THINK TANK

І....PER ASPERA – AD ASTRA


THINK TANK

І....PER ASPERA – AD ASTRA


«Місячна хода» Америки: зміна пріоритетів

«Місячна хода» Америки: зміна пріоритетів

Сьогодні найамбітнішій космічній місії — першій висадці людини на поверхню Місяця — виповнюється 50 років. Півстоліття тому людина зробила свій найбільший «стрибок», як про це висловився Ніл Армстронг — перша людина на Місяці. Ця визначна подія є важливою віхою в розвитку космонавтики, науки та Людини розумної як виду. Проте після емоцій у залишку виникає питання: «А що пішло не так?».

Чому від запуску першого супутника Радянським Союзом до висадки на Місяць Сполученими Штатами пройшло лише 12 років, тоді як зараз виконання місії постійно переноситься вже не перше десятиріччя, не кажучи вже про колонізацію Марсу? Науково-технічні можливості, що вдосконалювалися ці пів сторіччя, зробили дослідження космічного просреал ще більш реальним. Тому, для визначення причини гальмування американської кампанії з дослідження космосу варто поглянути на міжнародно-політичну панораму того часу.

У цій статті ми розглянемо:

●     що керувало програмою «Аполлон» півсторіччя тому;

●     як міжнародна конфронтація відправила людину на Місяць;

●     чому код програми на бортовому комп’ютері важив як вордівський документ;

●     чому космічні держави ще не повернулися на Місяць.

Політичний вибір

Основним двигуном місячних перегонів була ідеологічна конфронтація. Спочатку Радянському Союзу вдалося вирватися вперед, здійснивши запуск першого супутника, перше примісячення космічного апарату та перший політ, а згодом — і перший вихід людини у відкритий космос. Тоді Сполучені Штати почали розуміти, що можливою стратегією для отримання переваги буде підготовка всеосяжної місячної програми, кінцева мета якої полягала б у першій пілотованій висадці людини на супутник. Адміністрація Кеннеді розуміла, наскільки важливим буде використання тематики космічних перегонів, не в останню чергу для політичних дивідендів та утримання лідерства в ідеологічному протистоянні. Уперше про відкриття нового космічного театру конфронтації ідеологій Кеннеді заявив через 43 дні після тріумфу Гагаріна та через 40 днів після сумнозвісної операції в Затоці Свиней. Наступного року президент виголосив: «Вибір Америки — здійснити експедицію на Місяць», а паралельно почалося будівництво Космічного Центру в Х’юстоні. Конгрес підтримав ідею впровадження політики, яка б не лише могла в перспективі зробити Сполучені Штати космічною державою No.1, але також створити робочі місця для виборців та контракти для воєнно-промислового комплексу. Тому, починаючи з 1960., за лічені п’ять років бюджет НАСА був збільшений з $500 млн до $5 млрд, що становило 4,31 % загального федерального бюджету. Після вбивства Кеннеді втілення мрії покійного президента про висадку американського громадянина стало сакральною ідеєю-фікс, яка постійно висловлювалася його наступниками та була аргументом для обурених платників податків.

Таке розширене фінансування бюджету агентства було зрозумілим, адже ці ресурси витрачалися на здійснення місій «Аполлон», кожна з яких була ускладненим варіантом попередньої. Запуск космічного апарату в навколомісячну подорож на трохи менше ніж мільйон кілометрів здійснили ще за рік до того, проте символічний "маленький крок" Ніла Армстронга на поверхні іншого небесного тіла став справжньою сенсацією, що транслювалася в прямому ефірі в 33 країнах (і все це в 1969 році!). Дослідники, що наразі займаються питанням повернення людини на Місяць, визнають, що допоки програма «Аполлон» була кульмінацією можливостей людини у досліденні космічного простору. На жаль, ця кульмінація була радше максимальною концентрацією зусиль одного космічного агентства, політичним жестом, що не передбачав стратегічного продовження через недостатню кількість державних ресурсів.

Якщо озирнутися та порівняти технології п’ятдесятирічної давнини із сучасними, це твердження може викликати дисонанс. Візьмемо для прикладу бортовий комп’ютер місячного модуля «Аполлон-11». Дійсно, для свого часу це була інноваційна технологія, що на противагу тогочасним обчислювальним машинам, що займали цілі приміщення, використовувала мікросхеми, а тому вміщувалася в невеликий місячний модуль. Проблема полягала в обчислювальній потужності та пам’яті цього комп’ютеру, що сягала лише 74 тисячі байтів. Тобто, у бортовому комп’ютері, який використовувався для висадки людей на інше небесне тіло, був прописаний код, що важив приблизно як середньостатистичний текстовий документ чи електронний лист на сучасному комп’ютері. Це порівняння дає нам можливість зрозуміти те, яка революція відбулася за цей час в обчислювальних можливостях наших комп’ютерів, а також те, що попри такий технологічний прорив існують фактори, які заважають людству повернутися на Місяць.

Розгляньмо, що являє собою сучасна місячна програма НАСА й чому її реалізації заважає саме спадщина програми «Аполлон».

O tempora, o mores!

Останнє примісячення людини відбулося наприкінці 1972 року. З цього часу сталася низка змін, як у царині астрополітики, так і в підході Сполучених Штатів до дослідження космічного простору.

Бюджет. Після завершення «Аполлону» НАСА не раз робило гучні заяви не лише про повернення на Місяць, а й про подолання наступного рубежу — висадки на Марс. Однак, що ми наразі бачимо? В XXI сторіччі кожен із президентів проголошував власну стратегію дослідження Місяця та інших планет («to the Moon and beyond»), однак усі амбітні «дорожні карти» досі стикаються з проблемою фінансування. Наразі на діяльність державного космічного агентства Конгрес виділяє $22 млрд, що становить лише пів відсотка від федерального бюджету.

Джерело:nasa.gov

Джерело:nasa.gov

Якщо зіставимо ці 0,5 % з 4,41 % у 1966 році, то отримаємо частину відповіді на те, чому зараз місячна кампанія не може бути так швидко реалізована. Дійсно, еволюція фінансування НАСА є наочним прикладом того, що «Аполлон» був насамперед політичним проектом.

Організаційна пастка. На відміну від фінансування деякі речі, такі як філософія, зазнали незначних змін із тих часів. Пів сторіччя тому американську космічну галузь підганяли під стандарти космічних перегонів з іншою наддержавою. У статті Verge Science однією з проблем НАСА визнано те, що агенція досі функціонує в рамках 1960-х, коли всі ресурси були сконцентровані на одній програмі. Тобто, вона затягнута в стару парадигму, яка не може відповісти на виклики сучасності. Агентство постійно знаходиться в процесі модифікації ключової місячної кампанії. З 2004 по 2010 роки це була програма часів адміністрації Буша «Constellation», але після критики з боку адміністрації Обами у 2011 році її модифікували та у 2017 почали місячну програму «Artemis», яка будується навколо запусків надважкої ракети Space Launch System (SLS).

Агентство не може зупинити цей процес, оскільки проект SLS став занадто грандіозним, щоб просто відмовитися від нього. По-перше, відчувається тиск із боку лобістів військового комплексу, в інтересах якого є продовжувати будівництво найбільшої ракети у світі за будь-яких умов. По-друге, створення цієї ракети забезпечило тисячі робочих місць у південних штатах та додаткові мільярди в місцеві економіки. Проблема полягає в тому, що через це НАСА не може сконцентруватися на реалізації інших важливих проектів, оскільки не має достатньо ресурсів навіть на реалізацію місячної програми, а тому вимушена урізати витрати на наукові дослідження.

Астропренери. Співробітництво з комерційним сектором може стати опцією розв’язання організаційної проблеми. Такі компанії як SpaceX, United Launch Alliance та Blue Origin співпрацюють з агентством у питанні повернення людини на Місяць і представляють свої варіанти космічних апаратів, які є не такими масштабними як проекти NASA, проте більше відповідають потребам ринку. Прикладом є надважка ракета Falcon Heavy від SpaceX, яка, за словами НАСА, готова для запусків на Місяць. Також, засновник Blue Origin Джеф Безос нещодавно продемонстрував свій варіант місячного посадкового модуля Blue Moon, який НАСА в майбутньому може використовувати для доставлення вантажів на супутник.

Втім, приватна ініціатива не готова повністю взяти на себе відповідальність за реалізацію місячного проекту. Приватний сектор ще не є надприбутковим, а тому астропренери часто потребують інвестицій НАСА. До того ж, лише сама агенція має достатньо ресурсів для реалізації такого масштабного проекту, хоча при цьому безумовно потребує підтримки конкурентоздатного та ініціативного приватного сектору.

Новий підхід. У 2017 році Директива про космічну політику створила інтегрований підхід для початку розгортання програми Артеміда в партнерстві з приватними компаніями. Офіційна мета програми полягає «у висадці екіпажу з першою жінкою на Місяць» до 2024 року, навколомісячному польоті та створенні міжнародної місячної орбітальної платформи та створенні умов для дослідження Марсу. Інтегрований підхід робить «Мету-2024» більш реалістичною, оскільки відповідає умовам сучасності.

Варто визнати, що організаційна структура, заснована на пріоритетності місячного проекту над іншими, просто не діє. Ідеологічний супротивник зник, а Пекін навряд чи може нав’язати Вашингтону другий раунд космічних перегонів. А без потужного політичного стимулу Конгрес не виділяє достатньо грошей для виконання всіх завдань агенції, і тому настільки важливою є співпраця з приватним сектором.

Подвиг усіх причетних до програми «Аполлон» — ннеймовірний Знаходячись у жорстких часових рамках, продиктованих міжнародно-політичними реаліями, Сполучені Штати змогли за десятиліття вивести людство на інше небесне тіло. Втім, часи «Аполлона» закінчилися. За 50 років пріоритети та цінності, які змушували людину летіти на Місяць змінилися. Супутник тепер не є самою метою, тепер він є елементом астрополітичних доктрин. Сполучені Штати та інші космічні держави керуються стратегічною цінністю розташування супутника та ресурсів, які на ньому можна знайти. Проте це вже зовсім інша історія…

Автор - Дмитро Борзенко, "Ad Astra"