PER ASPERA – AD ASTRA

I THINK TANK


PER ASPERA – AD ASTRA

I THINK TANK


Чи стане коронавірус кінцем глобалізації?

Чи стане коронавірус кінцем глобалізації?

Пандемія Covid-19 чітко дала нам зрозуміти, наскільки економічно й соціально взаємопов'язаним є наш світ. Очевидно, що такому швидкому поширенню цього надзвичайно заразного захворювання посприяв, між іншим, процес глобалізації, який призвів до безпрецедентно високого рівня взаємодії та мобільності людей.

У той час як по всьому світу докладають величезних зусиль для розв’язання медичних та економічних проблем, спричинених коронавірусом, доля глобалізації опинилася під сумнівом. Ця криза висвітлила зворотній бік глибокої міжнародної інтеграції, роздуваючи страх перед іноземцями та надаючи легітимності національним урядам для обмеження міжнародної торгівлі й потоків людей. Що виявилося не так з глобалізацією, якою ми її знаємо, і чи стане спричинена Covid-19 криза переломним моментом для подальшої міжнародної інтеграції?

Що таке глобалізація і як її виміряти?

Глобалізація – це процес всесвітньої економічної, політичної і культурної інтеграції та уніфікації. Основними наслідками цього процесу є розподіл праці, міграція капіталу, людських та виробничих ресурсів у масштабах усієї планети капіталу, стандартизація законодавства, економічних та технічних процесів, а також зближення культур різних країн. Це об’єктивний процес, що носить системний характер, тобто охоплює всі сфери життя суспільства. У результаті глобалізації світ стає більш зв’язаним і взаємозалежним від його суб’єктів.

Як правило, процес міжнародної інтеграції вимірюється за допомогою Індексу рівня глобалізації країн світу (KOF Index of Globalization), що був розроблений Швейцарським економічним інститутом (KOF Swiss Economic Institute). До Індексу глобалізації за версією KOF входять економічний, соціальний і політичний аспекти глобалізації.

Економічна інтеграція вимірюється фактичними потоками торгівлі, прямих і портфельних іноземних інвестицій, а також обмеженнями, що застосовуються до цих потоків.

Соціальна глобалізація виражається в поширенні ідей, інформації, цінностей і поглядів. Вона оцінюється за допомогою особистих контактів (міжнародний телефонний трафік, міжнародні перекази й листи, туризм), інформаційними потоками (доступ до Інтернету й телебачення) і культурною близькістю (кількість ресторанів McDonald's, магазинів Ikea, інтернаціоналізація традицій).

Політична інтеграція характеризується ступенем політичної співпраці. Вона вимірюється кількістю посольств, членством у міжнародних організаціях, участю в місіях Ради Безпеки ООН та кількістю підписаних міжнародних договорів.

Інтеграція врятує світ

Безумовно, найбільший вплив глобалізація має саме на економіку. З 1950 року економічна глобалізація призвела до трансформації світової економіки, що значно посприяло підвищенню рівня життя в усьому світі. Процес цей, однак, виявився досить неоднорідним, через що деякі країни й окремі виробники зазнали збитків.

Глобалізація поширилася на великий спектр економічних процесів – від  торгівлі товарами й послугами до міжнародної міграції робочої сили – і віднедавна охоплює ще й фінанси. Все це передбачає міжнародну угоду (у випадку торгівлі) або загальну згоду про те, що зменшення бар'єрів для імміграції та глобальних інвестицій принесе користь усім. Основою для підтримки глобалізації була тверда віра в те, що міжнародне економічне співробітництво зменшить ймовірність нового масштабного конфлікту після жахливої та руйнівної Другої світової війни. А США, провідна держава у сфері економіки, розглядали початок світової економіки як ключ до економічного зростання, яке протидіятиме привабливості комунізму.

Економічне відродження Європи в 1950-х і 1960-х роках супроводжувалося економічним дивом Японії та початком відродження економіки Південної Кореї. Завдяки такому різкому економічному підйому рівень життя міських жителів цих країн підвищився до майже західного рівня.  У 1970-х роках багато країн почали активно інтегруватися у світову економіку, розробляючи політику вільної торгівлі, що значно прискорило явище глобалізації і суттєво посприяло збільшенню взаємодії між різними регіонами світу.

Водночас процес глобалізації почав змінювати сферу фінансів. З 1980-х років світ фінансів, керований неоліберальною політикою, поступово відкривався. Багато держав, зокрема США під керівництвом Рональда Рейгана і Великобританія на чолі з Маргарет Тетчер, запровадили знамениту фінансову політику, суть якої полягає в спрощенні фінансового регулювання, усуненні посередників і подоланні бар'єрів між світовими фінансовими центрами. Таким чином, фінансова глобалізація сприяла піднесенню світового фінансового ринку, на якому контракти та обмін капіталу значно примножилися.

З 2000 року політичний імпульс до поглиблення глобальної інтеграції дещо сповільнився, оскільки зросли побоювання щодо її впливу на нерівність. Глобальні торгові переговори, розпочаті в 1999 році, провалилися, тоді як протидія міграції відіграла ключову роль у підйомі правих популістських партій у Європі та Америці. Втрати і вигоди фінансової глобалізації стали очевидними після фінансової кризи 2008 року.

Хоча темпи глобалізації дещо сповільнилися, а її політична підтримка послабла, міжнародна інтеграція продовжує давати плоди. Проти 2000 року вартість світового товарного експорту збільшилася втричі  й станом на 2018 рік становила близько $19,5 трлн. За останні 25 років кількість людей, які перебувають за межею бідності, скоротилася на 1 мільярд, насамперед у Китаї та Індії.

Наразі наш світ є економічно й фінансово взаємопов'язаним, як ніколи до цього. Для американських фермерів і виробників автомобілів Китай є найбільшим ринком збуту їхньої продукції. Роль Великобританії як глобального фінансового центру є основою її економіки. Країни, що розвиваються, такі як Бангладеш і В'єтнам, усе більше залежать від експорту одягу. Грошові перекази мігрантів є життєво важливими для економіки багатьох бідних країн, від Філіппін до Непалу й Центральної Америки. Різке уповільнення темпів зростання у двох найбільших економічних зонах світу – США і ЄС – позначиться на всій світовій економіці і, ймовірно, матиме найбільший вплив на бідні країни.

З економічною та фінансовою глобалізацією розвивалася соціальна й культурна. Дійсно, більші обсяги економічних і фінансових потоків супроводжувалися збільшенням транскордонних переміщень людей, таких як міграція чи туризм. А швидкий розвиток цифрових технологій значно спростив процес комунікації, дозволяючи людям спілкуватися без кордонів. Унаслідок глобалізації полегшився доступ до освіти, мистецтва й розваг. Міжнародна інтеграція надала можливість здобувати освіту майже в будь-якій країні світу за вибором, а отриманий за підсумком навчання документ вважатиметься чинним на території всіх країн, що входять до цього освітнього простору. Книги, фільми й музика стали миттєво доступними в усьому світі завдяки всесвітній мережі.

Також глобалізація посприяла розвитку культурних обмінів, суть яких полягає в тому, що різні традиції і звички, що є характерними лише для певних громад, поширюються на інші. Можна навести такі приклади, як Чорна п’ятниця в США, Бразильський карнавал або Індійський фестиваль кольорів. Ці явища виникали відповідно до місцевих традицій чи вірувань їхніх країн, але після того, як весь світ про них дізнався, вони поступово стали загальними традиціями і в інших країнах, роблячи їхню культуру більш різноманітною та привабливою.

У сучасному світі важливу роль відіграє політична глобалізація. В умовах міжнародної інтеграції політика здійснюється не лише на національному рівні, але й на наддержавному. Це відбувається за допомогою механізмів політичної інтеграції, таких як Європейський Союз, через такі міжурядові організації, як, наприклад, Міжнародний валютний фонд, Світовий банк і Світова організація торгівлі, а також за допомогою міжнародних громадських організацій, таких як Amnesty International, Human Rights Watch, і глобальних громадських рухів, як, наприклад, «Люди за етичне ставлення до тварин» .

Крім того, політична глобалізація сприяє підтриманню миру, укладанню міжнародних угод і розв’язанню конфліктів між країнами. Прикладом може слугувати суперечка між Сінгапуром і Малайзією щодо спірного острова Педра-Бланка, яку була розв’язано Міжнародним судом ООН. Отже, третя й нейтральна сторона допомогла усунути проблему, зменшуючи ризик загострення суперечки, який мав би місце, якби дві країни розв’язували питання між собою.

Здавалося, глобалізація підкорила світ. Але що пішло не так?

Глобалізація – під загрозою?

Безумовно, пандемія Covid-19 є серйозним ударом для міжнародної системи. На тлі того, як країна за країною закриває свої кордони через поширення коронавірусу, шквал коментаторів з усього політичного спектру стверджує, що цей спалах переверне наше уявлення про транскордонні потоки людей і товарів і залишить після себе помітно інший світ. Серед цього шквалу досить часто трапляється думка, що пандемія покладе край глобалізації. Однак, хоч її темпи і можуть знизитися, скидати її з рахунків ще зарано, про що говоримо далі.

Твердження про те, що через пандемію коронавірусу глобалізації настане кінець, засноване на трьох аргументах, жоден з яких не витримує критики.

Перший аргумент на користь майбутньої кончини глобалізації полягає в тому, що міжнародна система вже напружена майже до зламу. Ще до початку пандемії глобалізація зіштовхнулася зі зростаючою хвилею популізму, спричиненою економічним невдоволенням у Європі, США, Латинській Америці та інших країнах. Більше того, пандемія виникла в період посиленої міждержавної стратегічної конкуренції і торговельних воєн, що підірвало довіру, яка є основою глобалізації. У цьому сенсі пандемія є лише останнім і, ймовірно, остаточним ударом.

Однак варто пам’ятати, що глобалізація витримувала інші серйозні кризи в минулому, а невдоволення тенденцією до міжнародної інтеграції завжди існувало. Глобалізація зберігалася, незважаючи на дві світові війни, холодну війну і, останнім часом, глобальну війну з тероризмом. Процес глобалізації не зупинили минулі  епідемії та пандемії: іспанський грип у 1918 році, тяжкий гострий респіраторний синдром у 2003 році, H1N1 у 2009 і 2010 роках, а також нещодавній спалах Еболи.

Негативне ставлення до глобалізації також не є новим явищем. Процес міжнародної інтеграції десятиліттями викликав масові протести, але все ще зберігається. Навіть останні невдачі глобалізації, такі як, наприклад, тяжкий  вихід Великобританії з Європейського Союзу, який розтягнувся на три з половиною роки й коштував двом прем'єр-міністрам їх посади ще до того, як вихід було здійснено, мабуть, підкреслює те, наскільки в міжнародній системі все взаємопов’язане і як непросто її змінити чи зламати.

Другий, більш прямий аргумент на користь того, чому завершиться епоха глобалізації, полягає в тому, що цей феномен посприяв швидкому поширенню вірусу, що призвело до пандемії. Той факт, що вірус міг початися в Китаї, а потім порівняно швидко поширитися по всьому світу, пояснюється легкістю міжнародних подорожей і, на більш глибокому рівні, глобалізацією. Дійсно, встановлення бар'єрів для переміщень і розрив мережі міжнародних виробничо-збутових ланцюжків стали головною відповіддю держав на кризу.

Однак віруси є частиною природного світу. Пандемії існували задовго до нинішньої епохи глобалізації і, ймовірно, триватимуть ще довго. Подібно до того, як терористичні атаки 11 вересня змусили переглянути систему безпеки в аеропортах майже два десятиліття тому, можна легко уявити, як криза, спричинена пандемією Covid-19, призведе до впровадження у майбутньому практики перевірки стану здоров’я у пунктах в'їзду до країн.

Століття тому Сполучені Штати перевіряли іммігрантів, які прибували на острів Елліс, з огляду на можливі проблеми зі здоров’ям. Ще до нинішньої пандемії відвідувачі, що прибували до країн Азії, Близького Сходу та інших країн, могли очікувати, що їм виміряють температуру, перш ніж вони потраплять до країни. У жодному з цих випадків такі заходи не означали припинення міжнародних поїздок; вони лише дещо ускладнили процедуру перевірки.

Третім і, мабуть, найважливішим аргументом проти процвітання глобалізації є вражаючий провал міжнародного співробітництва в умовах кризи. США, Китай, Росія та інші країни швидко перейшли до висловлення взаємних докорів щодо того, хто винен у пандемії. Медична допомога – навіть у рамках наднаціональних утворень, таких як Європейський Союз, – виявилася неефективною, оскільки кожна країна зосередилася на безпеці власного населення. Деякі держави навіть намагалися обмежити евакуаційні рейси.

Рада Безпеки ООН також не продемонструвала злагодженої роботи з протидії найбільшій за останнє століття глобальній кризі в галузі охорони здоров'я, сперечаючись замість цього через доречність онлайн-роботи Ради, відбиваючи пропозиції щодо організації реакції на пандемію та значним чином ігноруючи звернення Генерального секретаря ООН про необхідність глобального припинення вогню.

Ці невдачі є очевидними і, без сумніву, призведуть до змін. Після пандемії держави зможуть активніше управляти сферою охорони здоров’я, щоб забезпечити на національному рівні здатність виробляти у випадку криз такі критично важливі засоби, як маски, апарати штучної вентиляції легень і ліки, що відпускаються за рецептом. Однак багато країн, включаючи Сполучені Штати, вже застосовують подібний практичний підхід до нагляду за своїми оборонно-промисловими базами, тому такі зміни у сфері охорони здоров’я, якщо вони відбудуться, навряд чи стануть новим підходом, так само як і не стануть смертельним ударом для глобалізації взагалі.

То глобалізація витримає кризу?

Імовірніше за все, пандемія коронавірусу ознаменує не кінець епохи глобалізації, а її трансформацію.

По-перше, економіка може стати менш залежною від окремих факторів ризику і менш залежною від Китаю. Підприємства будуть змушені диверсифікувати свої глобальні промислово-збутові ланцюжки. Ці ланцюжки були сформовані для досягнення максимальної ефективності й прибутку, але виявилися крихкими. І хоча саме точна синхронізація виробництва може бути оптимальним способом виробництва дуже складного виробу, такого як автомобіль, зараз проявилися недоліки системи, яка вимагає, щоб усі її елементи працювали як годинниковий механізм. Власне кажучи, це не недолік глобалізації як такої, а наслідок того, що компанії стають залежними від єдиних джерел поставок.

Можна передбачити, що компанії як самостійно, так і за вказівкою своїх урядів диверсифікують джерела постачання ключових виробничих ресурсів і почнуть процес переходу на внутрішнє або регіональне виробництво для захисту від перебоїв у роботі конкретного виробника, географічного регіону або змін у торговій політиці. Наразі це цілком можливо завдяки досягненням у сфері автоматизації виробництва і технологій. Такі дії призведуть до нарощування надмірності і, можливо, навіть відходу від практики зберігання майже нульових запасів. Витрати підприємств, безумовно, зростуть, але у світі після пандемії Сovid-19 побоювання щодо крихкості ланцюгів постачання переважуватимуть  проблему збільшення витрат.

По-друге, економічна інтеграція не зникне, вона буде продовжувати зміщуватися з глобального на регіональний і двосторонній рівні. Після Уругвайського раунду 1993 року глобальні багатосторонні торговельні переговори нікуди не просунулися. Замість цього Європейський Союз уклав окремі торговельні угоди з Південною Кореєю і Японією. Африканські країни працюють над створенням загальноконтинентальної торговельної зони. Навіть китайська ініціатива "Пояс і шлях" створює регіональні й двосторонні зв'язки, а не глобальні.

Очевидно, що після зняття необхідних обмежень, що запобігають поширенню коронавірусу, країни поступово повертатимуться до міжнародної співпраці, щоб протидіяти глобальній економічній рецесії, спричиненій пандемією. Характер наступного етапу глобалізації й точні контури більш селективної моделі транскордонної взаємодії та взаємозалежності після пандемії стануть головними питаннями, на тлі яких відбуватимуться найважливіші політичні дебати найближчих років.

Основна причина, чому глобалізація буде зберігатися – можливо, у дещо модифікованій формі – полягає в тому, що основні рушії цієї тенденції залишаються недоторканими. Країнам усе ще потрібні товари й послуги одна одної, так само, як і впродовж минулих тисячоліть. У деяких держав залишиться потреба в природних ресурсах; інші потребуватимуть дешевої робочої сили; деяким же необхідний буде доступ до людей з певними талантами, навичками й капіталом, які проживають за межами їхніх національних кордонів. Країни будуть змушені торгувати одна з одною так само, як вони це робили протягом більшої частини відомої нам історії.

Ба більше, особисті взаємозв'язки між різними частинами світу, що сформувалися за останні кілька десятиліть глобалізації, не можуть бути так легко зруйновані. У кожній країні багато хто має друзів і членів родини, які проживають за кордоном. Люди все ще хотітимуть подорожувати й відкривати для себе визначні пам'ятки інших країн. Погляди й спосіб життя людей все ще формуватимуться під впливом глобальних культурних і споживчих тенденцій.

Спалах коронавірусу не торкнувся досягнень в галузі телекомунікацій, що поширюють інформацію по всьому світу все швидше. Насправді перехід до все більш мережевої організації світу може навіть прискоритися внаслідок раптового збільшення обсягів дистанційної роботи.

Так само не зменшилося значення потоків капіталу. Широка науково-дослідна робота Банку міжнародних розрахунків показує вплив різких перепадів курсу долара на міжнародне кредитування та інвестиції. Раптове падіння курсу долара все ще становить ризик для всього світу.

Висновки

Отже, міжнародна інтеграція збережеться, бо вона є необхідною. Якщо світ сподівається перемогти хворобу, що не визнає кордонів, країнам, врешті-решт, доведеться співпрацювати одна з одною для забезпечення заходів з реагування на кризу. Якщо ж країни ігноруватимуть співпрацю, вірус може бути переможений в одній країні лише для того, щоб знову з’явитися в іншій і скасувати будь-яку досягнуту перемогу.

Оскільки велика частина населення світу нині перебуває вдома в самоізоляції, передбачення «смеркання» епохи глобалізації інтуїтивно здаються певним чином правдоподібними. Однак, якщо ми зазирнемо за межі наших нинішніх обставин, ці передбачення не справджуються. Міжнародна торгівля й міграція можуть зазнати змін після завершення пандемії, але сучасний світ є занадто взаємопов'язаним і взаємозалежним, щоб бути розділеним навіть таким жахливим явищем, як пандемія.

Автор — Наталія Деркач, експертка з міжнародних комунікацій Аналітичного центру «ADASTRA»