Внутрішня та зовнішня політика Південної Кореї за президенства Юн Сок Йоля

Рано-вранці 10 травня в Сеулі, у будівлі Національних зборів, колишній генеральний прокурор Юн Сок Йоль склав присягу як новий президент Республіки Корея. Представник консервативної партії «Сила народу», який став відомим завдяки своїм антикорупційним розслідуванням, на президентських виборах переміг свого досвідченого супротивника з Демократичної партії Лі Чже Мьона. Як популярний позасистемний кандидат та борець із корупцією, Юн Сок Йоль очікував сталу підтримку електорату й партії протягом першого року своєї каденції, що давало йому свободу дій у реалізації власної політики на певний час. Проте реальність виявилася більш жорсткою. Низький рейтинг схвалення, постійні скандали навколо персони Юн Сок Йоля і його сім’ї, конфронтація з опозицією та конфлікти всередині власної партії залишають неприємний слід на першому півріччі правління новообраного президента.

Разом з тим, незважаючи на внутрішньополітичні виклики, чинний глава держави цілком успішно проводить зовнішню політику, спрямовану на посилення міжнародного іміджу Південної Кореї. Хоч і тут присутні проблемні напрямки, пов’язані з постійною північнокорейською загрозою, трансформацією системи міжнародних відносин та загостренням протиріч між глобальними акторами, Сеул все-таки намагається балансувати в цьому вирі, посилюючи свою роль не тільки в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, а й у світі загалом.

Перший рік правління новообраного президента РК проходить доволі неоднозначно. Відтак важливо знайти відповідь на кілька ключових запитань. Із якими викликами на внутрішньополітичній арені зіткнувся Юн Сок Йоль та як він дає їм раду? Чому чинна влада має низький рівень схвалення? У чому полягає зовнішньополітична стратегія Сеула за нового президента? Який підхід до вирішення північнокорейської проблеми обрав Юн Сок Йоль? І насамкінець, яке місце займає Україна в зовнішньополітичних пріоритетах нової влади? Про це все – далі в актуальному аналітичному матеріалі.

Із генерального прокурора в президенти

Південна Корея – це президентська республіка, де глава держави очолює виконавчу владу та має доволі широкі повноваження. Звідси й походить підвищений інтерес експертів і громадян саме до президентських виборів. Персона наступного президента Республіки Корея залишалася головною інтригою початку 2022 року в південнокорейському суспільстві. Під час передвиборчої кампанії основними кандидатами були висуванець від опозиційної правоконсервативної партії «Сила народу» Юн Сок Йоль та представник (на той час) провладної ліволіберальної сили «Демократична партія Тобуро» Лі Чже Мьон.

Останній у період свого перебування на посаді мера Соннам і губернатора провінцій Кьонгі зарекомендував себе ефективним менеджером і досвідченим політиком. Саме на ці фактори вирішили поставити ставку керівництво Демократичної партії для збереження за собою президентської посади.  Одночасно опозиційна «Сила народу» висунула на вибори колишнього генерального прокурора Юн Сок Йоля. Цікаво те, що він обіймав цю посаду в уряді Мун Чже Іна – президента РК від «Тобуро» з 2017 до 2022 року. Фактично Юн перейшов до опозиції зі стану ворогів.

Цьому сприяла його діяльність на посаді генпрокурора, під час якої він потрапив у конфронтацію з верхівкою «Тобуро». Причиною цього стало відкриття у 2019 році кримінального провадження за фактом корупції проти тодішнього міністра юстиції та представника демпартії Чо Кука. У відповідь еліта політсили всіма доступними способами намагалася позбутися генерального прокурора, який уже починав нові розслідування серед провладного істеблішменту. Особливо протистояння спостерігалося між бунтівним генпрокурором і новим міністром юстиції Чу Мі Е. Остання неодноразово відстороняла Юна від виконання обов’язків під будь-яким приводом заради досягнення його усунення. Лише в березні 2021 року Юн Сок Йоль подав у відставку, відразу почавши політичну діяльність та підготовку до електорального процесу.

Читайте також: Один народ, дві держави: як південні корейці змагаються за свідомість жителів КНДР

Після цього вже за колишнім генеральним прокурором закріпився образ позасистемного політика та активного борця з корупцією. Наприкінці року Юн Сок Йоль оголосив про президентські амбіції, які підтримала головна опозиційна партія «Сила народу». Упродовж усього періоду передвиборчої кампанії рейтинги двох головних кандидатів радикально змінювалися. Спочатку з великим відривом лідирував висуванець від опозиції. Із грудня по січень за результатами опитувань на вершині перебував провладний кандидат Лі Чже Мьон.

Коливання рейтингів головних кандидатів під час президентської кампанії. Gullup Korea

Проте з лютого рейтинг Юн Сок Йоля раптово зріс, політик вийшов уперед та в результаті переміг на виборах із невеликим відривом. Багато в чому такі «гірки» під час кампанії пояснювалися постійними скандалами навколо кандидатів. Наприклад, тещу Юн Сок Йоля було засуджено до 3 років в'язниці за незаконне створення медичної установи й отримання коштів на її управління, а його дружину, Кім Гон Хі, звинувачують у махінаціях з акціями компанії Deutsch Motors та академічному плагіаті при написанні докторської дисертації.

З іншого боку, Лі Чже Мьон причетний до нелегальної діяльності скандального корейського забудовника Seongnam Development Corp. у часи його перебування на посаді мера Соннама та має ще кілька звинувачень у корупції, які залишаються не знятими до сьогодні.

Зрештою, Юн Сок Йоль зміг перемогти свого суперника на виборах із мінімальним відривом, отримавши 48,56% голосів (Лі Чже Мьон – 47,83%). Перемога консерваторів показала високу поляризованість корейського суспільства щодо ідеологічно-політичної належності. Але антикорупційні здобутки Юна відіграли вагому роль у перемозі в перегонах за посаду. Проблема з корупцією, як не дивно, є однією з головних внутрішньополітичних «хвороб» політичної еліти Південної Кореї. На різних етапах своєї діяльності президенти Кореї займалися «кадровими чистками» на державній службі, проводили жорстку антикорупційну політику.

В індексі сприйняття корупції РК займає 32 місце, що є доволі хорошим результатом. Для порівняння Україна знаходиться на 122 позиції. РК – країна з конфуціанською системою управління суспільством, подібною до відносин у сім'ї. Звичайною справою для корейців є «подарунки» чиновникам для досягнення результату в потрібному питанні, іноді такі хабарі дають на майбутнє, щоб у потрібний час попросити про «послугу». Також великі компанії або конгломерати (чеболи) свого часу надавали багатомільйонні хабарі представникам влади для отримання землі під будівництво чи інших преференцій. Хоча антикорупційне законодавство в РК доволі ефективне, і це дає змогу стверджувати про зменшення рівня корупції на початку ХХІ століття, але проблема досі залишається.

Неспокійне президенство

Після перемоги на виборах Юн Сок Йоль відразу почав виконувати обіцянки викрити корупціонерів у вищих ешелонах влади. У липні генеральна прокуратура Республіки Корея розпочала розслідування справ щодо низки ключових фігур в уряді колишнього президента країни Мун Чже Іна, звинувачених у зловживанні повноваженнями та недбалому виконанні своїх посадових обов'язків. Під нього потрапили колишній міністр юстиції Чо Гук, колишній глава Секретаріату президента Ім Чжон Сок, колишній секретар адміністрації президента по боротьбі з корупцією Пак Хен Чхоль, колишній глава спеціальної інспекторської групи «Блакитного дому» Лі Ін Голь, колишній міністр закордонних справ Кан Ген Хва й колишній міністр транспорту та територій Кім Хен Мі. Було відкрито провадження проти суперника Юн Сок Йоля на президентських виборах – Лі Чже Мьона.

Останній кейс різко загострив протистояння президента з опозицією. Члени «Демократичної партії Тобуро» бойкотували перший виступ Юн Сок Йоля перед парламентом на знак протесту проти кримінального розслідування щодо лідера опозиції, яким є Лі Чже Мьон. Президент Юн виклав деталі пропозиції бюджету на наступний рік напівпорожній залі Національної асамблеї, в якій були відсутні депутати від опозиції. А проте консервативному уряду Юна буде потрібна підтримка опозиційної сили для фінансування витрат на відновлення після коронавірусу й відповідь на ядерні й ракетні провокації Північної Кореї. У парламенті склалася складна ситуація для президента та його команди. Після останніх виборів до Національної асамблеї 2020 року більшість місць контролює опозиція – 180 із 300 мандатів. Пропрезидентська фракція має лише 103 крісла, що фактично обмежує прийняття потрібних для Юн Сок Йоля законів. А з урахуванням загострення конфлікту з опозицією ситуація стає ще гіршою.

Президент Південної Кореї Юн Сок Йоль виступає з промовою про державний бюджет у напівпорожньому залі Національної асамблеї, 25 жовтня 2022 р. Jeon Heon-Kyun/Reuters

Рейтинг схвалення політики президента Юн Сок Йоля станом на грудень сягає лише 38,9%. Причин такого низького результату кілька. Перша – вищезгаданий конфлікт з опозицією, що гальмує реалізацію соціально-економічних програм, демонструє неспроможність чинної адміністрації піти на компроміси. Серйозно на падіння популярності Юн Сок Йоля вплинула його слабка реакція на трагедію в Іхевоні 29 жовтня, де під час святкування Геловіну відбулася тиснява, унаслідок якої загинуло 156 людей. Провину за трагедію поклали на людину з команди президента – міністра внутрішніх справ Лі Сан Міна. Тривалий час пропрезидентська фракція блокувала пропозицію «Тобуро» щодо відставки голови МВС. Проте 11 листопада під тиском суспільства та опозиції все таки вдалося усунути Лі Сан Міна з посади.

Друга причина пов’язана з масштабним страйком профспілок, який розгорівся цієї осені. Вимоги до влади типові для таких ситуацій – підняття заробітної плати, покращення умов праці й соціальні преференції. У консервативних сил завжди напружені стосунки з профспілками, які зазвичай підтримують лівоцентристів. Наприклад, загальний страйк членів профспілки водіїв вантажівок і далекобійників «Союз солідарності вантажоперевізників» призвів до виникнення в окремих регіонах країни дефіциту бензину та дизельного палива. За різними оцінками, економіка РК через страйк водіїв зазнала збитків у розмірі не менше 800 мільйонів доларів. У відповідь уряд прийняв указ про адміністративну відповідальність для водіїв, які беруть участь у страйках. Також Сеул мобілізував додаткові ресурси для постачання палива, оскільки через страйки спостерігається його дефіцит. Утім, дії влади не зупинили протести профспілок, що загрожує рецесією економіки.

Вас може зацікавити: «Секретна зброя Південної Кореї»: k-pop як політичний інструмент

Остання причина низьких рейтингів чинної влади полягає в дипломатичних скандалах у які потрапляє Юн Сок Йоль. У вересні під час засідання генеральної асамблеї ООН президент Південної Кореї сказав своєму міністру закордонних справ: «І як Байден не втратить обличчя, якщо ці покидьки не проголосують за це в Конгресі?». Раніше, президент США Джо Байден виступав із програмною промовою, де обіцяв збільшити фінансування фондів ООН по боротьбі з гуманітарними проблемами. Ця розмова потрапила в об’єктив камер, після чого опозиція звинуватила главу держави в дестабілізації відносин зі Сполученими Штатами. Представники президента натомість назвали інцидент «брехнею, вирваною з контексту».

Ще один епізод відбувся у вересні в період візиту спікера Палати представників США Ненсі Пелосі до Південної Кореї. Юн Сок Йоль навмисно проігнорував американську чиновницю, яка раніше відвідала Тайвань, щоби зберегти хороші відносини з КНР. У корейському суспільстві, де високий рівень антикитайських настроїв, такі дії президента сприйняли як підігравання Пекіну. Подальша доля президенства Юн Сок Йоля залежить від спроможності знайти компроміс з опозицією для вирішення основних питань. Але, зважаючи на цілком виправдану антикорупційну кампанію чинного глави держави, спрямовану проти членів опозиції, конфронтація між Блакитним будинком (резиденція президента РК) та опозиційною партією «Тобуро» буде тільки загострюватися.

Зовнішньополітичний курс Юн Сок Йоля

Найбільш сильною стороною президенства Юн Сок Йоля називають ведення зовнішньої політики. В основному вона спрямована на зміцнення військово-політичного союзу зі США. Попередню адміністрацію Мун Чже Іна критикували за загравання з Китаєм і м’яке ставлення щодо Північної Кореї (про останнє дещо згодом). Він, як представник ліволіберальних політичних сил РК, проводив свою політику в стилі балансування або «рівновіддаленості» між головними гравцями регіону – США та КНР. Контроверсійним у цьому кейсі стало рішення Мун Чже Іна відмовитися від розміщення додаткових американських систем ПРО й обмеження участі в оборонних ініціативах США. Прийняте воно було з огляду на торгово-економічний тиск із боку КНР у 2019 році. Представники партії «Тобуро» традиційно намагаються підтримувати хороші стосунки з Пекіном, що з урахуванням зростання антикитайських настроїв серед населення Південної Кореї також стало причиною втрати опозицією президентського крісла.

Відновлення тісного співробітництва зі Сполученими Штатами стало пріоритетом нового президента. Так, Юн Сок Йоль ініціював перемовини з американцями щодо додаткового розміщення протиракетних систем THAAD., тоді як попередня адміністрація виступала проти такого кроку. Були відновлені також програми військово-технічної кооперації між збройними силами країн та узгоджено проведення спільних військових навчань. Піднімається і питання вступу Південної Кореї до безпекового формату QUAD. У травні президент США Джо Байден здійснив офіційний візит до РК, де провів перемовини з новообраним головою Блакитного будинку.

Сторони домовились: розширити співпрацю в технологічній галузі, зокрема щодо напівпровідників, екологічно чистих акумуляторів для електромобілів, штучного інтелекту, квантових технологій, біотехнологій та кібербезпеки; посилити партнерські відносини в оборонному секторі, розвивати спільні розробки й виробництво; підтримувати зміцнення багатосторонніх зусиль щодо запобігання та реагування на загрози інфекційних захворювань. На перший план винесли економічну безпеку й торгові відносини. Під час візиту Байдена, стало відомо про відкриття корейськими промисловими гігантами Samsung і Hyundai заводів у США. Окрім цього, Сеул приєднався до альянсу «Чіп 4» – об’єднання головних виробників мікросхем: США, Тайваню, Японії та Республіки Корея. Його мета полягає у формуванні безпечних ланцюгів поставок надважливих мікросхем без присутності Китаю.

Президент США Джо Байден виступає з промовою поряд із президентом Південної Кореї Юн Сок Йолем під час відвідування кампусу Samsung Electronics Pyeongtaek. Kim Min-Hee/Getty Images

З огляду на посилення проамериканського курсу Юн Сок Йоля відносини з КНР прогнозовано погіршилися. Пекін виявив рішучий протест проти приєднання Південної Кореї до альянсу «Чіп 4». Проте Сеул не йде на радикальну конфронтацію з Китаєм, зважаючи на важливість торгово-економічних відносин між державами. Південна Корея значною мірою інтегрована в міжнародну фінансову систему, а тому дуже вразлива до зовнішніх впливів, особливо з боку Китаю, який є її основним торговим партнером (27% від загального експорту у 2021 році). На цей фактор мусить зважати Юн Сок Йоль у відносинах із Пекіном, виносячи на передній план економічні пріоритети в співпраці. Також у прохолодному ставленні південнокорейської влади до КНР не останню роль відіграють різні цінності. РК позиціонує себе як ліберальна демократія, тому не може перебувати в союзі з автократичним Китаєм, де присутні факти порушення владою прав людини.

Значне місце в зовнішньополітичному порядку денному чинного президента посідає стабілізація відносин із Японією. Між країнами існують історичні протиріччя, які з’явилися ще з часів японської окупації Корейського півострова на початку минулого століття. Перелік даних проблем вагомий. По-перше – це насильне вивезення корейських працівників до Японії на роботу у важких та смертельних умовах. До 1945 року, Токіо організувало примусову депортацію близько 780 тис. корейців на свою територію, де вони мали мінімальні права. Друга проблема полягає у вирішенні питання «віанбу» або «жінок для втіх». У період окупації Кореї, японська імперська армія насильно забирала місцевих жінок у сексуальне рабство. Після війни Японія погодилася на виплату матеріальних компенсацій постраждалим громадянкам РК.

У 2015 році, уряди двох країн підписали угоду про врегулювання даної проблеми, проте наступного року адміністрація Мун Чже Іна знову підняла питання недостатнього відшкодування з боку Токіо. Ситуація настільки загострилася, що призвела до початку торгової війни й обмеження офіційних контактів між Японією та РК. Проводилися навіть провокації, наприклад, перед посольством Японії в Сеулі місцева влада встановила статую жінки «віанбу». І останнім питанням, яке викликає розбіжності між країнами, став територіальний конфлікт за острови Ліанкур. Із 1952 року вони знаходяться під юрисдикцією Південної Кореї, проте Токіо вважає їх історично своїми та навіть у стратегічних документах зазначає, що острови є японською територією відповідно до норм міжнародного права.

Більше про це в матеріалі: Японія та Південна Корея: розділені історією

Юн Сок Йоль був налаштований на нормалізацію відносин із Японією. Навіть розглядалося запрошення міністра закордонних справ острівної держави на інавгурацію новообраного президента. Японський прем’єр-міністр Фуміо Кісіда також заявляє про зацікавленість відновити дружні відносини з РК. Цей процес запустила необхідність консолідації демократичних сил для відповіді на щораз більші загрози стабільності регіональної безпеки в Азійсько-Тихоокеанському регіоні (геополітична експансія Китаю, агресивна поведінка КНДР та російське вторгнення в Україну). За посередництва США процес примирення повільно триває. Сторони вже розглядають можливість відновлення дії Пакту про обмін розвідувальною інформацією між країнами, який було призупинено у 2018 році попереднім президентом РК Мун Чже Іном. Перспектива в цьому кейсі доволі хороша для Юн Сок Йоля, що можна оцінювати як важливий політичний здобуток.

Не варто оминути розширення елементу ВПК у зовнішній політиці РК. Темпи зростання експорту озброєння з Кореї є найвищими у світі. Тільки за останній рік Сеул підписав багатомільярдні контракти на постачання озброєння з Польщею, Румунією, Чехією та Австралією. Наприклад, корейські оборонні компанії нададуть Варшаві близько 980 танків К-2 «Чорна пантера», 649 САУ К-9, 48 літаків FA-50 і 400 одиниць південнокорейських БПМ AS21 Redback. Окрім цього, компанія KAI побудує міжнародний навчальний центр пілотів у Польщі. Також Варшава розглядає участь південнокорейських компаній у розвитку ядерної енергетики. Сеул розширює свою економічну присутність у країнах Південної Америки та на Близькому Сході, виходячи за рамки регіональної політики.

Загалом зовнішню політику Юн Сок Йоля можна охарактеризувати як формування з РК глобального актора, який обстоює свої інтереси в різних куточках світу. Зрозуміло, що пріоритетність зміцнення альянсу зі США знаходиться на першому місці через північнокорейську загрозу й геоекономічну експансію КНР. Надалі варто очікувати лише інтенсифікацію співробітництва в різних сферах із країнами Східної Європи, ЄС, США та Японією, із якою найближчим часом можливо досягнення нормалізації.

Північнокорейська проблема

Питання денуклеаризації КНДР залишається основним викликом для будь-якої влади в Республіці Корея. Серед політичного істеблішменту існують дві точки зору щодо відносин із північним сусідом. Першу, яка ґрунтується на заохоченні Пхеньяна до нормалізації шляхом політичних поступок та економічних преференцій, розділяють ліволіберальні партії. Найбільш відомою в цьому контексті є політика «Сонячного тепла» колишнього президента РК Кім Де Чжуна (1998-2003). Вона характеризується налагодженням дипломатичних зв’язків між Сеулом і Пхеньяном, відновленням економічної, культурної та соціальної співпраці. Останню спробу її реалізації здійснив попередній президент Мун Чже Ін у 2018-19 рр.

У період проведення особистих зустрічей президента США Дональда Трампа й лідера КНДР Кім Чен Ина, Сеул навіть зміг організувати два важливих міжкорейських саміти, де було підписано «Пханмунджомську декларацію за мир, процвітання та об’єднання Корейського півострова». Мун Чже Ін на особистих зустрічах із Кімом зміг досягти послаблення розвитку північнокорейської ядерної програми, тимчасове припинення ракетних випробувань і початок перемовин щодо можливого розширення співробітництва між Північчю та Півднем. Проте через деякий час Пхеньян порушив зобов’язання, не зумівши отримати послаблення санкцій. Аналогічні результати були й зі спробами колишніх президентів РК Кім Де Чжуна й Но Му Хьона.

Програма новин із зображенням відео запуску ракети Північною Кореєю на залізничному вокзалі в Сеулі 25 вересня. AP Photo

Правоконсерватори активно критикують такий м’який підхід до вирішення північнокорейської проблеми. Вони підтримують другу, більш жорстку, точку зору щодо відносин із КНДР. Юн Сок Йоль продовжує традиційну для правих політику стримування й тиску на Північну Корею. Нещодавно, адміністрація чинного президента запропонувала так званий «сміливий план». Згідно з цією ініціативою Пхеньяну було запропоновано економічні інвестиції та допомогу у відбудові держави в обмін на повне ядерне роззброєння. Передбачувано, Північна Корея вустами сестри керівника країн Кім Йо Чжон відповіла різкою відмовою й образами на адресу президента РК. З урахуванням зростання провокативних дій КНДР із використанням ракет та артилерії на кордоні з Півднем, Юн Сок Йоль обрав шлях консолідації сил спільно зі США для відповіді північнокорейському режиму. Військові навчання Сеула й Вашингтона стали демонстрацією сили та готовністю відбити всі загрози з Півночі.

Детальніше за темою: Головна опора режиму: як КНДР стала ядерною державою і що із цим робити?

Але наявність зброї масового знищення в арсеналі диктаторського режиму Кім Чен Ина дуже бентежить політичні еліти. У зв’язку з цим у Південній Кореї вже обговорюють можливість розвитку власної ядерної програми або розміщення американської атомної зброї на своїй території. РК має необхідні науково-технічні ресурси, щоби створити власну ядерну бомбу за шість місяців. Незважаючи на бажання Сеула, перспектива розвитку ядерної програми доволі примарна через негативне відношення до цього Сполучених Штатів. А розміщення американських ядерних сил на Корейському півострові є більш ймовірним сценарієм, проте він є прямим порушення Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, на що Вашингтон поки не готовий.

Наразі Юн Сок Йоль змушений збільшувати фінансування збройних сил і витрати на ракетну програму країни. Сеул інтенсифікує дипломатичний тиск на північнокорейський режим через міжнародні організації, розширює санкції проти КНДР, розвиває конвенційне озброєння та посилює координацію через міністерство оборони зі Сполученими Штатами Америки. А головна мета чинної влади Південної Кореї (яка вже десятиліттями не змінюється) – це повна денуклеаризація КНДР. Проте сьогодні ситуація в даному кейсі перебуває в глухому куті та потребує оновленого підходу.

Український вектор

Президенство Юн Сок Йоля почалося в період великої війни в центрі Європи, яку розв’язав кривавий режим путіна. Повномасштабне вторгнення рф спричинило продовольчу, економічну й безпекову кризи у світі. Південна Корея передбачувано підтримала Україну та приєдналася до санкційного режиму проти росії. Сеул продовжує надавати фінансову й гуманітарну підтримку нашій державі. До речі, поглиблене військово-технічне співробітництво РК та Польщі має колосальну вигоду для Києва, оскільки дає Варшаві змогу передавати застаріле радянське озброєння Україні, замінюючи його сучасними південнокорейськими аналогами. Питання надання нашій державі летального озброєння є доволі делікатним і найбільш проблемним для Сеула. Влада Південної Кореї керується принципом непостачання напряму зброї в гарячі точки сторонам збройного конфлікту. Через це РК довгий час передає Україні лише шоломи, бронежилети, автомобілі та медичне обладнання.

Вас це може зацікавити: Проукраїнський альянс в Азії: хто підтримує Україну у війні за незалежність?

Проте в цьому питанні є позитивні зрушення. У вересні повідомлялося про намір Південної Кореї через Чехію передати нашій країні озброєння на 2,9 млрд доларів. Мова йшла про зенітно-ракетний комплекс «Хірон». Також, південнокорейці вперше продали Сполученим Штатам артилерійські снаряди калібру 155 мм, які в майбутньому планують передати ЗСУ. Тобто Сеул через треті сторони готовий допомагати Києву військово-технічними засобами – що, без сумніву, означає позитивну тенденцію. Окрім цього, нещодавно президент пообіцяв збільшити гуманітарну підтримку нашій державі й наголосив, що «вторгнення Росії в Україну є порушенням міжнародного права й загрозою життю та правам українців». Чинна адміністрація в майбутньому продовжить проукраїнський курс щодо війни проти росії, співпрацюючи в даному питанні разом зі США та союзниками.

Висновки

Новий президент Республіки Корея правоконсерватор Юн Сок Йоль завдяки образу борця з корупцією зміг здобути важку перемогу над свої суперником на виборах глави держави. Проте, маючи в парламенті опозиційну більшість з якою господар Блакитного будинку перебуває в конфронтації, гальмується процес реалізації внутрішньої політики. Страйки профспілок, дипломатичні скандали навколо президента, проблема в комунікації з населенням та вищезгаданий конфлікт з опозицією негативно впливає на рейтинг схвалення Юн Сок Йоля. Чинна влада намагається стабілізувати ситуацію в країні, проте без досягнення компромісів із суперниками навряд чи найближчим часом проблеми зникнуть.

Зовсім інша ситуація спостерігається в зовнішній політиці Юн Сок Йоля, яка ґрунтується на зміцненні військово-політичного альянсу зі США, початку нормалізації відносин із Японією та виокремлення кооперації з КНР у торгово-економічний вимір. Південна Корея за останній рік значно розширила експорт власного озброєння в країни Східної Європи й АТР. Північнокорейський вектор політики президента Юна спирається на стримування та тиск на КНДР заради досягнення повної денуклеаризації Корейського півострова. Сеул підтримує Київ, приєднався до санкційного режиму проти рф і продовжує надавати фінансову й гуманітарну підтримку нашій державі. Також, РК поки не наважується передавати напряму летальне озброєння Україні через принцип непостачання зброї в гарячі точки сторонам конфліктів.

Подальші роки для президенства Юн Сок Йоля будуть вкрай важкими. Проблемність невирішених внутрішніх питань тільки зростатиме. Конфлікт з опозицією на тлі страйків профспілок та інфляцією можуть спровокувати початок політичної кризи, яка, не виключено, ще більше вдарить по іміджу глави держави або навіть призведе до процесу імпічменту. У зовнішній політиці кардинальних змін на стратегічному рівні не передбачається. Цілком можливе збільшення військово-технічної підтримки України, а саме постачання летального озброєння через треті країни.

Автор – Антон Ганоцький, експерт з Азійсько-Тихоокеанського регіону Аналітичного центру ADASTRA

Сподобалася стаття? Тоді підтримайте вихід нових матеріалів, ставши патроном ADASTRA. Цим ви робите свій внесок у розвиток вітчизняної аналітики!