Корейсько-японські відносини після Другої світової. Як історичні травми впливають на сучасність
Відносини між Південною Кореєю та Японією після Другої світової війни залишаються складними та суперечливими. Попри географічну близькість, спільні демократичні цінності та союзницькі зобов’язання перед США, Токіо і Сеул досі розділяють глибокі історичні рани. Найбільше двосторонні стосунки обтяжують спадок японської колоніальної окупації Корейського півострова (1910–1945) та злочини воєнного часу. Особливо болючими питаннями є проблема так званих «жінок для втіхи» – корейських жінок, примусово залучених до сексуального рабства в японських військових борделях під час Другої світової війни, - а також територіальна суперечка щодо дрібних островів Докдо (яп. Такесіма) у Японському морі. Ці фактори десятиліттями перешкоджають повноцінному примиренню і співпраці між Сеулом і Токіо, регулярно спричиняючи дипломатичні кризи та сплески напруженості.
Проблема «жінок для втіхи» як камінь спотикання
Питання корейських «жінок для втіхи» (яп. 慰安婦, іанфу) як евфемізм, що позначає жінок, яких імперська армія Японії силоміць змушувала працювати у фронтових борделях – стало одним із найгостріших у двосторонніх відносинах. Тривалий час після війни ця тема замовчувалася, але з початку 1990-х років жертви почали голосно заявляти про свої страждання та вимагати від Токіо офіційних вибачень і компенсацій. Лише у 1993 році японський уряд визнав через Декларацію Коно факт примусового залучення жінок до цих борделів, а у 1995-му була створена Азійська жіноча фундація для виплат компенсацій. Однак багато корейських жертв відмовилися від цих грошей, наполягаючи на офіційній державній відповідальності Японії, а не просто благодійній допомозі.
Спроби остаточно закрити це питання тривали десятиліттями. Нарешті, наприкінці 2015 року Сеул і Токіо оголосили про “історичну угоду” щодо врегулювання проблеми «жінок для втіхи» – тоді здавалося, що досягнуто кінцевої точки. Японія офіційно вибачилася перед постраждалими та виділила 1 млрд єн (близько 9 млн доларів) на створення фонду допомоги жертвам. Проте вже від початку угода зустріла опір у Південній Кореї – багато жертв і громадські активісти розкритикували її за пріоритет фінансової компенсації замість юридично визнаних репарацій. Опитування показували, що половина південнокорейців не підтримує цю угоду. Відтак, після зміни влади в Сеулі, новообраний президент Мун Чже Ін ініціював перегляд домовленостей. Спеціальна комісія МЗС у грудні 2017 року дійшла висновку, що угода 2015 року була укладена без належного врахування позиції самих жертв і містила забагато поступок Японії. У 2018 році південнокорейська влада розпустила Фонд примирення і зцілення, створений на японські кошти, фактично згорнувши виконання домовленостей. Це очікувано викликало різку реакцію Токіо – прем’єр-міністр Сіндзо Абе заявив, що розірвання міжнародних обіцянок робить неможливим побудову довіри між країнами, закликавши Сеул діяти відповідально.
Читайте також: Внутрішня та зовнішня політика Південної Кореї за президентства Юн Сок Йоля
Попри дипломатичні протести Токіо, південнокорейське суспільство продовжило домагатися більшого каяття від Японії. Щотижня біля посольства Японії в Сеулі проходять “маршові середи” – акції, під час яких колишні жертви та активісти вимагають справедливості. У центрі цих протестів стоїть символічна “Статуя миру” – фігура дівчинки, що уособлює понівечені долі «жінок для втіхи».
<b>Корейська молодь під час демонстрації в Сеулі біля “Статуї миру”, присвяченої «жінкам для втіхи» (2012 р.)/Wikimedia Commons.</b>
Судова гілка влади Південної Кореї також втрутилася в процес. У січні 2021 року окружний суд Сеула ухвалив рішення, яке зобов’язало уряд Японії виплатити компенсації 12 колишнім «жінкам для втіхи» – це був прецедентний крок, адже зазвичай держави мають імунітет від іноземної юрисдикції. Японія відмовилася визнавати цю ухвалу, посилаючись на принцип державного імунітету та вже наявні домовленості 1965 і 2015 років. Таким чином, минуло вже понад 75 років з моменту закінчення війни, а тінь цієї трагічної сторінки – долі корейських сексуальних рабинь – досі лягає на дипломатію двох країн, підігріваючи емоції суспільства і ускладнюючи співпрацю.
Територіальна суперечка за острови Докдо/Такесіма
Ще одним хронічним подразником у корейсько-японських відносинах є спір за володіння групою скелястих острівців у Японському морі, відомих як Докдо корейською і Такесіма японською (міжнародна назва – рифи Ліанкур). Ці безлюдні скелі, розташовані приблизно посередині між Корейським півостровом та Японським архіпелагом, мають радше символічне значення, проте викликають запеклі патріотичні почуття в обох країнах. Для корейців Докдо – це “перший шматок території, відібраний у них Японією” ще на початку окупації, отже символ відновлення суверенітету. Для японців же Такесіма – “історична частина” їхніх земель (Токіо посилається на документи й карти XVII–XIX ст., щоб довести давнє володіння). Після Другої світової війни ці острови фактично контролюються Південною Кореєю – з 1954 року там постійно чергує корейський прикордонний загін, встановлено маяк та іншу інфраструктуру. Японія регулярно висуває претензії, називаючи дії Сеула “незаконною окупацією”. За десятиліття спір перетворився на своєрідний “театр” для націоналістичних демонстрацій з обох боків.
<b>Вигляд островів Докдо (Такесіма) – скелястих виступів у Японському морі, які контролює Південна Корея. Територіальна суперечка за ці острови досі залишається предметом напруги. Flickr/Koreanet.</b>
Від початку 2000-х ситуація навколо Докдо періодично загострювалася. Так, у 2005 році японська префектура Сімане символічно встановила «День Такесіми», що викликало обурення в Кореї. У 2012 році стався безпрецедентний випадок – президент Південної Кореї Лі Мьон Бак особисто висадився на Докдо – перший в історії діючий корейський лідер, який відвідав спірні острови. Цей крок спричинив дипломатичний скандал – Токіо відкликало свого посла з Сеула для консультацій, а МЗС Японії запропонувало передати спір на розгляд Міжнародного суду ООН. Південна Корея відхилила цю пропозицію, посилаючись на те, що не визнає самого факту територіальної суперечки (її позиція – “Докдо належить нам одвічно”, тож обговоренню не підлягає). Натомість Сеул продовжив зміцнювати свою присутність – було посилено патрулювання берегової охорони, розширено туристичні поїздки для корейських громадян на острови, споруджено причали та вертолітний майданчик.
Суперечка відбувається й на інформаційно-освітньому фронті: японський уряд у підручниках для школярів і офіційних картах позначає Такесіму як свою територію, що регулярно викликає протести Сеула. У відповідь південнокорейці організовують виставки, випускають марки та проводять міжнародні кампанії, щоб утвердити назву Докдо. У 2020 році в Токіо відкрився “Музей територій і суверенітету”, де експонуються документи на підтримку японських претензій не лише щодо Такесіми, але й інших спірних територій (Сенкаку, Курили). Південна Корея рішуче засудила створення цього музею й неодноразово вимагала його закриття. Попри протести, у квітні 2025 року відбулось розширення експозиції музею, яка підтверджує позицію Японії щодо Докдо чи Такесіми. Цей епізод є лише один із багатьох, що показують – територіальна суперечність залишається для двох країн питанням принципу і національної честі, здатним спалахувати навіть на тлі інших криз.
Більше за темою: Японія та Південна Корея: розділені історією
Хоча острови Докдо мають невелику практичну цінність (їхня площа лише 0,19 км², постійного населення нема, окрім корейського гарнізону), сам факт суперечки ускладнює двосторонні відносини. Він підігріває у Кореї пам’ять про колоніальне гноблення (адже Японія анексувала ці скелі у 1905 році як один з перших кроків колонізації). В Японії ж питання Такесіми експлуатується деякими правими колами, що звинувачують Сеул у непоступливості. Дипломати змушені раз по раз реагувати на чергові інциденти – чи то візит корейських чиновників на Докдо, чи то приліт туди чужих військових літаків. Приміром, у 2019 році поблизу Докдо сталася небезпечна ситуація – російський військовий літак порушив повітряний простір над островами, і південнокорейська авіація відкрила попереджувальний вогонь. Японія теж висловила протест Росії, але водночас знову заявила права на територію, чим лише підкреслила тристоронню напруженість. Таким чином, територіальний спір постійно тліє, час від часу переходячи у гарячу стадію, і додає недовіри між Сеулом і Токіо.
Загострення відносин в останнє десятиліття
У 2010-х роках невирішені історичні питання призвели до найбільшого загострення корейсько-японських відносин за багато десятиліть. Особливо кризовими виявилися 2018–2019 роки, коли одночасно вибухнули і тема воєнних злочинів, і торговельно-економічні суперечки. Основні віхи цієї ескалації можна згадати хронологічно.
Жовтень 2018: Верховний суд Південної Кореї виніс історичне рішення у справі примусової праці, зобов’язавши японський концерн Nippon Steel виплатити компенсації корейцям, які були рабськи примушені працювати на його заводах під час війни. За цим послідували аналогічні позови проти Mitsubishi Heavy Industries та інших японських фірм. Токіо різко відреагував, назвавши ці вердикти “немислимими” і такими, що порушують двосторонній Договір 1965 року (яким, на думку Японії, “всі претензії врегульовано” через разову виплату і кредити). В Японії склалося враження, що Сеул односторонньо переглядає правові основи двосторонніх відносин, адже угода 1965 року справді містила пункт про “врегулювання всіх претензій”. У Сеулі ж наполягали, що злочини проти людяності не можуть бути списані міждержавними угодами, і жертви мають право домагатися справедливості в суді.
Липень 2019: у відповідь на рішення корейського суду Японія запровадила обмеження на експорт до Південної Кореї низки високотехнологічних матеріалів (фторованого поліаміду, фоторезисторів та ін.), критично важливих для південнокорейської напівпровідникової промисловості. Офіційно Токіо пояснювало цей крок міркуваннями національної безпеки, але фактично він став економічним тиском у відповідь на “невиконання Сеулом обіцянок”. Південна Корея розцінила дії Японії як економічну помсту за історичні суперечки і у серпні 2019-го симетрично виключила Японію зі списку надійних торговельних партнерів. У країні розгорнулася хвиля народного бойкоту японських товарів та брендів: в Кореї різко впали продажі японського пива, одягу та косметики. Атмосфера двосторонніх відносин стрімко погіршувалась.
Літо–осінь 2019: в розпал торговельної війни виникла загроза вже військово-стратегічних наслідків. Сеул оголосив про намір денонсувати Угоду про обмін розвідданими (GSOMIA) з Японією – ключовий тристоронній (США-Японія-Корея) механізм обміну секретною інформацією щодо Північної Кореї. Ця угода була символом безпекової співпраці між Токіо та Сеулом, і її розрив серйозно занепокоїв Вашингтон. Врешті, за посередництва США, Південна Корея в останній момент призупинила вихід з GSOMIA, але залишила цю можливість “на столі”, прив’язавши її до розвитку торговельного конфлікту.
Обидві країни також понизили статус одна одної у торговельних “білих списках”, тобто офіційно визнали партнера менш надійним для постачання чутливих товарів. Таким чином, взаємна недовіра перекинулася з історичної площини в економічну та безпекову, що стало безпрецедентним випадком після 1965 року.
2020–2021: попри зміну уряду Японії (прем’єром став Йосіхіде Суга) та глобальні виклики пандемії, значного потепління не відбулося. У 2021-му згадані вище судові процеси щодо «жінок для втіхи» та нові рішення судів у справах примусової праці підтримували фон високої напруги. Лідери двох країн протягом цих років уникали двосторонніх самітів. Показово, що в 2021 році президент Південної Кореї Мун навіть відмовився відвідувати Токіо на церемонію відкриття Олімпійських ігор – через чергову образливу заяву японського дипломата щодо корейського керівництва.
Таким чином, до кінця 2021 року відносини Сеула і Токіо опинилися на найнижчій точці за останні десятиліття. Взаємна торгівля та обміни постраждали, довіра зруйнована, а історичні образи стали частиною внутрішньої політики обох країн.
У Південній Кореї суспільна думка щодо Японії різко погіршилася, за опитуваннями, більшість корейців ставилися до Японії негативно, підтримували бойкот товарів і вимагали жорсткішої позиції від свого уряду. В Японії теж зросли антикорейські настрої.
Поточне зближення та перспективи
На тлі спільних викликів у регіоні (загрози з боку Північної Кореї та зростання впливу Китаю) наприкінці 2020-х років Японія і Південна Корея усвідомили необхідність покращити відносини. Поворотним моментом стала зміна влади в Сеулі – у 2022 році президентом став Юн Сок Йоль, який задекларував курс на відновлення партнерства з Японією. За каденції Юна південнокорейський уряд зробив низку кроків доброї волі. Зокрема, у березні 2023 року Сеул оголосив рішення, що компенсації колишнім примусовим працівникам буде виплачувати південнокорейський фонд (за участі корейських корпорацій), не вимагаючи прямих виплат від японських компаній. Ця схема дозволила вийти з глухого кута. Токіо, зі свого боку, підтримало ініціативу та зняло торговельні обмеження 2019 року. Обидві сторони поновили регулярні зустрічі – у 2023 році вперше за 12 років відбулися двосторонні лідерські саміти, пожвавився діалог між міністерствами. Скасовано взаємні торговельні санкції та відновлено співпрацю в оборонній сфері. Згідно з повідомленнями AP News, у листопаді 2023 року вперше за вісім років пройшли офіційні “економічні консультації” високого рівня, де сторони домовилися про співпрацю в технологічних галузях на тлі покращення відносин.
Вас може зацікавити: Нанкінська різанина: онтологічна травма у відносинах Японії та Китаю
Отже, в останні два роки помітні обнадійливі зрушення. Південна Корея та Японія фактично повертаються до партнерства, яке очікують від них союзники. У серпні 2023 року за посередництва США було проведено тристоронній саміт (Байден-Кісіда-Юн) у Кемп-Девіді, де лідери оголосили про “нову главу співробітництва”. Сеул і Токіо домовилися про регулярні консультації з безпеки, координацію політики щодо КНДР та навіть про спільні військові навчання з протиракетної оборони. Економічні зв’язки теж відновлюються – зростає торгівля, взаємні інвестиції, скасовуються обмеження на високотехнологічний експорт.
У підсумку, останні 10–15 років стали для Японії та Кореї випробуванням здатності подолати тінь минулого. Переживши різкі конфлікти і ледь не скотившись у прірву повного розриву, дві країни на початку 2020-х зробили крок назустріч. Попереду ще довгий шлях до справжнього примирення – він вимагатиме від Токіо продовження політики історичної рефлексії, а від Сеула – готовності прийняти вибачення і рухатися далі. Проте нинішні зрушення дають підстави для обережного оптимізму. Японія і Південна Корея є природними союзниками у буремному регіоні, і їхнє примирення матиме значення не лише для них самих, а й для геополітичної стабільності в Східній Азії. Залишається сподіватися, що здоровий глузд та спільні інтереси переважать привиди минулого, відкривши шлях до нового етапу добросусідства між Токіо та Сеулом.
Автор – Марія Гірняк, молодша дослідниця програми “Азія” Аналітичного центр ADASTRA
Сподобалася стаття? Тоді підтримайте нас щоби мати змогу читати більше якісної аналітики зі світу міжнародної політики!