THINK TANK

І....PER ASPERA – AD ASTRA


THINK TANK

І....PER ASPERA – AD ASTRA


Загострення на індо-китайському кордоні: як Пекін встановлює гегемонію в регіоні

Загострення на індо-китайському кордоні: як Пекін встановлює гегемонію в регіоні

З огляду на тривалі територіальні суперечки між Індією, Китаєм та Пакистаном, Південна Азія залишається одним із найбільш нестабільних регіонів світу. Вночі з 15 на 16 червня вперше за останні 45 років у результаті масової бійки із застосуванням саморобної холодної зброї на спірному кордоні між Китаєм та Індією в області Ладакх загинули військові. Цей інцидент вкотре нагадав про неврегульовану суперечку між двома ядерними державами й порушив питання про безпекову ситуацію в регіоні. То що відбувається на індо-китайському кордоні та як Пекін використовує конфлікт для закріплення своєї гегемонії в регіоні – розповідаємо далі.

Географія та історія зіштовхують гігантів

Нинішній конфлікт спалахнув в історичній області Ладакх, що є частиною більшого регіону Кашмір, за контроль над яким сперечаються Індія, Китай і Пакистан. Проблема приналежності території сягає часів розділу Британської Індії в 40-х роках минулого століття. Ця область має особливе стратегічне значення для Індії з огляду на агресивні експансіоністські дії Китаю в регіоні, а саме вторгнення в Тибет у 50-х, окупацію плато Аксай-Чин у 1962 році та анексію значної частини Східного Ладакху. Відтоді і Індія, і Китай зберігають військову присутність у регіоні.

Мапа Кашміру. Індія контролює Союзну територію Ладакх (рожевий) та Союзну територію Джамму і Кашмір (синій). Вона також претендує на решту території Кашміру, що знаходиться під контролем Пакистану (зелений) і Китаю (жовтий).

Мапа Кашміру. Індія контролює Союзну територію Ладакх (рожевий) та Союзну територію Джамму і Кашмір (синій). Вона також претендує на решту території Кашміру, що знаходиться під контролем Пакистану (зелений) і Китаю (жовтий).

В основу сучасного конфлікту лягли дві концепції делімітації північно-західних індійських кордонів: лінія Джонсона, згідно з якою Аксай-Чин відходить під контроль Індії, та лінія МакДональда, що відносить його під управління КНР. Однак жодна з них не була офіційно закріплена у двосторонніх угодах.

У 1960 році, під час візиту Чжоу Енлая, першого глави Державної Ради КНР, Нью-Делі відкинув план урегулювання конфлікту, в основі якого лежала пропозиція визнати за Індією контроль над ще одним спірним штатом Аруначал-Прадеш в обмін на закріплення суверенітету Китаю над Аксай-Чином. Справа в тому, що на початку 60-х Індія розраховувала на стратегію стримування військової присутності КНР на північно-західних кордонах, що завершилося б остаточним витісненням Китаю з Аксай-Чину, який вона завжди вважала частиною індійського Ладакху або більш широко – всього історичного регіону Кашмір. Однак прорахунки Індії призвели до ескалації конфлікту, результатом чого стала кровопролитна для Індії війна 1962 року, внаслідок якої лінія МакДональда стала де-факто кордоном між двома країнами.

Останнього разу сторони обмінювалися вогнем у районі кордону в 1975 році під час зіткнення в перевалі в штаті Аруначал-Прадеш. Сьогодні Пекін де-факто здійснює контроль та адміністрування Аксай-Чину. Невизначений статус індо-китайського кордону є причиною напруженості між двома державами й зараз.

На мапі позначені точки конфронтації Індії та Китаю. На схід від Бутану темнішим жовтим виділений штат Аруначал-Прадеш.

На мапі позначені точки конфронтації Індії та Китаю. На схід від Бутану темнішим жовтим виділений штат Аруначал-Прадеш.

Нове загострення

У ніч з 15 на 16 червня вперше за останні 45 років у результаті масової бійки із застосуванням саморобної холодної зброї на спірному кордоні між Китаєм та Індією в області Ладакх загинули військові з обох сторін, точна інформація про кількість жертв наразі відсутня.

Головною причиною прикордонних сутичок залишається невизначений статус індо-китайського кордону, про який зазначено в попередньому розділі. Індійська сторона неодноразово висувала звинувачення Китаю щодо мілітаризації долини річки Галван, що протікає в Ладакху, стверджуючи, що він незаконно окупував 38  індійської території. Натомість Пекін запевняє, що долина річки Галван, де стався червневий інцидент, завжди була під суверенітетом КНР. Тому присутність представників індійської прикордонної служби на тій території з погляду Китаю порушувала лінію фактичного контролю (умовний кордон між державами в Гімалаях). Така поведінка індійських прикордонників була сприйнята китайськими службовцями як вагома причина для зіткнення.

Важливо, що сутичка відбулася в той час, коли планувалося розведення військ, про яке Індія та Китай домовилися в угоді про дотримання лінії фактичного контролю тижнем раніше. Зважаючи на це, міністр закордонних справ Індії Субраманьям Джайшанкар під час телефонної розмови з очільником МЗС КНР Ван Ї назвав дії китайської сторони «навмисною і спланованою акцією», що мала на меті зміну статусу-кво на кордоні, що склався після укладення домовленості 6 червня, в односторонньому порядку.

Утім, Індія навряд чи може ставити в приклад правові порушення КНР, оскільки в серпні минулого року індійський уряд скасував 370 статтю конституції, відповідно до якої штат Джамму і Кашмір отримував високий рівень автономії від Нью-Делі. Тоді Китай виступив з рішучим засудженням таких дій, оскільки внаслідок зміни конституції контроль індійського уряду над Ладакхом, де точаться суперечки між Індією та КНР щодо приналежності певних територій (наприклад, долини річки Галван), також зріс. До того ж, Нью-Делі почав активно інвестувати в розвиток комунікацій із цим віддаленим регіоном, зокрема будуючи дорожнє сполучення по периметру лінії фактичного контролю. Цілком імовірно, що основною функцією нових інфраструктурних об’єктів стане сприяння оперативному транспортуванню військових засобів та армії до нестабільних спірних територій.

Дізнавайтеся більше: Дефектна демократія Індії

Реакція Китаю на подібні спроби Індії затвердити свій суверенітет на проблемних областях свідчить про те, що він рішуче готовий стримувати амбіції сусіда, чи то розбудовуючи прикордонну інфраструктуру на спірних територіях, як це сталося у 2017, чи то вдаючись до жорстких «каральних» заходів.

Чому Кашмір важливий для Пекіна?

У межах геополітичної гранд-стратегії «Пояс і шлях» КНР продовжує інвестувати в енергетичні та інфраструктурні проєкти по обидві сторони лінії фактичного контролю: в Азат Джамму, Гілгіт-Балтистані й у Кашмірі. Наприклад, ще минулого століття на контрольованій Пакистаном частині Кашміру було споруджено Каракорумське шосе, основним призначенням котрого є покращення комунікацій між Центральною Азією, Перською затокою Південною Азією та Китаєм.

Більше дізнавайтеся в нашому спеціальному проєкті: «Один пояс, один шлях»

Також, як ніколи раніше, актуальним є питання Китайсько-пакистанського економічного коридору, що об’єднує низку інфраструктурних проєктів у Пакистані, які фінансуються китайськими банками. КНР докладає багато зусиль (читай «коштів») для того, аби за рахунок партнерських відносин з Пакистаном, який є третьою стороною конфлікту в Кашмірі, вбити одразу кількох зайців: створити повністю підконтрольну собі транспортну систему в Південній Азії, реалізувати так звану «Стратегію західного розвитку», покликану розвивати відносно відсталі північно-західні регіони Китаю – Тибет та Сіньцзян-Уйгурський автономний район (СУАР) – та стримувати індійські амбіції на спірних територіях.

Більше про проблему: Велике китайське гето: як Сі Цзіньпін вирішує «уйгурське питання»?

По-друге, ситуацію в області Ладакх, яку часто називають «Малим Тибетом», можна розглядати під ширшим кутом — у контексті глобального протистояння США та Китаю. Останній усіма засобами прагне досягнути визнання в ролі другого полюсу сили в сучасній міжнародній системі. З огляду на це Індія, яка користується дипломатичною та військовою підтримкою Сполучених Штатів, сприймається Китаєм як уособлення американського порядку, який він намагається підірвати. Отже, шляхом провокацій подібних прикордонних сутичок, в основі яких, схоже, дійсно лежить намір арбітральної зміни статусу-кво, КНР демонструє перевагу свого силового потенціалу, а також, що важливо, безкомпромісність у зовнішньополітичних питаннях.

Якби Пекін пішов на поступки для розв’язання конфліктної ситуації з Індією дипломатичним шляхом, він би проявив слабкість перед Вашингтоном. Подібна поступливість мала би небажані наслідки в інших проблемних для Китаю регіонах: у Південно-Китайському морі, у сусідніх Тибеті та СУАРі, які відомі своїми сепаратистськими настроями, та в Гонконзі.

Детальніше: США vs КНР: хто переможе в Південно-Китайському морі?

Природно, що Китай, який вважає себе лідером на євразійському просторі, прагне нав’язати свої правила гри іншим регіональним державам. У випадку з Індією Китайська Народна Республіка хоче, щоб та вела незалежну від Штатів зовнішню політику. Адже лише через дестабілізацію американо-індійського союзу Пекін отримає можливість диктувати свій порядок та зможе стати повноцінним лідером у регіоні. Саме тому він навмисно переносить конфліктні питання в Південній Азії в розріз винятково двосторонніх відносин.

Насправді Китай завжди робив ставки на цю тактику, оскільки знав, що в умовах відсутності зовнішньої підтримки слабші держави не матимуть іншого вибору, як піти на поступки. У випадку з Індією… Це взагалі ніколи не було проблемою. Справа в тому, що впродовж усіх трьох воєн у Кашмірі Індія дотримувалася чіткої позиції: жодних спірних територій у цьому регіоні не існує, оскільки Кашмір завжди належав лише їй. З огляду на це індо-пакистанські проблеми належать винятково до питань двосторонніх відносин.

Читайте також: Конфлікт у Кашмірі: локальне протистояння чи глобальна конфронтація?

Пакистан же навпаки завжди намагався перевести їх на міжнародний рівень, усвідомлюючи свою слабкість у відношенні до сусіда. Що стосується проблеми кордонів з КНР у Гімалаях, Індія не відмовлялася від своєї позиції під час конфлікту в 1962 році передусім тому, що тогочасний потенціал Китаю був явно слабшим, ніж сучасний. Сьогодні, коли Нью-Делі та Пекін знову зіткнулися в Ладакху, ситуація змінилася кардинально — прийшла черга Китаю диктувати свої правила.

Холодна війна 2.0?

Отже, КНР екстраполює свою силу за кожної ліпшої нагоди чи то в Південно-Китайському морі, чи то на індійському кордоні. Пекін має на меті показати, що будь-яка точкова сутичка із сусідами повинна розглядатися в ширшому контексті змагання за статус наддержави в такій собі новій версії Холодної війни. Нещодавній інцидент в Ладакху свідчить про наміри Китаю змусити Індію діяти незалежно від США, один-на-один з азійським драконом.

Очевидно, що така відносно незначна провокація ніколи не стане причиною повномасштабної війни між двома ядерними державами. Тому Китай ризикує лише загостренням і без того напружених відносин із сусідньою Індією. Врешті-решт, стратегія агресивної оборонної політики, що КНР спрямовує на сусідні країни, які традиційно належали до сфери впливу Сполучених Штатів, продовжує доводити свою ефективність. Китай швидкими темпами стає беззаперечним лідером на євразійському просторі.

Авторка – Анна Гармаш, експертка з Південної Азії Аналітичного центру «ADASTRA»