Per aspera ad astropolitik

Міжнародна політика – напрочуд багатогранний предмет дослідження, який виявляє себе в нових вимірах. Космічний простір є плацдармом, завдяки якому держави можуть розширювати свої сфери впливу та отримувати стратегічні переваги. Про те, як працює геополітика без гравітації, – у цій статті ADASTRA.

Сорок років тому був створений один із найуспішніших продуктів масової культури Голлівуду – франшиза «Зоряні війни». Популярність ідеї колонізації космічного простору віддзеркалювалася не тільки в масовій думці, але й у державних стратегіях. У 1983 році американська преса закріпить назву космічної опери Джорджа Лукаса за рейганівською Стратегічною оборонною ініціативою, одним із найамбітніших стратегічних проєктів Вашингтона, що виносив питання високої політики в космічний простір.

Змінювалися адміністрації в Білому домі, ініціатива «зоряних війн» не мала логічного продовження, встигнув зникнути один ідеологічний ворог і сформуватися наступний, а прапор на Місяці не опускали вже рівно пів сторіччя. Це демонструє, що «останній рубіж» людства – космічний простір – на перший погляд не здається темою, пріоритетною в міжнародно-політичному процесі сьогодення. Існує багато викликів, що постають перед людством на Землі, з чого випливає досить доцільне запитання: «Чи існує сенс аналізувати космос через призму міжнародно-політичної взаємодії?» (спойлер: існує)

Для того щоб це довести, у статті ми розглянемо:

·       феномен геополітики в космічному просторі;

·       якими є основні гравці (і чому це вигідно для Ілона Маска);

·       що визначає характеристики цих гравців;

·       чому на МКС не працюють тайконавти (та хто це взагалі такі);

·       як змінюється система світової космонавтики.

Що таке астрополітика?

Земна орбіта та відкритий космос – це стратегічні простори, що набувають дедалі більшого значення для великих держав, і вони ж стають дедалі важливішою частиною міжнародно-політичної шахівниці. Після виведення Радянським Союзом «Супутника-1» на орбіту начальник Штабу військово-повітряних сил США генерал-лейтенант Вайт сказав, що «той, хто здатний контролювати космос, може контролювати й землю, й океани. Я впевнений, що в майбутньому той, хто пануватиме в космічному просторі, також матиме змогу контролювати Землю».

Читайте також: Дуалізм астрополітики, або Хочеш мирного космосу – готуйся до війни

Феномен. Астрополітика як політичне вчення пояснює, як космічний простір та взаємодія людства з цим простором впливають на формування як політики окремих акторів, так і міжнародно-політичної системи. На відміну від інших неконвенційних просторів, діяльність держави в космосі починається на висоті 100 кілометрів, де проходить умовна лінія Кармана та закінчується юрисдикція держав над своїм повітряним простором. Основним апологетом та «батьком» астрополітичної теорії є американський міжнародник Еверет Долман, який визначав її як «сутність класичної геополітики, поширену на царину відкритого космосу». У цій статті розглядаються прикладні вияви астрополітики, які демонструють не просто унікальність, але й актуальність цього політичного мислення для держав, що знаходяться в астростратегічному авангарді.

Гравці. Головних астрополітичних діячів можна поділити на дві категорії: державні інституції та астропренери. Державні агенції становлять багаторівневу вертикальну систему внутрішньополітичних інституцій. На прикладі Сполучених Штатів, у яких до здійснення астрополітики залучені не лише NASA чи військово-повітряні сили, а також Центральне розвідувальне управління, з-поміж інших, можна пересвідчитися, наскільки широкий пласт державних структур охоплює політику в космічному просторі, а тому й наскільки багато уваги приділяють космічні держави для дослідження цього питання.

Більше за темою: «Місячна хода» Америки: зміна пріоритетів

Комерційний сектор також широко представлений в астрополітичній діяльності. Космонавтика, що розвивається на рейках ринкової економіки, створює сприятливі умови для еволюції приватної індустрії, яку також називають загальною назвою NewSpace. Капіталістична економіка стала передумовою для успіху відомої нам усім SpaceX та інших приватних космічних компаній, що англійською влучно іменують astropreneurs (з лат. astrum – зірка; з англ. enterpreneur – підприємець); на відміну від державних програм, вони здатні швидше реагувати на виклики ринку та адаптуватися до його змін. У військовій сфері все ще простежується чіткий акцент на державному контролі, що гальмує інноваційний бум, однак сприяє захисту національної безпеки.

Параметри. Як Клаузевіц у своїй праці «Про війну» визначає п’ять основних елементів військової стратегії – моральну, фізичну, математичну, географічну та статистичну, так і в астрополітичній стратегії існують свої ключові параметри. Однак, на відміну від геополітичних, хоч і маючи Землю як свій об’єкт, категорії астрополітики наділені зовсім іншим характером, оскільки залучають «четвертий вимір» – космічний простір. Як Альфред Мехен визначав торговельні морські шляхи як стратегічні точки, так і апологети астрополітики розглядають певні місця на земній поверхні, на орбіті та інших небесних тілах як «астростратегічно важливі».

Дізнавайтеся більше: Повернення на Місяць: стратегії держав

Так, Еверет Долман зазначає, що розташування пускового центру є одним із найбільш значущих астростратегічних параметрів, оскільки те місце, звідки буде проведений запуск об’єкта, визначатиме його орбіту. На екваторі обертання планети додаватиме швидкості кораблю, що виходить у космос, а тому, чим ближче запуск проводиться до екватора, тим менше потрібно використовувати палива для надання першої космічної швидкості. За цим параметром найбільш виграшну позицію має Європа, а точніше Франція, оскільки космодром Куру знаходиться всього на 5° північніше від екватора, що надало країні велику перевагу в економії ресурсів у порівнянні з американським мисом Канаверал чи радянсько-російським Байконуром.

Падіння гіганта

Історично склалося так, що розвиток космонавтики є наслідком військово-політичних перегонів між Радянським Союзом та Сполученими Штатами. Саме ця конфронтація створювала основний імпульс для залучення значних державних ресурсів задля здобуття лідерства в космічному просторі. Договір про відкритий космос 1967 року перетворював його на «надбання всього людства», а міжнародно-правовий каркас навколо цієї угоди значно обмежував прояви будь-якої проактивної зовнішньополітичної діяльності, окрім науково-дослідної. Розпад держави, що зробила перший крок на шляху до космічного майбутнього, закінчив перший раунд перегонів, створив вакуум на міжнародній астрополітичній арені та встановив на певний час монополію США на будь-яку політико-стратегічну діяльність, що й визначає основні астрополітичні тенденції на сучасному етапі.

Червона конячка. Китайська Народна Республіка стала одним із бенефіціарів колапсу Радянського Союзу, який був вимушений виставити на продаж технологічну базу своєї космонавтики. Саме ці технології стали основою китайської космічної програми, спираючись на яку, стурбований астрополітичною монополією Вашингтона, Китай почав розбудовувати як цивільну, так і військову компоненти своєї космічної програми.

На початку 2000-х вдалося самостійно провести низку основних астрополітичних кампаній: здійснити запуски власних ракет для побудови супутникових систем; вивести першого тайконавта (китайська інтерпретація слова «космонавт») на орбіту; створити свою космічну станцію та здійснити посадку місяцехода. До того ж, остання місія на зворотний бік місяця «Чан’е-4» була революційною з декількох причин. По-перше, для місця посадки був обраний Південний полюс Місяця, стратегічно важливий із ресурсної перспективи. По-друге, до проєкту вперше були залучені недержавні ресурси китайської космонавтики, що демонструє поступовий перехід до нетократичної організації космічної політики, про яку далі ми поговоримо більш детально.

Детальніше тут: Космічна політика Китаю: шлях у мільйон лі

Космічна політика КНР характеризується далекоглядністю. У планах розвитку до 2050 містяться схеми з розміщення геліоелектростанції космічного базування; а до 2030 – інформація про пілотовану місію на Марс та дослідження інших планет Сонячної системи, не кажучи про інші довготермінові плани, які Китай дотепер успішно реалізовував. Вищенаведена інформація може схилити до думки про гігантський астрополітичний потенціал Піднебесної, що допоможе їй за лічені роки змістити Сполучені Штати з п’єдесталу. Таке твердження є правдивим тільки почасти, оскільки існують кілька вагомих «але».

Потрібно зважати на радше наздоганяючий, аніж інноваційний характер космонавтики Китаю, що розвивалася на радянській базі та зараз залежна від імпортних компонентів, що на тлі торговельних війн змусило Китай переорієнтуватися на інші ринки, насамперед – на європейський. Крім того, подвійне призначення супутників, які можуть використовуватися як для отримання, наприклад, океанографічних даних, так і для шпигунства чи диверсії, ставить на порядок денний питання про загрозу національній безпеці окремих держав та про часткову мілітаризацію космосу.

Також читайте: Піднебесна виходить у космос: як пов’язані космічна та зовнішня політики Китаю?

Китайська космічна програма досі контролюється державою: головним внутрішньополітичним гравцем є Народно-визвольна армія Китаю, що створює дві перепони для стратегічного іміджу Пекіна в космосі. Така тісна прив’язка програми до військової компоненти створює неабияку стурбованість Пентагону, що фактично призвело до виключення Китаю з інституційного космічного діалогу після американського закону про заборону контактів між NASA та китайськими візаві, а отже про недопущення КНР до Міжнародної космічної станції. До того ж, попри інтенсивне створення стартапів (які фінансує та скеровує партія), командно-адміністративна природа китайської програми має зовсім іншу філософію розвитку в порівнянні з американською.

Від технократії до нетократії. Біполярні космічні перегони сформували основні параметри могутності. Вони характеризувалися етатизмом – перевагою військових розробок над цивільними, кулуарністю, великими автономними структурами та, найголовніше, адміністративно-командним принципом інноваційного розвитку. Зміни, які відбулися в 1990-х роках у космічних програмах Заходу, призвели до транснаціоналізації космічної міжнародної арени, різкого збільшення частки комерційного сектору та інтеграції астропренерів у національні програми. Взаємозалежність призвела до розвитку нетократії – форми інтеграцїї комерційних підприємств до державних структур на основі партнерства, децентралізації та швидкої інновації.

Вам варто знати: Звідки варто дивитися на зірки: роздуми про український космос

У 1980 році першою компанією, яка почала здійснювати запуски на комерційній основі, стала французька Arianespace. І якщо ще на початку 2000-х років державні витрати на космос переважали можливості комерційної космонавтики, наразі остання охоплює майже три чверті світової багатомільярдної космічної індустрії. Геополітичне домінування США наприкінці 1990-х років дозволило їм переорієнтувати свою діяльність у космічній сфері на рейки нетократії. У результаті залучення астропренерів та ринкових механізмів в американську державну астронавтику країні вдалося перехопити ініціативу в Китаю та Росії, де державний сектор усе ще «грає першу скрипку», а водночас SpaceX не просто проводить серію успішних запусків ракет з флоридського космодрому NASA, а також здатна повертати на Землю ступені надважких ракет-носіїв, що можуть бути в майбутньому використані для нових запусків. Також, стає дедалі інтенсивнішим багатосторонній діалог із залученням як астропренерів, так і державних акторів, особливо союзних Вашингтону. Так, нещодавно на надважкому носії SpaceX Falcon Heavy на орбіту був виведений супутник Саудівської Аравії Arabsat-6, а за допомогою ракети Falcon 9 на поверхню Місяця (хоча й не зовсім вдало) потрапив перший комерційний місяцехід ізраїльського Beresheet.

З поверхневого огляду найважливіших тенденцій міжнародної астрополітики можна зробити висновок про те, що рушійною силою космічних перегонів уже не є тільки ідеологічне протистояння. Натомість стратегічна важливість простору, що знаходиться за лінією Кармана, набуває дедалі більшого значення. З одного боку, це сприяє залученню фінансових ресурсів для космонавтики та переходу до нової децентралізованої та взаємопов’язаної системи. З іншого боку, через кризу міжнародно-правових інститутів, космічний простір знаходиться під загрозою мілітаризації. Тому для того щоб на Землі про «зоряні війни» говорили лише в контексті кінематографу, міжнародна спільнота має сприяти подальшій комерціалізації та співпраці в космічному просторі.

Автор – Дмитро Борзенко, експерт з астрополітики Аналітичного центру ADASTRA