THINK TANK

І....PER ASPERA – AD ASTRA


THINK TANK

І....PER ASPERA – AD ASTRA


Супермаркет пропаганди: США

Супермаркет пропаганди: США

Ми живемо в 2020 році, у час, коли, здавалося б, ідеологізація політики та її головний інструмент – пропаганда – мали б відійти в минуле. Утім, низка урядів по всьому світу все ще не гордує користуватися пропагандистськими інструментами, щоб просувати власні інтереси. І кожен із них розуміє цей концепт по-своєму, що й нагадує собою супермаркет, де є багато різних товарів на будь-який смак. Цей цикл статей пояснює, що таке ж пропаганда, де її можна зустріти, яких видів вона буває та як відрізняється в певних державах. В інформаційному суспільстві про це варто знати кожному! Тому не соромтеся заходити – цей супермаркет відчинений 24/7.

Інтро

У попередніх статтях циклу ми розглядали пропаганду передусім авторитарних країн (Росії, Китаю, Північної Кореї) або досліджували, як сторони конфлікту використовують пропаганду як зброю у своєму протиборстві (Ізраїль та Палестина).

Відповідно, кинувши оком на героїв наших минулих матеріалів, уважний читач міг би зробити висновок, що  брехня, фейки та маніпуляції – це незмінні атрибути політики лише тих держав, що далекі від ідеалів демократії та прозорості. Проте таке враження було б оманливим, оскільки не віддзеркалює сучасних реалій міжнародних відносин.

Саме тому сьогодні мова піде про «еталон демократії», поборника західних цінностей і вічного противника всіх авторитарних режимів – Сполучені Штати Америки. Ми розповімо, для чого Штатам пропаганда, яких форм і видів вона набуває і, звичайно ж, розглянемо конкретні приклади, де її можна зустріти.

Пропаганда в американській історії

Когось той факт, що «оаза свободи» серед нашого не завжди вільного світу може використовувати пропаганду, уподібнюючись до автократичних держав, може здивувати. Однак варто пам’ятати, що пропаганду застосовують не лише диктаторські режими, а реалізація національних інтересів часто бере гору над декларованими цінностями. За допомогою пропаганди у Сполучених Штатах боролися з комунізмом під час «холодної війни» та навіть із наркотрафіком у період нульових. Сьогодні ж американські пропагандистські матеріали мають вже не такий агресивний характер, а відрізняються своєю «м’якістю» й прихованістю – часто їхній основний меседж важко помітити з першого погляду. Також у Сполучених Штатах активно використовують напрацювання своїх предків, оскільки історія американської пропаганди є надзвичайно багатою та надихнула лідерів інших країн на створення власної пропаганди.

У вступній статті цього циклу ми розглянули один із прикладів того, якою американська пропаганда була у ХХ столітті. Тоді в США існували спеціальні органи влади, що контролювали та цензурували інформацію. Відповідно через те, що держава була безпосередньо в цьому зацікавлена, і було вироблено багато пропагандистських матеріалів різного характеру: від усім відомих плакатів про дядечка Сема (збірний образ американського громадянина) до фільмів та навіть мультфільмів. Усі сценарії для «продукції» Голлівуду узгоджувалися з урядом, тому сюжети про Гітлера, нацистів, расизм та американську велич не були рідкістю навіть для дитячого контенту. Зараз уявити подібне досить важко.

Пропагандистський плакат із «дядечком Семом»

Пропагандистський плакат із «дядечком Семом»

Пропагандою супроводжувалася кожна військова кампанія Сполучених Штатів. Головною метою створення таких матеріалів у цьому контексті було радше підняття відчуття патріотизму та бойового духу нації. Хоча й існували матеріали, спрямовані на інші держави, як-от памфлет «Це твоє майбутнє, аз-Заркаві» (Абу Мусаб аз-Заркаві – міжнародний терорист, очільник «Армії єдинобожжя та джихаду», що згодом переросла в «Ісламську Державу»). Проте американська пропаганда здебільшого спрямована саме на мешканців США і зазвичай присвячена внутрішньополітичним проблемам. Спектр видів такого «продукту» завжди був широким: телепрограми, фільми, пісні, постери, памфлети, друковані текстові матеріали, та навіть бойкот на Олімпійських іграх 1980 року. Однак у ХХІ столітті американська пропаганда стала більш прихованою, виваженою та «м’якою». Її можна знайти в найнесподіваніших місцях, і почнемо ми все-таки з інших держав.

Обкладинка памфлету «Це твоє майбутнє, аз-Заркаві»

Обкладинка памфлету «Це твоє майбутнє, аз-Заркаві»

Американська пропаганда за межами США

Хоча й було вказано, що американська пропаганда зазвичай має внутрішню спрямованість, зовнішній вимір у ній зовсім не зник, а лише набув більш хитромудрих форматів. Іноді дивуєшся тому, як далеко може зайти пропаганда.

До прикладу, у 2014 році пісня з назвою La Bestia стала хітом на центральноамериканському радіо. Жвавий латинський трек розповідає історію мігрантів, що їдуть до Сполучених Штатів у пошуках кращого життя одним із відомих «потягів смерті». Посилом пісні є проста істина: якщо ти збираєшся емігрувати до США, чекай на смерть, а твоя сім’я навіть не не довідається, що твоє життя обірвалось, щоб тебе поховати. Це послання підкріплюється такими рядками:

Дорога до пекла через хмару болю…

Воїн, що ламається, мачете, що рубає…

Цей зламаний потяг смерті з дияволом у котлі…

Виявилося, що виробництво пісні, а також її просування на низку радіостанцій ініціювала та оплатила Служба митного контролю США. Працівники радіо, очевидно, не знали про такий «темний бік» створення пісні, тому й прийняли її без питань. Як наслідок, ми бачимо антиміграційну пропаганду в попкультурі, що дивує. Утім, попмузика – не єдиний інструмент для американської пропаганди за кордоном.

Під час «Війни з терором» Джорджа Буша американські культура та «лайфстайл» не були надто популярними серед мешканців Близького Сходу. Для того, щоб розв’язати цю проблему, Державний департамент США вирішив запустити молодіжний журнал для цього регіону. Він мав назву Hi, був аполітичним, а його творці орієнтувалися на «несформовану» думку арабської молоді, яку мали скерувати у «правильному» напрямку.

У першому випуску можна було знайти статті про американських зірок, поезію та сендбординг (катання на дошці по піску) у Каліфорнії. От тільки витрачені на виробництво журналу 4,5 мільйони доларів не дали жодного результату: арабські підлітки, які вже цікавилися західною культурою, не отримували нової інформації з журналу, а замість відповідей на нагальні питання у ньому лише можна було знайти рецепти популярних дієт.

Обкладинка журналу Hi

Обкладинка журналу Hi

Також американський уряд використовував проблеми з інтернетом у деяких державах, щоб пропагувати власні ідеї та цінності. Наприклад, на фоні кризи інтернет-зв’язку на Кубі поява нового сервісу для спілкування була сенсацією для мешканців цієї країни. 2009 року з’явився сервіс ZunZuneo, що був соціальною мережею, схожою на твіттер. Користувачі платформи могли обмінюватися між собою повідомленнями, відео та фото, а також отримувати повідомлення від «адмінів» мережі. Однак, як виявилося, проєкт було створено USAID – американською державною структурою, що відповідає за реалізацію проєктів у рамках допомоги іншим державам.

Здавалося б, нічого особливого, проте «адміни» сервісу в потрібний момент надсилали користувачам повідомлення із закликами скинути тоталітарний режим та починати революцію. У мережі також можна було знайти багато інших пропагандистських матеріалів, а її керівники збирали персональні дані про користувачів та використовували їх у політичних цілях. Коли відбувся витік документів, що підтверджують це, а американські журналісти провели власні розслідування, проєкт припинив існування. Як наслідок, кубинці тепер дуже скептично ставляться до самого концепту соцмереж. Утім, ми можемо знайти американську пропаганду набагато ближче до нас.

Логотип ZunZuneo

Логотип ZunZuneo

Кожен із нас бодай раз у житті бачив американський бойовик. Усім нам відомо, що американське кіновиробництво є провідним у галузі креативних індустрій. Воно може на перший погляд здаватись аполітичним, проте зовсім не є таким. На початку ми вже згадували, що аж із Другої світової війни Голлівуд знімає те, що хоче бачити американський уряд. Хоча зараз частота й масштаб фільмів під замовлення зменшились, однак це явище нікуди не зникло.

Ми можемо довго дискутувати щодо пропаганди в комедіях, драмах чи хоррорах, проте в одному з жанрів вона присутня точно – у бойовиках. На це вказує аналіз технології виробництва такого кіно. Очевидно, що бойовик не може бути повноцінним без зброї у кадрі. Щобільше, вона має бути справжньою. Для того, щоб використовувати справжні зразки зброї США, варто просити на це дозвіл у Пентагону, оскільки він є власником усіх торгових марок американської зброї. Відповідно, Пентагон не може надавати озброєння для кінострічок без перевірки сценаріїв та їхнього цензурування (за потреби). Таким чином уряд і контролює контент, а також додає до нього необхідне. Якщо знати про цю технологію, то можна знайти більше прикладів американської пропаганди, ніж фільм «Капітан Америка». До речі, у 2020 році здається, що імідж «капітана Америки» будується для однієї особи, і про це теж варто поговорити.

Пропаганда на внутрішньому рівні

Можна стверджувати, що Сполучені Штати знову стали трендсеттером у пропаганді, змінивши формат її подачі та змістивши акценти. Прихід до влади Дональда Трампа став ключовим елементом цієї стратегії, оскільки його персоналія грає основну роль у новій стратегії пропаганди, запозиченої в росіян, але максимально застосованої в США – «закидування брехнею».

Персоналізований підхід у пропаганді не є новим – ми вже переконалися у цьому на прикладі КНР, РФ та Північної Кореї. Утім, у цих країнах він не виходить на перший план, у той час як у США пропаганда стала уособлювати лідера держави – Дональда Трампа. Новизна «закидування брехнею» полягає в тому, що, якщо раніше, до 2016 року, політики побоювалися фактчекінгу, то зараз вони дозволяють собі відверто маніпулювати, перекручувати факти й брехати. Сама техніка передбачає створення великої кількості фейків для того, щоб втомити людей та виснажити їх, аби вони не перевіряли інформацію. Як наслідок, щось із цього потоку брехні та й знаходить свою аудиторію.

Дональд Трамп відомий своєю фразою «Зробимо Америку величною знову!», а також заявами про те, як він хоче вберегти свою націю від можливих загроз, таких як міграція, економічна криза, нечесна конкуренція на світовому ринку тощо. Але мало хто помічає, що все це теж вважається пропагандистською стратегією, на підтримку якої пан Трамп може часто вказувати на речі, яких не існує чи які не є підтвердженими. Одним із таких прикладів є твердження про «захоплення країни мігрантами», яке команда Трампа неодноразово застосовувала задля підтримки своєї антиміграційної політики.

Адміністрація президента США також посилено створює образ «капітана Америки» для Трампа (особливо в соцмережах), заради чого  проштовхується штучний героїзм за участі запрошених зірок та «експертів». Іноді це робиться приховано та вміло (до прикладу, пости про те, як Трамп рятує країну від мігрантів, економічної кризи чи коронавірусу), однак часом це досягає рівня абсурду. Для своєї передвиборчої кампанії Трамп виклав фото, на якому він за допомогою фотошопу постав перед користувачами мережі в образі Таноса (антагоніста з фільмів «Марвел»), що обурило творця образу. А от Національну конвенцію Республіканської партії, що пройшла нещодавно, узагалі називають найабсурднішою політичною подією року через надмірну кількість фейків, виголошених під час неї різними публічними особами заради того, щоб вигородити президента США.

Зрозуміло, що це гра на два фронти – сильний президент може користуватись популярністю як у себе на батьківщині, так і за її кордоном. Попри все, велика частина старань команди Трампа нівелюється вищезгаданим «закидуванням брехнею», звинуваченнями попередників у всіх своїх бідах та конспірологічними теоріями. Як наслідок, у багатьох державах світу Трампа не сприймають серйозно, а через такий дисонанс страждає імідж Сполучених Штатів.

Висновки

Ми оглянули полиці нашого супермаркету та побачили пропаганду такою, якою її важко було уявити. І хоч нам здавалося, що цей супермаркет вже давно зачинений, як виявилося, його ще відвідує велика кількість політиків, лідерів країн і держструктур. Довіряючи пропаганді, ми можемо піддатися на маніпуляції та ізолювати себе від важливих подій і точок зору.

Варто пам’ятати, що в кожної держави є власні інтереси, а потрібна інформація може допомогти їх захистити. Світ не є ідеальним, а у ньому немає ідеальних держав. У 2020 році ми також змогли переконатися, що дезінформація може справді призвести до людських смертей, а пропаганда – до безповоротних наслідків та втрати довіри. Наступного разу, як читатимете новини на російському сайті, дивитиметеся китайські тіктоки, палестинське ТБ чи американські бойовики, звертайте увагу на те, що бачите та будьте пильними.

Ми були раді бачити вас у нашому супермаркеті. Сподіваємося, що інформація, яку ви в ньому отримали, стане вам у нагоді. Сьогодні вже настала пора його зачиняти, але він обов’язково відкриється знову, бо новий товар уже в дорозі. Приходьте ще!

Автор – Артур Колдомасов, експерт з міжнародної інформації Аналітичного центру «ADASTRA»