тож на локальному рівні певний час існуватиме протидія центру. Більше того, у 2021 році закінчується термін повноважень Керрі Лам, голови гонконзької адміністрації, і, у випадку обрання на цю посаду представника від Демократичної партії Гонконгу, опозиція Пекіну на рівні уряду району буде відновлена. Якщо ж цього не станеться, Гонконг ще певний час продовжуватиме користуватися автономними правами, передусім економічними й фінансовими, проте його законодавчі й виконавчі органи влади рано чи пізно будуть повністю поставлені під контроль Пекіна, а громадянські свободи будуть остаточно придушені.

Авторка – Олеся Мацькович, експертка зі Східної Азії Аналітичного центру ADASTRA