Виборча система в США: чи справді кожен голос почуто?

Цьогорічні президентські вибори в Сполучених Штатах знову продемонстрували, що виборча система країни є далеко не ідеальною, а дискусії щодо необхідності введення нового, більш справедливого механізму волевиявлення отримали новий поштовх. Напередодні голосування за главу держави в Колегії виборників ми вирішили проаналізувати всі переваги та недоліки нинішньої системи президентських виборів в США та розібрати найбільш популярні варіанти її трансформації.

Для багатьох Сполучені Штати Америки є взірцем ліберальних цінностей, громадянських свобод та демократичності інститутів влади. Разом з тим, один зі стовпів цієї самої демократії – система обрання глави держави – зазнає постійної критики як всередині країни, так і за кордоном.

Головним об’єктом полеміки тут виступає механізм непрямих виборів, відповідно до якого президент обирається не безпосередньо громадянами на всенародному голосуванні (як в Україні, наприклад), а Колегією виборників, через що кандидат, який набрав більшу кількість голосів американців ще не гарантує собі перемогу. Так сталося на вже історичних виборах 2016 року, коли Гілларі Клінтон, набравши майже на 3 мільйони більше голосів громадян, програла Дональду Трампу, оскільки отримала меншу кількість голосів виборників.

Однак перед тим як розглядати всі слабкості й переваги нинішньої виборчої системи в США, варто поглянути, як президентів обирають в інших країнах світу та з яких елементів взагалі складається виборчий процес.  

Як у світі обирають президентів

Згідно з дослідженням Pew Research Center, є п’ять основних елементів проведення виборів у світі, зокрема президентських:

1.    Реєстрація виборців.

2.    Віковий ценз для голосування.

3.    Можливість віддати голос поштою.

4.    Спосіб голосування.

5.    Врахування голосів, отриманих від громадян, що проживають за кордоном.

Саме за ними можна простежити головні відмінності між тим, як населення різних держав обирає своїх лідерів. Першим із цих елементів є реєстрація виборців. Це процес внесення громадян, які мають право голосу, до спеціальної бази даних виборців. У 112 країнах та територіях реєстрація є обов’язковою, проте в різних державах вона відбувається неоднаково. У таких країнах як Аргентина, Чилі або Нідерланди цей процес є автоматичним. Це значить, що органи влади самостійно формують відповідний реєстр, і громадянам для цього не потрібно виконувати якісь додаткові дії. Так відбувається і в Україні. Проте в низці держав виборці мусять реєструвати себе самостійно. Недотримання цього обов’язку навіть карається штрафом у таких державах як Нова Зеландія, Тонга та Велика Британія.

Зеленим позначено країни з обов’язковою реєстрацією виборців, синім – необов’язковою. Pew Research Center

У Сполучених Штатах реєстрація виборців не є законодавчо обов’язковою, однак без неї такий громадянин все одно не зможе взяти участь у голосуванні. Лише штат Північна Дакота приймає голоси від американців, які попередньо не реєструвалися.

Другим важливим елементом є віковий ценз для голосування. У 205 державах і територіях голосувати можна з 18 років (США перебувають у цій категорії). Лише 12 держав і територій дозволяють голосувати громадянам, молодшим за 18 років. Найнижчим віковий ценз є у таких країнах, як Аргентина, Австрія та Бразилія – там можна віддати голос з 16 років. Найвищою ця межа є в Об’єднаних Арабських Еміратах – там голосувати дозволено лише особам, що досягли 25-річного віку. Цікавою система є в Італії: голосувати на виборах до нижньої палати парламенту можна з 18, а до вищої – лише з 25.

Вам варто знати: Сполучені Штати напередодні виборів: кібератаки набирають обертів

Третім елементом, ключовим для проведення президентських виборів, є можливість голосування поштою. До пандемії коронавірусу 40 держав приймали голоси, надіслані через тошту. Такий спосіб найбільше використовується в країнах Європи та Північної Америки, а також є доволі популярним у державах Азійсько-Тихоокеанського регіону (Індія, Індонезія, Південна Корея тощо). У громадян більшості африканських та карибських країн, а також всіх країн Близького Сходу та Латинської Америки такої можливості немає.

Четвертим важливим моментом є спосіб голосування. У 209 державах та територіях використовують паперові бюлетені. У низці країн громадяни роблять спеціальну відмітку навпроти імені кандидата, якому вони надають перевагу. У кількох державах (Ізраїль, Малі) виборці обирають бюлетень окремого кандидата/окремої партії, кладуть його в конверт, який потім кидають в урну. Певні країни використовують різні формати одночасно. Наприклад, голосування за допомогою паперових бюлетнів та спеціальних електронних пристроїв практикують у США, Індії, Сінгапурі тощо.

Виборці використовують машини для голосування на дільниці в Атланті, Джорджія, 2018 рік. NYT

Голосування через інтернет проводиться наразі лише в чотирьох країнах: Вірменії, Канаді, Естонії та Швейцарії. Найцікавішим є формат голосування у Гамбії – тут на кожній дільниці встановлюють відра різних кольорів з фото кандидатів на них, а виборці мають вкинути камінець у відро із зображенням того кандидата, який їм до вподоби.

П’ятим елементом проведення президентських виборів є можливість голосування для громадян країни, що перебувають за кордоном. 88 держав, включно зі Сполученими Штатами, приймають для президентських виборів голоси цієї категорії виборців. 55 держав та територій не організовують закордонні дільниці, більшість з них знаходиться у Латинській Америці, Африці та АТР.

Крім того, важлива характеристика виборів полягає в тому, є вони прямими чи непрямими. На прямих виборах громадяни самі безпосередньо обирають кандидатів, тоді як при непрямих виборах (їх також називають двоступеневими) вони голосують за представників, які й визначатимуть переможця. Саме так відбувається на президентських виборах у США. У парламентських республіках (Німеччина, Латвія, Чехія, Ізраїль) главу держави зазвичай обирає парламент, що також є формою непрямих виборів.

Тепер, коли ми розібралися з основними елементами й особливостями виборчого процесу, можемо скласти коротку характеристику системи виборів президента США.

-        Президентські вибори в США є непрямими через голосування Колегії виборників.

-        Реєстрація виборців у цій державі не є обов’язковою, однак у всіх штатах, окрім одного, проголосувати без попередньої реєстрації неможливо. Цей процес не є автоматизованим у більшості штатів, що спричиняє певні проблеми.

-        У Сполучених Штатах можна голосувати з 18 років.

-        Тут також використовують голосування поштою: цьогоріч через пандемію кількість бюлетенів, отриманих поштою, уперше перевищила 100 мільйонів.

-        Виборці роблять відмітки у паперових бюлетенях, а під час голосування на дільниці ще пропускають ці бюлетені через спеціальні електронні пристрої.

-        Голоси, отримані від американських громадян з-за кордону, також враховуються.

Тож якщо не зважати на двоступеневу систему виборів президента, голосування в Сполучених Штатах повторює модель та стандарти волевиявлення в решті демократичних країн. Утім, саме непрямий механізм голосування за голову держави (яка, до того ж, є президентською республікою) є унікальним і складним явищем, суперечки щодо доцільності якого тривають вже багато десятиліть. Та перш ніж розглядати його недоліки й проблеми, потрібно розібратися, чому нинішня виборча система США має саме такий вигляд.

Історія формування сучасної виборчої системи США

Непряме голосування за голову держави було введене другою статтею Конституції США, через яку було створено Колегію виборників. Це рішення є компромісним, оскільки під час створення механізму існували групи прихильників різних підходів до голосування. Одна з них підтримувала вибори президента через Конгрес, інша – прямі вибори (лише голосування населення). Однак «батьки-засновники» Штатів ставилися до ідеї народовладдя скептично, оскільки це значно обмежувало владу привілейованих кіл суспільства. Тому народному голосуванню не довіряли та побоювались його впроваджувати.

Згідно з тією ж статтею конституції, всі штати мають певну кількість виборників, що вираховується за наступною формулою:

кількість виборників на штат = числу конгресменів, що представляють штат (пропорційно до населення) + 2 (кількість сенаторів від кожного штату).

1961 року було прийнято поправку до Конституції США, згідно з якою столиці країни також було надано репрезентацію у Колегії виборників через трьох (таким є число виборників у найменш населеному штаті) представників.

Конституція надає право кожному штату визначати своїх делегатів до Колегії у будь-який спосіб. Поступово один за одним штати обрали єдиний формат – голосування населення. Зараз на президентських виборах громадяни Сполучених Штатів фактично обирають не президента, а виборника, що віддасть голос певному кандидату. Потім у грудні всі виборники збираються у Вашингтоні, щоб віддати свої голоси. Під час кампанії кандидати приділяють найбільшу увагу swing states – штатам, у яких на кожних виборах перемагають кандидати від різних партій. Лише чотири рази за всю історію виборів переможець голосування Колегії виборників програвав голосування населення – це було в 1876, 1888, 2000 та 2016 роках. Цікавим також є те, що підрахунок голосів Колегії відбувається на основі відповідного закону, прийнятого аж у 1887 році.

Більше за темою: Президентські вибори 2020: США на порозі вибору

Також у Конституції прописаний сценарій виборів за умови нічиєї між кандидатами. У такому випадку, згідно з дванадцятою поправкою, переможця визначає Палата представників.

Дата проведення виборів у США є сталою й обрана невипадково. Вона враховує низку факторів, притаманних життю країни у ХVIII столітті: погодні умови, збір врожаю та відвідування церковних служб. Оскільки тоді на виборчі дільниці американці діставалися конями, було обрано вівторок. Це дозволяло громадянам спокійно піти на службу в неділю, прибути на дільницю у понеділок та проголосувати у вівторок перед середою – базарним днем. Листопад також є гарним вибором між жнивами та холодною сніжною зимою, що б ускладнювало подорожі конями. Дата проведення інавгурації новообраного президента обиралася з функціональних причин – до 1937 року присяга проводилася 4 березня через довготривалий процес підрахунку голосів. Згодом було прийнято двадцяту поправку до Конституції, згідно з якою інавгурацію відтепер проводять 20 січня, що залишає час для засідання Колегії виборників та формування перехідного уряду.

Як бачимо, сучасні президентські вибори в Сполучених Штатах зберегли низку традицій, що відповідають реаліям часу заснування держави. Багато хто схвалює такий підхід та захоплюється ним, проте значна частина людей також вважає, що цей формат є застарілим і що цей процес має стати більш модерним. Тож далі розбиратимемо переваги та недоліки такої системи.

Плюси та мінуси системи проведення президентських виборів у США

У нинішнього механізму, безперечно, є низка переваг. Першою з них є краща репрезентація менших штатів у політичному процесі країни. Якби голосування було прямим, вирішальними для результатів були б голоси густонаселених міст (наприклад, Нью-Йорка, Лос-Анджелеса, Чикаго) і Штатів (Каліфорнія, Техас, Флорида). Тоді кандидати не звертали б увагу у своїй передвиборчій кампанії на проблеми так званої «середньої Америки» та менш населених територій. Проте завдяки Колегії виборників невеликі штати мають сильніший вплив на політичний процес у державі.

Другою перевагою можна назвати процедурною. За прямого голосування, при виникненні сумнівів щодо його чесності, скоріш за все, довелося б проводити перерахунок голосів на території всієї держави. Тоді як наявність Колегії виборників дозволяє за потреби провести перерахунки в окремих штатах до початку її засідання.

Третьою перевагою вважається простіше ведення кампанії. Зрозуміло, що на кампанію у вже демократичній Каліфорнії чи республіканському Техасі витрачається менше, ніж на кампанію у swing states. Відповідно, це зменшує її вартість у загальнодержавному масштабі. Політичні діячі у США вважають, що перехід до прямого голосування зробить передвиборчу кампанію ще дорожчою (адже тоді доведеться боротися за кожного виборця), що поглибить уже наявну проблему їх надлишкового фінансування.

Дивіться також: Роль соціальних мереж на президентських виборах у США

Утім, попри всі ці доволі очевидні переваги, у сучасній системі є «підводні камені», які погіршують виборчий процес загалом. Першим її значним недоліком є закріплення двопартійної системи в політичному процесі країни. Багато кому це видається перевагою, оскільки забезпечує стабільність американської політики. Вона виражається у тому, що навіть попри велику кількість ідеологічних розбіжностей між двома партіями, вони мають багато спільного та все одно дають державі рухатись у більш-менш однаковому напрямку без різких поворотів. Однак, з іншого боку, саме ця система не залишає шансів для участі «третіх партій» у виборах на національному рівні та вбиває бажання громадян голосувати за кандидатів від них, щоб не зіпсувати шанси на перемогу кандидатів головних партій.

Мало хто в Україні насправді здогадується про те, що крім двох основних партій у США – Демократичної та Республіканської – існують ще й інші, наприклад, Лібертаріанська партія, Партія зелених, Конституційна партія. Таке враження складається через те, що кандидати від «третіх партій» рідко мають можливість балотуватися в усіх штатах країни. Таку можливість мають представники лише двох головних партій, через що й відбувається зміцнення двопартійної системи – інші партії можуть існувати, але доволі непомітно. Багатопартійна система принесла б кращу політичну репрезентацію різним прошаркам американського населення та розв’язала проблему розколу в обох головних партіях.

Другим вагомим недоліком є менше значення голосування населення. Багато американців переконані, що з голосуванням Колегії виборників голоси звичайних громадян майже нічого не вирішують. Так, згідно з американським законодавством, виборники низки штатів можуть легально не орієнтуватися при голосуванні в Колегії на результати волевиявлення населення, хоча й такі випадки є доволі рідкісними на фоні загальної статистики проведення президентських виборів у США. У 2016 році лише 7 виборників проголосували врозріз із позицією громадян свого штату. Можливо й через це явка на виборах з року в рік є відносно невисокою. Якщо громадяни будуть обирати свого лідера безпосередньо, відвідуваність виборів, імовірно, збільшиться разом із підвищенням відчуття відповідальності.

Наклейки для видачі виборцям, що проголосували на виборах президента США 2020 року з написом «Я проголосував сьогодні!». DNA India

Третім недоліком є надто велике значення swing states у голосуванні. Раніше ми зазначали це як перевагу з економічної точки зору, однак у політичному плані така ситуація створює дисбаланс. Складається відчуття, що іноді виборцям поза swing states не надають достатньої інформації щодо кандидатів та їхніх намірів на посаді президента. Зокрема, ЗМІ часто звертають увагу на конкуренцію навіть між окремими округами у swing states, у той час як голосування в інших штатах не отримує потрібного висвітлення в медіа. Як наслідок, замість всієї країни її долю фактично вирішують мешканці кількох штатів.

Четвертим «мінусом» такої системи є можлива невідповідність результатів голосуванню населення. Яскравим прикладом цьому є кейс президентських виборів 2000 року, де голосування населення виграв кандидат від демократів Альберт Гор, а доля остаточного результату вирішувалась у суді. Якби голосування було прямим, таких інцидентів би не виникало. Цей аргумент є найбільш популярним серед противників існування Колегії виборників. Також серед недоліків є політизований розподіл округів на користь певної політичної партії («ґерімендеринг») та низка процедур і методик, що використовуються для дискримінації певних соціальних груп у контексті голосування (voter suppression). У 2020 році це виражалося навіть у форматі голосування поштою, який обирали певні окремі штати: наприклад, якщо у Каліфорнії голосування поштою було зручним та деталізованим, то в Техасі не було надано достатньої інформації ані про його процедуру, ані про програми кандидатів.

Попри таку значну кількість недоліків важко сказати, коли у цій системі нарешті настануть зміни. Однак варто спробувати визначити, чи є на них запит серед американського суспільства та в який можливий спосіб ця система може змінитись.

Жага змін

Під час передвиборчої кампанії 2020 року багато кандидатів заявляли про необхідність змін у нинішній виборчій системі, особливо серед учасників праймеріз демократів. Загалом у ХХІ столітті це питання постало найбільш гостро після вже згаданого програшу Гілларі Клінтон. Дональд Трамп до своєї каденції виступав за пряме народне голосування, однак зараз він наполягає на збереженні системи з Колегією виборників.

Взагалі думка американців щодо виборчої системи постійно змінюється з плином часу, проте в останні роки закликів до реформи та варіантів її проведення значно побільшало.

Одним з них є введення схвального голосування. Цей формат застосовується до виборів, у яких беруть участь більш ніж один кандидат. Згідно з ним, виборці можуть голосувати за одного та більше кандидатів одразу. Відповідно, той, хто набирає найбільшу кількість позначок, стає переможцем. У 2018 році місто Фарґо, штат Північна Дакота, затвердило використання цієї технології для місцевих виборів, ставши першим американським містом, що використовує систему схвального голосування. Прихильники цього методу стверджують, що він допоможе зменшити суспільну напругу під час голосування і дає шанс кандидатам від «третіх партій» стати реальними конкурентами демократів та республіканців.

Більш детальний розбір нинішньої виборчої системи в США та варіантів її модифікації ви також можете знайти в нашому відео:

Популярності також набуває формат преференційного голосування. У бюлетенях цього формату виборці мають розставити усіх кандидатів по місцях – від першого до останнього. Кандидат із найбільшою кількістю перших місць перемагає. Також цей механізм передбачає «процедуру невідкладного другого туру»: якщо у жодного з політиків немає необхідної для перемоги більшості, тоді бюлетені, де на першому місці кандидат, який у загальному голосуванні посів останню позицію, не враховуються у цьому раунді. Натомість у випадку лідерства інших кандидатів голос зараховується тому, хто посідає друге місце у бюлетені.

На підтримку цього формату вже висловились експрезидент Барак Обама, сенатори Джон Маккейн та Берні Сандерс, а також низка експертів та політичних діячів. Формат преференційного голосування було вперше застосовано на президентських виборах у США штатом Мен цього року. На думку його прихильників, він дає можливість побачити повний спектр політичних преференцій у країні та є більш зручним для виборців.

Бюлетень штату Мен для президентських виборів 2020 року за форматом преференційного голосування. Wikipedia.

Зрозуміло, що також були й спроби припинити існування Колегії виборників. Багато з них було оформлено або в окремі законопроєкти, або у судові позови. Однак законопроєкти не набирали необхідної кількості голосів, а судові позови не задовольняв Верховний суд. За своєї каденції навіть президент США Джиммі Картер виступав за скасування Колегії виборників, проте ЗМІ та аналітики тоді лише розкритикували його за таку позицію, називаючи її заангажованою та політично вмотивованою. Відповідно, про неучасть виборників у президентських виборах у США поки що не йдеться.

Розглядаються також і компромісні варіанти зі збереженням Колегії виборників, однак зі змінами до її голосування. Одним із них є Угода між штатами щодо національного народного голосування. Згідно з її умовами, підписанти зобов’язують своїх виборників надавати голоси переможцям народного голосування у штаті: до тих, хто проголосував проти позиції штату, будуть застосовуватися санкції. Однак для того, щоб вона почала діяти, до неї має доєднатися така кількість штатів, щоб разом вони контролювали мінімум 270 голосів виборників. На цей момент договір підтримало 16 штатів та столиця США, разом вони забезпечують 190 голосів виборників.

Цікава тема: Медіаринок США – невидиме поле битви всередині держави

Іншим варіантом реформи зі збереженням Колегії є перехід до пропорційного розподілу голосів громадян. Річ у тім, що зараз майже у всіх штатах діє принцип «переможець забирає все», коли лідеру народного голосування дістаються всі голоси виборників штату, незважаючи на відсоток набраної підтримки. Наприклад, на цьогорічних виборах у Пенсильванії Байден отримав 50% голосів громадян, а Трамп 48.8%, проте всі 20 виборників штату дістануться саме демократу. Під цю систему не підпадають лише два штати – Мен та Небраска. У них голоси виборників розподіляються рівномірно у залежності від того, хто виграв народне голосування в окремих округах. Саме ці два штати наприкінці ХХ століття прислухалися до вимог реформувати процедуру президентських виборів й реалізували її таким чином.

Такий механізм є компромісом, що дозволяє залишити функціювання Колегії виборників і водночас збільшити роль народного голосування. Згідно з цим форматом, голоси виборників у всіх штатах розподіляються в залежності від відсоткового співвідношення набраних голосів. Для того, щоб краще зрозуміти, як працює такий механізм і чи є він достатньо зручним, варто змоделювати ймовірні результати президентських виборів у США 2020 року якби голоси громадян пропорційно розділялися серед виборників. На відміну від інших форматів, ми можемо це зробити, оскільки дані по відсотковому співвідношенню голосів є загальнодоступними.

Розподіл голосів Колегії виборників за форматом пропорційного голосування. Відсоткові співвідношення по голосуванню взято з politico.com

Як бачимо, переможцем все одно став би кандидат від демократів, оскільки він набрав більше необхідне число виборників для перемоги – 270. Найбільшу кількість голосів виборників Джо Байден здобув би в Каліфорнії – 35 з 55 можливих. Найменшу ж кількість голосів йому б дали виборники аж із шести штатів – по 1 голосу. Найбільшу кількість голосів виборників Дональд Трамп здобув би в Каліфорнії та Техасі – по 20 голосів. Узагалі голосів Трамп би не отримав від виборників зі столиці – всі 3 можливі голоси відійшли б Байдену. Однакову кількість голосів обом кандидатам надали б виборники зі штатів Джорджія, Айова, Канзас, Мен, Мічиган, Міннесота, Міссісіпі, Невада, Нью-Гемпшир, Род-Айленд, Юта та Вісконсин.

З одного боку, така система краще репрезентувала би голосування населення. Однак її введення потребує міцного консенсусу в суспільстві та політикумі, адже її, як і більшість описаних опцій, можна реалізувати лише через поправку до Конституції, а цей процес потребує масштабної підтримки в американському парламенті, що є малоймовірним станом на зараз. Тож найближчим часом фундаментальних змін в американському виборчому процесі очікувати не варто.

Висновки

Президентські вибори в Сполучених Штатах є унікальним явищем. Цей процес є, очевидно, складним та базується на традиціях. Нам, людям не з США, зрозуміти цю систему ще важче. У ній є як свої переваги, так і вагомі недоліки, однак за будь яких умов американці вважають право голосу привілеєм та громадянським обов’язком, чому точно варто повчитися громадянам інших країн.

Автор – Артур Колдомасов, експерт із політики США Аналітичного центру ADASTRA