Від посткризового відновлення до конфронтації з Туреччиною: чим сьогодні живе Грецька Республіка?

Незважаючи на досягнення Греції в боротьбі з наслідками глибокої боргової кризи 2009 – 2018 років, економічний спад, спричинений пандемією, та чергове загострення у відносинах з Туреччиною створюють нові проблеми для стабільного розвитку держави. Разом з тим, роки фінансово-економічних реформ залишають для країни запас стійкості, а подальша підтримка Європейського Союзу в рамках програми економічного відновлення дають підстави сподіватися, що глобальна рецесія не обернеться для Еллади новим фінансовим крахом. Про ці та інші виклики, що стоять наразі перед Грецькою Республікою, читайте в новому матеріалі.

Протистояння в Східному Середземномор’ї

Відносини між греками й турками знаходяться в напруженому стані ще з часів Візантійської імперії – грецької держави, територія якої в ХV столітті була захоплена турками-османами. Ближче до нашого часу відносини двох країн заплямував геноцид понтійських греків 1914-1923 років, коли до влади в Туреччині прийшли молодотурки. Окупація ж західного узбережжя Малої Азії греками під час грецько-турецької війни 1919-1922 років, яку турки вважають визвольною, тільки посилила ворожнечу. Ця історія взаємної нелюбові тягнеться донині, а територіальні суперечки є одним із головних елементів конфронтації між двома країнами вже в наш час.

Так, у 1996 році держави були на межі війни через спір щодо приналежності двох незаселених скелястих островів Іміа (або Кардак турецькою) в Егейському морі. Завдяки дипломатичному втручанню США військового зіткнення вдалося уникнути. Проте в серпні минулого року новини рясніли заголовками, що Афіни й Анкара знову знаходяться «на порозі війни». 21 липня 2020 року Туреччина відправила своє судно до берегів грецького острова Кастеллорізо з метою розвідки газових родовищ. У відповідь греки заявили, що вважають ці дії неправомірними, і привели свої воєнно-морські сили в повну бойову готовність. Цю ситуацію вдалося не довести до збройного конфлікту спільними зусиллями ЄС і НАТО, але вже в січні 2021 року сталося зіткнення суден берегової охорони Греції й Туреччини біля тих самих островів Іміа.

Грецькі солдати підіймаються на пором у порту Кастеллорізо, 28 серпня 2020. Louisa Gouliamaki/AFP

Здавалося б, існує Конвенція ООН із морського права, яка мала б врегульовувати подібні суперечки визначає, однак Греція є підписантом Конвенції, а Туреччина – ні. Крім того, у 1923 році остання підписала Лозаннський мирний договір, який визначив сучасні кордони країни. Тоді ж Анкара передала Афінам декілька островів в Егейському морі й континентальний шельф. Незважаючи на це, минулого року президент Туреччини Ердоган виступив із критикою Лозаннського договору зі словами: «У Лозанні ми віддали Греції острови в Егейському морі, крик із яких чутний на нашому березі. Там є наші мечеті й наші святині. Ми дотепер боремося за шельф».

Територіальні суперечки між Грецією і Туреччиною. BBC

Ще одним великим каменем спотикання є Кіпр. Криза там вибухнула в 1974 році, і нині острів та його столиця Нікосія залишаються розділеними. Протягом кількох століть Кіпр знаходився під впливом Османської імперії, а після її розпаду потрапив під протекторат Великобританії аж до проголошення його незалежності в 1960 році. Конституція надала турецькій меншині значну адміністративну владу, але це розглядалося як несправедливе врегулювання й загострило ворожнечу між турками й греками-кіпріотами. 20 червня 1974 року – день турецького вторгнення на Кіпр та початок збройного конфлікту, результатом якого й став розкол острова на Республіку Кіпр й Турецьку Республіку Північного Кіпру. До сьогодні турецькі війська все ще займають 36% території острова.

Минулого року дві країни знову взялися за зброю через питання Кіпру. 6 серпня 2020 року Грецька Республіка підписала договір про виключну економічну зону з Єгиптом. Це було відповіддю на аналогічний договір між Туреччиною й Лівією від 2019 року. Греція вважає його незаконним, бо за ним частина спірних територій Східного Середземномор’я закріплюється за Анкарою. Зі свого боку, греко-єгипетська угода не сподобалася туркам, і вони відновили буріння газу біля Кіпру. У відповідь греки направили туди додаткові ВМС. Проте невідомо, хто першим відкрив вогонь, бо кожна сторона розповідає свою версію.

Детальніше про проблему: Греція проти Туреччини: конфлікт зупинить НАТО чи НАТО конфлікт?

Регіон Східного Середземномор’я є багатим на поклади нафти й газу на континентальному шельфі. Тобто Афіни й Анкару цікавлять не тільки території, а й освоєння тут енергоресурсів. За даними Геологічної служби США Східне Середземномор'я має запаси в 1,7 мільярда барелів нафти і 3,5 трильйона кубометрів природного газу. У січні 2019 року Ізраїль, Єгипет, Греція, Йорданія, Палестина та Італія створили міжнародну організацію –  Східносередземноморський газовий форум (EMGF), метою якого є спільне видобування природного газу та зміцнення співпраці між країнами-членами.

Крім того, організація прагне припинити незаконні бурові дії Туреччини в регіоні. У січні 2020 року Греція, Ізраїль і Кіпр уклали угоду про будівництво газопроводу, знову виключаючи Турецьку Республіку з регіонального співробітництва. Тому Анкара й підписала вищезазначений договір із Лівією. Відсутність міжнародної угоди, яка б остаточно врегулювала територіальні суперечки між країнами, і є одним із факторів, який постійно загострює греко-турецьке протистояння. 

Читайте також: Чому геополітичне протистояння у Східному Середземномор’ї – це більше ніж про нафту?

Так, найгострішим зовнішньополітичним викликом для Греції є конфлікт із Турецькою Республікою, який має довгу історію, і за яким ми будемо спостерігати ще не один рік через взаємне небажання країн йти на поступки. Якщо Анкара стверджує, що морські кордони існують, тільки якщо всі сторони їх визнають, і не підписує Конвенцію ООН із морського права, то Грецію не цікавить, наскільки близько до Туреччини знаходяться острови в Егейському морі.

Острови невезіння

Ще одним викликом для безпеки Греції та її розвитку є криза біженців, у якій знову-таки фігурує Туреччина. Ще за часів розпаду соціалістичних режимів у Центральній та Східній Європі на початку 1990-х років приплив мігрантів, особливо з Албанії, до країни набув значних масштабів. За останні роки кількість переселенців із Сирії, Афганістану, Іраку та Ірану, що прагнуть втекти від злиднів і війн, неухильно зростає. Так, Європейське агентство прикордонної і берегової охорони (Frontex) повідомило, що 2010 року на Грецію припадало 90% всіх виявлених випадків незаконного перетину кордону ЄС. Відповідно до даних Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, у 2016 році загальна кількість біженців й осіб, які перебувають у «ситуаціях, подібних біженцям», у Греції становила 46 427 осіб, при цьому загальна чисельність «людей, що викликають занепокоєння» перевищила 86 000 осіб.

Ситуація загострилася взимку 2020 року, коли Анкара оголосила, що відкриє греко-турецький кордон, який був закритий для біженців із 2016 року. Тоді ЄС і Туреччина досягли угоди, за якою тих, хто просив притулку й прибув на грецькі острови з Туреччини, відправляли назад. Туреччина також погодилася не допустити, щоб біженці перетинали її кордон із країнами ЄС. Заява президента Ердогана спровокувала приплив прохачів притулку до кордону з Грецією, де їх очікував сльозогінний газ, водомети й світлошумові гранати. Прем’єр-міністр Греції Кіріакос Міцотакіс тоді стверджував, що вони просто захищали суверенні кордони своєї країни.

Група сирійських біженців, що прибула на надувному човні з Туреччини до Греції. A.McConnell/UNHCR

Європейсько-турецька угода тільки підірвала права біженців і мігрантів на грецьких островах (Лесбос, Хіос, Самос). Умови, і без того погані, відразу ж погіршилися: населення табору Морія на Лесбосі з тих пір значно перевищує можливості розселення прохачів притулку. Наприклад, люди змушені жити не маючи доступу до належних санітарних умов, медичного обслуговування та поживної їжі. До того ж, біженці боролися проти ідеї, що Туреччина – це безпечна країна для їх проживання. Грецькі суди часто виносили рішення на користь позивачів через нездатність Туреччини забезпечити ефективний захист, а також неодноразові депортації Анкарою людей у зони конфліктів, зокрема Сирію, Ірак й Афганістан. Також тисячі людей, як і раніше, знаходяться на грецьких островах у стані правової невизначеності.

Вас може зацікавити: Гуманітарна катастрофа в Тихому океані: як Австралія перетворила Науру (і не тільки) на «острів проклятих»

З огляду на суворі економічні реалії Греції, криза біженців – великий удар по економіці держави. Хоча країна отримує грошову допомогу від ЄС, навантаження на економіку нікуди не зникає. До того ж,  зростає тіньовий сектор і страждає сфера туризму на вищевказаних островах. За даними 2016 року, ранні бронювання розташованих на Лесбосі готелів скоротилися на 45-50%, ще 20% туристів відмовилися від відвідування островів на користь інших, більш, із їхньої точки зору, безпечних,  а також удвічі менше лайнерів стало заходити в місцеві портові міста.

From coronavirus with love

Грецька Республіка вже давно стала відомою своєю борговою кризою 2009-2018 років, відлуння якої чути й зараз. Вона виникла головним чином через марнотратну фіскальну політику уряду. У 1981 році Загальногрецький соціалістичний рух (ПАСОК) переміг на парламентських виборах і три наступні десятиліття боровся за керівництво Грецією з партією «Народна демократія». Бажаючи не втрачати підтримку виборців, обидві сили намагалися поліпшити добробут громадян, а також проводили політику економічного протекціонізму, тобто вводили тимчасове обмеження на ввезення імпортних і підтримку виробництва аналогічних внутрішніх товарів та послуг.

Найвідомішим прикладом невиправданої щедрості було те, що грецьким працівникам виплачувалися зарплати за 13 і 14 місяці. Тобто працівники мали право на додаткову місячну заробітну плату в грудні, а також отримували половину місячної зарплатні на Великдень і половину, коли брали відпустку. Заробітна плата працівників державного сектора автоматично підвищувалася щороку, а не залежала від таких факторів, як продуктивність.

Вам варто знати: Відголоски пандемії: чи справді найважчі часи для світової економіки ще попереду?

Тоді як низька продуктивність, зниження конкурентоспроможності, високі витрати на зарплати й пенсії спровокували величезну заборгованість. Марнотратні дії влади тільки погіршували ситуацію, і такими темпами вже у 2015 році Греція оголосила про дефолт. За допомогою фінансової допомоги від ЄС у 2018 країна вийшла зі стагнації, але Євросоюз кожні три місяці перевіряє, чи виконує Грецька Республіка обіцянку продовжувати жорстку економію та впроваджувати реформи у фінансовому секторі, насамперед у податках. Кредитори зажадали від Греції реорганізувати агентство зі збору доходів, щоб розправитися з неплатниками податків.

За час фінансово-економічних трансформацій заробітна плата держслужбовців знизилася на 17%, пенсійні виплати більше 1200 євро скоротилися на 20-40%, податок на нерухомість підняли на 3-16 євро за метр квадратний. Греції потрібно тримати себе в руках аж до 2060 року. Перші 5 років доходи бюджету без урахування виплати боргів повинні перевищувати витрати на 3,5% ВВП щорічно, а в наступні десятиліття – 2,2%.

Боргова криза Греції в цифрах. Дані: BBC, ECB, IMF, Greek National Statistics Agency

Після глибокої боргової кризи грецька економіка стала на шлях помірного відновлення, але пандемія коронавірусу внесла свої корективи. У 2020 році ВВП країни скоротився на 8,2% у порівнянні з 2019 роком. Валовий внутрішній продукт на душу населення минулого року становив 17 657 доларів, що на 1490 доларів менше, ніж у 2019 році. Грецька економіка робить основний акцент на туризм. Однак заходи проти COVID-19 вплинули й на цей вид економічної діяльності: і на виробництво, і на подорожі. За даними німецької компанії Statista, у квітні 2020 року число туристів у Греції знизилося приблизно до 12 тисяч. 2019 року за аналогічний період країну відвідали 1,28 млн осіб. До червня кількість туристів, які прибули в грецькі готелі, збільшилася до 440 тисяч.

Заступник міністра фінансів Теодор Скайлакакіс (по центру) представляє план «Греція 2.0». Dimitris Papamitsos/Eurokinissi

Незважаючи на доволі непогану антиковідну політику, пандемія все одно залишається великим ударом для медичної системи й забирає життя людей. Наразі уряд Греції разом із Європейським інвестиційним банком створили програму «Греція 2.0» – економічний план відновлення після пандемії. Основна мета – заповнити великий розрив в інвестиціях, чистому національному продукті та розв’язати проблему зайнятості. Таким чином, Грецька Республіка отримає приблизно 30 мільярдів євро від Фонду відновлення та стійкості ЄС та очікує ще 27 мільярдів євро недорогих позик та інвестицій протягом наступних шести років.

Післямова

Наразі Греція стикається з великою кількістю зовнішніх і внутрішніх викликів. Країна продовжує свій шлях відновлення від боргової кризи 2009-2018 років, паралельно борючись із пандемією коронавірусу й спробами вирішити кризу біженців. Не зникають також загрози з боку Турецької Республіки у вигляді територіальних суперечок, які час від часу навіть доходять до військових демонстрацій.

Разом з тим, Греції наразі не пророкують нову «Велику депресію», а навпаки повільний, але все ж ріст економіки. Так, у 2020 році рівень безробіття знизився. Із приблизно 17,24% у 2019 році, він зменшився до близько 15,47%. Хоча зараз це все ще найвищий показник безробіття серед країн ЄС, позитивна тенденція видима. Хоча й вона знаходиться під тиском пандемії. До того ж, доволі успішна антиковідна політика та впровадження плану «Греція 2.0» дозволяє сподіватися, що дії грецького уряду рано чи пізно приведуть країну до власного періоду проспериті.

Авторка – Анастасія Гаценко, експертка з євроатлантичного співробітництва Аналітичного центру ADASTRA