Греція проти Туреччини: конфлікт зупинить НАТО чи НАТО конфлікт?

Після слів президента Франції про те, що Північноатлантичний альянс спіткала «смерть мозку», НАТО активізувало свою діяльність, щоб довести, що залишається сильним і потрібним гравцем. Допомога країнам-членам у боротьбі з пандемією, приєднання Північної Македонії, надання Україні статусу члена Програми розширених можливостей — усе це стало важливими здобутками Альянсу. Проте не минуло й року, як питання кризи блоку знову стало актуальним через чергове загострення у відносинах Греції та Туреччини.

Через що почався конфлікт?

21 липня 2020 року Турецька Республіка відправила дослідницьке судно Oruc Reis до берегів острова Кастеллорізо для сейсмічних досліджень, мета яких — розвідка газових родовищ. Дослідження мали відбуватися з 21 липня до 2 серпня, але Афіни заявили, що ці дії є неправомірними й привели у бойову готовність свої воєнно-морські сили. Розвідка родовищ проходила в акваторії, яку Греція вважає своєю виключною економічною зоною. Олії до вогню додало ще й те, що Туреччина відновила видобуток газу на шельфі Кіпру, який також є об'єктом двосторонніх суперечок.

Грецький острів Кастеллорізо знаходиться лише у 2 км від узбережжя Туреччини.

Після втручання ЄС, напруга трохи знизилася. Турецька Республіка навіть зупинила буріння та заявила про своє бажання налагодити діалог з Грецією. Однак 6 серпня конфлікт знову загострився. Причиною стало те, що Грецька Республіка та Єгипет підписали угоду про виключну економічну зону. “Ця угода дозволяє обом країнам рухатися вперед у максимальному використанні ресурсів, що є у виключній економічній зоні, особливо перспективних запасів нафти і газу”, — сказав міністр закордонних справ Єгипту. Договір став своєрідною відповіддю на аналогічну угоду між Туреччиною та Лівією 2019 року. Афіни вважають її незаконною, бо вона закріплює за Туреччиною більшу частину спірних територій Східного Середземномор’я. 

Дізнавайтеся більше:

·         Лівія та Туреччина: новий союз, що змінить Східне Середземномор’я

·         Чому геополітичне протистояння у Східному Середземномор’ї – це більше ніж про нафту?

Через дії Греції, президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган заявив про відновлення буріння газу поблизу Кіпру. За декілька днів Анкара відправила ще одне дослідницьке судно у спірні райони Егейського моря. Греція зі свого боку спрямувала туди додаткові ВМС. Так, 11 вересня стався перший збройний інцидент. Кожна сторона розповідає свою версію, тому невідомо, що відбулося насправді. Греція стверджує, що її флот супроводжував Oruc Reis та ще п’ять військових кораблів Туреччини, і це призвело до зіткнення турецького фрегата й грецького корабля. Анкара ж наполягає, що греки відкрили вогонь по їхньому цивільному кораблю.

Конфлікт набирає все серйозніших обертів. Прем’єр-міністр Греції нещодавно повідомив про намір розширити територіальні води навколо континентального шельфу в Іонічному морі з 6 миль до 12 миль.  Така ідея викликає неоднозначні оцінки, адже, хоча й згідно з положеннями Конвенції ООН з морського права (яку підписала Греція, проте стороною якої не є Туреччина), країни можуть претендувати на 12-мильну зону від узбережжя, Афіни раніше погодилися обмежитися 6 милями з огляду на те, що численні грецькі острови розташовані надзвичайно близько до турецької території.

Тоді греки пішли назустріч партнеру, щоб не провокувати збройний конфлікт із Анкарою. Проте тепер, схоже, події розвиваються у зворотному напрямку. Крім того, на тлі напруженості з Туреччиною, Афіни оголосили про закупівлю зброї, що також підіймає градус протистояння.

НАТО між двох вогнів

Уся ситуація ускладнюється й тим, що і Греція, і Туреччина є країнами-членами НАТО, а тому очевидно, що їхня ворожнеча підриває єдність та міць Альянсу. Суперечка між союзниками вимагає його втручання, і те, як діятиме у цій ситуації керівництво блоку, матиме велике значення для стабільності регіону й авторитету організації. Столтенберг веде діалог з обома країнами, каже про важливість деескалації конфлікту і на зустрічі з міністрами закордонних справ ЄС наголосив, що вітає “зусилля Німеччини щодо посередництва у пошуку шляху вперед”. Але, на жаль, цього недостатньо.  Зайняти позицію нейтралітету, яку Альянс зараз демонструє, — точно не найкращий варіант.

Вас може зацікавити: Оповідь про «смерть мозку НАТО»: до чого тут Туреччина?

Стратегічне планування НАТО ставить собі за мету зробити блок сильнішим і таким, що може адаптуватися до нових викликів. Мова йде і про Китай, і про Росію, і про кіберпростір тощо. Грецько-турецький конфлікт ставить під загрозу не тільки ініціативу #NATO2030, але й взагалі майбутнє Альянсу. Він вносить розбрат, загрожує цілісності, а також підриває імідж НАТО як стабільної організації, що здатна захистити регіон від війн.

Генсек НАТО розповідає про ініціативу #NATO2030.

«Я підняв це питання з Генеральним секретарем Столтенбергом про те, що ми є країною-членом НАТО. І коли ми відчуваємо, що союзник по НАТО поводиться таким чином, що загрожує нашим інтересам, ми не можемо очікувати від НАТО підходу на кшталт “ми не хочемо втручатися у ваші внутрішні розбіжності”. Це було б дуже несправедливо по відношенню до Греції», — таку заяву зробив прем’єр-міністр Грецької Республіки, очікуючи дій, а не «глибоко занепокоєння» від Альянсу.

Розбрат у лавах Альянсу

Частина проблеми полягає також у тому, що до конфлікту залучені й інші країни, які мають свої інтереси. На боці Греції вже виступили Франція, Єгипет, Ізраїль та ОАЕ. Ці держави зацікавлені у газових проєктах регіону й виступають проти посилення Туреччини в Лівії, тоді як Росія більше схиляється до підтримки Туреччини.

Вам може сподобатися: Туреччина, Росія чи ООН: хто зайвий у лівійському трикутнику?

Хоча Москва не заявила про це офіційно, але міністр закордонних справ Сєргєй Лавров повідомив, що РФ готова стати посередником у конфлікті між Кіпром і Туреччиною. Натомість Брюссель визнає Турецьку Республіку Північного Кіпру частиною єдиної кіпрської держави, що є членом Євросоюзу. США поки що залишаються на невизначеній позиції щодо грецько-турецького конфлікту.

Грецькі та французькі судна беруть участь у військових навчаннях у Східному Середземномор’ї.

Власне, відсутність єдиної позиції країн-членів щодо конфлікту і є однією з причин, чому Альянс метається між двох вогнів. Залишаючись в стороні, НАТО, тим самим, намагається захистити себе від бунту на власному кораблі. Як зазначено вище, Франція, наприклад, вже стала на бік Афін. Італія проводить навчання разом з Грецією, Кіпром та Францією біля кіпрського узбережжя з метою утримати Туреччину від подальшої розвідки енергоресурсів у спірних водах.

Цікаво знати: Від посткризового відновлення до конфронтації з Туреччиною: чим сьогодні живе Грецька Республіка?

Це ще раз доводить, що єдності в Альянсі щодо грецько-турецького конфлікту зараз чекати не доводиться. А поки НАТО відмовчується, Греція і Туреччина шукають підтримки за межами блоку, що знову-таки б’є по його іміджу та здатності адаптуватися до нових викликів. Виходить, мовчання — не завжди золото.

Три варіанти для НАТО

Зараз керівництво блоку повинне визначитися, як діяти, і варіантів у нього насправді не так багато: залишитися в позиції нейтралітету, обрати чиюсь сторону або ж спробувати примирити союзників.

Перший, тобто нинішній план А, несе в собі великі ризики для Альянсу. Подібне самоусунення демонструє нездатність діяти в кризовій ситуації «у себе вдома», показує некомпетентність і неефективність організації у збереженні безпеки та остаточно підриває її авторитет як серед держав-членів, так і на міжнародній арені. Історія знає приклад, коли в 1974 році через турецьке вторгнення на Кіпр Греція вже виходила зі складу Альянсу на знак протесту проти його бездіяльності. Якщо і цього разу не буде рішучих дій, то НАТО може залишитися існувати більше як навчальний альянс, а в найгіршому випадку — перестати існувати.

Підтримати в конфлікті одну зі сторін — також суперечливий варіант. Обрати Грецію — значить приректи і без того складні відносини з Анкарою. Вступаючи в Альянс у 1952 році, Туреччина прагнула гарантувати свою територіальну цілісність від зазіхань СРСР, проте останнім часом Анкара навпаки випробовує терпіння НАТО дружбою з його стратегічним противником — Російською Федерацією. Для Альянсу життєво важливо підтримувати відносини з Анкарою як союзником та економічним партнером, який дає змогу просувати свій вплив у регіоні та захищає східні кордони блоку. До того ж для європейців погіршення відносин із Туреччиною, на території якої перебуває більше 3 млн біженців, є особливо небезпечним. Ердоган вже не раз демонстрував, що може використати їх як зброю проти ЄС.

Більше за темою: Від НАТО до Росії: метаморфози зовнішньої політики Туреччини

Цілісність Альянсу під удар поставить і той варіант, при якому НАТО віддасть перевагу Туреччині в цьому конфлікті. Як ми вже зазначали, два союзники (Франція та Італія) вже висловлюють підтримку Греції, і досить важко уявити собі ситуацію, в якій інші європейські члени НАТО підтримають Анкару, яка не входить в ЄС, на шкоду Афінам.

Зрозуміло, що найкращий вихід для блоку — посадити Грецію і Туреччину за стіл переговорів. Одним із завдань ініціативи #NATO2030 є посилення політичних інструментів Альянсу: ураховувати всі питання, які впливають на безпеку, використовувати військові, невійськові, економічні та дипломатичні інструменти — здається, саме час почати їх практичну реалізацію. У співпраці з ЄС, який також страждає від цього конфлікту, НАТО має виступити посередником між Афінами й Анкарою. Потрібно знайти рішення, що дасть всім сторонам більш-менш рівний доступ до запасів нафти й газу Східного Середземномор’я, та припинити ескалацію.

Післямова

Сьогодні виповнюється 68 років з моменту, коли НАТО змогло об’єднати під одним «дахом» Грецію і Туреччину. І хоча зараз ми не спостерігаємо рішучих дій від блоку, але його широкі амбіції щодо подальшої діяльності повинні стати головним стимулом, щоб зупинити це геополітичне протистояння і вивести себе зі стану заціпеніння.

Авторка - Анастасія Гаценко, експертка з євроатлантичного співробітництва Аналітичного центру ADASTRA