Цензура китайського інтернету: як це працює?

Нещодавно Freedom House випустив щорічний Рейтинг країн за свободою в Інтернеті. Україна знаходиться в групі країн із частково вільним Інтернетом з індексом 56. Однак, на останньому місці рейтингу з індексом 10 знаходиться КНР. Воно й не дивно, оскільки увесь китайський Інтернет контролюється урядом. Цензурі піддається увесь медіапростір всередині та поза державою. Ба більше, цензура Китаю має вплив і на іноземні медіаплатформи. У наукових колах навіть виникло поняття «китайського цифрового націоналізму», що активно досліджується та обговорюється фахівцями із соціальних наук. Саме тому важливо з’ясувати та зрозуміти, до чого може призвести таке цензурування медіапростору? У цій статті проаналізовано «цензурну стратегію» країни в Інтернеті.

Як виглядає китайська цензура?

Щодня в Китаї щось піддається цензурі. Вона може мати різні форми та виміри. До прикладу, є неофіційний список музикантів, яких було піддано цензурі в китайському Інтернеті через певні дії, що не співпадають із цілями політики Пекіна. Ми не можемо його побачити, а його наявність ніким не підтверджена, однак, кількість цензурованих артистів зростає з високою швидкістю. До речі, термін «піддати цензурі» саме у відношенні до людей тут вжитий невипадково – зазвичай ця цензура має вигляд видалення всієї інформації про артиста на китайських пошукових системах та видалення його творчості з усіх стрімінгових платформ.

Деяких артистів «стерли» з китайського Інтернету після участі в «Революції парасольок» у Гонконзі, когось же піддали цензурі через сукню із соняшниками, одягнену під час виступу, дата якого співпала з вищезгаданою Революцією (соняшники є символом тієї Революції та взагалі є символом спротиву в азійській культурі). Є й виконавці, творчість яких було цензуровано через зустрічі з Далай-ламою, що сприймається китайською владою як прихильність до тибетського «сепаратистського» руху, як його називають самі чиновники Китаю.

Вам може сподобатись: «Одна країна, одна система»: як Китай демонтує автономію Гонконгу

Більше того, цензурі піддаються не лише окремі особи, а й цілі компанії, або ж витвори мистецтва. Модний бренд «Версаче»  та мережа готелів «Маріотт» змушені були надати офіційні вибачення через невдалу футболку та технічну помилку, через яку Тайвань та Тибет не були вписані до баз як частини китайської території. Нещодавній випадок цензури мультсеріалу «Південний парк» почав нову хвилю обговорення цієї проблеми. Одного з геймерів нещодавно дискваліфікували з участі в турнірі через підтримку протестів у Гонконзі. Після висловлення верхівкою NBA підтримки протестувальникам у Гонконзі вже цього року, китайські медіа не транслюватимуть баскетбольний чемпіонат.

Унаслідок цього випадку, американський канал NBC змінив свою редакційну політику стосовно висвітлення політики Китаю у своєму ефірі. Зрозуміло, чому такі великі компанії або відомі артисти змушені вибачатись та робити все заради виправлення «помилок» – усі вони хочуть вийти на масштабний, але все ще досі зростаючий китайський ринок. Однак, фахівці бачать у цензурі китайського Інтернету небезпеку для всього світу, причому, для звичайних його жителів.

Передумови для цензурування

Офіційним приводом для цензурування матеріалів завжди виступає «образа почуттів китайського народу», однак, ця «образа» може проявлятись абсолютно в різних форматах, іноді надто широких для серйозного сприйняття. Насправді зрозуміло, що мається на увазі порушення певних правил, що стають дедалі суворішими, а для доказу цих порушень зараз достатньо одного твіту чи однієї фотографії з Фейсбуку. Цей кодекс можна узагальнити одним реченням – не говори нічого поганого про китайську владу поза та в межах Китаю.

Раніше мешканці Китаю могли мати дві різні позиції залежно від свого місцезнаходження – всередині держави та поза нею. Втім, зараз це фактично далека реальність. Багато чого змінилося після подій на площі Тяньаньмень. Саме після цих протестів медіаполітика китайського уряду стала жорсткішою. Зараз же в контрактах багатьох компаній уже давно деталізоване те, чого не можуть говорити іноземні бренди про Китай.

Цікаво знати: Даркнет — таємна лазівка до демократії?

Слід пам’ятати, що цензура в китайському Інтернеті не є лише урядовою ініціативою. Користувачі китайських соцмереж усе більше й більше підливають олії у вогонь, емоційно реагуючи на «чутливі» для народу матеріали. На перший погляд здається, що саме соцмережі є тим вікном у світ для жителів Китаю, однак, публічне осоромлення, бойкотування продукції певних брендів та цькування «заколотників» саме з боку звичайних Інтернет-користувачів є звичним явищем. Більше того, увесь китайський Інтернет-простір ізольований від зовнішнього світу, наче бульбашка, що в будь-який момент може луснути. Цієї ізоляції домоглись за допомогою вже відомого «Великого китайського фаєрволу».

У всіх популярних іноземних сайтів є китайські аналоги – Фейсбук, Твітер, Інстаграм, Ютуб, навіть новинні видання. Соцмережі Китаю формують ту рамку бачення світу, ламаючи яку людина може поплатитись репутацією та кар’єрою. Урядова та суспільна цензура можуть навіть діяти одночасно. Зазвичай, це виглядає так – людина, що висловилась певним чином проти політики китайських чиновників, має негайно публічно вибачитись, інакше вона піддається цькуванню китайської Інтернет-спільноти. Якщо це ж стосується компанії, то вона може втратити китайських інвесторів та клієнтів, що, відповідно, впливає на дохід цієї компанії.

Ментальна основа концепції «Китайського цифрового націоналізму»

Саме тут і варто знову згадати про ідею «китайського цифрового націоналізму», яку можна охарактеризувати однією тезою – китайцям підсвідомо нав’язують думку, що протягом усієї історії існування, КНР була жертвою нападів і розорення через дії інших держав. Через цю парадигму можна зрозуміти логіку користування мережею в Китаї – «усе іноземне – погане й направлене на поневолення КНР». Образ «хорошого Китаю» та «поганого світу» вже є певною ментальною установкою, окулярами, через які мешканці держави бачать світ. Така цензура, як наслідок, пояснюється й униканням болючих для китайської влади тем, таких як соціальної справедливості, прав ЛГБТ-спільноти та нацменшин, фемінізму, демократії тощо.

Психологічний контекст теж має певний вплив на китайську цензуру, тим паче на її міжнародний вимір. У той час, як китайський уряд у полі міжнародного права не має значного впливу на інші держави, самоцензура грає в цьому випадку китайцям лише на руку, оскільки роль китайських споживачів у глобальній економіці зростає з кожним днем. В обмін на розвиток за рахунок доходів із продажів у Китаї, ця держава вимагає лояльного до себе ставлення в публічному просторі.

Читайте також: Суверенний інтернет: нова російська забавка чи прихована загроза?

Наприкінці 90-х західні держави вдалися до «прощення» КНР після років політичного й економічного бойкоту китайського дракона, до якого призвело побоїще на площі Тяньаньмень. Американські та європейські лідери тоді запевняли, що інтеграція Китаю у світову економічну систему потроху підштовхне його до прийняття західних ліберальних цінностей, політичних змін, лібералізації та демократизації. Та, схоже, цей процес пішов у зворотньому напрямі: китайський режим за роки економічного зростання лише зміцнив свої позиції, у той час як західні компанії змушені підкорятися цензурі, що стає все сильнішою.  Як результат публічні фігури та корпорації постають перед непростим вибором: «закрити очі» й продовжувати заробляти гроші чи висловити протест китайському режиму й втратити мільярдний ринок. А що б обрали ви на їхньому місці?

Автор – Артур Колдомасов, експерт з міжнародної інформації Аналітичного центру ADASTRA