Технологічна диктатура в умовах кризи: демократія під загрозою?

Понад століття тому німецький філософ Фрідріх Ніцше написав про те, що Бог помер. Сьогодні ж світова спільнота ставить собі непросте запитання, чи померла демократія. Пандемія COVID-19 змінила наше життя. Справа не тільки в карантині чи суперечках про потребу носити медичну маску. Усі держави світу так чи інакше залучені до протидії поширенню коронавірусу. Тільки методи, якими вони послуговуються, – різні.

Успішний приклад китайської моделі боротьби з вірусом шляхом запровадження тотального карантину та нівелювання прав людини на початку епідемії породив багато суперечок у західних демократіях щодо доцільності таких дій та порівняння їх із диктатурою. Проте, якщо раніше «соціалізм із китайською специфікою» критикувався, зараз його методи тією чи іншою мірою взяли на озброєння більшість європейських держав.

У цій дискусії особливе місце посідають технології, які деякі країни почали використовувати для відстеження громадян із метою зупинити поширення вірусу. Вигаданий Оруеллом світ, у якому Великий Брат слідкує за кожним вашим кроком, здається, стає реальністю для широкого загалу. Чи можна виправдати такі заходи благими намірами викорінення вірусу? Відповідь шукатимемо в цій статті.

Оксамитова рукавичка

Задля контролю над громадянами Китаю раніше, при Мао Цзедуні, доводилося використовувати систему «дан-ань», що перекладається як «запис/архів». У кожній теці зберігалася особиста справа громадянина: фото, фізичні характеристики, трудова книжка, характеристики від начальників і товаришів, звіти про успішність та вчинення правопорушень тощо. Більшість записів і досі зберігаються в місцевих архівних бюро, деякі з яких знаходяться в Державному архівному управлінні КНР й охороняються на національному рівні.

Міністерство державної безпеки Східної Німеччини, більше відоме як Штазі, мало девіз «неважливої інформації не існує» та успішно втілювало його в життя. Робоча сила й ресурси дозволили йому просочитися в суспільство й стежити практично за кожним аспектом життя громадян НДР. Тисячі агентів працювали, щоб прослуховувати телефони, проникати в підпільні політичні рухи й повідомляти про особисті та сімейні стосунки громадян. Не менш зразковим прикладом є діяльність Комітету державної безпеки СРСР. Одним з основних завдань КДБ було забезпечення Центрального комітету КПРС та вищих органів державної влади й управління особистою інформацією «гомо совєтікус». Особливо це стосувалося проявів націоналізму, інакомислення та антирадянської діяльності.

Вас може зацікавити: Рятівне коло для Меркель: як пандемія допомогла відновити довіру до канцлерки ФРН

Здавалося б, падіння Берлінської стіни чи розпад СРСР мали б стати доказами того, що поліційна держава є нежиттєздатною, ознаменувавши перемогу демократії. Проте новітні технології стали своєрідною «оксамитовою рукавичкою» для диктатур. Цей вираз в англійській мові означає м'яке, але ефективне переконання. Рукавичка – це рука, яка маніпулює результатом або впливає на нього; оксамит – це символ тонкості й спритності такого впливу. Нові технології полегшують роботу служб безпеки в різних країнах. Подібні цифрові інструменти дозволяють авторитарним режимам створювати ширшу мережу, ніж методи, що залежать від людини. Стало значно легше читати текстові повідомлення громадян, відстежувати їхні дописи в соціальних мережах і слідкувати за переміщеннями. Щойно люди розуміють, що відбувається, найчастіше вони змінюють свою поведінку, а режиму не доводиться вдаватися до фізичних репресій.

Тактика червоного дракона

Сьогодні КНР використовує такі технології, як Інтернет, включно з соціальними мережами, для протидії пандемії COVID-19, що спонукає інші держави наслідувати її приклад. Як це працює й чого можна досягти таким способом?

31 грудня 2019 року влада КНР повідомила китайському відділенню Всесвітньої організації охорони здоров'я про таємничий випадок пневмонії в Ухані. Уже 20 січня 2020 року китайська щоденна газета People’s Daily, що є офіційним рупором Комуністичної партії КНР, написала про початок епідемії. Протягом кількох днів Ухань та декілька сусідніх міст закрили задля стримування передачі вірусу. Китай швидко взяв під контроль цю ситуацію. Для припинення поширення COVID-19 Пекін поклався на свою систему контролю над населенням: внутрішні паспорти з прописками, систему соціальних кредитів та найщільнішу у світі систему відеоспостереження.

Вам варто знати: Цензура китайського інтернету: як це працює?

Кодекс охорони здоров'я Alipay, як його називають офіційні ЗМІ в Китаї, уперше був запроваджений у місті Ханчжоу, а зараз ним користується вся країна. Це програмне забезпечення для смартфонів, що вирішує, чи може людина відвідувати магазини, користуватися транспортом, спілкуватися з іншими, чи потребує самоізоляції та лікування. Людям присвоюється QR-код разом з кольоровим ранжуванням: зелений означає, що користувач може подорожувати, коли жовтий або червоний свідчить про те, що людина має самоізолюватися. Код частково ґрунтується на відповідях громадян на анкету в додатку й на тому, чи перебував користувач у місцях спалаху вірусу. Проте викликає занепокоєння те, що в багатьох червоний колір не змінюється навіть через 2 тижні самоізоляції та за відсутності симптомів.

Додаток також викликає тривогу з точки зору конфіденційності. Він надсилає місцеперебування та особисту інформацію користувачів до поліції, як тільки вони починають його використовувати. Утім, на офіційному обліковому записі додатка в соціальних мережах була розміщена заява про те, що поліція стала ключовим партнером у розробці цього програмного забезпечення. Такий обмін персональними даними з владою ще більше розмиває й без того тонку грань, що відокремлює китайські IT-компанії від Комуністичної партії. Вони часто обмінюються інформацією з владою КНР, але цей процес зазвичай є не настільки прямим.

Щоправда, медицина в поєднанні з цифровим контролем забезпечила Китаю перше місце у світі за кількістю громадян, які вилікувалися від коронавірусу. Також це дозволило переміститися з першого місця за кількістю хворих на п’яте та частково зняти карантинні обмеження в країні.

Приватність VS здоров’я

Росія теж не відстає за Китаєм. Москва вирішила використовувати загальноміське розпізнавання осіб у режимі реального часу для виявлення порушників карантину. Для ефективної роботи воно повинно вмикати міські відеокамери з системою розпізнавання осіб і геолокацію зі смартфонів. Протягом минулого року жителі столиці вже відчули на собі арешти й несправний зв'язок, пов'язані з протестами проти ізоляції рунету, так що, здається, ця нова система буде використовуватися й після завершення карантину. Хоча завжди можна просто заборонити вживання слова «коронавірус», як це зробив Туркменістан.

«Місто майбутнього» також використовує методи, подібні до китайських. Сінгапур моніторить кожен випадок захворювання та відстежує його походження. Відповідно до карти, яку створив Університет Джона Гопкінса задля відстеження поширення COVID-19, у державі зафіксовано 1481 хворого й 6 померлих, хоча велика кількість китайців перебували в країні під час святкування їх Нового року.

Читайте також: Відголоски пандемії: чи справді найважчі часи для світової економіки ще попереду?

Місто-держава насправді докладає багато зусиль до комунікації та відстеження. У Сінгапурі створили сайт для громадян, де описаний кожен пацієнт. Їм привласнені номери, також можна знайти інформацію про те, де вони живуть, працюють, як, куди й коли їхали, де їли тощо. Влада пояснює, що ця інформація доступна на випадок, якщо лікарі не встигли зв’язатися з вами, а ви знаходилися в одному й тому самому місці з людиною, у якої виявили коронавірус. Такий контроль може запобігти захворюванню й навіть допомагати сусідам. Так, Сінгапур надіслав 30 000 тестів, 5 ампліфікаторів і 1050 наборів засобів індивідуального захисту до Індонезії.

Південна Корея використовує не такі серйозні методи, як Китай чи Сінгапур, проте також створила додаток для запобігання поширенню COVID-19. Його розробило Міністерство внутрішніх справ та оборони, щоб за допомогою GPS мати змогу відстежувати місцеперебування тих, кому було наказано не покидати домівку. Особи, які перебувають у закритому режимі, знаходяться під наглядом службовця місцевого самоврядування, який двічі на день телефонує, щоб відстежувати розвиток будь-яких симптомів. Додаток має допомогти більш оперативно повідомляти про свої симптоми. Якщо люди, які знаходяться на самоізоляції, виходять за межі своєї визначеної карантинної зони, буде надсилатися попередження як їм, так і службовцю, відповідальному за них. Хоча влада намагається не створювати атмосферу соціального страху, уже є випадки витоку інформації про пацієнтів і тих, хто знаходиться на самоізоляції.

Подібні методи показують, що мають право на життя й приносять непогані результати. Проте варто пам’ятати, що війна ще не виграна.

Щоправда, шляхом, відмінним як від європейського, так і від китайського, пішов Тайвань. Здається, офіційний Тайбей своїм прикладом показує, що «золота середина» таки існує. Модель розповсюдження COVID-19, створена Університетом Джона Гопкінса в січні, показала, що Тайвань мав найбільше шансів стати другою після КНР країною за кількістю заражених. Цей висновок зробили через тісні зв'язки Тайваню з материковим Китаєм: там живуть 40 0000 тайванців і щотижня відбувалися тисячі рейсів через протоку. Зараз у країні всього лиш 379 хворих на коронавірус. 27 січня агентство з міграції та служба охорони здоров’я об’єднали дані про всі подорожі за останніх 14 днів з даними з медичних карток громадян. Це дозволило визначити осіб із підвищеним ризиком перенесення інфекції. 

Цікаво знати: Чи стане коронавірус кінцем глобалізації?

Тайвань також кинув усі сили на боротьбу з дезінформацією з приводу пандемії. Окрім щоденних брифінгів для преси, що проводяться міністром охорони здоров'я й та соціального забезпечення, віцепрезидент Тайваню, видатний епідеміолог, регулярно дає публічні оголошення. У них ідеться про те, коли і де носити маску, про важливість миття рук тощо. Тайванські центри контролю за захворюванням (CECC) розробили плани з надання допомоги школам, підприємствам і звільненим працівникам.

Фонд громадської думки Тайваню провів опитування щодо дій проти розповсюдження коронавірусу. Так, міністр охорони здоров'я та соціального забезпечення отримав рейтинг схвалення понад 80%, а президент і прем'єр-міністр отримали загальний рейтинг близький до 70%.

Слизька доріжка

Пандемія COVID-19 вже вплинула й продовжує впливати на весь світ. Потенційною спокусою для чималої кількості країн у посткоронавірусний період може стати захоплення діями Китаю та його політикою на тлі успішної боротьби з вірусом. Хоча за останні роки кількість диктатур не збільшилася, але тенденція все ж таки існує. Якщо звернутися до Freedom House, то можна прослідкувати, що за період з 2013 року по 2019 сім держав змінили свої статуси з «вільних» на «частково вільних». Це Домініканська Республіка, Угорщина, Індонезія, Лесото, Чорногорія, Сербія та Сьєрра-Леоне.

Дізнавайтеся більше: Від протестів до коронакризи: чим сьогодні живе Сербія

Нові технології є небезпечними для слабких демократій. Багато з цифрових інструментів є дуалістичними: технології можуть підвищити ефективність уряду й допомогти впоратися з такими викликами, як пандемія COVID-19, злочинність і тероризм. Проте, незалежно від намірів, з якими влада спочатку користується такими технологіями, вона може використати їх проти політичних супротивників. Технологічні інновації полегшують людське життя, але також сприяють виникненню цифрових диктатур. За таких умов демократія звужується, а не розширюється.

Звісно, «демократія – найгірша форма правління, якщо не брати до уваги всіх інших».

Нагальним є питання про те, де знаходиться межа виправдання щодо втручання держави в права людини. Наприклад, якщо звернутися до Європейської конвенції з прав людини, то можна побачити, що статті 8, 9, 10, 11 не засуджують обмеження прав людини, коли це є необхідним у демократичному суспільстві для захисту здоров’я. ВООЗ визнала поширення коронавірусної хвороби пандемією, тобто вона є дійсно суспільно небезпечним явищем і становить загрозу здоров’ю та життю людей.

Здавалося б, на війні всі засоби хороші, але насправді вони викликають багато запитань щодо своєї адекватності. Наскільки є виправданим надання поліції повноваження заарештовувати людей із підозрою на коронавірус у Сполученому Королівстві? Чи  дійсно без надання фактично необмежених повноважень на невизначений термін Віктору Орбану Угорщина не впорається із загрозою COVID-19? Один з головних принципів медицини говорить: «Не зашкодь». Коли, як не під час пандемії, дослухатися до цієї поради?

Авторка – Анастасія Гаценко, експертка з інформаційної безпеки та НАТО Аналітичного центру ADASTRA