Повернення на Місяць: стратегії держав

«Ми обираємо шлях до Місяця не тому, що він легкий, а тому, що він тернистий», — ці слова президента Кеннеді окреслили орієнтир розвитку людства на майбутні десятиліття. Цього липня виповниться 50 років із часу першої та поки що єдиної програми з висадки людини на природний супутник Землі. Сьогодні ж боротьба головних космічних держав за освоєння Місяця набирає небачених до того обертів. Так, Росія й Китай планують створити перші місячні колонії до 2040 року, а США задекларували намір знову висадити астронавтів на Місяці вже у 2024 році. Про те, чому супутник Землі знову стає об’єктом геополітичних баталій, і хто є лідером у цих космічних перегонах, — дізнавайтеся в цій статті ADASTRA.

Півстоліття тому людина зробила перший крок на поверхні позаземного небесного тіла — Місяця. Цей «гігантський стрибок для людства» змусив нас дивитися на природний супутник, як на перспективу для освоєння для експлуатації та освоєння. Протягом останніх років великі держави, що здійснюють космічну діяльність, докладають значних зусиль для того, щоб якнайшвидше реалізувати плани щодо повернення на природний супутник Землі. У 2017 році Дональд Трамп підписав Директиву про космічну політику, у якій йдеться про повернення американців на Місяць «та про його подальшу колонізацію». Водночас 3 січня 2019 року китайська місія «Chang'e-4» висадила на темній стороні супутника Землі місяцехід «Yutu-2» для проведення ним аналізу поверхні.

Читайте також: «Місячна хода» Америки: зміна пріоритетів

Великі держави зараз активізують свої зусилля для того, щоб на поверхні іншого небесного тіла майорів їхній прапор. У цій статті ми з’ясуємо:

·       чому Місяць є стратегічно важливим;

·       які ресурси можна на ньому видобути;

·       як приватна ініціатива змінила сутність перегонів у космосі та колонізації Місяця;

·       які держави намагаються будувати колонії на супутнику Землі;

·       що для цього робить Україна.

 Місячні скарби

Із самого початку космічної ери дослідження космосу переросло в змагання наддержав. Уперше на поверхню Місяця вдалося приземлитися в 1959 році радянському космічному апарату «Луна-2». Через десятиліття вже американський «Аполлон-11» зумів висадити перших людей на поверхню природного супутника, що перетворило ідею місячної колонізації на щось реальне.

Проте варто розуміти, що суворі природні (чи то пак космічні) умови обмежують будь-яку людську діяльність на Місяці. Сила тяжіння нашого супутника становить лише одну шосту частину земної — цього не достатньо для існування атмосфери та магнітного поля. Це ж призводить до високих температурних перепадів (від -193 до +111 °C), тривалого періоду доби (≈27 земних діб) через відносно низьку швидкість обертання навколо своєї осі і вразливість до астероїдів. Водночас технологічні досягнення здатні перетворити ці труднощі на можливості.

          Сонячна енергія

Коли мова йде про питання ресурсної цінності Місяця, перше, що спадає на думку, — сонячна енергія. Низька швидкість обертання супутника вказує на те, що його поверхня прийнятна для поглинання сонячного світла, що дозволить сонячним панелям (якщо їх розташувати на місячному екваторі) безперервно поглинати світло протягом 14 днів. До того ж, гірські вершини біля полюсів Місяця постійно отримують сонячну енергію, що автоматично перетворює їх на істотну стратегічну точку й, це частково пояснює, чому китайська «Chang'e-4» була розгорнута саме на Південному полюсі.

Вас може зацікавити: Космічна політика Китаю: шлях у мільйон лі

          Ядерна енергія

Відсутність атмосфери на Місяці призвела до того, що постійне сонячне опромінення супутника дозволило акумулювати на його поверхні величезний запас ізотопу Гелію He-3, якого практично немає на Землі. Реакція ядерного синтезу, яку можливо запустити з допомогою He-3, забезпечить «зелену» альтернативу наявним на Землі джерелам ядерної енергії. Місячна поверхня збагачена ізотопом у таких кількостях, що може вирішити потреби споживання енергії на принаймні 10 000 років.

          Водні ресурси

Той факт, що на Місяці немає атмосфери, у свою чергу, призвів до постійного бомбардування поверхні супутника іншими небесними тілами. Як результат, вода, що була складовою комет чи астероїдів, після їх зіткнення з поверхнею Місяця залишалася в кратерах. У 2018 році NASA підтвердило наявність води в кратерах, що знаходяться на полюсах. Вода там перебуває у твердому агрегатному стані, оскільки температура на полюсах сягає -220°C. Таке розташування допомагає уникнути потрапляння прямого сонячного світла, яке могло б вмить випарувати усю наявну на Місяці воду. Тому, такий необхідний для життя людини ресурс можна буде добувати на місці, а не транспортувати із Землі, що матиме вирішальне значення для можливості заснування місячних колоній. Крім того, з води можна отримати водень і кисень для палива та життєзабезпечення.

Також читайте: Дуалізм астрополітики, або Хочеш мирного космосу – готуйся до війни

Ще одним методом отримання кисню для місячних баз є його видобування з кам’янистої поверхні Місяця. Такий метод також дозволяє видобувати дорогоцінний вторинний продукт титан. Високий коефіцієнт питомої міцності та невелика маса дозволяє використовувати титан для космічних апаратів, і тому цей метал є важливим ресурсом, який можливо видобувати на Місяці, особливо в умовах його дефіциту на Землі.

Міжнародне право, яке регулюється Договором про космічний простір й Угодою про Місяць, не містить визначених положень щодо видобутку корисних копалин на небесних тілах за межами Землі. Причина полягає в рішучій протидії великих космічних держав проти будь-якої заборони видобувної діяльності на Місяці та інших тілах у майбутньому.

Усі на борт!

Часи змінилися

Сучасні рушійні сили, які змушують великі держави витрачати ресурси для того, щоб потрапити на Місяць, відрізняються від тих, що лежали в основі американо-радянських космічних перегонів. Попри величезне фінансування та підтримку, місія «Аполлон-11» була скоріше політичним жестом, що демонстрував здатність Вашингтона висадитися на Місяці, ніж частиною стратегії освоєння космосу.

Сьогодні великі космічні держави будують стратегії освоєння космічного простору саме на довгострокову перспективу, при чому Місяць є системним елементом цих планів. Так, однією з головних стратегічних цілей російської космонавтики є освоєння з подальшою колонізацією Місяця й навколомісячного простору, а саме — багатоступенева місячна програма, центральною метою якої є рух «від Міжнародної космічної станції до Міжнародної місячної станції», а також висадка космонавтів на Місяць до 2030 р. та створення повноцінної бази у 2030-40 роках. Проте ресурсів одного космічного агентства не завжди вистачає для реалізації настільки амбітного плану. Однією з основних тенденцій на глобальній космічній арені є збільшення частки «астропренерів», що здійснюють комерційну діяльність від транспортування космічних вантажів до пілотованих місій.

Вам може сподобатися: Астрополітичний феномен Японії

Сполучені Штати визначають свою «месіанську» роль у поверненні людства на Місяць як один з основних стовпів своєї космічної стратегії, опираючись не лише на державні резерви, як це було в 1969 році. Залучивши до державних проєектів приватні комерційні організації, Америка почасти екстраполює геополітичну теорію Альфреда Мехена — що визначає військове та торговельне панування на морі як необхідний елемент глобального лідерства — в космічний простір, тобто враховує комерційний потенціал космосу.

Сполучені Штати створюють сприятливе бізнес-середовище для астропренерів, приймаючи належні законодавчі акти, такі як Закон про конкурентоспроможність (CSLCA), який стимулює приватний сектор займатися колонізацією та видобуванням на Місяці та інших небесних тілах. У квітні NASA офіційно заявило про початок програми «Back to the Moon», що буде здійснена в три етапи:

·       подальшої комерціалізації низької навколоземної орбіти;

·       висадки астронавтів на Місяць у 2024 році. При чому США роблять акцент на тому, що вони летять на Місяць, аби «залишитися там» (тобто створити колонію в майбутньому) та підтвердити свою роль космічної держави-гегемона;

·       використання Місяця як відправної точки для дослідження інших планет Сонячної системи (перш за все, мова йде про Марс)

Однак про повернення каже не лише президент чи NASA, свої напрацювання презентують Джефф Безос та Ілон Маск. Такий симбіоз «сильних світу цього» заради спільної мети говорить нам про амбітність такої місячної програми, проте зважати потрібно й на ініціативи інших космічних держав.

          Азійські тигри

Тим часом, китайський уряд, запустивши на зворотний бік Місяця свій місяцехід, уже втілив у життя частину своєї місячної програми. Після завершення багаторічного дослідження супутника програмою «Chang'e», до 2030-х років Пекін планує побудувати місячну колонію саме на Південному полюсі Місяця, з чого можна зробити висновок про стратегічні переваги, що може отримати країна, яка перша колонізує та буде розбудовувати інфраструктуру саме в полярних регіонах супутника. Крім того, дослідження Місяця є пріоритетом не тільки для трьох найбільших космічних держав. Індія, наприклад, незабаром збирається здійснити висадку свого місяцеходу «Chandrayaan-2» біля Південного полюсу з метою дослідження можливостей створення бази на цьому місці. Японська місія «SELENE» також має на меті здійснити висадку ровера (місяцехода) для дослідження місячної поверхні.

          «Український Місяць»

Варто згадати й про вітчизняний проєкт «Укрселена». Його реалізація передбачала виведення на місячну орбіту зонда для спостереження за поверхнею супутника. Розробка такого проєкту дає нам розуміння місця України в глобальному рейтингу космічних держав. Ми не просто розробляємо зонди для Місяця, а й маємо засоби доставки цих апаратів на орбіту іншого небесного тіла. Проте наразі ця ініціатива є замороженою через недостатнє фінансове забезпечення.

Вам варто знати: Звідки варто дивитися на зірки: роздуми про український космос

Доля «Укрселени» моделює саму систему української космічної сфери — нас поки оминають глобальні тренди на космічне підприємництво. Варто лише звернути увагу на те, як інші держави, маючи набагато менше ресурсів та інфраструктури, намагаються запускати не лише зонди, але й місяцеходи. Мова йде про ізраїльський «Beresheet», який був першим місячним ровером, сконструйованим завдяки приватній ініціативі. (Якщо хочете дізнатися про його долю, та як Ілон Маск причетний до його запуску, тисніть сюди)

На перший погляд, здається, що ефективна окупація Місяця вже можлива, і той, хто зробить перший крок на шляху до колонізації, отримає стратегічну перевагу. Проте у державних космічних агентств виникають перешкоди, такі як недостатнє фінансування або боротьба за розподіл бюджетних коштів, які значно послаблюють будь-який прогрес, не кажучи вже про відсутність можливостей або технологій. Статус-кво, закладений Договором про космос в 1967 році, був фактично зведений нанівець великими космічними державами, які намагалися створити новий порядок на глобальній космічній арені, що в майбутньому може призвести до тотальної мілітаризації космічного простору.

Подвійне призначення космічного обладнання безумовно означає, що космос може стати ареною протистояння, а питання колонізації та ресурсів інших небесних тіл можуть стати предметами суперечок. Тому взаємовигідна та, при цьому, мирна колонізація може бути досягнута лише шляхом співпраці й діалогу між державами, що взаємодіють у космічному просторі.

Автор – Дмитро Борзенко, Аналітичного центру ADASTRA