PER ASPERA – AD ASTRA

I THINK TANK


PER ASPERA – AD ASTRA

I THINK TANK


Південні Курили: острови розбрату між Японією та Росією

Південні Курили: острови розбрату між Японією та Росією

Історія знає лише дві країни-учасниці Другої світової війни, котрі так і не підписали мирний договір, – це СРСР та Японія. Під час «холодної війни» радянський уряд чинив опір нормалізації відносин з Японією, аргументуючи це проамериканською орієнтацією керівництва останньої, проте, і сьогодні між правонаступницею СРСР Росією та Японією не стихають дискусії щодо положень мирного договору. То чому ж переговори зайшли у глухий кут?

19 грудня минулого року відбулася зустріч між міністром економіки, торгівлі і промисловості Японської Держави Мотегі Тошіміцу та міністром закордонних справ Російської Федерації Сергієм Лавровим щодо спільної економічної діяльності країн, проте до підписання миру ще далеко. А причина всьому – неврегульований за більш ніж 70 років конфлікт щодо декількох островів Південної Курильської гряди – Ітурупу, Кунаширу, Шикотану та острівної групи Хабомаї, що розділяють Охотське море та Тихий океан.

Сторінками історії

У Японії спірні острови прийнято називати Північними територіями, а в Росії – Південними Курилами. Уперше питання проведення кордону через острівну гряду було підняте країнами після «відкриття» Японії у Сімодському трактаті 1855 року, згідно з яким Північні Курильські острови відходили Росії, а південні – Японії. Такий статус був підтверджений у подальших договорах  – Петербурзькому 1875 та Портсмутському 1905 років. Отже, з початку ХХ століття й аж до кінця Другої світової війни Південні Курильські острови належали Японії.

Але ситуація змінилася після капітуляції Японії у 1945 році та окупації СРСР Квантуну, Південного Сахаліну та Курильських островів. З того часу вся гряда належала Радянському Союзу, оскільки Іосіф Сталін під час Ялтинської конференції поставив таку вимогу в обмін на вступ країни у війну з Японією. До 1949 року японці, що проживали на островах, були переселені на Хоккайдо, і сьогодні на Північних територіях мешкає близько 19 тисяч росіян.

Очевидно, що Японія не визнавала такого рішення, оскільки не була учасником конференції. Під час підписання Сан-Франциського мирного договору 1951 року із союзниками вона під тиском відмовилася від островів, проте суверенітет СРСР над ними так і не визнала. У 1950-х роках Японія ініціювала переговори щодо суперечки, але тодішній уряд наполягав на передачі лише двох із чотирьох островів – Шикотану і групи Хабомаї. Сторони дійшли згоди щодо приєднання цих територій до Японії, але та, зі свого боку, мала відмовитися від претензій на Ітуруп і Кунашир. Угода зірвалася під тиском США, які погрожували Японії посиленням контролю над Окінавою, якщо та підпише договір. Перемовини завершилися лише Японсько-радянською декларацією 1956 року, за якою було припинено стан війни між країнами та зазначено, що Шикотан і Хабомаї перейдуть Японії лише після підписання мирного договору. З 1960-х років країна вимагала повернення вже всіх островів.

Питання знову було підняте у період розпаду СРСР. У 1991 році Михайло Горбачов відвідав Японію й відновив переговори. Коли Володимир Путін став президентом уперше, він пропонував розв’язати суперечку на основі Декларації 1956 року, що було відхидено японським керівництвом. Через 20 років після того Росія значно впевненіше почуває себе на міжнародній арені й не розглядає варіанту віддачі будь-яких своїх територій. Навпаки, з часу третьої каденції Володимира Путіна в Росії було прийнято федеральну програму з економічного розвитку островів та їх інтеграції до федерації.

21 січня 2019 року прем’єр-міністр Японії Шіндзо Абе повідомив, що Японія готова укласти мирну угоду, якщо Росія поверне їй принаймні Шикотан і Хабомаї, проте для Москви навіть такі поступки є неприйнятними. Після переговорів з міністром закордонних справ Японії Таро Коно щодо Південних Курил у січні 2019 року очільник російського МЗС Сергій Лавров сказав, що «питання суверенітету над островами не обговорюється, це територія Росії».

Навіщо Японії та Росії Південні Курильські острови?

Курильська гряда – ланцюжок островів між Камчаткою та Японією. Їх інфраструктура в занепаді, туризм нерозвинений, а основним джерелом доходу населення є рибальство. Для японців, котрі були виселені з Північних територій і відвідували їх після розпаду СРСР, – це «втрачені» землі. Тоді чому ж великі держави так запекло прагнуть володіти островами, у які ще й треба інвестувати?

Російське керівництво аргументує непохитність своєї позиції тим, що Південні Курильські острови становлять предмет національної гордості. Більш того, для Москви важливо не показувати свою слабкість перед іншими країнами й не віддавати жодну зі своїх територій, навіть якщо це викликає перманентну напруженість у відносинах з таким важливим партнером, як Японія. Для Токіо, у свою чергу, повернення Північних територій є питанням відновлення історичної справедливості. Оскільки СРСР відмовився 1951 року підписати Сан-Франциський договір, що проголошував мир у Тихоокеанському регіоні після Другої світової війни, японський уряд називає контроль Росії над островами «нелегальною окупацією». З 1981 року в Японії святкують День Північних територій, а це показує, наскільки важливим є питання належності Курилів для жителів країни.

Але на самій лише любові до батьківщини інтереси як Росії, так і Японії не закінчуються. Справа в тому, що на островах південної Курильської гряди й поблизу них є поклади золота, срібла, заліза, титану, і, що є найважливішим, ренію. Ітуруп – єдине місце в Росії, де добувають цей рідкісний метал, що використовується в електроніці й електротехніці.

Якщо поглянути на позицію Москви зі стратегічної точки зору, стає зрозуміло, що контроль РФ над островами фактично перетворює Охотське море на її внутрішню акваторію й дозволяє контролювати Кунаширську протоку та протоку Катерини – а це вихід російського флоту до Тихого океану. Відповідно до Конвенції ООН з морського права 1982 року, 12 морських миль від берега становлять територіальні води держави, тобто вона має повний суверенітет над ними, хоча і дозволяється прохід мирних суден інших держав. І хоча вся Курильська гряда розтягнулася більше, ніж на 1000 км, відстань між чотирма основними островами Південної Курильської гряди мізерна й не перевищує 24 миль: острови створюють своєрідний морський кордон Росії. З 4 по 12 квітня 2019 року РФ проводила військові навчання поблизу Кунаширу, що неабияк занепокоїло Токіо.

Для Росії грає роль і те, що зараз Японія все більше й більше нарощує свою військову силу в альянсі зі Сполученими Штатами. 25-28 травня 2019 року Дональд Трамп перебував з офіційним візитом у Японії, під час якого він зазначив, що військовий союз Вашингтона й Токіо сильний, як ніколи. Така співпраця непокоїть Москву. Володимир Путін у переговорах з Японією підкреслює, що, навіть якщо остання й матиме контроль над островами, на цих територіях не мають з’явитися американські військові бази. Відповідно до умов японсько-американського Договору про співробітництво й безпеку 1960 року, США мають право розміщувати свої військові бази на японських островах. Крім того, Курильські острови були б зручним місцем для американських систем протиракетної оборони, враховуючи північнокорейську загрозу. Фактично США зацікавлені у поверненні Південних Курильських островів не менше, ніж, власне, Японія.

Aut caesar aut nihil – або все, або нічого. То який вихід?

Територіальна суперечка між Росією та Японією є наразі єдиною перешкодою до підписання мирного договору між двома державами. Японія прагне нормалізації відносин з Росією: вона розглядає цю країну як постачальника енергоресурсів та потенційного союзника проти домінування Китаю в регіоні Східної Азії. Зі свого боку, Москва зацікавлена у спільній господарській діяльності з Токіо на Південних Курильських островах. Обидві сторони прагнуть підписати договір та подолати анахронізм.       

Існує кілька шляхів вирішення суперечки. За першим держави підписують мирний договір з «нульовим» варіантом, тобто Японія не претендує на жоден з чотирьох островів. Саме його запропонував Володимир Путін у вересні 2018 року під час Східного економічного форуму. Проте слід зазначити, що націоналістичні настрої в Японії досить потужні і всі політичні сили у державі проти такого шляху. Навіть на карті маршруту олімпійського вогню до Токіо влітку 2020 року Ітуруп, Кунашир, Шикотан і Хабомаї зображені у складі префектури Хоккайдо.

Наступний варіант – Росія віддає острови Японії, або принаймні Шикотан і Хабомаї. Проте такий розвиток подій слід одразу відкинути, оскільки Росія ніколи не відмовиться від своєї «національної гордості», про що неодноразово повідомляв очільник російського МЗС. Крім того, Японія не може тиснути політично на свого опонента, оскільки є однією з декількох неєвропейських держав, котрі приєдналися до антиросійських санкцій після анексії Криму. Товарообіг між сторонами після цього скоротився майже в 2 рази й говорити про підтримку Москвою вимог Токіо навряд чи реально. До того ж, не слід забувати, що в деяких країн також є територіальні претензії до Росії. Наприклад, Естонія відмовляється ратифікувати договір про державний кордон з Росією, бо та не повернула їй анексовані в 1939 році Радянським Союзом Печорський край і частину Кінгісеппського та Сланцевського районів Ленінградської області, які з часів проголошення незалежності у 1918 належали Естонії. Тому передача островів Японії створить для Росії небезпеку прецеденту, який дозволить іншим країнам висувати свої територіальні претензії.

Отже, попри те, що як Японія, так і Росія багато років ведуть перемовини щодо мирного договору, про його підписання в найближчі роки можна забути. Держави зайшли у «глухий кут». Схоже на те, що вихід буде знайдено, тільки якщо сторони переглянуть свої принципи зовнішньої політики.

Авторка – Олеся Мацькович, для «Ad Astra»