Японія та Південна Корея: розділені історією

Здавалося б, між Японією та Південною Кореєю – двома азійськими державами, яких зближують географія, економічні інтереси, демократичні цінності та статус основного союзника США поза НАТО, – повинна відбуватися посилена співпраця. Проте сьогодні японсько-корейські відносини характеризуються найбільшими з 1965 року непорозуміннями, що впливають на стабільність і без того конфліктного регіону. У цій статті розповідаємо, через що погіршуються відносини двох держав, чим небезпечна їхня конфронтація і які наслідки вона може мати.

Привиди минулого

Відносини Південної Кореї та Японії – один із яскравих прикладів того, як порівняно невеликий проміжок часу (а якщо бути точнішими, то 50 років), змогли зіпсувати довготривале мирне співіснування держав. Поглянувши на минуле, бачимо, що до другої половини ХІХ століття країни перебували в самоізоляції, а тоді ще єдина Корея перебувала під впливом Китаю, а не Японії. Проте початок ХХ століття позначився стрімким зростанням експансіонізму з боку Токіо.

Після Реставрації Мейдзі в Японії та початку масштабної модернізації країни, що супроводжувалася ростом населення й вичерпуванням ресурсів на Японських островах, уряд зрозумів «необхідність» завоювання нових територій. Першою в агресивних планах Токіо стояла Корея. Після перемоги в російсько-японській війні 1904-1905 років японці встановили над нею протекторат, а в 1910 році змусили підписати Договір про приєднання. Із того часу й до кінця Другої світової війни Корейський півострів був під управлінням японського генерал-губернатора.

Сьогодні в суспільній і політичній думці незалежної Південної Кореї переважають націоналістичні ідеї, що впливають на формування зовнішньополітичного курсу держави. Ідеологія бере свої витоки з японської окупації, коли поняття незалежності та свободи цінувалися особливо. Період, протягом якого корейців змушували змінювати свої імена на японський лад, їхня самобутня культура зазнавала утисків, корейок вербували до японських борделів, а корейців – до японської армії, певна річ, болісно сприймається сучасниками.

Читайте також: «Секретна зброя Південної Кореї»: k-pop як політичний інструмент

Насправді у міжвоєнний період Корейський півострів був значно модернізований, були закладені основи сучасної корейської культури та індустрії, але той факт, що Японія прагнула перетворити країну у свій аграрно-сировинний придаток і вважала корейців людьми «другого сорту», аж ніяк не посприяв розвитку дружніх відносин.

Тим не менш, у ХХІ столітті Токіо підтримує досить хороші відносини з країнами, що також пережили японський колоніалізм – Тайванем, Індонезію, Малайзією та Філіппінами. З огляду на це постає питання: чому відносини з Південною Кореєю – виняток, а ціле покоління південних корейців, які ніколи не знали окупації, так відчайдушно вимагає компенсації від японців?

Відповіддю може бути те, що, на відміну від Японії та інших азійських держав, Корея не зовсім швидко оговталася від потрясінь Другої світової. Спершу була трирічна Корейська війна та розділення країни на північну й південну частини, потім – десятки років існування авторитарних режимів, аж поки Республіка Корея не стала демократичною у 1987-му. Південні корейці вважають ці негаразди наслідком японського колоніального панування.

Вас може зацікавити: Південні Курили: острови розбрату між Японією та Росією

Коли в 1965 році за наполяганням США між Республікою Корея та Японією був підписаний Базовий договір про відносини, перша стала вважати його нав’язаним і несправедливим. За умовами угоди, Японія надала Південній Кореї кредити на 500 мільйонів доларів і ще 300 мільйонів фінансової допомоги. Проте, на думку корейців, збитки від колоніального панування були настільки значними, що таких «репарацій» не достатньою.

Сьогоднішня криза двосторонніх відносин полягає в тому, що Сеул досі вимагає компенсацій за історичні образи, оскільки виплати 1965-го року не були індивідуальними, не враховували інтереси кожного громадянина, а стали фінансовою допомогою південнокорейському уряду. Токіо ж вважає, що всі збитки вже відшкодовано. Крім цього, на момент укладення угоди Республіка Корея була слабкою аграрною державою з номінальним ВВП на душу населення в 100 доларів (у 7 разів меншим за японський), незбалансованою зовнішньою торгівлею та внутрішньою нестабільністю у зв’язку з постійними протестами проти уряду. Як бачимо, Японія та Південна Корея мали різну силу, а тому одна могла нав’язувати свою волю іншій.

Багато сучасників розглядають установлення дипломатичних відносин не як ознаку примирення, а як необхідний крок, на який рано чи пізно повинна була піти Японія після поразки у Другій світовій з метою підтримки іміджу демократичної держави, котра не має нічого спільного з мілітаристським урядом.

Вам може сподобатися: Публічна дипломатія Японії: потреба перезавантаження

Проте тут виникає питання: наскільки справедливим є незадоволення корейської сторони? Адже під час підписання Договору 1965 року Токіо вже надало Сеулу субсидії та позики під низький відсоток, тож той відмовилася від подальших компенсацій. Що цікавіше, у 1998-му президент Республіки Корея Кім Де Чжун відвідав Токіо, де отримав офіційні вибачення за японську окупацію 1910-1945 років. Та й для самих японців важливою є моральна сторона питання: чому нове покоління повинне нести відповідальність за злочинні дії своїх предків (тим більше, якщо Японія відіграла значну роль у фінансуванні корейського «економічного дива» кілька десятиліть тому)?

Війна нового типу

Увага світу настільки сфокусована на конфронтації Північної Кореї з Південною, що суперечки останньої з Японією залишаються поза дискурсом, проте проблема є не менш актуальною і важливою. Обидві держави вже декілька разів за останній час не змогли домовитися про подолання кризи у відносинах. Перша спроба залагодження протиріч відбулася три роки тому. У 2015-му було підписано двосторонню Угоду стосовно корейських «жінок для втіхи», які повинні були працювати на японську армію під час Другої світової війни. За її умовами Японія принесла вибачення жертвам і перерахувала 1 млрд єн до Фонду примирення та зцілення, що допомагає експлуатованим жінкам. Власне, угоду підписали в часи, коли населення Південної Кореї було незадоволене правлінням тодішньої президентки Пак Кин Хє, а згодом їй було оголошено імпічмент. У 2017 році президент Мун Чже Ін назвав договір нечинним, оскільки він був політизованим і не враховував інтересів громадян.

Статуя «жінці для втіхи» біля японського консульства в Пусані

Останні два роки відносини опинилися на межі конфлікту через історичне рішення Верховного суду Південної Кореї в жовтні 2018 року. Тоді він зажадав, щоб деякі японські компанії – наприклад, Nippon Steel & Sumitomo Metal Corp. та Mitsubishi Heavy Industries, – виплатили кошти кільком південнокорейським громадянам за те, що їх праця використовувалася примусово до і під час Другої світової війни. Японія розцінила таке рішення як порушення міжнародного права й аргументувала свою позицію договором 1965 року, за яким збитки були відшкодовані. Країна також відповіла накладенням обмежень на експорт до Південної Кореї декількох видів хімічних речовин, необхідних для виготовлення корейських дисплеїв та напівпровідників. Окрім того, Токіо виключило Південну Корею з так званого «білого списку» – переліку довірених торговельних партнерів, що користувалися особливими пільгами. Зі свого боку Сеул ухвалив рішення більше не надавати Японії торговельних преференцій. Розпочався бойкот японських компаній, через що у серпні 2019-го на 51,9% зменшилися продажі Toyota і на 80,9 – Honda.

У листопаді минулого року Сеул відмовився продовжити дію Угоди про обмін розвідувальною інформацією з Японією (GSOMIA), підписаною за чотири роки до цього. Угода насправді є важливою, адже в її рамках сторони з 2016 року обмінювалися конфіденційною інформацією про ядерні випробування в КНДР, північнокорейські підводні човни, гуманітарні питання стосовно біженців. Звісно, без цієї угоди відомості можуть поширюватися за посередництва США, а не шляхом двосторонньої співпраці, проте це значно гальмує реакцію на дії спільного ворога – КНДР. Зрештою, Південна Корея під тиском Сполучених Штатів погодилася продовжити Угоду наприкінці листопада минулого року, але сам факт виникнення непорозуміння показав, що історичні образи між сторонами настільки сильні, що вони готові відкинути вигоди від зміцнення регіональної безпеки.

Вам варто знати: Держава 38-ої паралелі: погляд Північної Кореї на міжнародні відносини

Бойкот тривалістю в рік

2020 рік обіцяв бути перспективним щодо примирення держав. Зокрема, прем’єр Японії Сінздо Абе у січні назвав Південну Корею «найбільш важливим сусідом», що поділяє схожі цінності. Однак це були лише гучні заяви. Ось уже майже рік продовжується взаємний бойкот. Коли торговельна війна лише почалася, вважалося, що довго вона не триватиме з огляду на взаємозалежність економік і те, що таких ситуацій не було раніше. Тим не менш, дії схвалюються населенням обох країн. У 2019 році 49,9% японців мали негативну думку про південних корейців, в основному через критику останніх на адресу японського уряду. Показник збільшився на 3% у порівнянні з попереднім роком. На відміну від Японії, у Південній Кореї кількість тих, хто негативно ставиться до своїх сусідів, зменшилася, але все ж це половина населення. І така підтримка конфронтації серед пересічних громадян ще більше легітимізує дії урядів і віддаляє компроміс.

Протести в Сеулі проти рішення Токіо прибрати Республіку Корею з «білого списку»

Крім цього, на початку червня Республіка Корея повідомила, що подасть запит до СОТ, аби проблема торговельних обмежень зі сторони Японії вирішувалася через комісію для врегулювання суперечок. На двосторонньому рівні питання вирішити не вдалося. Уряд Південної Кореї продовжує обвинувачувати Японію в недостатніх діях та відсутності переговорної ініціативи. На курс «холодної» політики щодо Японії вплинули й корейські парламентські вибори у квітні цього року. 163 із 300 місць отримала пропрезидентська Демократична партія. Ураховуючи те, що з початку непорозумінь Мун Чже Ін закликав Токіо поважати рішення суду й почати діалог, навряд чи можна говорити, що Сеул відмовиться від обвинувачень і «репараційних» вимог.

Відкрити скриньку Пандори

Наскільки сильно вплине японсько-корейське непорозуміння на внутрішню ситуацію в державах? По-перше, варто звернути увагу на економічні збитки. Відповідно до даних Митної служби Республіки Корея, імпорт японських товарів (зокрема автомобілів, іграшок, косметики, морепродуктів, пива тощо) за перші 4 місяці цього року уже впав більш ніж на 37% . Про своє закриття в Південній Кореї оголосили такі японські компанії, як Nissan та Unіqlo. Це важливі показники, оскільки Південна Корея – країна з обмеженими сировинними ресурсами. Після Корейської війни майже всі промислові центри та поклади корисних копалин залишилися на Півночі.

Успіх економічного розвитку сучасної Республіки Корея базується на технологічному прогресі та так званих чеболях – конгломератах, котрі виникли із сімейних підприємств і сьогодні контролюються нащадками засновників. До їх числа належать такі відомі компанії як LG, Samsung, Hyundai. Компанії. Проблема полягає в тому, що виробничі можливості південнокорейських компаній залежні від імпорту хімічних матеріалів із закордону, особливо з Японії. Звісно, суперечка з Токіо показала Сеулу необхідність зниження залежності від інших у виробництві технологій, проте в довгостроковій перспективі торговельна війна призведе до переорієнтації в імпорті й посилення співпраці Сеула з Пекіном та іншими акторами.

Також читайте: Торговельна війна між США та Китаєм: які країни отримують вигоду?

По-друге, проблема, що, безумовно, стосуватиметься урядів обох держав – це питання працевлаштування. Під час виходу впливових японських компаній з південнокорейського ринку – і навпаки, – потрібно компенсувати громадянам утрату робочих місць.

По-третє, хоча Південна Корея потерпає у більшій мірі від бойкоту, Японія також зазнала збитків. Наприклад, у сфері туризму Республіка Корея надавала Японії близько чверті всього доходу, однак уже в грудні 2019 року кількість корейських туристів скоротилася на 63%. Зрозуміло, що зараз показники майже нульові через поширення COVID-19, проте апеляція урядів до історичного минулого все ж дала про себе знати.

Геополітична перспектива

Крім економічних і соціальних наслідків, японсько-корейська конфронтація створює додаткові проблеми в безпековій сфері. На міжнародному рівні першочерговою турботою обох держав є підтримка регіональної стабільності. Як Японія, так і Республіка Корея хочуть бути захищеними від несподіванок з боку КНДР. Сьогодні економічна стагнація в Північній Кореї посилюється, права людини продовжують порушуватися, але мілітаризація держави не зменшує обертів. Саме тому Японії та Південній Кореї критично важливо координувати свої зусилля як на дипломатичному фронті, так і в контексті воєнного співробітництва, ділитися інформацією щодо ядерних випробувань в КНДР для того, щоб уникнути ймовірного конфлікту на Корейському півострові. Повторення кризи з Угодою про обмін розвідувальною інформацією не матиме жодних позитивних наслідків для сторін, окрім задоволення власних амбіцій.

Вас може зацікавити: Один народ, дві держави: як південні корейці змагаються за свідомість жителів КНДР

Питання спільної протидії КНДР набуває ваги й у зв’язку з відмінним баченням лідерами Японії та Південної Кореї своїх регіональних стратегій. У той час як Мун Чже Ін проводить політику примирення й навіть зближення з Пхеньяном, Сіндзо Абе вважає, що варто застосовувати силу. Зрозуміло, що конфлікт з ядерною державою не вигідний нікому, і Японія постраждає від цього в першу чергу, проте політика Токіо означає відмінне бачення порядку денуклеаризації Корейського півострова Японією та Південною Кореєю. Якщо держави в регіоні хочуть змусити Кім Чен Ина відмовитися від ядерної зброї, їм варто скоординувати свої зусилля й бути одностайними.

Абе Сіндзо та Мун Чже Ін у грудні 2019 року

Не варто применшувати й вплив співпраці між двома країнами на третіх акторів. Республіка Корея та Японія – важливі союзники Сполучених Штатів в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Для посилення своєї присутності в регіоні під час конкуренції з Китаєм Сполученим Штатам важливо зберігати дружні відносини між своїми союзниками й створити враження готовності азійських демократій захищати одна одну.  

Дізнавайтеся більше: США vs КНР: хто переможе в Південнокитайському морі?

Японія – Південна Корея – США вже є стратегічним трикутником у тому контексті, що держави можуть проводити тристоронні військові навчання й координувати свої рішення на міжнародному рівні. При подальших розбіжностях між Південною Кореєю та Японією співпраця унеможливлюється, а Сеул надалі посилюватиме свої відносини з Китаєм. Не дивно, що Держдепартамент просуває ідею того, що Японії та Південній Кореї надзвичайно вигідно співпрацювати. Особливо це актуально в контексті останніх подій, коли Японія виступає проти розширення G7 і включення до неї Південної Кореї за пропозицією США.

Таким чином, хоча між Японією та Південною Кореєю немає конфлікту в традиційному розумінні цього слова, їх відносини балансують на межі й впливають як на власний економічний розвиток та безпеку, так і на інтереси інших акторів, у першу чергу Китаю та США. Як це часто буває в таких випадках, історичне минуле має надто багато незагоєних ран, щоб говорити про готовність сторін вирішувати спільні проблеми.  

Авторка – Олеся Мацькович, експертка зі Східної Азії Аналітичного центру ADASTRA