Чому Індія та Китай змагаються за партнерство з Іраном і хто тут третій зайвий?

На початку липня міністр закордонних справ Ірану Мухаммад Заріф оголосив, що Тегеран близький до підписання стратегічної угоди всеосяжного характеру з Китаєм, розрахованої на 25 років. Безумовно, ця новина стала передвісником нового етапу розвитку двосторонніх відносин. Утім, вона викликала серйозне занепокоєння в Нью-Делі: Індія прагне не залишитися «третім зайвим» у цьому трикутнику. Інтенсивний розвиток китайсько-іранських відносин ставить під загрозу амбіції Індії, чия участь у масштабних інфраструктурних проєктах, що стосуються розвитку порту Чабахар і будівництва залізниці, яка б зв’язала цей східноіранський порт зі столицею Афганістану Кабулом та іншими країнами Середньої Азії, тепер під питанням.

Нова сторінка в китайсько-іранських відносинах

18-сторінковий проєкт угоди, що потрапив у західні ЗМІ, передбачає 400 мільярдів китайських інвестицій в іранську економіку протягом наступних 25 років. Зокрема, планується фінансування будівництва аеропортів, швидкісних магістралей, промислових зон як у провінції Західний Азербайджан, так і на березі Перської затоки. Окрім того, угода містить дорожню карту для залучення китайських компаній (головним чином Huawei) до розбудови іранської мережі 5G. Утім, вищезгаданий документ не обмежується лише економічним і технологічним співробітництвом. Важливо розуміти і його безпековий вимір: передбачається проведення регулярних військових навчань між збройними силами Ірану та КНР, а спецслужби Китаю допомагатимуть своїм іранським колегам у вдосконаленні технічної спроможності фільтрувати інформацію в інтернеті, як це робить китайський проєкт «Золотий щит» (також відомий як «The Great Firewall of China»).

Детальніше про проблему: Цензура китайського інтернету: як це працює?

Окрім налагодження відносин з одним із ключових гравців на Близькому Сході та в Середній Азії, Китай отримує право на постачання великих обсягів іранської нафти за низькою фіксованою ціною. Утім, це положення угоди є вигідним і для самого Ірану, адже країна має проблеми з пошуком ринків збуту чорного золота внаслідок запровадження санкцій США.

Міністр закордонних справ Ірану Мухаммад Заріф (зліва) та його китайський колега Ван Ї

Таке суттєве зближення цілком відповідає інтересам обох держав. І Китай, і Іран є дуже давніми цивілізаціями з тисячолітньою історією державності. Стародавніми є і зв’язки між країнами: перші контакти між панівними династіями датуються 3-2 століттями до нашої ери. 1289 року монгольський хан Хубілай відкрив мусульманський університет у Пекіні, де перські твори перекладалися китайською мовою. Ці зв’язки не втратили актуальності й сьогодні: для Китаю Іран є однією з провідних ланок мережі транспортних маршрутів, які мають стати основою ініціативи «Один пояс, один шлях», що має для Пекіна не тільки економічне, а й геополітичне значення, допомагаючи йому посилювати свій вплив у всій Євразії.

Більше про китайську ініціативу читайте в нашому спецпроєкті «Пояс і Шлях»

Ефективність стратегії доволі суттєва: зокрема, «боргова дипломатія» та інвестиції в інфраструктурні проєкти вже призвели до зростання залежності від Китаю в багатьох країнах, серед яких найпоказовіші випадки – Чорногорія та Шрі-Ланка. З іншого боку, Іран знаходить для себе потужну опору в умовах запеклого протистояння зі Сполученими Штатами. Тісне економічне та технологічне співробітництво з Пекіном може стати справжньою рятівною паличкою для Тегерана як у контексті уникнення дипломатичної ізоляції, так і в сенсі підтримання економіки на плаву.

Індія не бажає пасти задніх

Не секрет, що сьогоднішня зовнішня політика Індії багато в чому визначається її протистоянням з Китаєм. Особливо це твердження актуальне в контексті літнього прикордонного конфлікту між двома азійськими тиграми, що призвів до дипломатичної кризи, а також заборони Індією цілої низки китайських мобільних додатків, включно з TikTok, і програмного забезпечення. Отже, для Індії вкрай важливо не відставати від Піднебесної в просуванні свого впливу на євразійському просторі.

Більше за темою: Загострення на індо-китайському кордоні: як Пекін встановлює гегемонію в регіоні

Альтернативою китайській ініціативі «Один пояс, один шлях» мав стати 7200-кілометровий «Міжнародний північно-південний транспортний коридор», що поєднав би Мумбаї з Москвою, давши таким чином прямий доступ до різноманітних шляхів, що ведуть на ринки європейських країн. Невід’ємними складовими проєкту мали стати порт Чабахар на південному сході Ірану, а також залізниця, яка б зв’язала цей порт зі стратегічно важливим для Індії Афганістаном. Цікаво, що Чабахар знаходиться лише в 90 кілометрах від пакистанського порту Гвадар, що був побудований і належить Китаю, а також є для Пекіна важливою частиною його амбітного інфраструктурного проєкту. Отже, порт Чабахар мав стати не тільки дзеркальною відповіддю Делі, а ще й інструментом контролю та спостереження за об’єктом КНР на пакистанській території.

Прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді (зліва) та президент Ірану Хассан Рухані

Причини послаблення позицій Індії

Утім, з новинами про інтенсифікацію зв’язків між Китаєм та Іраном індійські ЗМІ повідомили й про те, що Тегеран вирішив розпочати роботу над залізницею Чабахар – Кабул, не чекаючи на індійські інвестиції. Хоча офіційно іранська влада заперечила розірвання домовленостей з Індією, усе ж із заяв іранських можновладців цілком зрозуміло, що Тегеран не розраховує на суттєве співробітництво з Індією в цьому проєкті.

Однією з основних причин кризи у відносинах є тиск США на Нью-Делі з метою утримати його від широкого економічного співробітництва з Іраном. Цей тиск викликає затримки та постійне вагання Індії в здійсненні спільних проєктів, що й дратує Іран. Саме це й сталося у випадку будівництва залізничної дороги Чабахар – Кабул. Об’єктивні умови, що складаються в регіоні, диктують ставку Ірану саме на Китай, адже Індія є порівняно обмеженою як у ресурсах, так і в просторі для геополітичного маневру.

Нью-Делі зарано списувати з рахунків

Попри очевидні складнощі в конкуруванні з Китаєм, Індія і сама має величезний потенціал для розвитку та поширення свого впливу, що, безперечно, може допомогти їй відвоювати втрачені позиції в тому числі в Ірані. Не можна не згадати, що в іранському істеблішменті зовсім немає консенсусу щодо настільки масштабної співпраці з Китаєм. Багато хто цілком обґрунтовано вважає, що Іран не для того десятиріччями вступав у жорстку та економічно невигідну конфронтацію зі Сполученими Штатами, щоб сьогодні стати значною мірою залежним від Китаю.

Читайте також: Як китай нарощує свій вплив на Близькому Сході

Іранці чудово усвідомлюють стратегію Китаю, що полягає в поширенні свого впливу через економічне співробітництво, зокрема інвестиції у розвиток інфраструктури. Звісно, в умовах вагомого тиску США переваг від поглиблення співпраці з Пекіном більше, ніж недоліків. Проте президентські вибори в Америці, що наближаються, можуть докорінно змінити результат цього розрахунку, адже в зовнішньополітичному рівнянні Тегерана, ймовірно, з’являться нові змінні.

Окрім того, Нью-Делі, що все ж, на відміну від Пекіна, має більш усталені та традиційні зв’язки з панівною елітою Ірану, може похизуватися перевагою в добре налагоджених особистих зв’язках. Цей елемент «м’якої сили» («soft power») може відігравати суттєву роль у просуванні індійських інтересів в Ірані, враховуючи авторитарність і непрозорість державного апарату близькосхідної країни. Урешті-решт, китайська допомога іранським спецслужбам у створенні різноманітних систем для стеження, спостереження, обмеження свободи слова в Інтернеті створює негативний образ Пекіна в очах прогресивної частини суспільства.

Вам варто знати: Націоналістичний поворот Моді: чому в Індії дискримінують мусульман?

Підсумки

Звичайно, Китай на сьогодні є найпотужнішою та найвпливовішою державою Євразії. Якщо брати до уваги складну економічну та геополітичну ситуацію, у якій опинився Тегеран, стає очевидним, що активне просування Китаєм своїх інтересів в Ірані є невідворотним явищем. Окрім того, географічне положення Ірану зумовлює його виняткову важливість для безпрецедентних за масштабами інфраструктурних проєктів Пекіна.

Утім, Індія не збирається миритися з гегемонією Китаю. Вона активно діє для посилення власного впливу на євразійському континенті. На іранському полі бою Нью-Делі теж може досягти бажаного, якщо зуміє вміло використати свої зв’язки в панівних колах Ірану та зіграти на занепокоєнні щодо надмірної залежності від Пекіна. Позиціонування себе як абсолютно рівного партнера – ось що може допомогти Індії зберегти та посилити свій вплив в Ірані.

Автор – Ерік Кучеренко, спеціаліст із Машріку та Магрибу Аналітичного центру ADASTRA