PER ASPERA – AD ASTRA I THINK TANK

Ranked Best New Think Tank by 2020 Global Go To Think Tank Index

Чому зміни в Section 230 можуть стати початком нової епохи інтернету?

Чому зміни в Section 230 можуть стати початком нової епохи інтернету?

Останнім часом в англомовних ЗМІ ми часто зустрічаємо словосполучення Section 230, не до кінця розуміючи, що воно означає і чому є настільки важливим. Це скорочена англомовна назва 230-го розділу Закону США про дотримання пристойності в інтернеті (the Communications Decency Act). Саме ця частина закону дозволяє фейсбуку, твітеру, ютубу та низці інших вже звичних для нас сервісів не нести відповідальність за контент, який публікують користувачі. Ця норма зробила інтернет таким, яким ми його знаємо сьогодні, – острівцем свободи та вільнодумства, позбавленого цензури. І довгий час такий стан справ вважався нормальним, ба навіть бажаним, проте зовсім скоро все може змінитися.

Зі стрімким розвитком комунікаційних технологій приходить все більше усвідомлення того, що фейки, брехня та маніпуляції інформацією у соцмережах перестали бути просто негативним побічним ефектом цифровізації, а стали  справжньою зброєю в руках зацікавлених осіб. Ба більше, активне й тривале «споживання» такого роду контенту може призвести то сплеску соціального напруження та насильства, як це показали останні події в США, коли прихильники теорій змови, обдурені необґрунтованими твердженнями Дональда Трампа про фальсифікацію виборів, пішли на штурм Конгресу.

З цієї причини в Сполучених Штатах останніми роками лунає все більше закликів переглянути Розділ 230, щоб забезпечити модерацію контенту в інтернеті та боротьбу із фейками. Важливо розуміти, що нововведення в американському законодавстві вплинуть на роботу таких глобальних технокомпаній, як Google, Facebook, YouTube та ін., а отже й на усіх нас. Тож до чого варто готуватися вже зараз і яких змін соцмережі та інтернет можуть зазнати в новому десятилітті, розбиратимемося в цьому матеріалі.

Історія Розділу 230

Документ із частиною під назвою Section 230 було затверджено американським парламентом 1996 року, коли інтернет у його сучасному розумінні лише почав свій стрімкий розвиток. Історія створення та прийняття акту почалася тоді, коли у 1995 році колишній американський сенатор Джеймс Ексон прийшов у Капітолій із синьою текою з матеріалами для свого виступу – у ній були приклади «найжорсткіших…видів порнографії».

Сенатор Джеймс Ексон показує синю теку з порнографічними матеріалами під час засідання Сенату в 1995 році. Джерело: C-SPAN2

Парламентар стверджував, що завантажив ці зображення з інтернету, а тому їх так само легко можуть побачити діти. І справді, навіть наприкінці дев’яностих, коли у США з’явились перші інтернет-провайдери, доступ до такого типу матеріалів був доволі простим. У ті роки в країні велася загострена дискусія щодо того, як ускладнити доступ у мережі не лише до порнографії, але й до контенту, пов’язаного з мовою ненависті та наклепом. Виступ сенатора привернув ще більше уваги до цієї проблеми та став точкою відліку в процесі створення закону, який і зараз регулює роботу низки вже звичних для нас інтернет-платформ. 

Утім, від самого початку не все було так гладко. Вищезгаданий парламентар Ексон пропонував ініціативу з «очищення інтернету»: він підготував законопроєкт, згідно з яким увесь «небажаний контент» мав стати нелегальним. Однак два тодішні конгресмени – Кристофер Кокс та Рон Уайден – вважали, що краще дати ширші повноваження для модерації їхнього вмісту безпосередньо інтернет-платформам та їхнім власникам, ніж законодавчо забороняти певні сегменти контенту.

Конгресмени Кристофер Кокс та Рон Уайден. Джерело: The Guardian

У цієї концепції була одна важлива юридична перепона: в період парламентських обговорень проти інтернет-провайдерів було подано багато судових позовів якраз через те, що за потреби вони цензурували певні матеріали. Тоді без існування чітко сформованого законодавства щодо регулювання онлайн-простору судді виносили вироки з позиції того, що саме компанії, які надавали користувачам доступ до інтернету, є відповідальними за весь контент, завантажений користувачами того чи іншого провайдера. Як наслідок, провайдери або продовжували б модерувати мережу й далі зіштовхувалися з позовами, або взагалі не модерували би контент та таким чином уникали відповідальності.

Читайте: Роль соціальних мереж на президентських виборах у США

Коксу та Уайдену це не подобалось, і вони доповнили законопроєкт Ексона Розділом 230. Згідно з ним, інтернет-платформи (власники сайтів) мають модерувати контент, що публікується на них, послуговуючись «доброю волею». Матеріали, що підлягають модерації, визначено загальною назвою «суперечливий контент» (objectionable content). Попри схвалення Конгресом, законопроєкт було важко втілити в життя ще від початку. Американці вважали, що він порушує першу поправку конституції, яка гарантує свободу слова. І в той час, коли суди не погодились імплементувати у свої рішення більшість положень закону Ексона, Розділ 230 став однією з небагатьох статей цього акту, що справді має велику вагу та вплив навіть на наше життя.

Саме його норми дали можливість розквітнути інтернет-індустрії до масштабів, які вона має зараз. Без нього власники сайтів могли потрапити у вир нескінченних судових позовів щодо видалення чи збереження постів. Положення дозволило ютубу, фейсбуку, вікіпедії та іншим створити успішну бізнес-модель, яку вони використовують і сьогодні. Історія Розділу 230 є історією успіху інтернету, а документ до сьогодні виступає у ролі «юридичного щита» компаній. Однак зрозуміло, що не все буває так ідеально і що в цієї історії також є і темний бік.

Поворот не туди

Проблеми з імплементацією Розділу 230 почалися ще тоді, коли він був лише частиною законопроєкту. 1995 року на одній з інтернет-платформ анонімний інтернет-користувач рекламував футболки, на яких були «гумористичні» написи про теракт в Оклахомі (тоді вибухом машини було зруйновано федеральну будівлю із дитсадком у ній). Серед них були такі: «Підірви їх, склади їх, запакуй їх…», «Лайно трапляється…ТА ВИБУХАЄ…», «Відвідайте Оклахому…Це ВИБУХОВО!», «Нарешті з’явився дитячий садок, у якому діти тихо сплять..». Робив він це від імені звичайного громадянина США Кеннета Зерана, використовуючи також його реальний номер телефону. Зеран, очевидно, жодного стосунку до цього не мав.

Витяг із матеріалів позову Зерана (електронний лист), у якому згадуються написи, що були на контроверсійних футболках. Джерело: твітер

Як наслідок, телефон чоловіка не замовкав від дзвінків з погрозами жорстокої розправи за знущання з трагедії. Кеннет благав інтернет-провайдерів забрати рекламні оголошення з онлайну. Спочатку вони виконували прохання, однак потім їм відверто набридло це робити, оскільки реклам з’являлось усе більше й більше. Зеран подав судовий позов проти провайдера рік потому, однак оскільки тоді Розділ 230 вже почав діяти, суд постановив, що провайдер не є відповідальним за контент та має право залишати ці рекламні матеріали навіть після скарг Зерана. Цей кейс став першим прикладом основної проблеми закону: інтернет-компанії та провайдери цілком легально можуть не модерувати вміст, але все одно користуватися «юридичним щитом» у випадку судового позову, унаслідок чого інтернет-компанії завжди залишаються у виграшній позиції.

Читайте: Медіаринок США – невидиме поле битви всередині держави

Від моменту початку дії Розділу 230 з’явилося все більше реальних кейсів, де безвідповідальність компаній як групи Big Tech (Google, Amazon, Facebook, Apple), так й інтернет-компаній загалом призводить до негативних наслідків не для власне компаній, а для звичайних користувачів мережі. Одним із найбільш резонансних прикладів став судовий позов чотирирічної давнини. Ексбойфренд американця Метью Герріка створив низку фейкових акаунтів від імені колишнього у додатку для гей-знайомств Grindr.

Фотографія із фейкового акаунту Герріка із пропозицією сексуального характеру (витяг із матеріалів справи). Джерело: Courthouse News

Він використовував справжні фото Герріка, домовлявся про побачення та секс, переправляючи незнайомців на справжню домашню адресу або адресу місця роботи Метью без відома хлопця. Через це Геррік не міг навіть спокійно повертатись з роботи додому, оскільки його постійно переслідували незнайомі чоловіки з пропозиціями сексуального характеру або продажу наркотиків. У деяких випадках до будинку Герріка одночасно приходило понад 20 чоловіків. Крім того, колишній часто ставив здоров’я Герріка під загрозу, оскільки вказував, що хлопцю подобається інсценізація зґвалтування. Чоловік надіслав близько 50 скарг компанії-власнику додатка, однак жодних заходів щодо блокування облікових записів вона не зробила. Геррік подав судовий позов проти Grindr через реліз потенційно небезпечного для ринку продукту, проте суд, посилаючись на Розділ 230, постановив, що компанія не мала обов’язку допомагати Герріку в його ситуації.

Пандемія коронавірусу та надлишок недостовірної інформації про неї ще більше загострили проблему: кейси з приниженням людської гідності стали більш частими та почали призводити до небезпечніших наслідків. Одним із найгучніших став випадок Маатьї та Марка Бенассі. Маатья стала фігуранткою однієї з конспірологічних теорій, пов’язаних із виникненням та поширенням COVID-19. Згідно з нею, Бенассі привезла вірус у Вухань та є справжньою «нульовою пацієнткою». Жінка є велосипедисткою команди Збройних сил США та пройшла війну в Іраку. У 2019 році місто Вухань проводило Олімпіаду для збройних сил, у якій Бенассі брала участь.

Бейдж учасниці Олімпіади для збройних сил у місті Вухань (Китай), виданий Маатьї Бенассі. Джерело: WLOX.com

Під час змагань вона раптово знепритомніла, однак Маатью навіть не було госпіталізовано, оскільки це не було ознакою критичного стану здоров’я. Теорія почалася зі звичайної статті у спортивній газеті, де була згадка про досягнення Бенассі на змаганнях та назва міста Вухань. Спочатку конспірологи стверджували, що Маатья привезла коронавірус до Китаю, а його поширення почалося з моменту її знепритомнення і продовжилось у китайській лікарні, у якій вона насправді ніколи не була. Одного разу все пішло надто далеко: справжню домашню адресу військової було опубліковано в одній з конспірологічних інтернет-груп.

Тоді Бенассі та її чоловік почали отримувати погрози смерті та розправи. Загальна кількість відео лише на ютубі, де жінка фігурувала у негативному контексті цієї теорії, перевищило 70 – приблизно стільки ж погроз отримала пара від анонімних користувачів мережі за період 4-5 тижнів. Звернення до ФБР та поліції не допомогли, а судовий позов є заздалегідь програшним через дію Розділу 230. Замість того, щоб судитися із сайтами, де поширювався такий контент, Маатьї довелося б судитися з численними інтернет-користувачами, які створювали його. Однак стає зрозуміло, що цей процес є надто складним та нереальним.

Усі вищезгадані та інші випадки є важливими елементами суспільної дискусії щодо майбутнього Розділу 230, можливих способів його змінити та нового майбутнього інтернету в цілому. Це питання не могло оминути американську політику, яка і є основною площиною дебатів про зміни в положенні.

Розділ 230 як водорозділ між політичними партіями США

Інтернет сильно змінився з 1996 року, коли було ухвалено Розділ 230. З’явилося більше загроз та ризиків, на які важче відповідати через дію закону, з чим згодні й американські політики: як республіканці, так і демократи сходяться на тому, що закон не може й далі бути таким, яким є зараз. Утім, у цьому випадку значну різницю в підходах партій видно при детальному аналізі аргументів кожної зі сторін.

Дивіться також: Президентські вибори 2020: США на порозі вибору

Республіканці наполягають на тому, що Розділ 230 є вагомим інструментом провадження вибіркової цензури. Це питання порушується не лише зараз та не лише в контексті цього закону, оскільки ще за двох каденцій Обами члени республіканської партії скаржилися на те, що ЗМІ цензурують думки людей із консервативними поглядами. Зараз акцент змістився на соціальні мережі, і прикладом цьому вважають те, що твітер позначав певні твіти Дональда Трампа потенційно небезпечними через непідтверджену та неправдиву інформацію у них, а фейсбук заблокував низку груп, пов’язаних з рухом QAnon, на своїх ресурсах. (Це відбувалося ще до того, як соцмережі вирішили назавжди видалити акаунти Трампа).

Позначка на твіті Дональда Трампа від адміністрації твітера про те, що він містить «потенційно шкідливу інформацію про COVID-19». Скріншот

Причому республіканці виступають не за повне скасування Розділу 230, а за його редакцію та уточнення того, яка інформація підлягає модерації. Особливо це питання загострилось після президентських виборів-2020, коли Дональд Трамп обіцяв скасувати дію Розділу 230 своїм указом. Через відсутність положень, що стосуються скасування розділу в оборонному бюджеті на 2021 рік, Трамп навіть наклав на нього вето.

Джо Байден та Камала Гарріс у своїй передвиборчій програмі також обіцяли повне скасування цього положення, однак наводять на користь такого кроку інші аргументи. На думку демократів, закон дає надто багато влади інтернет-платформам та даремно покладається лише на їхню «добру волю», що призводить до швидкого поширення фейків та маніпуляцій. Скасуванням цього розділу вони хочуть досягти більшої відповідальності інтернет-сайтів за той контент, що публікується на них. Унаслідок цього модерування інтернету має перейти в юрисдикцію Федеральної торговельної комісії (ФТК) – що раніше зробив і Трамп своїм указом, – однак це може перевантажити урядові витрати. Крім того, у цієї концепції є ще один недолік: ФТК фізично не може перевірити усе, що публікують в інтернеті, що було проблемою і в 1996. Саме тому закон написали таким чином, щоб цим займались компанії, а не уряд, оскільки в них є більше можливостей та ресурсів для цього.

Оскільки лідерство в американському парламенті вже закріплено за демократами завдяки додатковому туру голосування за сенаторів від Джорджії, швидше за все, Джо Байдену вдасться досягти свого у скасуванні розділу. Крім того, це питання може стати ще актуальнішим через події останніх днів – захоплення Капітолію 6 січня координувалося через соціальні мережі та іміджборди (форуми для публікації та обговорення зображень: наприклад, 4chan та Reddit).

Один із протестувальників з ніком BakedAlaska стрімить захоплення Капітолію з верифікованого акаунту в одній із веб платформ. Джерело: BBC

Фактично ця подія є підтвердженням відсутності адекватної та прийнятної регуляції з боку компаній-власників цих сайтів. Цей кейс може стати ще одним підтвердженням необхідності скасування дії Розділу 230 та можливістю це зробити швидше, ніж очікувалося раніше. Однак багатьох лякає можлива перспектива скасування дії цього закону без його заміни на щось інше, оскільки тоді інтернет може повернутися у стан хаосу, у якому він був до 1996 року, – із навалою судових процесів та небажанням компаній модерувати контент, щоб не наштовхнутись на ще більше позовів. Саме тому активно обговорюються й альтернативні методи заміни закону.

Варіанти змін до Розділу 230

Між лідерами індустрії та парламентарями обговорюється багато можливих альтернатив Розділу 230. Наприклад, республіканець Бето Орурк пропонував відредагувати його, додавши список компаній, на які має лягати більша відповідальність за контент, опублікований на їхніх платформах. Однак є дві опції, що обговорюються на вищому рівні та в більшому масштабі.

Першою з них є проєкт поправок до Закону про дотримання пристойності в інтернеті від Департаменту юстиції США, згідно з яким не матиме юрисдикції над сайтами, що вже раніше були визнані судами як заблоковані та небезпечні. Фактично, такі інтернет-платформи регулюватимуться вже не положенням, а за рішеннями судів. Також проєкт дає право урядовим органам отримувати доступ до контенту за потреби. Уряд матиме право відкривати кримінальні провадження проти онлайн-платформ, на яких було знайдено «небажаний контент». Крім того, у випадку схвалення цього проєкту в Розділі 230 оновлюється визначення «доброї волі»: тепер воно доповнюється вимогою пояснення причин цензурування контенту від інтернет-платформи в кожному окремому випадку такої вимушеної цензури. Проте представники інтернет-індустрії критикують закон, наполягаючи на тому, що такі практики зроблять інтернет-простір менш безпечним, а регуляція перетвориться на повноцінний контроль, а це порушує першу поправку Конституції США.

Другим варіантом є проєкт поправок до Закону від сенатора Хоулі. Він хоче ввести більшу відповідальність лише для тих інтернет-сервісів, які мають більш як 30 млн користувачів щомісячно або на яких заробляють більше ніж 1,5 млрд доларів щорічно. Поняття «доброї волі» у законопроєкті замінюється на низку конкретних вимог до модерації контенту з боку компаній. Також додається пояснення про те, що компанії мають «діяти згідно з чесними намірами» та «діють без першочергових шахрайських намірів». Ба більше, сервіс або компанія не підпадатимуть під категорію «доброї волі», якщо здійснюється «навмисна вибіркова цензура».

Усе це звучить добре на папері, але за умови схвалення Розділу 230 в такому вигляді може початися хвиля судових позовів, оскільки цей варіант поправок дає право окремим користувачам судитися з компаніями, якщо завдана шкода оцінюється менш ніж у 5 тис. доларів, а адвокатам забороняється стягувати додаткову плату за роботу з позовами такої категорії. Конституціоналісти в США також вважають, що і цей проєкт порушує першу поправку основного закону держави. Обидві опції є доволі контроверсійними та все ще знаходяться на стадії доопрацювання. Поки що офіційно не оголошено про їхній розгляд у якості заміни положення. Неважливо, чи зникне Розділ 230 взагалі, чи його буде лише змінено – від будь-якої з цих дій інтернет зазнає серйозної трансформації. І що буде в такому разі?

Інтернет після скасування Розділу 230

Інтернет-простір зміниться у будь-якому випадку, але його майбутнє залежить від шляху, яким підуть американські парламентарі під час прийняття рішення. Є два радикально різні припущення щодо інтернету без Розділу 230 або з іншою його редакцією:

«Журнальним» інтернетом називають сценарій, згідно з яким в інтернет-просторі посилюється модерація контенту, і власники великих сайтів змушені ввести низку обмежень на публікацію контенту. Наприклад, це може виглядати таким чином:

Користувач хоче опублікувати пост. Він натискає кнопку «Опублікувати», але замість підтвердження публікації сайт перенаправляє користувача на повідомлення про те, що пост проходить через модерацію і буде опублікований через деякий час лише після затвердження сайтом.

Тепер така практика може поширюватися на всі публікації всіх користувачів. Також або замість цього способу, або на додаток до нього модерувати контент може ще й федеральний уряд. Відповідно, у стрічці можна буде побачити лише відфільтрований контент, через що це нагадуватиме журнал зі статтями, обраними редакторами. Це вплине на швидкість отримання та споживання інформації, до чого наше покоління не звикло.

Однак варто розуміти, що таку модель важко реалізувати з технічної точки зору. Яскравим прикладом неуспішності та неадекватної імплементації такого сценарію є «пакет Ярової» у Російській Федерації, більшість положень якого інтернет-провайдери не можуть виконати й досі. Компаніям доведеться найняти величезну кількість працівників, що стануть модераторами ресурсів. Крім того, якщо говорити про сайти глобального масштабу, треба чітко визначити, чи американське законодавство регулює контент, що опублікований американцями, чи той, який читають\бачать лише американці. У більшості випадків, якщо сайт має глобальну дію, то він підлаштовується власниками під вимоги законодавства країни, де його створено. Таку версію, відповідно, бачать користувачі з усіх куточків світу. Зрозуміло, що є і винятки з цього правила (наприклад, є контент, що доступний лише на американській версії нетфліксу, а є такий, що доступний мешканцям усіх країн, крім США). Тут, скоріше за все, кожна інтернет-компанія прийматиме рішення на власний розсуд, ураховуючи насамперед технічні чинники: відповідно, на одних сайтах «журнальний режим» діятиме глобально, на інших – лише для користувачів із США.

Читайте також: Суверенний інтернет: нова російська забавка чи прихована загроза?

У цьому контексті варто врахувати й існування VPN-технологій, що дозволяють користуватися інтернетом з іншою, іноземною ІР-адресою. У вищезгаданих варіантах цей аспект не враховується, тому важко сказати, чи справді буде ефективною така регуляція, якщо використання VPN стане більш поширеним.

«Хаотичний» інтернет є повним протиставленням «журнальному»: у ньому немає жорсткої регуляції. Ба більше, майже немає регуляції як такої, оскільки, якщо Розділу 230 не буде, відповідно інтернет-компанії витрачатимуть ще менше зусиль для модерації контенту. Саме пасивна позиція власників великих інтернет-платформ та їхня нездатність адекватно та якісно модерувати контент і стала головним негативним наслідком схвалення Розділу 230. У такій версії інтернету ми можемо зіткнутись із будь-яким контентом, а у випадку вищезгаданих судових позовів кількість погроз, дезінформації та інших видів «небажаного контенту» може зрости та призвести до гірших наслідків. Через це інтернет може перетворитись на великий сміттєвий бак, в якому буде важче відділити щось хороше та корисне від усього іншого.

Імплементація цього сценарію може більше вплинути на інтернет в інших країнах, однак не лише в негативному сенсі. Так, американські веб-платформи стануть хаотичнішими, але це також можливість для інших держав створити власні правила модерації та блокування ресурсів за потреби.

Може здатися, що обов’язково має бути третій помірний варіант. Однак парадокс змін у Розділі 230 полягає у тому, що поки немає опцій, які б могли дати цю «золоту середину». Усі вищезгадані варіанти або роблять інтернет-простір жорсткішим, або перетворюють його в повну анархію. Тому американські політики й не наважуються зараз давати точні прогнози з цього приводу та підтримувати якусь конкретну модель.

Висновки

2021 рік за свої перші тижні вже показав, що американському інтернету потрібні зміни. Зараз усе, що відбувається онлайн, може мати безпосередній вплив на офлайн-світ, і якщо законодавство, яке регулює цю галузь, має прогалини, то це може негативно вплинути на ситуацію у країні загалом. Розділ 230 не може більше бути основою діяльності інтернету: світ був інакшим у 1996 році, а нині ж потрібно створити інші інструменти для регуляції мережі.

Усі говорять про потребу змін, однак точно не знають як їх імплементувати, не створивши нові проблеми й не посягнувши на свободу слова. Поки що з цим випробуванням впоратися не вдається: усі запропоновані варіанти змін до Розділу 230 мають забагато «підводних каменів», а повне скасування дії положення може повністю позбавити вебкомпанії будь-якої відповідальності за контент, що публікується на їхніх сайтах.

Автор – Артур Колдомасов, експерт із міжнародної інформації та політики США Аналітичного центру ADASTRA