PER ASPERA – AD ASTRA

I THINK TANK


PER ASPERA – AD ASTRA

I THINK TANK


Президентські вибори 2020: США на порозі вибору

Президентські вибори 2020: США на порозі вибору

3 листопада американці робитимуть важливий вибір – йти вже наполовину прокладеним Дональдом Трампом шляхом, чи разом із Джо Байденом змінити курс держави. Велика кількість факторів впливає на настрої людей, оскільки 2020 рік приніс із собою багато змін. У якому стані та з якими проблемами США підійшли до голосування? Що обіцяють у своїх програмах обоє кандидатів? Якими їх бачать американці у своїх медіа та, зрештою, які шанси на перемогу мають Трамп і Байден? Вмощуйтеся зручніше, ми розповімо, чим зараз живуть Сполучені Штати Америки.

Розкол на службі в президента

Американські ЗМІ називають цьогорічні вибори ледь не найважливішими для країни та її майбутнього, і на це є вагомі причини. Сполучені Штати зараз переживають важкі часи: попри расову дискримінацію, зловживання владою, суспільний розкол, природні катаклізми та низку інших проблем, американський народ хоче зберегти за США статус головної демократії світу. Проблема лише в тому, що різні соціальні групи бачать цю демократію по-різному.

Чи не основний виклик для країни сьогодні – це небачена поляризація суспільства, у розпалюванні якої багато хто звинувачує персонально Трампа, однак ця проблема, насправді, з’явилася не вчора, а нинішній президент просто вдало нею скористався під час своєї попередньої кампанії та поставив її на озброєння під час нинішнього виборчого сезону.

Розкол у США почався ще за першого президентства Обами. Здавалося б, перший чорношкірий президент мав би об’єднати державу та зламати усі стереотипи про наявність расової дискримінації, на чому тоді ще кандидат у президенти постійно наголошував під час своєї виборчої кампанії. Утім, як виявилося, мало бути обраним президентом – треба довести свій статус активним скептикам та противникам, які люто заперечуватимуть будь-яке сказане тобою слово. Власне, так і сталося: після перемоги Обами на виборах 2008 року Республіканська партія вирішила не здаватися та чинити спротив усім можливим ініціативам обраного президента, поступово підбурюючи консервативні ЗМІ тримати котел несприйняття на сильному вогні.

Також за темою: Супермаркет пропаганди: США

Неважливо що – закони щодо регулювання торгівлі зброєю, ініціативи для підтримання економіки, важливі для зовнішньої політики постанови – республіканці не хотіли сприймати нічого, зробленого Обамою. За його каденції на політичній арені й з’являється Трамп – творець, на перший погляд, скаженої теорії про підроблене свідоцтво про народження 44-го президента США. Мовляв, Обама народився в Африці, а не на Гаваях, а тому президентом бути не може. І скільки б фото свідоцтва про народження команда тоді ще президента США не публікувала, Трамп та консервативні ЗМІ не могли заспокоїтися. Вони постійно звинувачували Обаму в усіх бідах американців, а прихильники теорій змови вважали стрілянини в школах та навіть економічну кризу інсценованими.

Зрозуміло, що переобрання на другий термін не допомогло Обамі уникнути хейту у свій бік. Навпаки, його стало ще більше, а противники стали ще активнішими. Вже тоді дві різних Америки – ліберальна та консервативна – стали більш помітними. Одна сторона не хотіла сприймати іншу, жодна не збиралася йти на компроміси, а консерватори вже готувались дати відсіч та «очистити вашингтонське болото».

Під час передвиборчої кампанії 2016 року поляризація суспільства та політикуму вийшла на новий рівень. У медіа можна було побачити протистояння фактично двох світів: з одного боку консервативних скептиків, а з іншого – зарозумілих лібералів, що насміхалися над Трампом у вечірніх шоу та не сприймали його як серйозного кандидата. Соціологія пророкувала перемогу Гілларі Клінтон, тому справжні результати виборів і шокували світ, адже мало хто підозрював, що зірка реаліті-шоу може зайняти Білий дім. Вже з самого початку президентства Трампа оточували інтриги та контроверсія, і вже тоді одразу стало зрозуміло, що наступні 4 роки в США будуть ще більш суперечливими, а два ворожі табори не йтимуть на поступки.

Зовнішня політика як піар

Тим часом за своєї каденції Дональд Трамп докорінно змінив характер американської зовнішньої політики, яка стала більш агресивною, односторонньою та сконцентрованою на підтриманні особистого бренду президента США. Будь-яке рішення у цій галузі намагаються подати у якості чергового успіху Трампа, забуваючи про те, що з перемогами приходить і відповідальність. Рішучість та безкомпромісність у відносинах з Іраном та Китаєм повинні були продемонструвати американському народу характер та силу їхнього лідера (дарма що на зовнішньополітичній арені така тактика не дала результату), а миротворчі ініціативи Трампа в КНДР, на Близькому Сході чи в Косово мали на меті не реальне розв’язання конфліктів, а створення персонального образу миротворця для 45-го президента.

Читайте також: Радше є, аніж немає: що таке «план Трампа для Косова» і чи має він шанси на успіх?

Утім, якщо упустити піар-акції очільника Білого дому на міжнародній арені, то очевидним трендом зовнішньої політики цієї адміністрації став ізоляціонізм. Вихід із міжнародних організацій (ЮНЕСКО, Рада ООН з прав людини ВООЗ), торговельних угод (Транстихоокеанське партнерство, НАФТА), міжнародних договорів (Паризька кліматична угода, Іранська ядерна угода, РСМД, Договір про відкрите небо), виведення американських військ із Афганістану, Сирії, Німеччини – усі ці дії були спрямовані на зменшення глобальної відповідальності Сполучених Штатів та відмову від ролі «світового поліцейського».

Утім, якщо в самій Америці зміщення акцентів керівництва країни із викликів глобальних до проблем насущних власного народу багатьма було сприйнято позитивно, то міжнародні партнери, яких адміністрація Трампа більше не ставила в розрахунок, були м’яко кажучи не в захваті від нової лінії Вашингтона. Для них США стали непередбачуваним партнером, від якого можна очікувати будь-яких неприємностей, що спричинило небачене з часу розпаду СРСР похолодання у двосторонніх відносинах, передусім з європейськими державами.

Ще однією проблемою зовнішньої політики Трампа стала відсутність діалогу та координації з дипломатичним апаратом країни – американські дипломати та консули не довіряють президентові та відмовляються радитися з адміністрацією щодо важливих питань. Через постійні скандали та бюрократію Державний департамент США переживає велику кадрову кризу, а повільний темп призначення послів у важливих для Сполучених Штатів державах погіршує рівень відносин з ними.

Нові виклики

За останні роки трапилося багато чого цікавого, втім останній рік першої каденції Трампа видався найбільш напруженим і найбільш несподіваним. Із самого початку року пандемія коронавірусу змінює передвиборчу кампанію-2020 та її меседжі: економічні проблеми виходять на передній план через початок економічної кризи. Також головною стає проблема охорони здоров’я та рівня доступності американської медицини. Через те, що Трамп не звик публічно визнавати помилки та йти на поступки, його атаки на журналістів та оборона від зайвих питань здаються людям ознакою бездіяльності, а на фоні піку пандемії у Сполучених Штатах кандидат від демократів Джо Байден набирає перевагу в соціологічних опитуваннях. Рейтинг підтримки чинного президента США зараз знаходиться на рівні 43,7%, тоді як несхвалення його політики сягає 52,5%.

COVID-19 став не єдиною проблемою, на яку Трамп обрав закрити очі. Питання ролі поліції та дискримінації в американському суспільстві вийшли на новий рівень після вбивства Джорджа Флойда, а рух Black Lives Matter вибухнув з новою силою та протестами. Через дії провокаторів та повне ігнорування проблеми з боку влади мітинги подекуди перейшли в агресивну площину й продовжуються досі. Питання позначається відсутністю діалогу та компромісу між владою та протестувальниками, що подекуди виступають за імплементацію найбільш екстраординарних варіантів розв’язання проблеми (наприклад, знищення інституту поліції як такого).

Цей кейс повною мірою ілюструє стан американського суспільства. Тому вибори-2020 є найбільшим викликом для країни, що і визначить її шлях в майбутньому та покаже, чи готова Америка до діалогу та компромісів, чого вона так потребує, як ніколи раніше. Програми кандидатів дають нам шанс побачити, серед яких двох шляхів мають визначатися американці.

Позиція кандидатів щодо основних проблем

На цих виборах кандидати дають дві протилежні формули подальшого розвитку Сполучених Штатів. І хоча вони мають кілька спільних знаменників, на виході результати рівняння означаютимуть дві різних Америки.

В Америці чинного президента Дональда Трампа держава грає більшу роль в інтернет-просторі та бореться із проявами «антиконсервативної» цензури. Така Америка розслідує зловживання великих технологічних корпорацій (Google, Facebook, Apple, Amazon), що призводить до більшого тиску на технологічний ринок держави, а напруга у відносинах з Китаєм провокує низку заборон на функціювання китайських ЗМІ в США. Зниження податків для бізнесу стає постійним, поступово збільшуючи рівень дефіциту державного бюджету. Сполучені Штати Дональда Трампа приймають до країни все менше мігрантів, особливо з ісламських держав, а іноземним студентам і працівникам все важче потрапити до країни, офіційно – через ситуацію з коронавірусом.

У зовнішній політиці спостерігається тенденція до «миротворчих» ініціатив на Близькому Сході, повторні спроби нормалізації відносин із Північною Кореєю, жорстка політика стосовно Ірану, а присутність американських військ за межами США зменшується. Відносини з Китаєм остаточно переходять у стадію «стратегічного суперництва». Реформа поліції не відбувається, а правоохоронці вміло користуються введеною Трампом відмовкою про «загрозу життя». США остаточно виходять з міжнародних кліматичних ініціатив, відкриваються ще більше вугільнодобувних шахт, починається видобування нафти та газу в природних заповідниках Аляски. Медичний ринок Сполучених Штатів стає ще більш конкурентним та спрямованим на приватних надавачів послуг. Адміністрація Трампа знову намагається повністю скасувати програму ObamaCare, на що з оновленим складом Верховного суду є більше шансів.

В Америці Джо Байдена також ведуть боротьбу з великими технологічними корпораціями у вигляді численних розслідувань. Крім того, приймається новий кодекс із захисту даних, подібний до документа, прийнятого в ЄС. Великі корпорації обкладають більшими податками, а кошти з податків багатіїв направляють на соціальні ініціативи. Усі антиміграційні укази Трампа скасовуються. Сполучені Штати починають грати більш активну роль у міжнародній політиці, багатостороння дипломатія відновлює свої позиції, активізується боротьба із глобальним потеплінням. Поступово відновлюється концепція іранської ядерної угоди, кількість американського військового контингенту за кордоном також поступово зменшується. Відносини з КНР залишаються напруженими, однак тепер тиск на китайську владу здійснюється у співпраці з іншими країнами, що є партнерами США. Згодом відносини між Сполученими Штатами та Китаєм набувають більш стратегічної архітектури, що формує правила гри на подальші роки.

Дізнавайтеся більше: США і Китай: як коронавірус впливає на боротьбу за світове лідерство?

Здійснюються кроки в напрямку реформування правоохоронної системи: попри суспільну думку про потребу зменшення фінансування для поліції, президент Байден виділяє більше коштів на спеціальну програму найму більшої кількості представників меншин та проведення низки тренінгів для покращення відносин з місцевими спільнотами. Також провадяться зміни в судовій системі: тепер можна буде подавати судові позови, що стосуються випадків дискримінації у нарахуванні заробітних плат. Будується нова «зелена» інфраструктура, акцент із вугільної промисловості переміщається на альтернативні джерела енергії. Програма ObamaCare отримує більше нових положень та більше нових доступних для населення варіантів надання медичних послуг.

На обох шляхах є свої недоліки та переваги, і лише громадянам США вирішувати, яке майбутнє обирати. Утім, мало сформувати програму – потрібно ще переконати людей проголосувати за неї, чим в останні тижні кандидати активно займаються в медіа.

Медійний вимір передвиборчої кампанії-2020

Кампанії обох кандидатів дуже активні як на телебаченні, так і в соціальних мережах, і намагаються не відставати одна від одної.

Кампанія Трампа – досить агресивна, вона апелює до меседжів сили та страху і сконцентрована на тому, щоб подати чинного президента як єдиного гаранта безпеки й стабільності,  як рятівника країни та національного героя. У рекламних матеріалах часто фігурують кадри з його численних передвиборчих ралі (зібрань), що показують масовість руху на його підтримку. Команда Трампа не гребує виривати фрази суперника із контексту та подавати ці нарізки як факти: Washington Post розібрала одне із найпопулярніших передвиборчих відео Трампа для кампанії-2020 та виявила усі маніпуляції в ньому (ролик стосувався позиції Байдена щодо Китаю).

Кампанія чинного глави держави ніби хоче переконати народ у тому, що Трампу постійно заважають рятувати Сполучені Штати. Цікавим є ролик про «США без поліції», у якому на жінку похилого віку нападає крадій, а служба порятунку не відповідає на її дзвінки через «постанову Байдена не фінансувати поліцію». Саме це відео апелює до страху та вмикає співчуття не лише до героїв ролика, але й до президента. Тема пандемії коронавірусу теж знайшла своє відображення в політичній агітації – в одному з передвиборчих роликів є рекап із промов губернаторів штатів, де вони дякують президенту за допомогу та співпрацю.

Читайте також: Коронавірус між демократами та республіканцями: хто виграє більше від пандемії в США?

Натомість Джо Байден вибудував образ стабільної та виваженої альтернативи Трампу. У своїй кампанії Джо зображається як людина, що пройшла через пекло, та знає, що потрібно державі для того, щоб оновитися та стати кращою. І справді, доля Байдена не була легкою – на початку своєї політичної кар’єри він став вдівцем (дружина та донька загинули в автокатастрофі), а на її піку політик втратив сина (помер від раку мозку). В передвиборчих роликах також підіймають цю тему та показують кадри, що стосуються обох трагедій. Кампанія Байдена виділяється на фоні Трампа своїм спокоєм та впевненістю – меседж «перевірений гравець знає, що робити», є основним у ній. На додаток, в агітації демократичного кандидата хоч і є докори та критика в бік чинного президента, однак немає акценту на особистих недоліках суперника, в той час як кампанія Трампа продукує цілу серію роликів про погане здоров’я конкурента та його нездатність очолити державу.

Зараз чітко видно, що демократи врахували помилки, зроблені під час кампанії Клінтон у 2016-му, та намагаються обіграти тему об’єднання країни, що є актуальним як ніколи. Наративи обох кампаній можна було прослідкувати на національних конвенціях обох партій. Також кандидати чітко розуміють, до якої аудиторії апелюють, щоб здобути перемогу. Варто поговорити на цю тему детальніше, щоб зрозуміти, хто за кого голосуватиме 3 листопада.

Передвиборча мозаїка

США – країна контрастів, і це добре проявляється у характеристиці громадян, які голосуватимуть на цьогорічних виборах. Слід виокремити два головні архетипи виборців, що підтримуватимуть одного з кандидатів на пост президента США.

Середньостатистичний виборець Трампа – білий чоловік старший 45 років, християнин за віросповіданням, дотримується консервативних поглядів і проживає у сільській місцевості. Для нього головними проблемами є економіка держави та повернення її величі. За Байдена ж голосуватимуть здебільшого ліберально налаштовані громадяни молодше тридцяти років, жителі міст, жінки, темношкірі та іспаномовні. Для його електорату нагальними проблемами є загроза демократії, свавілля поліції та расизм. Такі «портрети виборця» не зазнали суттєвих змін із 2016 року, однак на виборах 2020-го, за прогнозами, має проголосувати більше молоді, що може значно вплинути на результат.

Мапа електоральних симпатій за штатами

Проте не варто також забувати, що те, з якого штату виборець, теж має велику роль у голосуванні. Так вже історично склалося, що в залежності від рівня підтримки тієї чи іншої партії, карта Сполучених Штатів виглядає як різнокольорова мозаїка, де чітко видно червоний та синій кольори, а також відтінки між ними.

Червоним виділено штати, у яких перемагали кандидати-республіканці впродовж чотирьох останніх років, коли проводилися вибори президента (2004, 2008, 2012 та 2016). Рожевим – штати, де республіканець переміг на трьох виборах з чотирьох. Фіолетові штати – так звані swing states (Флорида, Айова, Огайо), де перемагали кандидати як від демократів, так і від республіканців. Відповідно, блакитним виділено штати, де тричі перемагав демократ, а синім – де на всіх чотирьох виборах переміг кандидат від Демократичної партії. Такий розподіл є відносно стабільним, бо за останні роки колір змінився лише у трьох штатах, тому велика кількість соціологів опирається на цю мапу. Традиційно кандидати ведуть посилену кампанію у штатах, що коливаються, голоси яких є вирішальними під час виборів.

Важливо зазначити, що за американською виборчою системою можливі ситуації, коли кандидат, який загалом по країні набрав більшу кількість голосів за рахунок густонаселених штатів, програє опоненту, який переміг у більшій кількості штатів проте з невеликим відривом. Таке вже траплялося 5 разів, зокрема у 2016 історія повторилася з Гілларі Клінтон, яка отримала на 3 мільйони більше голосів, проте програла Трампу. Якщо брати до уваги опитування, проведені в окремих штатах станом на 29 вересня, то ситуація виглядає ось так:

Байден отримує 342 голосів Колегії виборників із 270 необхідних, тоді як Трамп набирає 196.

Також не варто забувати, що одночасно із виборами президента, 3 листопада буде проведено і вибори до Палати представників Конгресу США. Згідно з опитуваннями, найбільші шанси на перемогу на них має Демократична партія (48,8% голосів проти 42,6% голосів за республіканців).

Висновки

Зважаючи на все вищесказане, ці вибори справді можна назвати найважливішими в новітній історії держави. Американське суспільство підійшло до них украй розділеним, і зараз важливо зупинити подальшу поляризацію. Як у Трампа, так і в Байдена є свої переваги та недоліки. Під час голосування американцям варто думати не про те, що посада президента принесе особисто для кандидата, а про те, що цей кандидат може зробити для держави. Впродовж останніх років, коли популізм став основою політики низки країн, здається, що як велика кількість світових політичних діячів, так і виборці, забули про цей основоположний принцип. Цьогорічні вибори мають  стати прекрасним способом згадати про це, і за їх результатами ми побачимо, чи засвоїли американці цей важкий, болючий, але надзвичайно важливий політичний урок.

Автор – Артур Колдомасов, експерт із політики США Аналітичного центру «ADASTRA».