Головна опора режиму: як КНДР стала ядерною державою і що із цим робити?

Останніми місяцями увага всього світу прикута до ядерних погроз росії, яка, остаточно втративши надію конвенційним шляхом досягти хоч якихось успіхів на полі бою, скочується до ядерного шантажу та ракетного тероризму мирних міст України. Проте у своїй безумній ядерній риториці москва, на жаль, не одна. На іншому боці планети інша держава-парія – Північна Корея – активізувала ракетні випробування, нагадавши всім, що загроза від пхеньянського режиму для Заходу і його союзників нікуди не зникла.

У своїй промові, присвяченій 69-річниці завершення Корейської війни, Кім Чен Ин, як це притаманно багатьом диктаторам, у символічні дати проголосив, що його держава готова до будь-якої конфронтації зі Сполученими Штатами, вкотре нагадавши світові про свою непередбачуваність. Тож у цьому матеріалі ми вирішили розібратися, яким чином КНДР вдалося розробити власну ядерну зброю; які підходи міжнародних гравців до вирішення цієї проблеми існували в різні роки; а також які сценарії протидії загрозі з боку Пхеньяна існують на сьогодні.

Ядерна програма КНДР: екскурс в історію

Процес розробки Північною Кореєю зброї масового ураження можна умовно поділити на три періоди. Перший етап, порівняно мирний, характеризується побудовою в країні базової інфраструктури, необхідної для виробництва ядерного палива завдяки співробітництву з СРСР. У 1958 р. Сполучені Штати розмістили на території Південної Кореї свою тактичну ядерну зброю, щоби захистити державу від вторгнення з півночі. Тоді комуністична КНДР почала співпрацювати з Радянським Союзом у галузі атомних технологій, аби зміцнити свою оборонну здатність. У 1962 р. у Йонбені за підтримки СРСР було відкрито науково-дослідницький центр, згодом – побудовано кілька дослідницьких реакторів.

Другий етап, а саме стрімке збільшення ядерних можливостей КНДР, припав на 1980-1990-х рр. Північна Корея розробляє технологію для очищення графіту, будує нові реактори та завершує спорудження радіохімічної лабораторії (найбільша така виробнича установа у світі після фабрики Hanford Purex у США), що дає Пхеньяну змогу відділити плутоній від переробленого палива й розпочати розроблення ядерних засобів ураження. Та через тиск як із боку СРСР, так і Сполучених Штатів КНДР усе ж була змушена була приєднатися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (1985 р.), а згодом – підписати Угоду про всебічні гарантії МАГАТЕ (1992 р.), у такий спосіб погоджуючись із припиненням військової частини своєї атомної програми та дозволяючи агентству проводити інспекції. Цьому передувало й те, що Вашингтон вивів свої ядерні ракети з Південної Кореї на початку девʼяностих.

Вас може зацікавити: Договір про заборону ядерної зброї – утопія чи реальність?

Здавалося б, що після розпаду СРСР ядерна програма КНДР, котра залежала від співробітництва з Радянським Союзом, мала б уповільнитися. Але Північна Корея не лише не припинила розробляти зброю масового ураження, а й подвоїла свої зусилля в цьому напрямі, старанно приховуючи напрацювання від МАГАТЕ. Військовий альянс СРСР-КНДР на основі договору 1961 р. гарантував автоматичну допомогу сторонам у випадку нападу. Кім Ір Сен отримував від москви високотехнологічне озброєння, військове спорядження та дані розвідки. Утративши єдиного союзника, КНДР поклалася саме на ядерні засоби ураження як на основу гарантування власної безпеки.

Третій етап, який триває з кінця 90-х рр. до цього моменту, характеризується переходом до випробування зброї. У січні 2003 р. Пхеньян вийшов із ДНЯЗ, а трьома роками пізніше провів перше підземне ядерне тестування поблизу полігону в Пунгері.

Мапа ракетних тестів Північної Кореї у 2022 р. Серед них – і запуски міжконтинентальної балістичної ракети Hwasong-17, яка може пролетіти до 15 тис. км. North Korea Missile Test Visualization

Cтаном на 2022 р. Північна Корея провела шість таких випробувань, чотири з яких відбулися після приходу Кім Чен Ина до влади. Крім цього, щорічно країна здійснює десятки тестових запусків балістичних ракет, котрі можуть використовуватися як носії ядерних боєголовок. З 2012 р., коли Кім Чен Ин став верховним лідером, КНДР здійснила в 10 разів більше випробувань ракет, аніж за двох попередніх північнокорейських диктаторів разом узятих. Розмір та потужність арсеналу найсмертоноснішої зброї залишаються невідомими, та все ж Пхеньян із кожним роком здійснює дедалі більше запусків, не втрачаючи можливостей пригрозити Сполученим Штатам ядерною війною.

«Дія у відповідь на дію»

Усі спроби світової спільноти змусити Пхеньян виконувати умови договорів про ядерне роззброєння, починаючи з Угоди про всебічні гарантії МАГАТЕ 1992 р., зазнавали невдачі. У 1992 р. Міжнародне агентство з атомної енергії, відповідно до умов Угоди про всебічні гарантії, провело свою першу інспекцію атомних обʼєктів Північної Кореї, під час якої виявило розбіжності між офіційною інформацією, наданою КНДР, та реальною ситуацією, припустивши, що країна не задекларувала частину продукту плутонію.

Для того, щоби зрозуміти причину неспівпадіння результатів, МАГАТЕ попросило Північну Корею надати доступ до додаткових обʼєктів. Пхеньян же погоджувався допустити співробітників МАГАТЕ лише до тих установ, які він сам визначив як ядерні. Коли справу було передано до Ради Безпеки ООН у 1993 р., Північна Корея все ж допустила організацію до проведення обмежених інспекцій, однак і вони не давали змоги повністю оцінити, чи дотримується країна угоди. У 1994 р. КНДР, зрештою, вийшла з МАГАТЕ, повідомивши, що більше не зобовʼязана дозволяти перевірку своїх ядерних обʼєктів.

Про те, як КНДР існує в умовах ізоляції, дізнавайтеся за посиланням: Один в полі воїн: як Північній Кореї вдається виживати в умовах санкцій?

Як у 1990-х рр., так і в усі наступні періоди, Сполучені Штати відігравали провідну роль у вирішенні північнокорейського питання. Кризу 1994 р. було врегульовано після візиту до КНДР колишнього американського президента Джиммі Картера. Переговори, які послідували за візитом, дали Вашингтону змогу укласти з Пхеньяном Женевську рамкову угоду 1994 р. У ній проголошувалася заморозка роботи уран-графітових реакторів, котрі використовувалися в ядерній програмі, в обмін на економічну допомогу США. Північна Корея якраз перебувала на межі голоду.

Женевська угода є яскравим прикладом підходу «дія у відповідь на дію», котрий Сполучені Штати багато років застосовували для вирішення питання денуклеаризації Корейського півострова: Пхеньян бере на себе певні зобовʼязання за міжнародною угодою, допускає на свою територію місію МАГАТЕ чи поновлює політичний діалог із Сеулом, а США у відповідь послаблюють санкції. При цьому самі обіцянки Північної Кореї з її агресивною дипломатією вже розглядалися Вашингтоном як величезний крок до нормалізації ситуації.

Кім Ір Сен разом із колишнім президентом США Джиммі Картером під час його візиту до КНДР, червень 1994. Korean Central News Agency

У 1995 р. Сполучені Штати, Південна Корея та Японія засновують Організацію з енергетичного розвитку Корейського півострова, яка мала б контролювати заморозку ядерної програми. У 1999 р. КНДР оголошує мораторій на випробування міжконтинетальних балістичних ракет, після чого Вашингтон уперше з 1950 р. (початку Корейської війни) послаблює економічні санкції. У 2000 р. Сеул і Пхеньян проводять перший в історії спільний саміт і засновують низку культурних та комерційних проєктів. Та з кожним роком північнокорейська ядерна загроза ставала більш серйозною. Нарешті, у 2002 р. країна визнала, що створила фактично секретну програму для виготовлення зброї масового ураження на основі збагачення урану.

Коли КНДР виходить із ДНЯЗ, США та інші зацікавлені сторони роблять нові спроби укласти угоду, яка цього разу мала б виконуватися. У серпні 2003 р. розпочинаються так звані «шестисторонні переговори» КНДР із Китаєм, Японією, росією, Республікою Кореєю та Сполученими Штатами. Вони вилилися в підписання спільної декларації у 2005 р., у якому Пхеньян зобовʼязався відмовитися від своєї ядерної програми, повернутися до ДНЯЗ та співпрацювати з МАГАТЕ. Декларація, котра на відміну від угоди 1994 р. не містила конкретних кроків щодо заморозки програми, стала черговою дипломатичною перемогою КНДР, дала їй змогу заспокоїти світ та отримати кілька додаткових місяців, щоби підготуватися до першого випробування ядерної зброї у 2006 р.

Більше про проблематику: Безпекова ситуація в Східній Азії: вплив ядерного чинника

Після 2006 р. Рада Безпеки ООН прийняла девʼять основних пакетів санкцій проти Північної Кореї. Вони заборонили продаж КНДР важкого озброєння, ядерних технологій, предметів розкоші, обмежили експорт до країни нафти та заборонили закупівлю північнокорейських металів, вугілля, морепродуктів, продовольства, робочої сили тощо.

У 2007 р. врешті-решт було розроблено план дій, щоби втілити декларацію 2005 р. Відповідно до нього, Північна Корея повинна була поступово прибрати ядерну інфраструктуру в Йонбені та запросити місію МАГАТЕ для перевірки. Сполучені Штати погоджувалися розпочати процес відмови від визнання КНДР державою-спонсоркою тероризму (що вони і зробили роком пізніше), а Токіо і Пхеньян мали розпочати двосторонні переговори, щоби нормалізувати свої відносини. Згодом відбувається другий міжкорейський саміт, а МАГАТЕ підтверджує закриття пʼяти ядерних обʼєктів у Йонбені. Чи справді Північна Корея не проводила секретних розробок зброї, покаже 2009 р., коли країна вдруге здійснила підземне випробування.

За першого терміну Обами Сполучені Штати тимчасово відмовляються від принципу «дія у відповідь на дію» (до неї вони повернуться під час його другого терміну). Натомість обирається підхід «стратегічного очікування»: Вашингтон, покладаючись на економічний тиск, спостерігає за тим, як уже прийняті санкції вплинуть на Пхеньян.

Після приходу до влади Кім Чен Ина у 2012 р. вважалося, що новий лідер поступово відмовиться від мілітаристського курсу попередніх вождів та буде здійснювати демократичні реформи. Це давало певні надії й на те, що наступні угоди, котрі США укладуть із Північною Кореєю будуть, виконуватися. У лютому 2012 р. сторони проводять у Пекіні перемовини, після чого КНДР фактично заново проголошує зобовʼязання, взяті на себе внаслідок «шестисторонніх переговорів»: припинення програми зі збагачення урану в Йонбені та запрошення делегації МАГАТЕ. До того ж країна вкотре оголошує мораторій на випробування міжконтинентальних балістичних ракет і ядерної зброї. Сполучені Штати у відповідь надають Пхеньяну продовольчу допомогу. Вашингтон вважав це своєю перемогою, а вже роком пізніше КНДР знову провела тестування.

Вас може зацікавити: Супермаркет пропаганди: Північна Корея

Хоча президент Трамп і критикував своїх попередників за нездатність розвʼязати північнокорейське питання, його власний підхід майже нічим не відрізнявся, за винятком того, що його політика щодо Пхеньяна була «персоналізованою». Вважалося, що особисті «теплі» взаємини Трампа з Кім Чен Ином змусять диктатора дотримуватися правил гри й остаточно переконають його, що Сполучені Штати не мають прагнення вторгатися до Північної Кореї. У червні 2018 р. під час саміту США-КНДР (перша подібна зустріч в історії) в Сінгапурі, Дональд Трамп особисто зустрівся з Кім Чен Ином. Результатом стала спільна декларація двох лідерів, у якій вони проголосили встановлення «нових відносин» між країнами, зобовʼязалися репатріювати останніх військовополонених, а КНДР пообіцяла працювати над денуклеаризацією півострова.

У 2018 р. Кім Чен Ин оголосив мораторій на запуски міжконтинентальних балістичних ракет. Дональд Трамп вважав, що для Північної Кореї відмова від ядерної зброї є дуже радикальним та небажаним кроком, а тому був готовий робити більше поступок зі свого боку, щоби задобрити Кіма. Після цього впродовж кількох місяців США вели переговори з КНДР щодо укладення всеохопної угоди. Трамп також скасував військові навчання з Південною Кореєю. Сам факт згоди американського президента на зустріч із лідером країни-парії та відмова від стратегічно важливих навчань стали великою перемогою КНДР. Відмова Пхеньяна детальніше обговорювати умови денуклеаризації врешті-решт зупинила переговори. «Персоналізований» підхід виявився провальним: у 2019 р. Північна Корея провела рекордну на той час кількість ракетних запусків.

Успішний, за словами північнокорейського державного ЗМІ, запуск міжконтинентальної балістичної ракети, березень 2022. Korean Central News Agency

Американський підхід щодо денуклеаризації Корейського півострова поділяли й інші міжнародні актори, за винятком хіба що Японії, у сторону котрої КНДР постійно запускала балістичні ракети, та Китаю, однієї з небагатьох країн, з якими держава-вигнанець ще не зіпсувала відносини. Зокрема, Європейський Союз, навіть після офіційного відновлення Пхеньяном своєї ядерної програми у 2002 р., надавав йому економічну допомогу й постійно вів із ним переговори, вважаючи, що проблему можна подолати, надавши КНДР переконливі гарантії безпеки. Південна Корея за Мун Чже Іна (президента країни у 2017-2022 рр.) зробила ще більше поступок, проголосивши в Панмунджомській декларації офіційне завершення Корейської війни, співпрацюючи з Пхеньяном в економічній та культурній сферах і беручи участь у кількох спільний самітах.

Більше про особливості міжкорейських відносин: Один народ, дві держави: як південні корейці змагаються за свідомість жителів КНДР

Але в підсумку стратегія, спрямована на отримання обіцянок КНДР щодо ядерного роззброєння в обмін на певні поступки, не змогла гарантувати безпеку на Корейському півострові та за його межами. Міжнародні зобовʼязання завжди були для Пхеньяна «замилюванням очей» і спробою виграти додатковий час для нарощення атомних потужностей.

«Принципова» дипломатія Джозефа Байдена

Санкційна політика Байдена щодо Північної Кореї не стала «жорсткішою» за кабінети попередніх президентів. Єдині санкції, які Сполучені Штати наклали на КНДР за останні два роки, стосуються кількох юридичних та фізичних осіб, звинувачених у залученні до ядерної програми Пхеньяна. Тим не менш, із 2021 р. позиція США щодо Північної Кореї стала більш «принциповою» – жодних зустрічей із Кім Чен Ином, уникнення протиріч із Сеулом (найближчим союзником у регіоні) й відновлення з ним військових навчань, відсутність переговорів із КНДР щодо взаємних поступок; якщо угода щодо ядерного роззброєння й буде укладена в майбутньому, вона мусить бути максимально детальною; про оголошення кінця Корейської війни з боку Сполучених Штатів та послаблення санкцій не може йти мови до того моменту, поки КНДР не почне фактично відмовлятися від своєї програми.

Вхідна зона Тунелю 3 на ядерному полігоні в Пунгері. Нещодавно побудована інфраструктура може свідчити, що цьогоріч КНДР готується провести ще одне підземне ядерне випробування, квітень 2022. Maxar Technologies/Open Nuclear Network

У вересні 2022 р. США та Південна Корея провели перші з 2017 р. спільні масштабні військові-морські навчання, метою яких стала підготовка до можливого нападу КНДР та демонстрація їй того, що Сполучені Штати реагуватимуть на агресію. Усе це відбувалося на тлі новин про збільшення кількості ракетних запусків із Північної Кореї за останній місяць та ухвалення країною закону про превентивне застосування ядерної зброї.

Перспективи розв’язання проблеми

Вирішення питання загрози з боку КНДР є не менш важливим, ніж інші глобальні виклики. Попри те, що погрози Пхеньяна і є його постійною тактикою з моменту здобуття зброї масового ураження, це не означає, що він свідомо піде на знищення, розвʼязавши ядерну війну проти Сполучених Штатів. Хоча такого варіанту й не варто відкидати повністю. Більш імовірну й довгострокову небезпеку становить те, що режим Північної Кореї, котрий в умовах санкцій практично не має джерел доходів, може продавати ядерні технології Ірану та іншим країнам-вигнанцям чи терористичним організаціям, що призведе до потрапляння зброї масового ураження до релігійних фанатиків, чиї дії важко передбачити.

Більше про мотиви КНДР щодо ядерної зброї читайте в іншій статті авторки: Держава 38-ї паралелі: погляд Північної Кореї на міжнародні відносини.

Варто зазначити, що розв’язання проблеми роззброєння Пхеньяна дуже складне, а історія не знає прикладів, коли б диктатори, що намагаються всіма силами втриматися на плаву, віддавали ядерний арсенал. Тим не менш, з огляду на досвід попередніх десятиліть, можна зробити такі висновки. Дипломатія Північної Кореї дуже професійна, а завдяки переговорам та підписанню вигідних для себе договорів Пхеньян змушує інші сторони думати, що він справді зацікавлений у вирішенні проблеми. Кожного разу, коли світова спільнота вважає, що нарешті небезпека минула, КНДР здійснює запуск нової моделі ракети чи проводить успішне ядерне випробування, опиняючись на крок попереду.

У такій ситуації уряди мають не лише не послаблювати санкції, а й посилювати їх, простір для чого досі залишається. Так, КНР є основним торговельним партнером КНДР. Хоча Китай і приєднався до санкцій ООН, Північна Корея все ж експортує сюди робочу силу, вугілля та інші підсанкційні товари. Оскільки відносини з Сеулом для Пекіна стратегічно вигідніші за торгівлю з КНДР, під тиском Сполучених Штатів він може обмежити фінансування режиму Кім Чен Ина. Крім того, санкції ООН не охоплюють багато сфер. До прикладу, в травні 2022 р. Рада Безпеки могла ухвалити санкції, які б скоротили експорт до країни нафти та тютюну, якби не вето росії та КНР.

Окрім економічного примусу, є й варіант точкових ракетних ударів по Північній Кореї, що розглядалося в різні періоди американськими адміністраціями. Цей сценарій розвʼязання проблеми загрози з боку КНДР найменш імовірний: навіть якщо вдасться завдати ударів по північнокорейській території, це не гарантує знищення інфраструктури, яка підтримує ядерну програму. Пхеньян використовує технологію збагачення урану на газових центрифугах, що потребує мінімальної кількості електроенергії, а більшість обʼєктів розташовані у важкодоступних місцях. Місця збагачення урану можуть виглядати як звичайні промислові цехи чи навіть магазини. Кілька років тому американська розвідка виявила таку локацію в Кангсоні. Скільки ще секретних обʼєктів ядерної інфраструкутри встиг побудувати Пхеньян – невідомо. Зі свого боку, Кім Чен Ин може відповісти ракетними ударами по Південній Кореї чи Японії.

Анотована мапа ядерної інфраструктури в Кангсоні, 2018. Анотація Jeffrey Lewis/Planet Labs

Інший варіант – військова інтервенція та примусова денуклеаризація, що також є малоймовірним. З огляду на досвід Корейської війни, цей сценарій може завершитися десятками тисяч втрат серед цивільних.

У 2017 р. адміністрація Трампа також розглядала варіант морської блокади КНДР, тобто зупинки суден, котрі допомагають Пхеньяну обходити санкції. Тоді північ відреагувала бурхливо, пригрозивши вважати морську блокаду «проголошенням війни». Тому для світової спільноти більш прийнятними й безпечними є інші варіанти примусу (економічні санкції), а не пряме втручання.

Так чи інакше, демократичним державам варто навчитися не вірити обіцянкам Північної Кореї. Звісно, «дипломатичні двері» мають завжди бути відчиненими, але варто памʼятати: поки в КНДР править режим Кімів, не варто сподіватися на те, що Пхеньян дотримуватиметься міжнародних угод.

Авторка – Олеся Мацькович, експертка зі Східної та Південної Азії Аналітичного центру ADASTRA

Сподобалася стаття? Тоді підтримайте вихід нових матеріалів, ставши патроном ADASTRA. Долучіться до розвитку незалежної української аналітики!