Усі рівні, але є рівніші: чому в Афганістані мусульмани дискримінують мусульман?

Які асоціації викликає в українців сучасний Афганістан? Уже кілька десятиліть набір доволі стандартний: ветерани радянсько-афганської війни, тероризм, американське вторгнення, наркотрафік… Поодинокі знавці, можливо, згадають світові бестселери Халеда Хоссейні, як-от «Ловець повітряних зміїв».

А проте, попри всі труднощі й конфлікти, держава продовжує розвиватися та боротися з внутрішніми проблемами. Сьогодні ми абстрагуємося від воєнних та політичних баталій, щоб розповісти, як живуть народи Афганістану та чому деякі етноси зазнають дискримінації від титульної нації.

Сучасний Афганістан є мультинаціональною країною, панівним етносом в якій є зовсім не афганці, а пуштуни (становлять близько 50% населення). Проте хто такі афганці? Термін «афганець» з’явився як зовнішня перська назва вже вищезгаданих пуштунів, але наразі його доцільно використовувати саме в контексті визначення громадянства, а не етнічної приналежності. Окрім пуштунів, державу населяють також інші іраномовні та тюркомовні народи: таджики, узбеки, хазарейці, белуджі та інші. Деякі з них зазнають дискримінації, хоча офіційно мають рівні права та визнання на державному рівні. Чому так сталося і як живеться в Афганістані тим, хто не належить до етнічної монобільшості, – говоримо далі.

Не афганцями єдиними

Саме пуштуни є і завжди були центром афганської державності: від інших етносів їх відрізняє відданість іранській мові пушту, сунітському ісламу, традиціям номадизму, тобто кочового життя, родо-племінній структурі (спірні питання, наприклад, часто вирішуються джиргою – радою старійшин племен) та, що найважливіше, морально-етичному кодексу Пуштунвалай. Цікаво, що незважаючи на ісламський характер сучасної республіки Афганістан, саме збірка неписаних правил і звичаїв відіграє вирішальну роль у врегулюванні соціально-політичних питань для великої частини афганського суспільства.

Мапа розселення етносів, що проживають в Афганістані.

Пуштунвалай містить багато постулатів, усі з яких перераховувати не будемо, але зосередимося на таких: поняття про честь та національну гордість, важливість родини (допомога своїм братам та сестрам за національністю), збереження історичної пам’яті, важливість мови, захист батьківщини. Очікувано, що з часів заснування першої афганської держави у 1747 році – Дурранійської імперії – офіційною «політикою партії», за допомогою якої відбувалося підкорення сусідніх народів, була пуштунізація, що полягала в ісламізації, включенні інших етносів у племінну структуру на правах окремого племені, поширенні мови пушту і впровадженні Пуштунвалай. Найімовірніше, саме тривале домінування та безкарність панівної нації в імперії породили «традицію» дискримінації меншин у всіх наступних формах афганської державності.

Хазараджат

Населення Середньоафганських гір формує регіон Хазараджату, що знаходиться в центрі країни. Співзвучно назві Хазарестану, його населення йменується хазарейцями. Вони відрізняються від інших етносів країни тим, що сповідують шиїтську течію ісламу, мають монголоїдні риси та розмовляють одним з діалектів перської мови дарі. Прийнято вважати, що хазарейці є нащадками Чингісхана та монгольських військових, які залишилися там у ХІІІ столітті. Ця версія підкріплюється тим, що з перської hazār значить «тисяча», а це відсилає до найменування військових одиниць Монгольскої імперії.

Хазарейська дівчинка позує для фото під час першого Дня хазарейської культури, що відбувся в Маріабаді (Пакистан) у 2019 році.

Одна з найбільших етнічних меншин, що становить близько 20% населення країни, отримала офіційне визнання та рівні права лише з прийняттям конституції 2004 року. Історія переслідувань хазарейців – явище, на жаль, не нове й довготривале: до XIX століття їх продавали як рабів, а один з афганських емірів, Абдуррахман (1880-1901), що проводив прискорене розширення земель своєї держави, влаштував їм справжній геноцид і депортацію до Белуджистану – регіону концентрованого проживання іншого етносу. Пам’ятаючи це, в англо-афганських війнах хазарейці підтримували британців, що, відповідно, ще більше посилило взаємну «неприязнь».

Читайте також: Велике китайське гето: як Сі Цзіньпін вирішує «уйгурське питання»?

Систематична дискримінація, а також часто повторюване цілеспрямоване насильство та переміщення, яких зазнала ця етнічна група, призвели до того, що хазарейці почали поступово втрачати значну частину свого статусу в соціальній ієрархії сучасного Афганістану. Залучення їх до некваліфікованої робочої сили призвело до подальшої стигматизації та маргіналізації, чітким показником чого є, наприклад, низький рівень міжетнічних шлюбів з хазарейцями. Іронічно, проте саме така ізоляція від інших культурних впливів, імовірно, допомогла їм зберегти свою ідентичність та не асимілюватися загарбниками.

Зруйнувати не можна залишити

Світ здригнувся, коли у 2001 році таліби підірвали пам’ятку світового значення – статуї Баміанських Будд. ЮНЕСКО навіть визнала їх об’єктом світової спадщини, щоправда, після того, як статуї були знищені. З огляду на політику введення шаріату, яка провадилася на територіях, контрольованих Талібаном, такий крок проти язичництва та багатобожжя не дивує, але примітним є таке: таліби були далеко не першими, хто намагався завдати шкоди цим Буддам.

Статуї Баміанських Будд до, під час та після вибуху.

Той самий емір Афганістану Абдуррахман, який знищив левову частку хазарейців під час підкорення Хазарастану в кінці ХІХ століття, зруйнував обличчя одного з Будд під час однієї з каральних акцій. Чи ж така агресія виправдовується тільки антиісламським характером статуй? Навряд: хоч і не побудовані хазарейцями, вони мали окремий статус у місцевій культурі. У хазарейському фольклорі статуї є подружжям Салсала й Шахмами, чиє трагічне кохання залишає їх навіки розділеними та скам’янілими споглядати своїх нащадків та Баміанську долину.

Школа виживання

Активісти зазначають, що незважаючи на поліпшення ситуації з правами хазарейців від початку ХХІ століття, уряд усе ще не захищає інтереси цієї меншини. Баміан – регіон (та однойменна неофіційна столиця Хазараджату), який є однією з найбідніших частин країни. Умови, в яких тут живуть люди, не можна назвати навіть базовими: у регіоні не вистачає шкіл та лікарень, відбуваються постійні перебої з постачанням продовольства та електроенергії.

Хазарейці протестують проти дискримінації та насильства.

Ще однією бідою хазарейців є постійна екстремістська загроза. Хоча режим талібів був повалений у 2001 р., сама організація нікуди не зникла й продовжує організовувати атаки. Крім того, з’явилися нові терористичні угруповання, афілійовані з Ісламською Державою, які здійснюють джихад проти хазарейців-шиїтів. Так, терористи-смертники особливо активізувалися протягом останніх п’яти років, а їхньою мішенню часто стають публічні заходи з переважною участю хазарейців: наприклад, під час мирного протесту у 2016 році було вбито 85 людей.

Цікаво знати: «Найдовша війна в американській історії»: що Байден робитиме з Афганістаном?

Що ж принесе хазарейцям наступне десятиліття? Безперечно, зрушення в їхньому соціальному становищі є: вони не бояться виходити на протести і відстоюють власні права. Проте, на жаль, тенденції розвитку близькосхідних суспільств показують, що зміни тут приживаються дуже повільно, а особливо в таких консервативних державах, як Афганістан. Слабкий економічний розвиток, ідеологічна поляризація, низький рівень освіти та безперервна війна з тероризмом посилюють позиції екстремістів, з якими, хоча б через певні географічні характеристики регіону, не можуть упоратися державні структури, і прийняття законів тут недостатньо. Тому жити вільно й без остраху хазарейці зможуть ще не скоро…

Авторка – Марина Петренко, експертка з конфліктів та революцій Аналітичного центру ADASTRA.