Астрополітичний феномен Японії

До «космічного клубу» зазвичай зараховують ті країни, яким вдалося мобілізувати свої науково-технічні, людські й політичні ресурси, щоб здійснити прорив у космос. Космічні можливості для підтримки військової та політичної міці на міжнародній арені використовують такі держави, як США, Китай, Росія чи Індія. Усі вони не лише мають космічні індустрії чи місячні програми, але й власні інструменти космічного стримування. Для цих держав космос насамперед є оперативним простором, допоміжним інструментом для проєкціювання військово-політичного впливу на Землю.

Однією з важливих, проте менш упізнаваних фігур на світовій «астрополітичній шахівниці» є Японія.

Справді, країна сонця, що сходить, не може похизуватися потужним космічним арсеналом або унікальною назвою для своїх космічних мандрівників із закінченням на «-навт» (як ми пам’ятаємо, в американців – це астронавти, росіян – космонавти, а китайців – тайкунавти). Попри це, завдяки унікальним передумовам для ведення астрополітики, за останні десятиліття Японії вдалося перетворитися на провідну космічну державу. Як один зі світових лідерів у сфері високих технологій, країна використовує  досягнення в царині робототехніки та штучного інтелекту для того, щоб стабільно підтримувати свій статус космічного лідера, не сприяючи при цьому розвитку гонки озброєнь у космосі.

Як Японії вдалося «досягти зірок», не втягуючись у космічну гонку та залишаючись державою, що повністю дотримується міжнародного космічного права? Про космоуспіх та астрополітичну стратегію Японії розповідаємо далі.

Витоки японської космополітики

У порівнянні з Китаєм, США чи Росією, Японія з самого початку розвитку своєї космічної індустрії позиціонувала себе як мирна космічна держава, тобто така, що нарощує космічні можливості винятково для наукового прогресу та використання космічного простору в мирних цілях. Цьому посприяли історичні передумови розвитку космічної індустрії в Японії.

На початку XX століття, у період розвитку аеронавтики, ще молода Японська імперія навчилася використовувати повітряний простір для створення комунікаційних мереж та консолідації захоплених земель. Проте до справжніх «космічних перегонів» Токіо долучилося значно пізніше. У післявоєнний період до рук союзників потрапили напрацювання німецьких інженерів, що сприяло стрімкому розвитку космонавтики в державах-переможницях (СРСР, США та Франції), а також – появі феномену «космічних перегонів» між наддержавами. Зі свого боку, Японія – за зобов’язаннями післявоєнних домовленостей – була вимушена обмежити власний аерокосмічний потенціал, що міг би потенційно бути використаний нею в реваншистських цілях. Відповідно до умов безпекових договорів між США та Японією, останній було заборонено розвивати авіаційні та аерокосмічні технології.

Більше про астрополітику: Повернення на Місяць: стратегії держав

З одного боку, зазначені вище обмеження значним чином загальмували розвиток космічних технологій у державі на довгий час, а також поставили її в пряму залежність від американських технологічних досягнень. Японія була вимушена спочатку використовувати американські космічні ракети, а отримавши можливість будувати власні носії, просити ліцензії на американські компоненти. Хоча поступово США надавали дедалі більші можливості для розвитку японських космічних апаратів, дозволяючи їхнє ліцензування та передаючи оборонні об’єкти під керівництво Токіо, Японія залишалася доволі обмеженою в комерціалізації космічної індустрії, що зароджувалася. До 1986 року всі японські космічні ракети були виготовлені за ліцензіями американських розробників, що демонструвало технологічну залежність Токіо від Вашингтона.

Однак, це не завадило японцям у 1970 році вивести на орбіту свій перший супутник «Осумі-5» на власній ракеті «Lambda-4S», що надало Японії статус четвертої «супутникової держави», причому на декілька місяців раніше, аніж КНР. Разом із тим, як безпекова асиметрія в американо-японських відносинах ставала менш помітною, японська космонавтика ставала дедалі більш розвинутою та незалежною. Поступово японська космонавтика набула своєї визначальної характеристики – зв’язаності з кейрецу, фінансово-промисловими корпоративними групами, що є важливими елементами японської економічної системи.

Результатом співпраці між Національним агентством космічного розвитку та Mitsubishi Heavy Industries Ltd, стала ракета H-II, яка була повністю японського виробництва. Якщо порівнювати японську та американську версії космічної нетократії, тобто симбіозу державного й комерційного космічних секторів, можна побачити, що японська космічна індустрія базується на унікальних традиційних зв’язках між державою та великим бізнесом, на відміну від американської висококонкурентної системи, де молоді й інноваційні компанії можуть протурувати собі шлях до державних замовлень.

Mitsubishi Heavy Industries H-IIA  готується вивести на орбіту військовий супутник, основним завданням якого є спостереження за північнокорейською військовою активністю

Якщо в американській космічній історії почалася ера "NewSpace" – ера домінування комерційних компаній, що підтверджує травневий запуск Crew Dragon Demo 2, то всі реальні досягнення Японії у космосі, по типу місячної та астероїдної програм, допоки фінансувалися урядовим коштом. Але це змінюється з огляду на глобальні трансформації.

Для розвитку комерційного сектору в Японії важливою віхою є Базовий план з космічної політики на 2013 рік. У ньому викладені три основні мети японської космічної політики, а саме: створення стимулів для приватного бізнесу інвестувати в космічну галузь, зміцнення національної безпеки за рахунок використання цього простору, а також підтримка та зміцнення науково-технологічної і дослідницької бази. У 2017 році уряд Японії опублікував своє бачення «Космічна індустрія 2030», в якому ставиться амбітне завдання подвоїти розміри космічної промисловості до початку 2030-х років. Так, сильна державна підтримка приватного сектору є однією з переваг, які Токіо має в розробці нових космічних технологій. І з цим дедалі більше стимулюється підприємницька ініціатива.

Формування центру м’якої сили

Згодом в Японії відбулася поступова націоналізація сфер виробництва та запуску космічних апаратів. Це стало свідченням еволюції статусу Японії як космічної держави з клієнта Сполучених Штатів Америки в незалежного астрополітичного гравця. Так, на початку 1990-х років ця країна посіла своє чільне місце в «космічному клубі». І позиція Японії є доволі унікальною – велика космічна держава без амбіцій щодо мілітаризації космосу.

Першою важливою характеристикою космічної політики Токіо є її майже виключна сфокусованість на цивільному використанні космічного простору, що пояснюється антивоєнними настроями японського народу після Другої світової війни та подальшим курсом уряду на демілітаризацію. Попри це, Токіо не відмовляється від використання  космічних досягнень для просування своєї «м’якої сили». Японія послуговується космічною дипломатією як ключовим інструментом астрополітичної стратегії.

Вам може сподобатись: Публічна дипломатія Японії: потреба перезавантаження

Експлуатацією МКС японська участь в міжнародних космічних проєктах не обмежується. З огляду на свої технологічні досягнення в дослідженні небесних тіл, Японія також займатиме важливе місце в американській місячній місії «Артеміда», для якої країна надасть місяцехід. А в рамках іншої американської місії, орбітальної місячної станції Lunar Gateway, японське космічне агентство JAXA запропонувало направити своїх астронавтів, а також розробити житловий модуль для проведення наукових експериментів. Така співпраця в цивільних проєктах допомагає Японії зміцнити свої економічні та політичні зв'язки з державами-учасницями подібних місій. Це підтверджує і репрезентативність японських астронавтів в місіях NASA. В наступному екіпажі SpaceX Crew Dragon, який може полетіти на МКС вже в цьому році, єдиним неамериканським астронавтом буде саме японський інженер JAXA,  Cоічі Ногучі.

Ще однією наглядною демонстрацією «космічної дипломатії» Японії є її взаємодія з космічними державами, що розвиваються. Проєкт «BIRDS» (міжнародна ініціатива зі створеннюя супутників), що здійснюється за підтримки Технологічного інституту Кюсю, запропонував успішну модель технічної допомоги для розвитку можливостей країн, що не літають в космос. Допомога Японії в рамках цієї програми дозволила вісьмом країнам: Нігерії, Непалу, Бутану, Філіппінам, Малайзії, Монголії, Бангладеш, Шрі-Ланці та Гані – запустити свої власні супутники. У 2018 році JAXA також запустила кубсати, мініатюрні штучні супутники кубічної форми, від імені Бутану, Малайзії, Філіппін, Коста-Рики та Кенії. Супутники, розроблені цими країнами, запускаються з модуля Кібо на МКС.

Таким чином, Японія, подібно до КНР, пропонує країнам, що розвивають свої космічні програми, допомогу в запуску й розробці, використовуючи її як своєрідну «м'яку космічну силу» для покращення власного іміджу космічної держави.

Разом із культурно-історичними та політичними рисами, на місце Японії на астрополітичній арені також впливає її зосередженість на технологізації суспільства. Таким чином, ця космічна держава, не маючи власної програми пілотованих польотів, може запропонувати унікальні рішення для дослідження інших небесних тіл, такі як роботизацію космосу. Наприклад, у 2013 році на МКС був запущений перший у світі робот-астронавт Кіробо. Успішне використання робототехніки на орбіті сприяло розвитку цього виміру й у питанні досліджень далекого космосу, насамперед планет, комет та астероїдів у межах Сонячної системи.

Астронавт Кіробо проводить досліди в умовах нульової гравітації. Його основна функція – розмовляти з астронавтами

Міжнародний вимір

Японія відіграє важливу роль у роботі Міжнародної космічної станції –міжнародного проєкту, який замислювався як бастіон західних демократій у космосі. Ідеологічне підґрунтя космічної політики США передбачає, що в місії підкорення космічного простору саме їм відведена роль лідера. Водночас, у короткостроковій перспективі підтримка інших космічних акторів допомагає Сполученим Штатам реалізувати програму подібного масштабу. Проте зважати потрібно й на ініціативи інших космічних держав.

Читайте також: «Місячна хода» Америки: зміна пріоритетів

Долучене в 1988 року до побудови американського станції «Freedom», яка стала прототипом МКС, Токіо фактично отримало визнання від Вашингтона. На даний момент до МКС, разом із російським «Прогресом» та американським «Cygnus», вантажі постачає також і японський корабель HTV-Konotori, який доставляє японська ракета H-IIB. У 2008 році до станції був пристикований японський модуль для лабораторних досліджень Kibo, який став найбільшим модулем МКС. Його сфокусованість на науково-дослідних проєктах продемонструвала основні напрями інтересів Японії в космосі.

Нові реалії

Попри цивільну спрямованість космічної політики Токіо, безпекова дилема астрополітики, що полягає в подвійному (цивільному та військовому) використанні космічних технологій, залишається на порядку денному та змушує адаптуватися усіх акторів. Комерціалізація космосу, реваншизм Сполучених Штатів та готовність КНР, РФ, Індії та інших держав долучитися до цих перегонів у гонитві за військово-політичними та символічними дивідендами є реаліями, в яких Японії потрібно змінювати свій погляд на безпеку в космосі та на загрози, пов’язані з нею.

Цікаво знати: Піднебесна виходить у космос: як пов’язані космічна та зовнішня політики Китаю?

Для регулювання комерційної космічної діяльності в країні у 2018 році був прийнятий закон «Про космічну діяльність», що визначає процедури санкціонування та контролю за запусками ракет і супутників приватними операторами. Створюючи режим дозволів для космічних операцій, що проводяться приватними компаніями, японська система прагне стимулювати участь приватного сектору в космічній діяльності шляхом забезпечення правових рамок.

Зі свого боку, основний закон про космос 2008 року звертає значну увагу на питання безпеки в космосі. Розвиток ракетних технологій КНДР, стрімке перетворення КНР на космічну наддержаву та випробування протисупутникової зброї іншими великим космічними державами змушують Японію більш гнучко тлумачити питання «безпеки», зокрема в космічному просторі. Таким чином, варто виділити поступову «сек’юритизацію» космічного питання з боку Токіо в контексті регіональної та національної безпеки на тлі глобальних тенденцій. Проте така зміна трактування радше каже не про мілітаризацію космічного порядку денного в Токіо, а про більш широке бачення космічної безпеки, що викликане зовнішніми чинниками.

Для всього людства…

Тим більше, слід пам’ятати, що Японія, маючи потужну космічну базу, не займається розробкою оборонних озброєнь та не розглядає космос як арену протистояння або простір для здійснення оборонних операцій. З огляду на це, вона фокусується на цивільних проєктах, таких як ліквідація космічного сміття, розробка нових методів лікування та дослідження хвороб у космічному просторі. Японія є флагманською державою у питаннях дослідження дії мікрогравітації та радіації на живі організми, а також у питаннях робототехніки й енергетики в космічному вимірі.

Основним напрямом діяльності японського космічного агентства JAXA є дослідження інших небесних тіл із використанням роботизованих апаратів. Перший її етап дістав назву MUSES і складався з трьох частин. У рамках MUSES-A у 1990 році JAXA запустила свій перший місячний зонд місії Hiten-Hagoromo для досліджень місячного ґрунту. Наразі для місячних програм використовується місяцехід Kaguya (SELENE), названий на честь місячної принцеси, персонажа з японського фольклору. Так, японці – подібно до китайців – використовують богів та різних дійових осіб із релігійно-культурного пантеону. Хоча аніме-персонажів допоки оминали. (вибачте, фани Наруто).

Прем’єри Абе та Моді в 2019 році поговорили про космічну співпрацю під час індійсько-японського саміту

На жаль, усі проєкти з продовження програми SELENE на сьогодні є замороженими. Однак, виходячи з фінансових, технологічних та геополітичних реалій, Японії вдалося знайти ідеального партнера для реалізації спільного місії з дослідження Південного полюса Місяця. Індія, яка має чималий досвід виготовлення місяцеходів та намагається посилити свою політичну вагу в Азії на противагу КНР, готова співпрацювати з Японією, яка переслідує подібні політичні цілі та розробляє третє покоління ракет-носіїв, Н-3, що повинне замінити сімейство ракет H-2.

Детальніше у статті: Місце Індії на астрополітичній шахівниці

Найбільш відомий японський космічний проєкт – програма з дослідження астероїдів – здійснюється в межах MUSES-C. У 2003 році був запущений космічний апарат Hayabusa-1, основним завданнями якого були не лише дослідження астероїда Itokawa, але збір та доставлення на Землю зразків ґрунту, що й було успішно виконано в 2010 році. Завдяки цій місії людству вперше вдалося доставити на Землю ґрунт із астероїда. А в 2014 році до астероїда Ryugu був запущений Hayabusa-2, повернення якого заплановано на грудень цього року. JAXA встановила на апарат спеціальний вибуховий пристрій, який зробив 10-метровий кратер для дослідження глибших шарів ґрунту на астероїді. Таким чином, Японія змогла використати свої унікальні космічні технології для детального дослідження астероїдів – небесних тіл, які викликають найбільший комерційний інтерес.

Отак Hayabusa-2 бомбив астероїд

Справді, проєкти типу Hayabusa в перспективі виправдовують себе, оскільки можуть дати людству важливу інформацію, яку потім можна використовувати для видобування ресурсів із надр небесних тіл. Звісно, варто також визнати, що займатися науковими дослідженнями та питаннями цивільної космонавтики не настільки ефектно, як експлуатувати лазерну зброю або запускати супутники-шпигуни, проте в довгостроковій перспективі саме це робитиме космос більш корисним та менш небезпечним простором для людини. Саме тому японська космічна політика уособлює той всеосяжний, далекоглядний та сталий підхід до розв’язання проблем, які постали перед людством як видом.

Автор – Дмитро Борзенко, експерт із астрополітики Аналітичного центру ADASTRA