Кінець епохи Сіндзо Абе: підсумки правління японського прем’єр-міністра

28 серпня 2020 року після 7 років і 8 місяців перебування на посаді глави уряду, що є рекордом серед японських прем’єрів, Абе Сіндзо, який мав би виконувати свої обов’язки ще близько року, неочікувано оголосив про відставку у зв’язку із загостренням хронічної хвороби. Уже 16 вересня керівна Ліберально-демократична партія проголосувала за наступника Абе, яким став Йосіхіде Суґа, що перебував на посаді головного секретаря кабінету міністрів та є близьким соратником уже колишнього прем’єра.

Абе Сіндзо вперше очолив країну у 2006 році, ставши наймолодшим прем’єр-міністром Японії у віці 52 років. Невдовзі, у 2007 році, Абе пішов у відставку, теж за станом здоров’я, однак у 2012 році знову став на чолі держави, поставивши перед собою амбітну мету – вивести «країну сонця, що сходить» із тривалої кризи в економічній, політичній та соціальній сферах. І хоча період перебування при владі Абе Сіндзо відзначився як здобутками, так і низкою скандалів та критикою, саме прагматичному курсу прем’єр-міністра країна може завдячувати новим періодом національного відродження та збільшенням впливу на міжнародній арені.

Абеноміка – панацея від стагнації?

Найбільш відомою складовою курсу Абе Сіндзо стала економічна політика, що дістала назву «абеноміка» – за прізвищем прем’єр-міністра. Проголошена у 2013 році, абеноміка мала на меті вивести Японію з тривалої економічної стагнації, у фазу якої країна ввійшла після завершення повоєнного економічного дива. Як наслідок, значно сповільнилося економічне зростання країни, яка почала втрачати глобальні позиції, насамперед на користь Китаю.

Абеноміка передбачала три вектори перетворень, які дістали назву «три стріли»: пом’якшення грошово-кредитної політики, встановлення фіскального контролю за зростанням цін та проведення структурних реформ для залучення інвестицій у національну економіку. Крім цього, було встановлено цільовий показник інфляції на рівні 2%. Характерною рисою нового економічного курсу стало проведення поступових реформ, а не різкий відхід від політики попереднього уряду.

Абе Сіндзо, який найдовше перебував на посаді прем’єр-міністра Японії, відомий політикою абеноміки, завданням якої було подолати економічну стагнацію в країні

Хоча сьогодні політика абеноміки вважається одним зі світових прикладів вдалих економічних перетворень, про провал програми уряду Абе Сіндзо почали говорити вже давно. Так, ВВП Японії в другому кварталі цього року становив 485 трлн єн (4,6 трлн дол.), що навіть менше, ніж показники на початку правління колишнього прем’єр-міністра (504 трлн єн у січні-березні 2013 р.). При цьому, за даними Світового банку, за цей період зростання ВВП Японії лише тричі перевищило 1% (у 2013, 2015 і 2017 рр.); незначним зростанням характеризуються також показники ВВП на душу населення та середнього доходу. Імовірними причинами недостатнього успіху абеноміки стала відсутність адекватного підходу до вирішення внутрішньоекономічних проблем, як-от: підвищення рівня інфляції, зростання державного боргу та падіння економіки країни в умовах пандемії Covid-19, яке в останньому кварталі становило 27,8% і стало найбільшим з 1980 року.

За час перебування при владі Абе Сіндзо не вдалося подолати й інші економічні виклики. Серед них, зокрема, невдача політики «вуменоміки», тобто залучення більшого числа жінок як економічно активного населення. Хоча працевлаштування японок за цей період дійсно зросло, багато з них влаштовані на неповний робочий день або за сумісництвом, а значний гендерний розрив при призначенні на керівні посади продовжує зберігатися.

Крім цього, актуальною залишається проблема так званої «срібної нації», тобто старіння населення Японії, унаслідок чого в країні збільшується навантаження на систему соціального забезпечення та зменшення числа робочої сили. Хоча уряд почав проводити політику більш лояльного ставлення до мігрантів з метою залучення працівників з інших країн, японське суспільство все ще достатнього стримано ставиться до іноземців, що не сприяє притоку необхідних фахівців.

Дипломатична майстерність

Якщо успіх абеноміки можливо поставити під сумнів, то дипломатичні здобутки Абе Сіндзо фактично не викликають заперечень. Майстерна дипломатія японського лідера була однією з характерних рис його правління, що сприяло підвищенню міжнародного престижу «країни вранішнього сонця».

Абе Сіндзо та Дональд Трамп під час саміту G20 в Осаці у 2019 році: особисті контакти між лідерами сприяли збереженню стратегічного американо-японського партнерства

Насамперед завданням Абе було знайти баланс у трикутнику відносин США-Японія-КНР, поштовхом для чого також стало погіршення двосторонніх американо-китайських відносин. Збереження партнерства з Вашингтоном є стратегічно важливим для Токіо, особливо в контексті забезпечення національної безпеки, яка значним чином спирається на американську підтримку. Розуміючи важливість співробітництва із США, Абе зміг налагодити відносини з американцями в період адміністрації Барака Обами, результатом чого стали взаємні візити лідерів до Хіросіми та Перл-Гарбора у 2016 р.; дружні особисті контакти продовжилися й після приходу до влади адміністрації Дональда Трампа.

Читайте також: «Один пояс, два шляхи»: роль Японії в ініціативі КНР

Водночас Японія торговельно залежить від Пекіна, на який припадає близько 20% загального експорту країни. Хоча налагодження відносин із Сі Цзіньпіном не можна назвати простим, одним з досягнень Абе Сіндзо стало укладання низки фінансових угод з Китаєм у 2018 р., що заклало основи для розвитку подальшого партнерства та певної розрядки у відносинах. Однак китайська експансія в регіоні, зокрема територіальні суперечки за острови Сенкаку, та прагнення Китаю до одноосібної гегемонії все ще залишаються однією з проблем у відносинах із Японією.

Характерною рисою дипломатії Абе також стала активізація контактів із Росією, адже однією з цілей японського лідера було врегулювання територіальних конфліктів з країнами-сусідами. Тим не менше, незважаючи на розширення зокрема торговельної та культурної співпраці, курильське питання у відносинах із Москвою, що залишається на порядку денному з часів Другої світової війни, так і не було розв’язане.

Детальніше про проблему: Південні Курили: острови розбрату між Японією та Росією

Крім розвитку двосторонніх зв’язків, Абе Сіндзо також активно просував роль Японії у світовій політиці, що виразилося, наприклад, у підтримці Всеосяжної і прогресивної угоди для Транстихоокеанського партнерства, розвитку стратегії країни в Індо-Тихоокеанському регіоні та участі в процесі врегулювання корейської проблеми.

Відновлюючи велич імперії

У внутрішній політиці Абе Сіндзо показав себе достатньо консервативним політиком, який мав на меті відновлення національної величі Японії. Під час перебування при владі прем’єр-міністр постійно працював над посиленням національної ідентичності японців, що спиралася б, зокрема, на історичні традиції батьківщини самураїв. Зокрема, це проявилося у внесенні змін до шкільної програми, де дух національної гордості відродився у викладанні внаслідок перегляду Закону про освіту 1947 року та виключення історичних оповідей із критикою Японії зі шкільних підручників.

Крім того, саме під час правління Абе Сіндзо в країні відбулася зміна імператора: у 2019 році на престол зійшов Його Величність Нарухіто, після чого розпочалася нова епоха «Рейва». Прем’єр-міністр став одним з тих, хто забезпечив безболісну передачу влади від імператора Акіхіто, що зрікся престолу на користь сина. Також Абе працював над тим, щоб підвищити статус імператора в житті японського суспільства, що повністю відповідає традиційним уявленням японців про роль правителя.

Одне з головних завдань Абе Сіндзо, яке так і не було реалізоване, – внесення змін до 9 статті Конституції Японії, яка накладає обмеження на розвиток військової потужності держави

Чи не основною ціллю, якщо не мрією, Абе Сіндзо був повний відхід від принципів повоєнного устрою Японії, що були закріплені в Конституції 1947 року та проявилися в падінні національного духу японців, відчутті провини за злочини Другої світової війни й експансіоністську політику в регіоні. Справою всього життя для прем’єр-міністра став перегляд положень 9 статті основного закону країни, що передбачала відмову від війни як засобу розв’язання міжнародних конфліктів, введення обмежень щодо створення власних військ та лімітація витрат на оборону.

Читайте також: Японія та Південна Корея: розділені історією

Абе був переконаний у тому, що зміцнення Японії на світовій арені та збереження лідерських позицій можливе лише за умови посилення безпекової ролі Токіо в міжнародних відносинах, що охоплює участь у військових операціях, насамперед спільно з американськими партнерами, а також у миротворчих місіях ООН; крім того, це дозволило б Японії вперше за понад пів століття будувати власні заморські військові бази.

Хоча керівна Ліберально-демократична партія і мала більшість у парламенті з 2012 року, цього не було достатньо для прийняття змін до Конституції. До того ж частина населення та міжнародних партнерів Японії виступали проти змін, запропонованих Абе і його партією, частково побоюючись відновлення імперської політики держави. І хоча перегляд 9 статті так і не був здійснений, прийняття законів у сфері національної безпеки в період 2013-2015 рр. дозволили Японії мати більшу свободу дій щодо використання військ за межами власної території, що де-факто можна прирівнювати до анулювання згаданих конституційних обмежень.

Дізнавайтеся більше: Публічна дипломатія Японії: потреба перезавантаження

Ще однією нездійсненою мрією Абе стало проведення Олімпійських ігор у Токіо у 2020 році. Перенесення Олімпіади, напевно, стало одним із факторів, що прискорили відставку прем’єр-міністра, який просував Токіо як місто-господаря та прагнув особисто представити свою країну на головній спортивній події планети. Влітку 2020 року Японія мала постати перед глядачами та представниками делегацій із усього світу як країна майбутнього, що стрімко рухається вперед завдяки досягненням у робототехніці та інноваційних технологіях. Проте неясність у питанні проведення Олімпіади в Токіо у 2021 році разом з невдачами в подоланні коронакризи стали останніми краплинами, що спонукали Абе Сіндзо провести риску під своїм майже восьмирічним правлінням.

Абе Сіндзо в образі Маріо на закритті Олімпійських ігор Ріо-2016 представив Японію як країну передових технологій і робототехніки

Коли ера Абе добігає кінця…

Сьогодні Японія опинилася в певній невизначеності: новообраний прем’єр-міністр Йосіхіде Суґа стоїть перед непростим завданням – виправити помилки, за які критикували його попередника, та одночасно не перекреслити своїми діями здобутки Абе.

Перед новообраним прем’єр-міністром Японії Йосіхіде Суґою стоїть непросте завдання – продовження успішної політики Абе Сіндзо.

З огляду на економічні та безпекові виклики, перед якими стоїть Токіо сьогодні, Суґа, вірогідно, продовжить прагматичну й продуману політику попередника, яка була спрямована на пошуки комплексного викорінення причин економічної стагнації та посилення військової сили країни для зміцнення національної безпеки. Крім того, на боці Суґи стоїть і тривала політична традиція перебування при владі Ліберально-демократичної партії, довіра до якої з боку населення зростала за часів правління Абе. Натомість найбільшим викликом для нового прем’єр-міністра буде продовження дипломатичних успіхів свого попередника на міжнародній арені одночасно з подоланням ряду кризових явищ у внутрішньополітичній сфері.

Вам варто знати: Астрополітичний феномен Японії

Яку ж оцінку варто дати політиці Абе Сіндзо тепер, коли ера його правління добігла кінця? Звичайно, можна багато за що критикувати прем’єр-міністра, який так чи інакше був залучений до ряду корупційних скандалів за час свого перебування на посаді. Однак Абе Сіндзо також є тим, хто подарував Японії нове дихання й стрімко вів свою країну вперед. Японія майбутнього для Абе – це країна-лідер світової політики та економічний гігант з передовими технологіями; це нація, що має почуття національної гордості та усвідомлення власної величі; це уряд, який послідовно захищає національні інтереси своєї держави.

В очах японців та всього світу Абе Сіндзо ще довгий час залишатиметься лідером Японії, який найдовше перебував при владі, був гідним обличчям своєї країни на міжнародній арені та створив «країну сонця, що сходить» такою, якою ми знаємо її сьогодні.

Авторка – Ірина Запорізька, експертка з країн Африки та Азії Аналітичного центру «ADASTRA»