THINK TANK

І....PER ASPERA – AD ASTRA


THINK TANK

І....PER ASPERA – AD ASTRA


Радше є, аніж немає: що таке «план Трампа для Косова» і чи має він шанси на успіх?

Радше є, аніж немає: що таке «план Трампа для Косова» і чи має він шанси на успіх?

Косовська криза – справжня «холодна війна» на теренах Європи ХХІ століття. Попри завершеність її активної фази, вона досі завдає чимало страждань місцевому населенню та клопотів міжнародним гравцям – Брюсселю, Вашингтону та Москві. Активна інтеграція Приштини до світової родини націй, зважаючи на протилежні позиції різних держав щодо її міжнародної правосуб’єктності, не в усьому дарує омріяні здобутки й обертається для клубу її друзів головним болем.

Спроби розв’язати проблему не дають значних результатів, хоча планами для Косова списано тисячі сторінок. І ось чергова пропозиція прилетіла з-за океану від американського президента. У чому полягає косовський план Трампа, що нового він пропонує для розв’язання конфлікту та які перспективи на успіх має – розповідаємо в цій статті.

11 червня 1999 р. офіційно скінчилася Косовська війна. За результатами конфлікту, що в активній фазі тривав близько півтора року та забрав життя майже 16 тис. осіб, до влади в автономному краї Косово й Метіохія Союзної Республіки Югославія прийшла цивільна адміністрація UNMIK (Місія ООН у справах тимчасової адміністрації Косова), що з 2006 р. поступово передає свої повноваження майже аналогічній місії ЄС – EULEX. 2008 р. Республіка Косово проголосила незалежність.

Детальніше про історію конфлікту читайте в матеріалі: Договір між Сербією та Косово. Чи вдасться завершити «Холодну війну» на Західних Балканах?

Утім, очікуваної стабільності молода країна так і не здобула. Європейські органи виявилися доволі неефективними: до прикладу, суди EULEX за 7 перших років роботи винесли лише 70 вердиктів у справах, пов’язаних з корупцією. Суддів неодноразово звинувачували в хабарництві; сама Верховна представниця ЄС з питань закордонних справ Федеріка Могеріні ініціювала службову перевірку.

Штаб-квартира EULEXу Приштині, столиці Косова. Фото DW

Штаб-квартира EULEXу Приштині, столиці Косова. Фото DW

Таке перманентне «запалення», зцілити яке євродипломатія поки не демонструє здатності,  дає свої негативні результати. Косово лишається незаможною країною з ВВП, на 17% залежним від трудових мігрантів та благодійництва діаспори, економіку котрої підривають періодичні загострення ситуації у вигляді торговельних війн із Белградом. Населення потерпає від міжетнічних конфліктів, значна частина яких інспірована сербським політикумом і зовні виражається у формі нібито побутових конфліктів чи «випадкових» переходів кордону, на які сили безпеки майже не реагують (а якщо косовські правоохоронці й вживають дії – це неодмінно викликає критику Сербії). Нестабільність відлякує потенційних інвесторів (хоча до держави проявляють значний інтерес бізнесмени Німеччини, Албанії та Швейцарії); як наслідок  Приштина отримує високий рівень безробіття, криміналізацію суспільного ладу, та бідність…

Складається справжнє зачароване на невдачі коло, до спроб розірвати яке навесні активно доєднався президент США Дональд Трамп через спецпредставника з питань Сербії та Косова Річарда Ґренелла. Та перш ніж перейти до аналізу пропозицій американської дипломатії, варто пригадати,  хто і як раніше вже намагався вирішити Косовську кризу.

Ініціатива вітається

Після завершення активної фази бойових дій (1998-1999 роки) та початку роботи UNMIK-EULEX міжнародна спільнота на деякий час забула про проблему Косова. Пошук варіантів остаточного врегулювання активізувався з 2008 р., коли Приштина проголосила незалежність, яку активно почали визнавати держави всього світу. Уряд сербського прем’єра Дачича у відчаї звернувся до Міжнародного суду ООН, прагнучи добитися визнання цього акту таким, що суперечить міжнародному праву, однак там у 2012 р.  постановили, що дії Косова цілком відповідають нормам МП.

Діалог гальмувало небажання Белграда контактувати напряму з владою новопроголошеної республіки: вперше прем’єри двох держав сіли за стіл перемовин 19 жовтня 2012 р. в Брюсселі. До цього ЄС «підштовхнув» Сербію, назвавши досягнення консенсусу необхідною передумовою набуття членства.

19 квітня 2013 р. сторони уклали Першу (Брюссельську) угоду щодо принципів нормалізації взаємин. Було погоджено роботу косовських органів правопорядку, судової влади й проведення виборів за косовським законодавством. При цьому райони, населені переважно сербами, мали об’єднатися в Союз сербських муніципалітетів, де судді й начальники дільниць повинні обиратися із представників сербської національності.

Белград, на відміну від Приштини, так і не ратифікував ту угоду в порядку, передбаченому для міжнародно-правових актів. Відтоді було укладено ще кілька додатків щодо другорядних питань (одним із них, приміром, Косову було присвоєно телефонний код +383), та в загальному ситуація, цілком очевидно для світової спільноти, загальмувала. На цьому тлі й вирішив спробувати свої миротворчі сили – причому доволі неочікувано, майже під завісу президентського строку – Дональд Трамп.

«Зробимо Косово великим знову»

Будь-який крок адміністрації 45-го президента в Європі варто розглядати передовсім через призму доволі напружених нині стосунків між Вашингтоном та Брюсселем. Азартна психологія будівельного магната постійно спонукає останнього довести прагматичним колегам, що Америка (мається на увазі, звісно, адміністрація Трампа) здатна впоратися навіть із тими проблемами, з якими «нудний» Брюссель вирішив за ліпше просто примиритися через усвідомлення їхньої фактичної перманентності.

Розв’язання настільки заплутаного конфлікту суттєво додасть авторитету господареві Білого дому в очах світової спільноти, а партнерство із США знову, як і за часів більш передбачуваного та послідовного Барака Обами, буде означати гарантії стабільності й безпеки для дружніх країн. До того ж, для Трампа, у котрого є певний досвід акторської гри, бажання розширити «базу фанатів» на світовій сцені просто непереборне. Не менш важливо й те, що частина громадян США, які цікавляться зовнішньою політикою, у разі успіху плану можуть віддати голос за чинного президента на виборах 3 листопада.

Косово, до речі, вважається одним з каменів спотикання в стосунках західного блоку з Росією. Остання, підтримуючи Белград, заперечує будь-яку можливість визнання незалежності колишнього сербського краю, розглядаючи його підтримку Євросоюзом і Штатами мало не як прояв слов’янофобії та успішно граючи на етнічно-релігійному протистоянні для завоювання симпатій сербів. Досягнення компромісу могло б – що доволі важливо особисто для Трампа – поліпшити стосунки з Москвою принаймні на одному з треків, в той час як налагодження не завжди спокійних стосунків з Белградом буде вигідним для Брюсселя, котрому не доведеться обирати між Александром Вучичем (попри очевидні диктаторські закиди останнього) та президентом Кососва Хашимом Тачі.

Ближче до суті

То що пропонує американський президент? Як зазначила в матеріалі для Brookings експертка Центру США та Європи Моллі Монтґомері, як такого «плану Трампа» фактично не існує. Увесь внесок 45-го президента полягав винятково в наданні майданчика для перемовин між делегаціями Косова та Сербії. Річард Ґренелл назвав датою їх проведення 27 червня 2020 р. (що, як зазначила The New York Times, було несподіванкою для Брюсселя – утім, про це дещо нижче). Обговорені мали бути переважно економічні питання.

Основна частина підтриманого Вашингтоном плану – по суті, просто економічна підтримка раніше запропонованого в Брюсселі обміну територіями. Відповідно до його положень, Прешевська долина – загальна назва трьох сербських муніципалітетів, населених переважно етнічними албанцями – переходить під управління Приштини, а та, в свою чергу, поступається на користь Белграда заселеними в основному сербами громадами на північ від течії річки Ібар. Аби пропозиція видалася сторонам більш ласою, Трамп додатково пообіцяв торговельні преференції та прямі кредити на суму близько $200 млн. Згодом США пояснили, що політичну частину врегулювання має взяти на себе ЄС.

Спрощена етнічна мапа Косова й Сербії. Фіолетовим виділено Косово (світліший) та території Сербії, населені переважно албанцями/косоварами (темніший); зеленим відповідних відтінків – Сербію та території Косова з сербською етнічною більшістю. Дані Reuters, Асоціація сербських муніципалітетів

Спрощена етнічна мапа Косова й Сербії. Фіолетовим виділено Косово (світліший) та території Сербії, населені переважно албанцями/косоварами (темніший); зеленим відповідних відтінків – Сербію та території Косова з сербською етнічною більшістю. Дані Reuters, Асоціація сербських муніципалітетів

На превеликий жаль для американського президента, запланованої зустрічі так і не відбулося: у процесі підготовки до неї, 24 червня, Гаазький трибунал з колишньої Югославії висунув проти косовського президента Тачі та кількох інших осіб звинувачення в скоєнні понад 100 вбивств під час воєнних дій у 1998-1999 рр. Після допиту президент заявив, що «задоволений» наданням інформації слідству. У Трампа позитивних емоцій очікувано менше.

Що про американську миротворчість думають інші гравці?

У ЄС так званий «план Трампа» критикують і в контексті балканської стратегії США, і в контексті політики американського президента в цілому. Ніде правди діти, більшу частину свого терміну він дійсно приділяв регіону мало уваги – відтак раптовий інтерес до Косова немало політичних оглядачів вважають радше передвиборчим ходом, аніж проявом активної позиції.

У цьому контексті навряд чи можна говорити про розчарування Брюсселя – від дипломатії Трампа ЄС вже давно див не очікує – радше про неабияке роздратування: про настільки важливу зустріч Ґренелл повідомив в односторонньому порядку лише за два тижні та ще й у твітері (очевидно, наслідуючи стиль президента)! Певна річ, це створило клопіт не лише спецпредставнику ЄС щодо Косова Мирославу Лайчаку, а й єврочиновникам рангом вище.

Москва щодо пропозиції Вашингтона зайняла вичікувальну позицію. Через раптовість її представлення і такий же раптовий зрив переговорів Кремль, імовірно, вирішив дочекатися розв’язки, не включаючись у процес. Можливо, російські дипломати просто усвідомлювали, що через неузгодженість із ЄС ніякого вартого уваги заходу не відбудеться. На пресконференції за результатами перемовин з президентом Вучичем очільник МЗС Росії Сергій Лавров закликав активізувати діяльність EULEX та домогтися створення в Косові Спільноти сербських муніципалітетів.

Що ж до самих Сербії та Косова, то вони поставилися до пропозиції американців з обережним оптимізмом, дипломатично висловивши сподівання на локальні успіхи. В обох державах традиційний скепсис висловили праві кола, що взагалі з підозрілістю ставляться до подібних діалогів. Президентові Вучичу перед очікуваними переговорами довелося запевнити діячів Сербської православної церкви та консерваторів в однозначній підтримці курсу на єдність держави.

Спроба номер два

Зірвана в червні  зустріч таки відбулася 4 вересня 2020 р. в Білому домі, куди Трамп запросив сербського президента Вучича та косовського прем’єра Хоті. Лідери підписали угоди про економічне врегулювання, які американський президент назвав «важливим проривом». Сторони домовилися про відновлення шляхів сполучення (зокрема, залізничного та шосейного). Окремо було погоджено перенесення посольства Сербії в Ізраїлі до Єрусалима й визнання єврейською державою незалежності Косова.

Здавалося б, принаймні в економічному плані було досягнуто порозуміння – відтак «план Трампа» спрацював? Аж ніяк. Відповідаючи на запитання репортерів після церемонії підписання, Александр Вучич заявив, що угоду було підписано…з США, а не з Косово. Як сказав би класик: «Завіса».  Це справді так: сторони у Вашингтоні дійсно підписали два різні документи – саме тому вище було вжито термін «угоди» в множині.

Але, вочевидь, найнеприємніше лише починається. Як і передбачалося, господар Білого дому зняв із себе відповідальність за політичне врегулювання: Вашингтонським договором передбачено заморожування терміном на рік перемовин із політичних аспектів. Таким чином, на думку Трампа, можна буде сконцентруватися на встановленні економічних зв’язків. Утім, на практиці все навряд чи буде настільки однозначно.

Відсутність якісних змін на політичному треку майже стовідсотково призведе до маніпуляцій з боку Белграда. Цілком імовірно, що Сербія зможе (й буде) ставити торговельні відносини в залежність від лінії Приштини щодо тих-таки сербських муніципалітетів або ж поводження з белградськими агентами впливу – навіть «пійманими на гарячому». При цьому Вучич користуватиметься обмеженими можливостями Косова підняти питання таких зловживань. Безумовно, не на користь косоварів зіграє й особа президента Трампа, котрий за всіляку ціну намагатиметься підтримувати видимість нормалізації ситуації, ігноруючи реальні проблеми – хай навіть кричущі.

Відмова Трампа від пов‘язування економічного та політичного порядку денного через особисті потреби підняття рейтингу в передвиборчий сезон може спричинити вкрай негативні далекосяжні наслідки для встановлення миру й безпеки на Балканах.

Якщо теперішня вашингтонська адміністрація не сконцентрується на комплексній допомозі з урегулювання відносин між Белградом і Приштиною, є ризик, що вищезгадане «зачароване на невдачі коло» так і не буде розірвано. Навпаки, воно згенерує нові економічні збитки, дипломатичну напруженість і, що, на жаль, не виключено, втрати життів.

Автор – Богдан Мироненко, спеціаліст із Балкан і Центральної Європи Аналітичного центру «ADASTRA»