PER ASPERA – AD ASTRA

I THINK TANK


PER ASPERA – AD ASTRA

I THINK TANK


Навіщо Узбекистану нові торговельні шляхи в Центральній Азії?

Навіщо Узбекистану нові торговельні шляхи в Центральній Азії?

Кілька днів тому президент Узбекистану Шавкат Мірзійоєв з трибуни Генеральної Асамблеї ООН ініціював створення Регіонального центру з розвитку транспортно-комунікаційної взаємопов’язаності. Цей орган має стати міжнародним регулятором нормативно-правової бази, технічних норм та стандартів для полегшення міжнародної торгівлі в Центральній Азії. Про те, які проблеми транспортної галузі існують у регіоні та як Узбекистан зібрався їх вирішувати – розповідаємо далі у статті.

Центральна Азія, без сумніву, володіє значним транзитним потенціалом. На жаль для держав регіону, здобутки Великого шовкового шляху були втрачені, а до 1991 року вся транспортна інфраструктура була переспрямована на Північ – у Радянську Росію. Після розпаду СРСР економічний розвиток вже незалежних республік вимагав прокладення нових торговельних шляхів в інших напрямках – до Китаю, Індії, Афганістану, Близького Сходу, морських портів. За три десятиліття задля виконання цієї мети було зроблено немало, але досі залишаються проблеми, які не дозволяють використовувати потенціал регіону сповна.

Дізнавайтеся більше: Геополітичний трикутник у серці Азії, або Боротьба за те, щоб не стати третім зайвим

Узбекистан, як і інші центральноазійські держави, не має виходу до світового океану, а авіаперевезення дорогі, через що неефективні. Відтак розвиток наземного транспорту справляє прямий вплив на рівень ВВП республік. Через недосконалість транспортно-логістичної системи держави регіону витрачають на транзит 70-80% від вартості експортованої продукції, а через проблеми із проходженням митниці час перевезення вантажів через регіон збільшується на 40%. Окрім того, транспортні маршрути залишаються обмеженими, шляхи через Афганістан нестабільні через внутрішню ситуацію, перевізники регулярно стикаються з так званими «неофіційними платежами». Ініціатива, яку висуває Узбекистан, має на меті усунути ці проблеми.

Як Центральна Азія будувала мости

На початку нового тисячоліття центральноазійські держави почали шукати виходи до морських портів, які б забезпечили стабільну торгівлю з іншими частинами світу. У 2003 році в Алмати (Казахстан) під егідою ООН пройшла Міжнародна конференція міністрів країн, що розвиваються та не мають виходу до моря. У підсумковій декларації йшлося про те, що погані комунікації із зовнішніми ринками стоять на заваді розвитку таких країн, тому міжнародна спільнота має об’єднатися навколо цієї проблеми.

Читайте також: «Один пояс, один шлях»: Центральна Азія під китайським фокусом

Важливе місце в розвитку регіону займає Шанхайська організація співробітництва. У 2018 році була створена Міжнародна транспортно-логістична асоціація ШОС. Перша зустріч керівників залізниць держав-членів пройшла саме в Узбекистані. До 2016 року Ташкент не міг вести переговори із сусідами, оскільки відносини були проблематичними: складно будувати транспортні шляхи, коли кордони невизначені, а дипломатичні контакти зведені до мінімуму.

Туркменістан – ще один регіональний гравець, який активно розвиває транспортне сполучення. Спільно з Узбекистаном було побудовано залізничний та автомобільний мости Туркменабад–Фараб, які забезпечили вихід на ринки Близького та Середнього Сходу. Інші важливі проєкти:

·       Транспортний коридор Росія–Казахстан–Узбекистан–Туркменістан–Іран– Оман–Індія. У процесі формування.

·       Залізниця Хайратон–Мазарі-Шаріф (Афганістан). Побудована, є домовленість щодо продовження її до міста Герат. Це дозволить вийти на іранські, пакистанські та індійські залізниці та до портів Чахбахар (Іран) та Гвадар (Пакистан).

·       Залізниця Узбекистан – Киргизстан – Китай. Будівництво триває.

Про те, що у сфері транзиту товарів у регіоні існують проблеми, може свідчити Індекс ефективності логістики. За останніми доступними даними, Узбекистан посів 99 місце, Киргизстан – 108 місце, Туркменістан – 126, Таджикистан – 134, а Афганістан – останнє 160 місце. Краща ситуація, ніж в Узбекистані, лише в Казахстані – він на 71 місці.

Чого очікує Узбекистан?

Пропозиція створити новий інструмент міжнародної співпраці стала логічним продовженням політики Узбекистану. Восени 2019 року новостворене Міністерство транспорту спільно із ШОС та ООН провело міжнародний семінар на тему «Нові технології для розвитку транзитних перевезень у країнах Центральної Азії, що розвиваються та не мають виходу до моря». У березні 2020 року було скликано черговий круглий стіл із питань розвитку транспортно-комунікаційних технологій у рамках ШОС. Зараз держава активно працює над розробкою «Стратегії розвитку транспортної системи Узбекистану до 2035 року». Як бачимо, даний напрямок є украй важливим для Ташкента.

Розвиток транспортної галузі допоможе Узбекистану диверсифікувати ринки збуту. У 2019 році його основними партнерами за експортом були Китай (14,1% від загального обсягу експорту), Росія (13,9%), Казахстан (8%), Туреччина (6,7%), Киргизстан (3,8%), Афганістан (3,4%), Таджикистан (1,9%). Кращий доступ до портів та залізниць сприятиме появі нових торговельних партнерів. Окрім цього, Узбекистан очікує збільшення частки транспортної галузі у ВВП: зараз цей показник – 6,4%, тоді як у розвинутих країнах він становить 8-12%.

Ташкент прагне включити в розвиток транспортного сполучення сусідній Афганістан. Слід зазначити, що врегулювання ситуації в Афганістані – окремий важливий напрямок зовнішньої політики держави, і стратегія з розбудови транспортного сполучення її доповнює. Популярності набуває концепція «Великої Центральної Азії» американського експерта Фредеріка Старра, яка відносить до регіону й Афганістан. Між державами дійсно існують зв’язки, на основі яких їх можна об’єднати в один регіон, а концепція пострадянської «Середньої Азії» давно втратила актуальність. З огляду на це, сусідні Туркменістан, Узбекистан та Таджикистан зацікавлені в інтеграції Афганістану до регіональних процесів.

Більше за темою: Усі рівні, але є рівніші: чому в Афганістані мусульмани дискримінують мусульман?

Пропозиція Узбекистану про створення спеціалізованого центру з розвитку транспортного зв’язку – проактивна політика, яка свідчить про наміри лідирувати в регіональних процесах. На відміну від Казахстану, основного конкурента за регіональне лідерство, розташування Узбекистану та останні реформи Мірзійоєва сприятливі для подібних ініціатив. Окрім цього, ця пропозиція співзвучна із китайською стратегією «Один пояс – один шлях», тож це матиме позитивний влив і на узбецько-китайські відносини.

Майбутнє нового інструменту міжнародної співпраці

Створення під егідою ООН Регіонального центру з розвитку транспортно-комунікаційної взаємозалежності може стати зручним інструментом для регіональної взаємодії. До цього часу єдиним постійним багатостороннім майданчиком для розв’язання таких питань була ШОС, час від часу проводилися конференції. Унікальність нового центру в тому, що він зможе об’єднати членів ШОС зі спостерігачами (Іран, Афганістан) та Туркменістаном, який має нейтральний статус та не входить до організації. Співпраця в транспортній сфері важлива для країн, що розвиваються, оскільки наявні тут проблеми з логістикою призводять до втрати прибутків. Оскільки Узбекистан взяв на себе роль лідера в цьому процесі, це не лише збільшить ВВП держави в разі успіху проєкту, а й позитивно вплине на імідж держави в очах міжнародних партнерів.

Авторка – Еріка Бортнік, асоційована експертка Аналітичного центру «ADASTRA»